Ухвала суду № 15597474, 18.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" квітня 2011 р. м. КиївК-57076/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників сторін

позивача:Хашко О.М.,

відповідача-1:Шилова А.К.,

відповідача-2:не зявився,

прокурора:Суходольского С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Заступника прокурора Харківської області

та Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2009 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 р.

у справі №2-а-7805/08/2070

за позовом Приватного підприємства «Фінанси-Інвест»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

та Головного управління Державного казначейства України у Харківській області,

за участю Прокурора Київського району м. Харкова,

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетної заборгованості по податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя Я.В.Пянова, судді Т.С.Перцова, М.О.Спірідонов), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009р. (судова колегія у складі: головуючий суддя А.П.Бенедик, судді З.О.Кононенко, В.А.Калиновський), задоволено у повному обсязі позов Приватного підприємства «Фінанси-Інвест»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі відповідач-1) та Головного управління Державного казначейства України у Харківській області (далі відповідач-2). Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 15.11.2005 р. №0000392330/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача заборгованість з податку на додану вартість за березень 2004 року у сумі 3.335.551,00 грн. та за квітень 2004 року у сумі 1.413.745,00 грн.. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1.703,40 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності правового звязку між правом позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету суми вказаного податку його постачальниками у ланцюгу поставок товару. Тому, зважаючи на підтвердження позивачем відповідними первинними документами правомірності формування складу податкового кредиту з податку на додану вартість, зменшення заявленої суми бюджетного відшкодування визнано судовими інстанціями безпідставним.

За наслідками розгляду даної адміністративної справи суддею Харківського апеляційного адміністративного суду З.О.Кононенко було викладено окрему думку, за змістом якої суддя дійшов висновків, що позивачем не доведено реальності проведених ним спірних господарських операцій та правомірності заявлення до відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість. Крім того, суддею зазначено, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, а підстави для поновлення такого строку відсутні.

Не погодившись із прийнятими у справі судовими рішеннями Заступник прокурора Харківської області та Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова звернулися до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, в яких з підстав неправильного застосування судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права Заступник прокурора Харківської області просить вказані судові рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, а Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова просить скасувати прийняті у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості, просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права та юридичної оцінки обставин справи, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для зменшення позивачу суми заявлено до відшкодування з бюджету податку на додану вартість у сумі 4.749.296,00 грн. стали висновки контролюючого органу, викладені у доповнюючому акті перевірки (до акту документальної перевірки від 16.06.2005 р. №1462/23-304/32235404) від 15.09.2005 р., якими було встановлено неправомірне включення підприємством до складу податкового кредиту з податку на додану вартість у березні та квітні 2004 року сум, нарахованих по господарським операціям проведеним позивачем з контрагентами (ПП «Аякс», ПП «Оса-2002», ПП «Деметра», ПП «Іліада 2002», ПП «Аспід і Ко», ТОВ «Атлантіс-Торг», ПВКФ «Адлер», ПП «ДДС», ТОВ «Ягуар», ТОВ «Тетра», ТОВ «Нікіта», ПП «Еріда», ТОВ «Данфа», ПП «Еллада-2002», ТОВ «Магазин№34 Комінтернівський»). Крім того, податковою інспекцією було встановлено, що державну реєстрацію постачальника товарів по 1-ому та 2-ому ланцюгах ПП «Дігма», було припинено 19.04.2005 р., що фактично унеможливило встановлення факту придбання товару у виробника, а також встановлення наявності розрахунків по 1-ому та 2-ому ланцюгах поставок товарів.

Податковою інспекцією та прокурором на підтвердження своїх доводів відносно фіктивності господарських операцій позивача з зазначеними контрагентами та безпідставності заявлення до відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість, вказано на те, що розрахунки за отримані від постачальників товари було проведено у вексельній формі, зазначено, що відповідно копій платіжних доручень та банківських виписок, долучених до матеріалів справи, проведення оплати за товарно-матеріальні цінності здійснено підприємством у липні 2004 року, а не у березні та квітні. Також, податковий орган та прокурор звертають увагу на те, що у березні квітні 2004 року оборот коштів на рахунках позивача у банках становив 153,26 грн. та 1.712,00 грн. відповідно.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі Закон України №168/97-ВР), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 вказаної статті, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобовязань, що виникли у звязку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з пп.7.7.1 цієї статті, має відємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації (пп.7.7.3 Закону України №168/97-ВР).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість фактично можливе лише за умови непідтвердження відповідними первинними документами здійснення господарських операцій, на підставі яких платником податків було сформовано склад податкового кредиту. Встановлення фактів припинення діяльності постачальників позивача, їх знаходження за однією адресою, є обставинами, які самі по собі не позбавляють правового значення виданих контрагентами підприємства податкових накладних, що виключає відповідальність платника податків.

У даній справі суд першої інстанції, доводи якого підтримав суд апеляційної інстанції, дійшов висновків, що наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, виданих йому постачальниками, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства є достатньою підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість та заявлення до відшкодування з бюджету сум такого податку.

У той же час, відповідно до п.4 ч.1 ст.7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного зясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.4, 5 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

З огляду на приписи зазначених процесуальних норм законодавства, суд касаційної інстанції вважає передчасними вказані висновки судів попередніх інстанцій, так докази, на які посилалися суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях, є обовязковими, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення платником податків суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за господарськими операціями, які на думку контролюючого органу були фіктивними.

Суд повинен був з урахуванням сутності заперечень податкової інспекції та прокурора проти позову витребувати докази, які підтверджували їх доводи, що наведені позивачем обставини не відповідали дійсності. Якщо контролюючий орган та прокурор таких доказів не надали або останні не були достатніми, суд керуючись приписами ч.4, 5 ст.11 КАС України зобовязаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують такі обставини.

Судами попередніх інстанцій не було враховано, що у разі підтвердження доводів відповідача та прокурора про фіктивність спірних господарських операцій, визначення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та заявлення суми бюджетного відшкодування по таким операціям було б безпідставним, незважаючи на наявність податкових накладних, які за формою відповідають вимогам чинного законодавства.

Крім того, ні судом першої, ні судом апеляційної інстанцій взагалі не було досліджено питання проведення позивачем розрахунків по спірним господарським операціям, не взято до уваги посилання податкової інспекції на те, що розрахунки проводились шляхом видачі векселів, емітованих третіми особами і як наслідок не досліджено дотримання позивачем вимог п.4.8 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість». Не надано належної правової оцінки доводам відповідача відносно того, що у березні та квітні 2004 року оборот коштів на рахунках позивача у банках становив 153,26 грн. та 1.712,00 грн. відповідно, та що з банківських виписок, долучених до матеріалів справи, вбачається, що оплата товарно-матеріальних цінностей здійснена підприємством у липні 2004 року.

Не знайшло свого відображення і питання дотримання позивачем строків звернення до адміністративного суду із позовом, не досліджено поважність причин пропуску такого строку.

Оскільки зазначені обставини справи, не були зясовані, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо зясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова задовольнити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2009 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009р. у справі №2-а-7805/08/2070 скасувати.

Справу №2-а-7805/08/2070 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.