Рішення № 1555504, 14.04.2008, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

14.04.2008

Справа №2-7/3136-2008

За позовом Приватного підприємства «Европродукт» (95493, м. Сімферополь, вул. Монтажна, 10-Г, ідентифікаційний код 34946814)

До відповідача Міністерства у справах молоді, сім’ї та гендерної політики Автономної Республіки Крим (95011, м. Сімферополь, вул. Гоголя, 9, ідентифікаційний код 33656208)

Про стягнення 17500,00 грн.

Суддя Дворний І. І.

представники:

Від позивача – Нанікашвілі І. А., предст., дов. від 01.02.2008 р.

Від відповідача - Мінкіна Є. С., предст., дов. №2220 від 05.10.2007 р.

Суть справи: Приватне підприємство «Европродукт» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Міністерства у справах молоді, сім’ї та гендерної політики Автономної Республіки Крим про стягнення 17500,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків по повній та своєчасній оплаті вартості наданих позивачем за договором від 09.08.2007 р. послуг, через що заборгованість Міністерства у справах молоді, сім’ї та гендерної політики Автономної Республіки Крим перед Приватним підприємством «Европродукт» складає 17500,00 грн., яка до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена.

У судовому засіданні представник відповідача надав відзив на позовну заяву. В якому зазначив, що вимоги Приватного підприємства «Европродукт» є обґрунтованими, у зв’язку з чим просить їх задовольнити. Вказаний відзив був прийнятий судом до розгляду.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

09.08.2007 р. між Міністерством у справах молоді, сім’ї та гендерної політики Автономної Республіки Крим Замовник) та Приватним підприємством «Европродукт» (Виконавець) був укладений договір про надання послуг, п. 1 якого передбачено, що предметом договору є відповідно до Наказу Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 09.08.2007 р. №2834 «Про проведення ІІІ етапу Всеукраїнської акції «Збережемо і відродимо спадщину України» - надання послуг з харчування учасників 3 етапу Всеукраїнської акції.

Відповідно до п. 2.1 Договору Виконавець приймає на себе зобов’язання:

- надати послуги з харчування учасників 3 етапу Всеукраїнської акції «Збережемо і відродимо спадщину України»;

- нести відповідальність за цільовим використання виділених Замовником коштів.

П. 2.2 Договору передбачено, що Замовник приймає на себе наступні зобов’язання:

- оплатити Виконавцю за надані послуги з харчування в сумі 17500,00 грн.

Оплата здійснюється на підставі виставленого рахунку, акту виконаних робіт та після отримання послуг.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем були надані послуги з харчування учасників 3 етапу Всеукраїнської акції, про що свідчить наявний в матеріалах справи акт здачі-приймання робіт (надання послуг), підписаний обома сторонам та скріплений печатями підприємств (а. с. 8).

На оплату наданих послуг Міністерству у справах молоді, сім’ї та гендерної політики Автономної Республіки Крим був виставлений рахунок №760 від 17.12.2007 р. на суму 17500,00 грн., який був отриманий відповідачем, згідно зі штампом вхідної кореспонденції, 25.12.2007 р. (а. с. 9), проте оплачений не був, що стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Оскільки умовами укладеного між сторонами договору не був встановлений певний строк для опати послуг, у даному випадку, на думку суду, підлягає застосуванню частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України, в якій закріплено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Отже, відповідач повинен був оплатити вартість наданих послуг протягом семи днів з моменту отримання рахунку.

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 17500,00 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. Більш того, наявність заборгованості у вказаному розмірі підтверджується самим відповідачем у відзиві на позовну заяву. Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов договору від 09.08.2007 р. в частини повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг, через що позовні вимоги Приватного підприємства «Европродукт» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Міністерства у справах молоді, сім’ї та гендерної політики Автономної Республіки Крим (95011, м. Сімферополь, вул. Гоголя, 9, ідентифікаційний код 33656208) на користь Приватного підприємства «Европродукт» (95493, м. Сімферополь, вул. Монтажна, 10-Г, ідентифікаційний код 34946814) суму заборгованості у розмірі 17500,00 грн., 175,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Дворний І.І.