Рішення № 15552206, 16.05.2011, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2011 р.

Справа № 5004/548/11 за позовом Приватного підприємства «Ірома», м. Луцьк

до Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк», м. Луцьк

про стягнення 1583362 грн.

Суддя Суряк О.Г.

Представники :

від позивача: ОСОБА_1 - адвокат, доручення від 10.01.2011р.

від відповідача: ОСОБА_2 - юрисконсульт , довіреність № 1421-19 від 23.03.2010р.

Права та обовязки учасникам судового процесу розяснені відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Заяви про відвід судді та фіксацію судового процесу технічними засобами не поступило.

В судових засіданнях 12.04.2011р. та 28.04.2011р. за згодою сторін відповідно до ст.77 ГПК України оголошено перерву до 28.04.2011р. та 11.05.2011р. в межах встановленого строку вирішення спору.

В судовому засіданні 11.05.2011р. відповідно до ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: позивач приватне підприємство «Ірома»звернувся до господарського суду з позовом, уточненим заявою про збільшення позовних вимог від 06.04.2011р., про застосування наслідків недійсного правочину - договору купівлі-продажу від 04.12.1996р., укладеного між Комерційним банком «Західінкомбанк»(правонаступником, якого є ПАТ «Західінкомбанк») та Малим підприємством «Інкомсервіс»(правонаступником, якого є Приватне підприємство «Ірома»), просить стягнути з ПАТ «Західінкомбанк»на користь ПП «Ірома»1583362 грн. - вартість оплаченого нерухомого майна у зв'язку з визнанням недійсним договору його купівлі-продажу від 04.12.1996р. з врахуванням індексації в національній валюті за період з 04.12.1996 року по 28.02.2011 року відповідно до офіційних індексів інфляції за цей час. Також просить стягнути з ПАТ «Західінкомбанк»на користь ПП «Ірома»сплачені останнім судові витрати .

Свої позовні вимоги позивач ПП «Ірома»обґрунтував тим, що згідно рішення господарського суду Волинської області від 26.04.2010р. про визнання недійсним договору купівлі продажу №4/12 від 04.12.1996р., укладеного між КБ «Західінкомбанк»(правонаступником якого є відповідач) та Малим підприємством «Інкомсервіс»(правонаступником якого є позивач) та повернення у власність банку нежитлового приміщення з господарськими спорудами та стаціонарного обладнання загальною площею 1006,29 кв. м., розташованого за адресою м. Житомир, вул. О.Ольжича, 9, суд, задовольняючи даний позов ПАТ «Західінкомбанк»керувався нормами чинного з 01.01.2004р. ЦК України, в тому числі ст. 232 даного кодексу.

Оскільки права та обовязки сторін, що випливають з визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу, тобто правові наслідки цієї недійсності, виникли з 21.10.2010р. - з моменту вступу в законну силу рішення господарського суду Волинської області (постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2010р. дане рішення скасовано) до них застосовуються положення чинного в на даний час ЦК України.

Тобто це означає, що повернувши за рішенням суду ПП «Ірома»у свою власність обєкти купівлі-продажу за договором від 04.12.1996р., ПАТ «Західінкомбанк»зобовязаний повернути ПП «Ірома»сплачену попередником останнього договірну вартість цих обєктів в національній валюті в розмірі 280350 грн. збільшену до 1583362 грн. шляхом індексації зазначеної суми в національній валюті за період з 04.12.1996 року по 28.02.2011 року відповідно до офіційних індексів інфляції за цей період.

Нормативно свої позовні вимоги ПП «Ірома»обґрунтовує ст.ст. 216, 232, 1212, 1213 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд застосувати правові наслідки недійсності правочину, стягнувши з відповідача 1583362 грн.

Відповідач ПАТ «Захід інкомбанк»у відзиві та додаткових поясненнях до відзиву позов ПП «Ірома»вважає необґрунтованим і безпідставним, а тому просить відмовити у позові виходячи з наступного.

26 квітня 2010 року господарським судом Волинської області прийнято рішення по справі №06/31-92, яким позов ПАТ «Західінкомбанк»задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу №4/12, укладений 04.12.1996 р. між КБ «Захід інкомбанк»та МП «Інкомсервіс»; повернено у власність ПАТ «Захід інкомбанк»нежитлове приміщення з господарськими спорудами, а також стаціонарно встановлене обладнання, загальною площею 1006,29 кв.м., що знаходиться у ПП «Ірома»за адресою: м.Житомир, вул. Олега Ольжича, 9.

21.10.2010 року Постановою Вищого господарського суду України по справі №06/31-92 рішення господарського суду Волинської області від 26.04.2010 року залишено без змін, тобто зазначене рішення вступило в законну силу.

Крім того Вищий господарський суд, розглянувши матеріали справи №06/31-92 і перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, своєю Постановою від 21.10.2010 року підтверджує правомірність застосування в даній ситуації норм Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент укладання договору купівлі-продажу №4/12 від 04.12.1996р. Застосування до оспорюваних правовідносин правових норм, прийнятих після 04.12.1996 року визнано Вищим господарським судом помилковим і безпідставним.

Також зазначає, що усі обставини справи уже встановлені, так як при винесені рішення господарським судом Волинської області по справі № 06/31- 92 було застосовано наслідок недійсності угоди, яким є повернення у власність Банку нежитлового приміщення. В той же час вищевказана норма не передбачала застосування двосторонньої реституції, в розумінні ст.216 ЦК України. Оскільки закон не має зворотної сили в часі, то вимоги ст.216 ЦК України не можуть поширюватися на правовідносини, які виникли в 1996 році. Відповідно до вимог ст.236 ЦК України, які кореспондуються з вимогами ст.58 ЦК УРСР 1963року, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В той же час ПП «Ірома»стверджує, що правові наслідки недійсності виникли з 21.10.2010 року, чим грубо суперечить вищевикладеним нормам. Тобто обставини даної справи повністю досліджувалися в судових засіданнях по справі № 06/31-92 та встановлені у рішенні господарського суду Волинської області від 26.04.2010 року та у Постанові ВГСУ від 21.10.2010 року, а тому відповідно до ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Заява позивача про збільшення позовних вимог містить посилання на норми статей 216 та ч.2 ст.1213 ЦК України. При цьому ст.216 ЦК передбачає правові наслідки недійсності правочину, а ст.1213 ЦК регулює правовідносини, щодо повернення в натурі безпідставно набутого майна, тобто при відсутності правових підстав, передбачених ст.11 ЦК України, для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Індексування суми сплаченої ПП «Ірома»за приміщення теж виконано безпідставно. Жодної правової норми на підставі якої проводилася індексація ні в позовній заяві, ні в заяві про збільшення позовних вимог не наведено.

Відповідно до ст.2 ЗУ „Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті. При цьому норми зазначеного Закону визначають правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Таким чином, в даному випадку застосування індексації суперечить вимогам чинного законодавства.

Більше того, Позивач у своєму позові стверджує, що права і обов'язки сторін, що випливають із визнання недійсним договору купівлі-продажу №4/12, виникли з 21.10.2010року. Проте, Позивач чомусь індексує суму договору, застосовуючи індекс інфляції з 04.12.1996 року по 28.02.2011 року. Отже, індексація суми договору проведена абсолютно неправомірно і безпідставно.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

Згідно договору купівлі-продажу №4/12, укладеного 04.12.1996р. між Комерційним банком «Західінкомбанк»(правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк») та Малим підприємством «Інкомсервіс»(правонаступником якого є ПП «Ірома») МП «Інкомсервіс»придбало у власність за 280350грн. нежитлове приміщення з господарськими спорудами, а також стаціонарно встановлене обладнання, загальною площею 1006,29 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул. Пархоменко (Олега Ольжича), 9.

Рішенням господарського суду Волинської області від 26.04.2010р. по справі №06/31-92 за позовом ПАТ «Західінкомбанк»до ПП «Ірома»про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна у власність банку позов ПАТ «Західінкомбанк»задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу №4/12, укладений 04.12.1996 р. між Комерційним банком «Захід інкомбанк»та Малим підприємством «Інкомсервіс»; повернено у власність ПАТ «Західінкомбанк»нежитлове приміщення з господарськими спорудами, а також стаціонарно встановлене обладнання, загальною площею 1006,29 кв.м., що знаходиться у ПП «Ірома»за адресою: м.Житомир, вул. Олега Ольжича, 9.

21.10.2010 року Постановою Вищого господарського суду України рішення господарського суду Волинської області від 26.04.2010 року по справі №06/31-92 залишено без змін.

З мотивувальної частини зазначеного рішення та постанови Вищого господарського суду України вбачається, що при задоволенні позовних вимог суд керувався як нормами Цивільного кодексу УРСР 1963 року, який був чинний на момент виникнення укладеного спірного договору, так і нормами чинного Цивільного кодексу України.

Незважаючи на те, що оспорюваний договір був визнаний судом недійсним з огляду на порушення при його укладенні чинного на той час законодавства, відповідно до приписів ст.57 ЦК УРСР 1963 року, вимога позивача ПП «Ірома»щодо застосування наслідків недійсного правочину відповідно до ст.ст.216, 232 Цивільного кодексу України є підставною з врахуванням пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, цивільні відносини, що стосуються укладення договору купівлі-продажу 04.12.1996 року, згідно з частиною І пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України , безперечно, регламентуються нормами ЦК УРСР 1963 року, тобто названою вище ст.57 ЦК УРСР. Але права і обовязки, які виникли з цих же самих цивільних відносин після набрання чинності ЦК України 2003 року, регламентуються вже частиною 2 пункту 4 його Прикінцевих та Перехідних положень за нормами цього Кодексу, чинного на момент визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.12.1996р.

Згідно ч. 5 ст.11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Статтею 232 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Отже, наслідками визнання недійсним правочину, який вчинено в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, крім загальних наслідків, передбачених ст.216 ЦК України, є надання довірителю права вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків і моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням такого правочину.

Оскільки права та обов'язки сторін , що випливають з визнання недійсним зазначеного договору купівлі-продажу, виникли з 21.10.2010р. моменту вступу в законну силу рішення господарського суду Волинської області, до них застосовуються положення чинного в даний час ЦК України.

Це означає, що, повернувши за рішенням суду від ПП «Ірома»у свою власність обєкти купівлі-продажу, ПАТ «Західінкомбанк»на підставі ст.ст.216, 232 ЦК України, які в якості правового наслідку недійсності правочину встановлюють повернення сторін у попереднє становище (двосторонню реституцію), зобов'язаний повернути ПП «Ірома»сплачену попередником останнього договірну вартість цих обєктів.

Повернення виконаного за недійсним правочином передбачене також і ст.1212 ЦК України, відповідно до якої, особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Водночас, слід зазначити, що статтями 216, 232, 1212, а також ст.1213 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, не передбачено повернення грошових коштів, отриманих за договором купівлі-продажу, з врахуванням встановленого індексу інфляції.

Стаття 1213 ЦК України спрямована на реалізацію принципу реального виконання зобов'язання та визначає обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Це означає, що поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості.

Якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов'язаний відшкодувати потерпілому вартість такого майна.

Отже, посилання позивача на ч.2 ст.1213 ЦК України, як на підставу для застосування індексації грошових коштів, одержаних на виконання договору купівлі-продажу, не береться судом до уваги.

З огляду на вищезазначене, вимога позивача про застосування правових наслідків недійсності правочину та стягнення з ПАТ «Західінкомбанк»на користь ПП «Ірома»1583362 грн. - вартість оплаченого нерухомого майна у зв'язку з визнанням недійсним договору його купівлі-продажу від 04.12.1996р. з врахуванням індексації в національній валюті, підлягає задоволенню частково, а саме, щодо стягнення сплаченої договірної вартості майна в розмірі 280350грн.

Відповідно до ст.49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 216, 232, 1212 Цивільного кодексу України, п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, ст.ст.49, 8285 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк»(м.Луцьк, пр-т Перемоги, 15, код ЄДРПОУ 19233095, МФО 303484) на користь Приватного підприємства «Ірома»(м. Луцьк, пр-т Перемоги, 15, код ЄДРПОУ 20124052) 280350грн., одержаних на виконання договору купівлі-продажу від 04.12.1996р., укладеного між Комерційним банком «Західінкомбанк»та Малим підприємством «Інкомсервіс»у звязку із визнанням недійсним цього договору, а також 2803грн. 50коп. витрат по сплаті державного мита та 41грн. 79коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

Суддя О. Г. Сур'як

Повний текст рішення

складено та підписано

16.05.11