Рішення № 15602159, 16.05.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/3816.05.11 За позовом Газопобутового кооперативу «Литва» До відповідача-1 Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кременчукгаз»

відповідача-2 Міністерства енергетики та вугільної промисловості України

відповідача-3 Фонду державного майна України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Омельницька сільська рада Кременчуцького району Полтавської області

про визнання права власності на підвідний газопровід середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м.

Суддя Гумега О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1., довіреність № б/н від 02.12.2010 р. ОСОБА_3., довіреність № б/н від 02.02.2011 р.

від відповідача-1: ОСОБА_2., довіреність № 01/3039 від 04.11.2010 р.

від відповідача-2: не з»явились

від відповідача-3: не з»явились

від третьої особи: не з»явились

СУТЬ СПОРУ:

Газопобутовий кооператив «Литва»(позивач) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кременчукгаз»(відповідач) про визнання права власності на підвідний газопровід середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним: позивач вважає себе власником спірного газопроводу, оскільки він виступив замовником будівництва цього газопроводу згідно договору № 43 від 24.10.2005 р., укладеного з Приватним підприємцем ОСОБА_4, здійснив повну оплату робіт за вказаним договором та отримав побудований газопровід на підставі акту № 22 за березень 2006 р.

В червні 2006 року позивач передав спірний газопровід на баланс ВАТ «Кременчукгаз»відповідно до акту прийому-передачі на баланс. При цьому позивач керувався приписами Правил безпеки систем газопостачання України (затверджені Держнаглядохоронипраці від 01.10.1997 р. № 254), якими передбачено, що роботи по будівництву, проектуванню та експлуатації систем газопостачання здійснюють спеціалізовані органи, технічне обслуговування та експлуатація газопроводів відноситься до робіт з підвищеною небезпекою, а також Технічними умовами № 96 від 05.05.2005 року на газопостачання с. Литвиненки Кременчуцького району, якими передбачено передачу газопроводу на баланс ВАТ «Кременчукгаз»для подальшої експлуатації після здачі цього газопроводу в експлуатацію.

Натомість, ВАТ «Кременчукгаз»разом з прийняттям спірного газопроводу в експлуатацію, включив його до складу державного майна, чим створив перешкоди позивачу в реалізації його права володіти, користуватися та розпоряджатися спірним газопроводом на власний розсуд. Посилаючись на ст.ст. 386, 387, 392 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 179 Господарського кодексу України, ст. 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт»позивач вважає, що має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним права власності на спірний газопровід.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 10.12.2010 р. вищезазначену позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 27/166, розгляд справи призначено на 25.01.2011 р.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 24.02.2011 р., на підставі ст. 24, ч. 4 ст. 16, ч. 1 ст. 17, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі у якості другого відповідача Міністерство палива та енергетики України та передано справу № 27/166 за позовом Газопобутового кооперативу «Литва»до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кременчукгаз»про визнання права власності на газопровід за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

У відповідності до здійсненого розподілу автоматизованою системою документообігу суду, справу передано для подальшого розгляду по суті судді Гумезі О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2011 р., на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 27/166 за позовом Газопобутового кооперативу «Литва»до відповідача-1 Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кременчукгаз», відповідача-2 Міністерства палива та енергетики України про визнання права власності на газопровід прийнято до провадження, присвоєно їй № 39/38, розгляд справи призначено на 28.03.2011 р. о 09:40 год.

24.03.2011 р. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволено.

25.03.2011 р. позивач через відділ діловодства суду подав заяву про збільшення позовних вимог № б/н від 20.03.2011 р., відповідно до якої додатково до заявленої ним у позовній заяві вимоги про визнання за Газопобутовим кооперативом «Литва»права власності на підвідний газопровід середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м, просить суд також зобов»язати Міністерство палива та енергетики України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 30, ідентифікаійний код 00013741) внести зміни до наказу № 507 Міністерства палива та енергетики України від 26.10.2007 року, виключивши з об»єктів державної власності підвідний газопровід середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м.

25.03.2011 р. позивач через відділ діловодства суду подав клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні.

28.03.2011 р. позивач через відділ діловодства суду подав документи по справі, зокрема заяву від 21.03.2011 р. та витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців щодо відповідача-2 (серія АЄ № 117743) та щодо позивача (серія АД № 941860) станом на 16.03.2011 р.

28.03.2011 р. позивач через відділ діловодства суду подав заяву, відповідно до якої просив долучити до матеріалів справи копії наступних документів: заяви Голови Газопобутового кооперативу «Литва»до Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області № б/н від 24.03.2011 р., листів Сільського голови Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області № 163 від 25.03.2011 р. та № 170 від 25.03.2011 р. у відповідь на наведену заяву № б/н від 24.03.2011 р., Робочого проекту «Газопостачання села Литвтненки Кременчуцького району. 1-а черга будівництва. Підвідний газопровід середнього тиску до с. Литвиненки Кременчуцького району.».

28.03.2011 р. відповідач-1 через відділ діловодства суду подав клопотання про розгляд спору у відкритому судовому засіданні.

28.03.2011 р. відповідач-1 через відділ діловодства суду подав копії документів на виконання вимог ухвали суду від 09.03.2011 р., а саме: Статуту та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи відповідача-1, довідки про наявність рахунків в банківських установах, довідки АБ № 396819 з ЄДРПОУ щодо відповідача-1 станом на 23.03.2011 р.

28.03.2011 р. відповідач-1 через відділ діловодства суду подав довідку на виконання вимог ухвали суду від 09.03.2011 р.

28.03.2011 р. відповідач-1 через відділ діловодства суду подав відзив, відповідно до якого в задоволенні позовних вимог до відповідача-1 просив відмовити повністю з огляду на наступне: відповідач-1 стверджує, що після будівницва спірного газопроводу позивач здійснив його передачу у власність територіальної громади Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області; в свою чергу, 3 сесія 25-го скликання Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області прийняла Рішення № 67 від 30.05.2006 р. «Про передачу газопроводів та споруд на баланс ВАТ «Кременчукгаз»в с. Литвиненки»про безоплатну передачу спірного газопроводу на баланс відповідача-1; на підставі наказу Міністерства палива та енергетики України від 26.10.2007 р. № 507 «Про затвердження результатів інвентаризації державного майна, функції користування яким здійснює НАК «Нафтогаз України»та додатку № 8 до цього наказу спірний газопровід зараховано до складу державного майна, що не підлягає приватизації, а відповідачем-1, як спеціалізованою організацією, здійснюється його обслуговування згідно умов договору № 14/1069/08 від 31.12.2008 р., укладеного між НАК «Нафтогаз України»та ВАТ «Кременчукгаз»про користування державним майном, по якому відповідачем-1 ведеться бухгалтерський облік та нараховується амортизація згідно чинного законодавства України.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 28.03.2011 р., звернувся до суду з усним клопотанням про залучення доказів до матеріалів справи, а саме: заяви від 21.03.2011 р. щодо надання повідомлень на виконання вимог ухвали суду від 09.03.2011 р., доказів про направлення позивачем заяви про збільшення позовних вимог відповідачу-2 та отримання останні вказаної заяви. Клопотання позивача судом задоволено.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Враховуючи вищенаведені приписи, суд прийшов до висновку за своєю ініціативою залучити до участі у справі в якості відповідача-3 Фонд державного майна України.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні, призначеному на 28.03.2011 р., звернувся до суду з усним клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання судом задоволено.

У зв»язку з необхідністю витребування додаткових доказів до матеріалів справи, на підставі ст.ст. 24, 77 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2011 р. відкладено розгляд справи на 11.04.2011 р. о 14:00 год., залучено до участі у справі у якості відповідача-3 Фонд державного майна України (01159, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9), витребувані визначені в даній ухвалі документи від сторін.

Судом розглянуто подану позивачем до суду 25.03.2011 р. заяву про збільшення позовних вимог № б/н від 20.03.2011 р.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині.

Вищий господарський суд України в п. 3.7 розяснення від 18.09.1997 року № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” зазначає, що під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

Судом встановлено, що фактично позивачем у вищезазначеній заяві № б/н від 20.03.2011 р. додатково до викладеної у позовній заяві вимоги, заявлено ще одну вимогу, а саме: зобов»язати Міністерство палива та енергетики України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 30, ідентифікаійний код 00013741) внести зміни до наказу № 507 Міністерства палива та енергетики України від 26.10.2007 року, виключивши з об»єктів державної власності підвідний газопровід середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м.

Такі дії позивача суд кваліфікує як зміну предмету позову.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Предмет позову це певна матеріально правова вимога позивача до відповідача, а підстава позову це фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до позивача. Зміна предмету позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасно їх зміна не допускається. Вказане вище, зокрема, підтверджується п. 3.7. Розяснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/1289 з послідуючими змінами та доповненнями та п. 2 Інформаційного листа Вищого Господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228.

Таким чином, у поданій суду заяві № б/н від 20.03.2011 р. позивач фактично просить одночасно змінити і предмет, і підставу позову, адже новий предмет позову (згідно заяви про збільшення позовних вимог) фактично призводить до зміни фактичних обставин, на яких ґрунтується вимога позивача, т.т. підстав позову. Наведене суперечить нормам ч. 4 ст. 22 ГПК України, а тому подана позивачем заява судом до розгляду не приймається, і суд розглядає позовні вимоги, викладені позивачем у позовній заяві.

Також суд відзначає, що згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, серед переліку наведених норм чинного законодавства України відсутній такий спосіб захисту права як зобов»язання Міністерства палива та енергетики України внести зміни до наказу № 507 Міністерства палива та енергетики України від 26.10.2007 року, виключивши з об»єктів державної власності підвідний газопровід середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м., відсутній також і механізм виконання такого рішення суду.

11.04.2011 р. відповідач-1 через відділ діловодства суду на виконання вимог ухвали суду від 28.03.2011 р. подав письмові пояснення щодо правових підстав для передачі спірного газопроводу у власність держави.

Представник позивача в судовому засіданні 11.04.2011 р. звернувся до суду з усним клопотанням про залучення доказів до матеріалів справи, зокрема: фіскальних чеків № 7092, 7093 від 31.03.2011 р. на підтвердження направлення копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідачу-3, копії скарги позивача Прокурору Полтавської області № б/н від 01.03.2011 р. щодо законності прийняття Омельницькою сільською радою Кременчуцького району Полтавської області Рішення № 67 від 30.05.2006 р. «Про передачу газопроводів та споруд на баланс ВАТ «Кременчукгаз»в с. Литвиненки»та про винесення прокурорського протесу на заначене рішення, копії листа № 852 вих/11 від 07.04.2011 р., яким Прокурор Кременчуцького району повідомив позивача про винесення ним 08.04.2011 р. протесту на зазначене рішення Омельницької сільської ради з вимогою скасувати це рішення як таке, що прийняте з порушенням вимог ст. 6 «Про передачу об»єктів права державної та комунальної власності». Клопотання позивача судом задоволено.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 11.04.2011 р. на виконання вимог ухвали суду від 28.03.2011 р. подав відзив на позов, відповідно до якого вважає позовні вимоги необгрунтованими та безпідставними, так як наказ Міністерства палива та енергетики України від 26.10.2007 р. № 507 є законним та правомірним, а також відповідач-2 посилається на приписи ч. 7 ст. 319 Цивільного кодексу України, згідно яких діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов»язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом, та зазначає, що експлуатацію газопроводу можуть здійснювати спеціалізовані організації, які в установленому законодавством порядку отримали відповідні дозволи, сертифікати та ліцензії, і таким вимогам відповідає відповідач-1. Крім того, у наведеному відзиві відповідач-2 з посиланням на приписи ст.ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України вказав, що підставою для відмови в позові, незалежно від того, чи дійсно були порушені права позивача, є сплив позовної давності.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 11.04.2011 р. надав усні пояснення щодо утворення Міністерства енергетики та вугільної промисловості України шляхом реорганізації Міністерства палива та енергетики, Міністерства вугільної промисловості на підставі Указу Президента України від 09.12.2010 р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 28.12.2010 р. № 1245/2010, а також подав суду копію Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (серія А01 № 794327).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Господарського процесуального кодексу України, в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь якій стадії судового процесу.

У зв»язку із вищенаведеним та на підставі ст. 25 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює заміну відповідача-2 у справі - Міністерства палива та енергетики України, на його правонаступника - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

В судовому засіданні, призначеному на 11.04.2011 р., здійснювався розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 11.04.2011 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, підтримав їх в повному обсязі.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 надали усні заперечення щодо заявлених позивачем вимог, в задоволенні позову просили відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Враховуючи наведену норму Господарського процесуального кодексу України та наявні в матеріалах справи докази, суд за власною ініціативою залучає до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Омельницьку сільську раду Кременчуцького району Полтавської області (39713, с. Омельник, Кременчуцького району Полтавської області, ідентифікаційний код 22543971).

Представник відповідача-3 в судове засідання 11.04.2011 р. не з»явився, вимоги ухвали суду від 28.03.2011 р. не виконав, про час та заяв та клопотань суду не подав, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (наявне в матеріалах справи).

Представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2 в судовому засіданні 11.04.2011 р. подали спільне клопотання про продовження термінів розгляду справи. Судом клопотання задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2011 р., на підставі ст.ст. 22, 25, 27, 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, строк вирішення спору у справі № 39/38 продовжений, розгляд справи відклвдений на 16.05.2011 р. о 14:00 год., здійснено заміну відповідача-2 у справі - Міністерства палива та енергетики України, на його правонаступника - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Омельницьку сільську раду Кременчуцького району Полтавської області (39713, с. Омельник, Кременчуцького району Полтавської області, ідентифікаційний код 22543971).

16.05.2011 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав письмові уточнення до позовної заяви від 09.12.2010 р., зміст яких, зокрема, становить наступне: відповідно до акту приймання передачі на баланс об»єктів системи газопостачання 2006 року, підписаного повноважними представниками позивача та відповідача-1, останній прийняв на свій баланс для подальшої експлуатації спірний газопровід, зазначений акт є єдиною законною підставою перебування спірного газопроводу на балансі ВАТ «Кременчукгаз»(відповідача-1). Крім того, позивач уточнив, що в грудні 2009 р. відповідач-1 надав Обслуговуючому кооперативу «Надія-1»технічні умови за № 94 від 28.12.2009 р. та проект з гідравлічним розрахунком на будівництво розподільчого газопроводу середнього тиску по вул. Переможців в с. Литвиненки, які передбачали підключення до газопроводу позивача та його подальшу спільну експлуатацію без погодження цього питання з позивачем, такими діями відповідач-1 порушив право власності позивача на спірний газопровід.

16.05.2011 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав письмові пояснення з приводу можливого укладання договорів, передбачених ч. 6 ст. 179 ГК України. Відповідно до наведених пояснень позивач зазначив, що спірний газопровід було завершено будівництвом 2006 року, чинне на той час законодавство не передбачало передачі збудованих мереж (об»єктів) постачальнику електроенергії (газу) і відшкодування забудовнику (інвестору) витрат на їх будівництво. Позивач підтвердив, що будь-яких договорів, передбачених ч. 6 ст. 179 ГК України, направлених на відчуження спірного газопроводу не укладав, в т.ч. і з відповідачами та третьою особою. Крім того, позивач заперечував проти заяви відповідача-2 стосовно пропуску позивачем строку на звернення до суду з позовом про визнання права власності на спірний газопровід.

16.05.2011 р. відповідач-1 через відділ діловодства суду подав на виконання вимог ухвали суду від 11 04.2011 р. копію договору № 14/1069/08 від 31.12.2008 р., укладеного між НАК «Нафтогаз України»та ВАТ «Кременчукгаз».

16.05.2011 р. відповідач-1 через відділ діловодства суду подав на виконання вимог ухвали суду від 11 04.2011 р. письмові пояснення, відповідно до яких зазначив, що оскільки Закон України від 25.12.2008 № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі і житлового будівництва»був опублікований та набрав чинності 14.01.2009 р., то його норми не можуть поширюватись на спірні відносини між позивачем та відповідачем-1, оскільки безоплатна передача на баланс газопроводу відбулася в 2006 році на підставі Акту приймання передачі на баланс об»єктів системи газопостачання. Таким чином, відповідач-1 вважає, що передача позивачем на баланс відповідача-1 спірного газопроводу була здійснена на підставі письмового правочину (наведений акт приймання передачі), який на момент його укладення не суперечив чинному законодавству, а тому і відшкодування витрат на будівництво даного газапроводу не проводилось.

16.05.2011 р. третя особа через відділ діловодства суду подала лист № 303 від 12.05.2011 р., відповідно до якого просить розглядати справу № 39/38 без участі її представника.

Представник позивача в судовому засіданні 16.05.2011 р. подав письмові пояснення щодо позовної давності та щодо перебування майна на балансі.

Представник третьої особи в судове засідання, призначене на 16.05.2011 р. не з»явився у зв»язку із поданим суду клопотанням № 303 від 12.05.2011 р., документи та письмові пояснення, витребувані ухвалою суду від 11.04.2011 р., до суду не подав та не надіслав.

Представники відповідача-2 та відповідача-3 в судове засідання 16.05.2011 р. не з»явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується відміткою на зворотньому боці ухвали суду від 11.04.2011 р. та повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 1474832 0.

Так, відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена. У п. 19 листа Вищого господарського суду України, від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" зазначено, що наведена відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Письмових заяв та повідомлень щодо поважності причин відсутності в судовому засіданні 16.05.2011 р. відповідачі 2, 3 суду не подали та не надіслали.

Зі змісту приписів ч. 1 ст. 77 ГПК України вбачається, що господарський суд може відкладасти розгляд справи в межах строків, установлених статтею 69 ГПК. Отже, якщо зазначені строки, встановлені ГПК для вирішення спору спливають, суд не вправі відкладати розгляд справи, не вирішивши питання про продовження цих строків.

Згідно ч. 1 ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п»ятнадцять днів (ч. 3 ст. 69 ГПК України).

Враховуючи, що позовна заява була одержана Господарським судом міста Києва 04.03.2011 р., а ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2011 р. строк вирішення спору був продовжений, вбачається, що у відповідності до наведених норм ст. 69 ГПК України спір у даній справі має бути вирішений у строк, не пізніше 19.05.2011 р.

За наведених обставин, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи, а тому прийшов до висновку про розгляду справи по суті в судовому засіданні 16.05.2011 р. та за відсутністю відповідачів 2, 3.

В судовому засіданні 16.05.2011 р. судом розглянуті подані позивачем до Господарського суду Полтавської області 25.01.2011 р. та наявні в матеріалах справи клопотання про забезпечення позову № б/н від 25.01.2011 р. та заява про забезпечення позову № б/н від 24.02.2011 р.

Відповідно до вищенаведеного клопотання позивач просить накласти арешт на нерухоме майно - підвідний газопровід середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м, заборонити відповідачу-1 та іншим особам вчиняти будь які дії щодо реалізації права володіння, користування та розпорядження вказаним газопроводом, в т.ч. заборонити укладати договори оренди, купівлі-продажу, інших видів відчуження з будь-якою особою, підписувати акти прийому-передачі, іншу документацію, яка може стосуватися вказаної нерухомості, проводити демонтажні роботи стосовно газопроводу, надавати будь-які дозволи та погодження на проведення ремонтних, будівельних та інших робіт стосовно газопроводу, надавати будь-які дозволи та погодження на підключення до газопроводу будь-якій особі до вирішення справи по суті.

Відповідно до вищенаведеної заяви позивач просить заборонити Обслуговуючому кооперативу «Надія-1»вчиняти дії щодо підключення до газопроводу середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м.

Приписами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 3 РозЧяснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предЧявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Розяснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову»у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності звязку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у звязку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно вищезазначеного Розяснення від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обовязковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач-1 має намір вчиняти щодо спірного газопроводу дії, направлені на його відчуження та розпорядження ним.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє в задоволенні клопотання № б/н від 25.01.2011 р. та заяви № б/н від 24.02.2011 р. про забезпечення позову.

Представник позивача в судовому засіданні 16.05.2011 р. повністю підтримав позовні вимоги, тоді як відповідач-1 заперечував їх задоволення з огляду викладене у поданих суду відзиві та письмових поясненнях.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем-3 не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 16.05.2011 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.10.2005 р. Газопобутовий кооператив «Литва»(замовник) та Приватний підприємець ОСОБА_4 (виконавець) уклали договір № 43, предметом якого визначили виконання Приватним підприємцем ОСОБА_4 робіт по будівництву газопроводу середнього тиску в с. Литвиненки Кременчуцького району на замовлення Газопобутового кооперативу «Литва».

На виконання п. 5.8 договору підряду № 43 від 24.10.2005 р. позивач здійснив повну оплату робіт за цим договором у сумі 58108,80 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера № 46 від 24.10.2005 р., № 51 від 10.11.2005 р., № 18 від 22.05.2006 р.

Відповідно до Акту № 22 приймання виконаних підрядних робіт за березень 2006 р. виконавець передав, а замовник (позивач) отримав побудований газопровід середнього тиску в с. Литвиненки Кременчуцького району.

В червні 2006 року позивач передав спірний газопровід на баланс ВАТ «Кременчукгаз»відповідно до Акту прийому-передачі на баланс об»єктів системи газопостачання. При цьому позивач керувався приписами Правил безпеки систем газопостачання України (затверджені Держнаглядохоронипраці від 01.010.1997 р. № 254), якими передбачено, що роботи по будівництву, проектуванню та експлуатації систем газопостачання здійснюють спеціалізовані органи, технічне обслуговування та експлуатація газопроводів відноситься до робіт з підвищеною небезпекою, а також Технічними умовами № 96 від 05.05.2005 року на газопостачання с. Литвиненки Кременчуцького району, якими передбачено передачу газопроводу на баланс ВАТ «Кременчукгаз»для подальшої експлуатації після здачі цього газопроводу в експлуатацію.

Позивач вважає, що вищенаведений акт є єдиною законною підставою перебування спірного газопроводу на балансі ВАТ «Кременчукгаз»(відповідача-1).

Натомість, в грудні 2009 р. відповідач-1 надав Обслуговуючому кооперативу «Надія-1»технічні умови за № 94 від 28.12.2009 р. та проект з гідравлічним розрахунком на будівництво розподільчого газопроводу середнього тиску по вул. Переможців в с. Литвинки, які передбачали підключення до газопроводу позивача та його подальшу спільну експлуатацію без погодження цього питання з позивачем. На думку позивача, наведеними діями відповідач-1 порушив право власності позивача на спірний газопровід.

Посилаючись, зокрема, на приписи ст. 392 Цивільного кодексу України, ст. 1 Господарського кодексу України, позивач вважає, що має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним права власності на спірний газопровід.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на підвідний газопровід середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, при цьому господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 41 Конституції України визначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 316 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно вимог ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Частина 1 статті 321 ЦК України встановлює непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України). Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу (ч. 3 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 328, 329 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України (частини 1, 2) встановлює, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Статтею 144 Господарського кодексу України також визначено, що майнові права суб'єктів господарювання виникають внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

З огляду на зміст вищевикладених правових норм та докази, наявні в матеріалах справи, а саме: договір № 43 від 24.10.2005 р., квитанції до прибуткового касового ордера № 46 від 24.10.2005 р., № 51 від 10.11.2005 р., № 18 від 22.05.2006 р. на загальну суму 58108,80 грн., суд прийшов до висновку, що позивач набув право власності на підвідний газопровід середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м, який був побудований на замовлення та за рахунок позивача на підставі договору № 43 від 24.10.2005 р.

При цьому, згідно з приписами ст. 334 ЦК України, право власності на підвідний газопровід середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м виникло у позивача з моменту передання йому даного газопроводу на підставі договору № 43 від 24.10.2005 р. за Актом № 22 приймання виконаних підрядних робіт за березень 2006 р.

У відповідності до Правил безпеки систем газопостачання України (затверджені Держнаглядохоронипраці від 01.10.1997 р. № 254) передбачено, що роботи по будівництву, проектуванню та експлуатації систем газопостачання здійснюють спеціалізовані органи, технічне обслуговування та експлуатація газопроводів відноситься до робіт з підвищеною небезпекою.

Крім того, Технічними умовами № 96 від 05.05.2005 року на газопостачання с. Литвиненки Кременчуцького району, було передбачено передачу газопроводу на баланс ВАТ «Кременчукгаз»для подальшої експлуатації після здачі цього газопроводу в експлуатацію.

За наведених підстав, у червні 2006 року позивач безоплатно передав спірний газопровід на баланс ВАТ «Кременчукгаз»(відповідача-1) з метою здійснення експлуатації даного газопроводу, що підтверджується Актом прийому-передачі на баланс об»єктів системи газопостачання, який підписаний уповноваженими представниками позивача та відповідача-1.

Також, по матеріалам справи судом встановлено, що відповідно до Рішення 3-ої сесії 25-го скликання Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області № 67 від 30.05.2006 р. «Про передачу газопроводів та споруд на баланс ВАТ «Кременчукгаз»в с. Литвиненки»спірний газаопровід був безоплатно переданий на баланс відповідача-1.

На підставі наказу Міністерства палива та енергетики України від 26.10.2007 р. № 507 «Про затвердження результатів інвентаризації державного майна, функції користування яким здійснює НАК «Нафтогаз України»та додатку № 8 до цього наказу спірний газопровід було зараховано до складу державного майна, що не підлягає приватизації, а відповідачем-1, як спеціалізованою організацією, на даний час здійснюється обслуговування спірного газопроводу згідно умов договору № 14/1069/08 від 31.12.2008 р., укладеного між НАК «Нафтогаз України»та ВАТ «Кременчукгаз»про користування державним майном.

Приписи статті 346 ЦК України містять перелік підстав, за наявності яких припиняється право власності, а саме: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про припинення права власності позивача на підвідний газопровід середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м., а рівно про передачу даного газопроводу позивачем у комунальну або у державну власність.

Зокрема, матеріалами справи не підтверджуються доводи відповідача-1 про здійснення передачі позивачем спірного газопроводу у власність територіальної громади Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Так, згідно ч. 2 ст. 60 Закону України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування»(в редакції, яка була чинна станом на 30.05.2006 р.) визначено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Частиною 5 ст. 60 вищенаведеного Закону встановлено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Крім того, з норм ч. 1 ст. 5 Закону України від 03.03.1998, № 147/98-ВР «Про передачу об»єктів права державної та комунальної власності»(в редакціїї Закону України від 30.11.2005 р. № 3060-IV) вбачається, що передача об'єктів з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням: сільських, селищних, міських, районних у містах рад - щодо об'єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад, а згідно з ч. 1 ст. 6 наведеного Закону - передача об'єктів здійснюється комісією з питань передачі об'єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі.

Відповідачі по справі, а також третя особа, не довели суду належними засобами доказування факти, які б підтверджували наявність у Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області (третьої особи) підстав для набуття права комунальної власності на спірний газопровід, а рівно наявність у третьої особи прав щодо володіння, користування та розпорядження спірним газопроводом, правових підстав для передачі спірного газопроводу у власність держави.

При цьому суд враховує правову позицію, викладену у п. 7 Роз'яснень Вищого арбітражного суду від 02.04.1994, № 02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності", а саме: вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Таким чином, фактичне знаходження спірного газопроводу на балансі відповідача-1, як спеціалізованої організації по експлуатації систем газопостачання, про що відповідач-1 не заперечує, не свідчить про відчуження позивачем свого майна спірного газопроводу, а рівно не свідчить про набуття відповідачем-1 прав власності на це майно.

Крім того судом встановлено, що чинне станом на час завершення будівництва спірного газопроводу (березень 2006 року) законодавство, зокрема Господарський кодекс України, не передбачало передачі збудованих мереж (об»єктів) постачальнику електроенергії (газу) і відшкодування забудовнику (інвестору) витрат на їх будівництво.

Відповідно до ч. 6 ст. 179 Господарського кодексу України (із доповненнями, внесеними законами України від 25.12.2008 р. N 800-VI, від 07.10.2010 р. N 2592-VI) суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. У разі якщо для створення можливості постачання електроенергії, газу за технічними умовами постачальника за рахунок споживача (інвестора, забудовника) або його силами збудовані додаткові мережі (об'єкти), у договорах про постачання зазначеної продукції (послуг) передбачаються передача збудованих мереж (об'єктів) постачальнику і відшкодування забудовнику, інвестору витрат на їх будівництво.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували укладання позивачем будь-яких договорів, передбачених приписами ч. 6 ст. 179 Господарського кодексу України (після набрання чинності законами України від 25.12.2008 р. N 800-VI, від 07.10.2010 р. N 2592-VI), направлених на відчуження спірного газопроводу позивачем, в т.ч. з відповідачами та третьою особою.

Суд також не враховує посилання відповідача-2 на приписи ч. 7 ст. 319 ЦК України та його доводи стосовно того, що експлуатацію газопроводу можуть здійснювати спеціалізовані організації, які в установленому законодавством порядку отримали відповідні дозволи, сертифікати та ліцензії, і саме таким вимогам відповідає відповідач-1, оскільки:

Відповідно до ч. 7 ст. 319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов»язано допустити до користуванн його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Фактично, відповідач-2, а рівно і відповідач-1, не надали суду доказів на підтвердження наявність підстав, а рівно і дотримання за наявності цих підстав порядку, встановленого законом, щодо обмеження чи припинення діяльності позивача як власника спірного газопроводу.

Суд враховує, що відповідач-2 у поданому суду відзиві з посиланням на приписи ст.ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України заявив про застосування строку позовної давності до позовних вимог Газопобутового кооперативу «Литва»про визнання права власності на підвідний газопровід середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м.

Згідно статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Фактично позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення посягань на належне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Позов про визнання права власності це недоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов»язаних з позбавленням володіння.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

В ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачено правило, згідно з яким позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України тривалість загальної позовної давності, т.т. такої, що поширюється на всі цивільні правовідносини та на всіх учасників цивільних відносин, за винятками встановленими законом, встановлюється у три роки.

Загальне правило початку перебігу позовної давності міститься у ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України: перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У випадку, який стосується обставин справи № 39/38, початок такого перебігу відраховується після 05.02.2010 р. дати отримання позивачем листа № 3 від 05.02.2010 р. від Обслуговуючого кооперативу «Надія-1», з якого позивач фактично довідався про порушення відповідачем-1 прав власності позивача на спірний газопровід шляхом надання Обслуговуючому кооперативу «Надія-1»технічних умов № 94 від 28.12.2009 р. та проекта з гідравлічним розрахунком на будівництво розподільчого газопроводу середнього тиску по вул. Переможців в с. Литвинки, які передбачали підключення до газопроводу позивача та його подальшу спільну експлуатацію без погодження з позивачем.

Отже, наведеними правовими нормами та обставинами справи не підтверджується сплив позовної давності на звернення позивача з позовом до суду про визнання за ним права власності на спірний газопровід, а рівно відсутні підстави для відмови в позові згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про визнання за ним права власності на підвідний газопровід середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м - є обґрунтованою, законною, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Згідно ст. 46 ГПК України, державне мито сплачується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

З приводу визначення розміру державного мита, що сплачується з позовних заяв про визнання права власності на майно, суд враховує приписи п. 14 листа Вищого господарського суду від 14.08.2007, № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (у редакції інформаційного листа Вищого господарськогосуду України від 21.04.2008 р. N 01-8/241), в яких з посиланням на постанову Верховного Суду України від 25.12.2007 N 8/219-07 викладено правову позицію, за якою державне мито з позовної заяви про визнання права власності визначається з урахуванням вартості спірного майна та з огляду на приписи пунктів 29 і 30 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15.

Позивач звернувся до суду з позовною вимогою про визнання за ним права власності на підвідний газопровід середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м, вартість якого була визначена у договорі № 43 від 24.10.2005 р. та фактично сплачена позивачем у сумі 58108,80 грн.

Згідно з підпунктом “а” пункту 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів України справляється державне мито у розмірі 1% ціни позову, але не менше шести неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Отже, при зверненні до суду з даним позовом позивач повинен був сплатити державне мито у розмірі 581,08 грн., тоді як відповідно квитанції № 8 від 02.12.2010 р. фактично сплатив 720,00 грн.

Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України позивачу підлягає поверненню зайво сплачене державне мито в розмірі 138,92 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Частиною 2 наведеної статті ГПК України визначено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 581,08 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. покладаються на відповідача-1.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 256, 257, 261, 267, 316, 319, 321, 328, 329, 331, 334, 346, 392 ЦК України, ст. 179 ГК України, та ст.ст. 1, 22, 24, 27, 32, 33, 34, 43, 44, 47, 49, 66, 67, 69, 77, 75, 82-85, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Газопобутовим кооперативом «Литва»(39740, Полтавська область, Кременчуцький район, с. Литвиненки, вул. Переможців, 56; ідентифікаційний код 33683032) право власності на підвідний газопровід середнього тиску від с. Рокитне (вул. Гагаріна) на с. Литвиненки (вул. Переможців) із поліетиленових та металевих труб довжиною 2453 п.м.

3. Повернути Газопобутовому кооперативу «Литва»(39740, Полтавська область, Кременчуцький район, с. Литвиненки, вул. Переможців, 56; ідентифікаційний код 33683032) з Державного бюджету України 138,92 грн. (сто тридцять вісім гривень 92 коп.) надлишково сплаченого державного мита, перерахованого квитанцією № 8 від 02.12.2010 р., оригінал якої залишити в матеріалах справи № 39/38.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кременчукгаз»(39601, Полтавська область, м. Кременчук, провулок Героїв Бресту, буд. 46; ідентифікаційний код 03351734) на користь Газопобутового кооперативу «Литва»(39740, Полтавська область, Кременчуцький район, с. Литвиненки, вул. Переможців, 56; ідентифікаційний код 33683032) 581,08 грн. (п»ятсот вісімдесят одну гривню 08 коп.) витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання повного рішення: 18.05.2011 р.