Рішення № 15558759, 16.05.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.11 Справа № 5015/1707/11

Господарський суд Львівської області в складі судді Козак І.Б.

при секретарі Іваночко В.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Прокурора Залізничного району міста Львова в інтересах держави в особі Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго», м. Львів,

До відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Львів,

про стягнення 1 091 грн. 73 коп.

За участю представників:

Від прокуратури: Яворська Л.Р. прокурор (посвідчення від 02.08.2010 року № 107),

Від позивача: ОСОБА_3 представник (довіреність в матеріалах справи),

Від відповідача: не зявився,

Прокурору та представнику позивача розяснено права та обовязки, передбачені ст. 22 ГПК України, зокрема право відводу судді, відповідно до ст. 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Прокурор та представник позивача не наполягають на фіксації судового процесу технічними засобами

Суть спору: розглядається справа за позовом Прокурора Залізничного району міста Львова в інтересах держави в особі Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго», м. Львів, до Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Львів, про стягнення 1 068 грн. 48 коп. суми основної заборгованості, 12 грн. 36 коп. пені, 2 грн. 39 коп. 3 відсотків річних та 8 грн. 50 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 30.03.2011 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 21.04.2011 року.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 21.04.2011 року № 3287-VI суддю Хабіб М.І. обрано суддею Львівського апеляційного господарського суду.

27.04.11 року по справі № 5015/1707/11 призначено повторний автоматизований розподіл, внаслідок якого дану справу передано для розгляду по суті судді Козак І.Б.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 29.04.2011 року розгляд справи відкладено на 16.05.2011 р.

Прокурор в судове засідання зявився.

Представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві та поясненнях з приводу відзиву відповідача на позовну заяву, зареєстрованих канцелярією суду 27.04.2011 року вх. № 9499/11.

Відповідач в судове засідання повноважного представника не направив, вимог ухвал суду не виконав, причин неявки суду не повідомив, хоча 05.04.2011 року був належно повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 79041 0116399 9.

12.04.2011 року вх. № 8405/11 відповідач подав відзив на позовну заяву, де просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, зазначаючи у відзиві, що жодних боргів не має.

27.04.2011 року прокурор подав пояснення з приводу відзиву відповідача на позовну заяву, зареєстровані канцелярією суду за вх. № 9499/11, у яких просить суд задоволити позов повністю з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях з приводу відзиву відповідача на позовну заяву.

В ході розгляду справи встановлено.

Між Львівським комунальним підприємством «Залізничнетеплоенерго»(позивачем) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (відповідачем) був укладений договір від 01.10.2004 року № 395 про постачання теплової енергії в гарячій воді (надалі - договір).

18.12.2009 року здійснено державну реєстрацію змін до відомостей про відповідача: фізичну особу підприємця ОСОБА_1 за № 2 415 001 0002 012 208, про що свідчить Довідка з ЄДРПОУ, долучена до матеріалів справи.

Згідно з Свідоцтвом від 18.12.2009 року серія В02 № 969299 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця повне найменування відповідача Фізична особапідприємець ОСОБА_4.

Зазначений договір укладено в письмовій формі, підписано повноважними представниками двох сторін за цим договором, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає статтям 207, 208 ЦК України, а в силу статті 204 ЦК України є правомірним правочином.

Відповідно до п. 1 договору, позивач (Енергопостачальна організація) зобовязувалася постачати відповідачу (Покупцеві) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач (Покупець) зобовязувався отримати вказану у договорі послугу та оплачувати за одержану теплову енергію кошти за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Умови і порядок постачання теплової енергії передбачено розділом 2 договору.

У розділі 3 договору сторони передбачили права та обовязки покупця.

Так, зокрема, п. 3.2.2. договору передбачено, що покупець зобовязувався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Порядок обліку теплової енергії визначений у розділі 5 договору, а розділом 6 договору передбачено порядок розрахунків.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць,

Відповідно до пункту 6.3. договору відповідач (покупець) до 15-го числа звітного місяця, сплачує позивачеві (Енергопостачальній організації) 100 % вартості договірної величини споживання теплової енергії у звітному місяці.

Розрахунком вартості теплової енергії, який є додатком до договору від 01.10.2004 року № 395 встановлено вартість величини споживання теплової енергії в розмірі 267 грн. 12 коп. за місяць.

Розділом 7 договору передбачена відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Так, пунктом 7.2.3. договору передбачено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію встановлена пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Позивач свої зобовязання за даним договором виконав, надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді за період з жовтня 2010 року по січень 2011 року включно на суму 1068 грн. 48 коп.

Відповідач, в порушення пункту 6.3. договору, не оплатив рахунків за отриману теплову енергію за жовтень 2010 року, листопад 2010 року, грудень 2010 року, січень 2011 року на суму 1068 грн. 48 коп.

Сума основної заборгованості відповідача перед позивачем становить 1 068 грн. 48 коп. і станом на день розгляду справи доказів погашення боргу відповідачем суду не подано.

16.06.2010 року позивач надіслав на адресу відповідача лист з повідомленням про те, що в періоди, за які стягуються несплачені кошти за теплопостачання, діяли Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 29.12.2008 року та від 29.12.2010 року № 1823, якими встановлювався двоставковий тариф за теплопостачання. Вказаний двоставковий тариф складався з кількості фактично спожитої теплової енергії (облікованої за допомогою приладу обліку або розрахованої з урахуванням середньої фактичної температури зовнішнього середовища), яка стягується лише в опалювальний сезон та плати за приєднане теплове навантаження, яка справляється кожного місяця протягом року.

Також у вказаному листі міститься пропозиція сплатити заборгованість за приєднане теплове навантаження та, у випадку волевиявлення до припинення договору, у присутності представника ЛКП «Залізничнетеплоенерго»провести видимий розрив від системи теплопостачання, про що скласти відповідний акт.

Відповідно до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

В даному випадку господарське зобовязання виникло з господарського договору від 01.10.2004 року № 395.

Стаття 175 ГК України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 217 ГК України передбачає, що господарські санкції є правовим засобом відповідальності у сфері господарювання, а саме, частиною 1 цієї статті визначено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки, якими є: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання (частина 1 цієї статті), а частиною 2 зазначеної статті визначено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення, а виходячи з вимог ст. 219 ГК України, за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Позивач також просить стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 12 грн. 36 коп., яка нарахована відповідно до п. 7.2.3. договору, відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України, статей 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»в редакції Закону України від 10 січня 2002 р. № 2921-111 (даний розрахунок перевірений в судовому засіданні та знаходиться в матеріалах справи).

Стаття 230 ГК України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнають ся господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до вимог частини 2 статті 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів пеню за прострочку платежу в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 8 грн. 50 коп. інфляційних витрат за весь період прострочення та 2 грн. 39 коп. 3% річних, які нараховані відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо звернення з позовом до господарського суду Заступника прокурора м. Львова, то слід зазначити наступне.

На органи прокуратури, відповідно до ст.121 Конституції України, покладено представництво інтересів держави в суді у випадках визначених законом. Право на звернення прокурора або його заступника до Господарського суду в інтересах держави передбачено п. 6 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст.2 ГПК України. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999р., інтереси держави можуть збігатися повністю або частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді.

Враховуючи те, що термін „інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави, чи в чому існує загроза інтересам держави.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, яку вона закріпила в законах й інших нормативно-правових актах.

Суд, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, оглянувши та дослідивши докази по справі та оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що позов документально обґрунтований та підлягає до задоволення в повному обсязі.

Судові витрати: прокурор за даним позовом державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не сплачував, оскільки, відповідно до статті 4 Декрету КМ України «Про державне мито»звільнений від сплати останнього за позовами про захист інтересів держави.

Таким чином, суд дійшов висновків, що у відповідності до статті 49 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача у повному обсязі, та стягнути їх в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 22, 29, 32, 33, 34, 36, 43, 44-49, 82 - 85, 116-117 ГПК України, господарський суд , -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовільнити повністю.

2.Стягнути з боржника: Фізичної особипідприємця ОСОБА_4 (юридична адреса: АДРЕСА_1, 79041; поштова адреса: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь стягувача: Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго»(79054, м. Львів, вул. С. Петлюри, 4А, код ЄДРПОУ 20784943) 1 068 грн. 48 коп. суми основного боргу, 12 грн. 36 коп. пені, 2 грн. 39 коп. 3% річних, 8 грн. 50 коп. інфляційних втрат.

3.Стягнути з боржника: Фізичної особипідприємця ОСОБА_4 (юридична адреса: АДРЕСА_1, 79041; поштова адреса: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України 102 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Накази видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

Суддя

16.05.2011 р. прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.