Рішення № 15601958, 17.05.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 30/6917.05.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Лістранс-Ком»

Про стягнення 125211,76 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_1. представник за довіреністю № б/н від 06.09.10.

Від відповідача Новіков І.М. - директор

Рішення прийнято 17.05.11. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в звязку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 12.05.11. по 17.05.11.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лістранс-Ком»про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором № 6 від 08.06.06. фінансового лізингу в розмірі 125211,76 грн. (113708,39 грн. основний борг, 8469,02 грн. пеня, 2129,91 грн. 3% річних, 910,44 грн. збитки від інфляції).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач прострочив лізингові платежі за Договором фінансового лізингу № 6 від 08.06.06. на суму 125211,76 грн., а тому позивач просить стягнути цю заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.11. порушено провадження у справі № 30/69, розгляд справи було призначено на 05.04.11. о 11-40.

Представник відповідача в судове засідання 05.04.11. не зявився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 17.03.11. про порушення провадження у справі № 30/69 не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.11. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.04.11. о 12-00.

Представник відповідача в судове засідання 19.04.11. не зявився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 05.04.11. не виконав, але 18.04.11. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи в звязку з перебуванням директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Лістранс-Ком»у відрядженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.11. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 12.05.11. о 11-40.

Представник відповідача в судове засідання 12.05.11. зявився, але на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 19.04.11. письмового відзиву на позов та контррозрахунку суми позову не надав.

В судовому засіданні 12.05.11. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 17.05.11. о 15-30.

Відповідачем вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 17.03.11. про порушення провадження у справі № 30/69, вимоги ухвал Господарського суду міста Києва від 05.04.11., 19.04.11. не виконано.

В судовому засіданні 17.05.11. представник позивача підтримує свої позовні вимоги.

В судовому засіданні 17.05.11. представник відповідача проти позову заперечує.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 30/69.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

08.06.06. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг»(далі - Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лістранс-Ком»(далі - Лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № 6 (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого, предметом цього Договору є надання Лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу предмета лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведена в Специфікації № 1 та Специфікації № 2 (Додаток № 2 до Договору) (далі Майно або Предмет лізингу), для підприємницьких цілей Лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Відповідно до п. 3.1 Договору, Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору) та пункту 3.5. Договору. Лізингові платежі включають: винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг Майно, з урахуванням коригування, зазначеного в пункті 3.5. Договору; платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості Майна.

Пунктом 3.5 Договору сторонами погоджено, що усі платежі за Договором здійснюються в національній валюті України (гривнях) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок. Лізингоодержувач здійснює платежі за цим Договором відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору).

В разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу розмір винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг Майно у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України (надалі - «НБУ»), встановлену на день нарахування такої винагороди (комісії) за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим Договором, розраховану від загальної вартості Майна, то сума такого перевищення є об'єктом оподаткування ПДВ. При цьому Лізингоодержувач повинен самостійно збільшити розмір винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг Майно на суму, яка дорівнює ПДВ, нарахованому на такий об'єкт оподаткування, а Сторони самостійно здійснюють дії, передбачені чинним податковим законодавством України щодо проведення оподаткування такої операції. В цьому випадку Лізингодавець надає Лізингоодержувачу відповідні податкові накладні (п. 3.5.2 Договору).

Як визначено п. 3.6 Договору, Лізингоодержувач зобов'язується здійснювати погашення заборгованості перед Лізингодавцем у наступному порядку: сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення Лізингоодержувачем обов'язків за цим Договором; сплата суми заборгованості Лізингоодержувача перед Лізингодавцем за простроченими лізинговими платежами; сплата поточних лізингових та інших платежів, передбачених цим Договором.

У випадку перерахування Лізингоодержувачем платежів за цим Договором (як чергових лізингових платежів, так і простроченої заборгованості) на порушення вищезазначеної черговості, Лізингодавець має право самостійно перерозподілити отримані від Лізингоодержувача кошти відповідно до черговості, викладеної в цьому пункті, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок у наступному порядку: сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення Лізингоодержувачем обов'язків за цим Договором; сплата суми заборгованості Лізингоодержувача перед Лізингодавцем за простроченими лізинговими платежами; сплата поточних лізингових та інших платежів, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 3.8 Договору, Лізингоодержувач не має права затримувати платежі за цим Договором, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження Майна.

Згідно п. 4.3 Договору, приймання Лізингоодержувачем Майна в лізинг оформляється шляхом складання Актів приймання-передачі Майна, що підтверджують якість, комплектність, справність Майна і відповідність Майна техніко-економічним показникам та умовам Договору. Акти приймання-передачі підписується повноважними представниками Сторін і скріплюються печатками Сторін.

Пунктом 4.4 Договору встановлено, що з моменту передачі Майна Лізингоодержувач самостійно, за власний рахунок виконує ремонт та технічне обслуговування Майна, при цьому не порушуючи умови гарантії. В будь-якому випадку Лізингоодержувач звільняє Лізингодавця від будь-яких обов'язків щодо обслуговування та будь-якого ремонту Майна і пов'язаних з цим витрат і судових позовів. З дати приймання Майна Лізингоодержувач відмовляється від будь-яких прямих і непрямих претензій до Лізингодавця з приводу якості Майна.

Відповідно до п. п. 4.3, 4.4 Договору, з моменту підписання Сторонами Актів приймання-передачі Майна, до Лізингоодержувача переходять усі ризики, пов'язані з користуванням та володінням Майном. Підписання Лізингоодержувачем Актів приймання-передачі Майна підтверджує, що Майно передано йому у належному стані.

Лізингодавець свої зобов'язання за Договором виконав, та згідно актів приймання-передачі Предмету лізингу від 30.06.06. передав, а Лізингоодержувач прийняв Предмет лізингу.

Строк дії Договору сторонами погоджено в п. 18.1 Договору, яким визначено, що Договір набирає чинності (вважається укладеним) з моменту його підписання сторонами і стає обовязковим для сторін. Дія Договору продовжується до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобовязань за цим Договором.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов Договору, з 22.06.09. належним чином не виконує свої зобов'язання, наслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 113708,39 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як визначено абз. 1 ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату ( лізингові платежі).

Згідно ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», п. п. 4.1 Договору у новій редакції, 8.1.4 Загальних умов встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З матеріалів справи вбачається, що Лізингоодержувач не виконав умов Договору та не сплатив лізингові платежі у розмірі 113708,39 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання за Договором.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів повної оплати заборгованості, про яку заявлено в позовній заяві, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг»щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лістранс-Ком»113708,39 грн. заборгованості слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В звязку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 11.2.1 Договору просить стягнути з відповідача на свою користь 8469,02 грн. пені.

Відповідно до п. 11.2, 11.2.1 Договору, Лізингоодержувач несе відповідальність за порушення своїх обовязків, а саме за порушення обовязку зі своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених п. 3.1 цього Договору та Графіком сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору), та інших платежів передбачених Договором, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочення та відшкодувати всі збитки, завдані цим Лізингодавцеві, понад зазначену пеню.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Як встановлено п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8469,02 грн. пені, за обґрунтованим розрахунком позивача.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь збитків від інфляції в сумі 910,44 грн., та 2129,91 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Суд відзначає, що нарахування позивачем збитків від інфляції та 3% річних у заявлений період є правомірним, оскільки судом встановлено прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання по оплаті спожитої теплової енергії за Договором у визначений період.

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг»завищено розмір 3% річних, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2129,72 3% річних (за обґрунтованим розрахунком суду, який судом здійснено в межах періодів, визначених позивачем).

Крім того, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 910,44 грн. збитків від інфляції (за обґрунтованим розрахунком позивача).

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг»задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лістранс-Ком» (04205, м. Київ, проспект Оболонський, б. 30, кв. 209, код ЄДРПОУ 33230011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг»(04073, м. Київ, провулок Балтійський, б. 20, код ЄДРПОУ 33635277) 113702 (сто тринадцять тисяч сімсот дві) грн. 39 коп. основний борг, 8469 (вісім тисяч чотириста шістдесят девять) грн. 02 коп. пеня, 2 129 (дві тисячі сто двадцять девять) грн. 72 коп. 3% річних, 910 (девятсот десять) грн. 44 коп. збитки від інфляції, 1252 (одна тисяча двісті пятдесят дві) грн. 11 коп. державного мита та 235 (двісті тридцять пять) грн. 99 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В частині стягнення 0 (нуль) грн. 19 коп. 3% річних в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Т.М. Ващенко

Повне рішення складено 18.05.11.