Постанова № 15550013, 27.04.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 квітня 2011 року 15:37 № 2а-15863/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., при секретарі Чупринко Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПідприємства “Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва”

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

провизнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення від 13.10.2010р. №00000602307/0,

за участю:

позивача Палій Л.М.

відповідача Шуневич В.В.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27 січня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Підприємство «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва»звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.10.2010р. №00000602307/0.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства та безпідставно винесено податкове повідомлення-рішення.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі чинного законодавства та з урахуванням всіх обставин.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва проведено перевірку Підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва»за результатами якої 30.10.2010р. складено Акт №832/1/23-70-30382690 про результати невиїзної документальної перевірки з питання правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ “ВФ Будлегпром” за березень 2008р.

Актом перевірки встановлено порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість за березень 2008р. у загальній сумі 139666 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення рішення №0000602307/0 від 13.10.10р. на загальну суму 209 499,00грн. з податку на додану вартість за порушення передбачені п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», у тому числі основний платіж 139666 грн. та штрафні (фінансові) санкції 69833 грн.

В пояснення позовних вимог позивач вважає, що висновки викладені в Акті перевірки, на підставі якого приймалося податкове - повідомлення рішення, суперечить чинному законодавству, порушує його права.

Відповідач свої припущення щодо фіктивності правочинів укладених позивачем з ТОВ “ВФ Будлегпром” обґрунтовує лише тим, що відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2009 року №2-3375/09, установчі документи ТОВ „ВФ Будлегпром" були визнані недійсними та недійсною визнана реєстрація ТОВ „ВФ Будлегпром " в якості платника податку на додану вартість (свідоцтва платника податку на додану вартість №100093214) з моменту видачі свідоцтва ДПІ у Голосіївському р - ні м. Києва, тобто з 26.01.2008р.

В постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 зазначено, що “для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний”. При цьому доказом наявності злочинного умислу, може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Долучені позивачем докази до матеріалів справи, свідчать про те, що між Підприємством “Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва» та ТОВ «ВФ Будлегпром» вчинялися дії спрямовані на виконання укладених правочинів, а саме виконувались та приймались роботи та перераховувались кошти, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача, щодо фіктивності договорів.

Відповідач в своїх запереченнях на позовну заяву зазначив, що ТОВ „ ВФ Будлегпром" зареєстровано 16.11.2007р. Голосіївською РДА м. Києва за адресою м.Київ,вул.Заболотного,15. Згідно Статуту учасником товариства значиться Полянін Вячеслав Володимирович. Згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100093214 виданого 26.01.2008р., ТОВ „ ВФ Будлегпром " є платником податку на додану вартість.

Рішенням суду, на яке посилається позивач також встановлено, що ОСОБА_1 значиться учасником вказаного підприємства, однак участі у діяльності ТОВ „ВФ Будлегпром" не приймав. Статут підприємства не складав, фактично фінансово-господарську діяльність не вів, засновником значиться формально, де фактично знаходиться підприємство, його печатка, фінансово-господарські документи йому невідомо. ОСОБА_1 не вносив до статутного фонду будь-якого капіталу, про існування підприємства дізнався від органів податкової служби, підприємство за юридичною та фактичною адресою не знаходиться, що підтверджується поясненнями представника ДПІ.ТОВ „ВФ Будлегпром" зареєстровано в державному органі реєстрації на підставі неправдивих даних, з порушенням діючого законодавства України. В судовому засіданні встановлено, що в порушення вимог ст.ст.9,10 Закону України «Про підприємства в Україні»особа вказана засновником ТОВ „ВФ Будлегпром" не формувала його статутний фонд, активи підприємству не передавала.

Вищезазначене, на думку позивача, дає підставу стверджувати, що фінансово-господарські взаємовідносини між ЦСРІ М. КИЄВА та ТОВ „ВФ Будлегпром" носять характер нікчемного правочину оскільки даний правочин не відповідає обов'язковим умовам чинності правочину, а саме: частинам 1, 3 та 5 ст.203 Цивільного кодексу України, так як суперечать моральним засадам суспільства (ч.1 ст.203 ЦКУ), волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦКУ) та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦКУ).Тому, позивачем неправомірно віднесена до складу податкового кредиту сума податку на додану вартість сплачена при взаєморозрахунках з ТОВ “ВФ Будлегпром”.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 1.3. статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”від 03.04.1997р. №168/97-ВР платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.10.1 статті 10 Закону України “Про податок на додану вартість”особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є: а) платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Пунктом 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 (із змінами та доповненнями), передбачено, що порядковий номер податкової накладної відповідає порядковому номеру реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Відповідно до п. 4 Порядку заповнення податкової накладної, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з поставки товарів (послуг) продавця у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Відповідно до статті 18 Закону України від 15.05.2003, № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

З наданих до матеріалів справи довідок з Єдиного державного реєстру юридичних особі та фізичних осіб підприємців судом встановлено, що на момент підписання договорів між позивачем та ТОВ “ВФ Будлегпром”, а також актів приймання-передачі та податкових накладних юридична особа ТОВ “ВФ Будлегпром” та не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, яким би встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зобовязання за договорами між Підприємством “Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва»та ТОВ “ВФ Будлегпром”, виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими актами приймання-передачі, податковими накладними та виписками з банківських рахунків, копії яких залучені до матеріалів справи.

Твердження відповідача, що договір, укладений між позивачем та ТОВ “ВФ Будлегпром”, є фіктивним з підстав зазначених вище, судом до уваги не береться, оскільки на момент видачі ТОВ «ВФ Будлегпром»податкової накладної на користь Підприємства „ЦСТРІ м. Києва" відомості про вказане товариство було внесено до Єдиного державного реєстру, а значить - вони на той час вважалися достовірними. При цьому, підприємству „ЦСТРІ м. Києва" жодним чином не було відомо про фіктивність вказаного підприємства, оскільки даний факт було встановлено рішеннями Голосіївського районного суду м. Києва лише 22 травня 2009 року, тобто вже після відображення отриманої підприємством „ЦСТРІ м. Києва" податкової накладної від ТОВ ВФ „ВФ Будлегпром". А значить, дії Підприємства „ЦСТРІ м. Києва" по відображенню податкової накладної, отриманої від вказаного товариства, у складі податкового кредиту з ПДВ є правомірними.

Відповідно до п. 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п. 7.4.1. п. 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України “Про податок на додану вартість” передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

На момент складання відповідних податкових накладних ТОВ “ВФ Будлегпром” було зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у вказаного субєкту господарювання права на складання податкових накладних.

Отже, сума податку на додану вартість у розмірі 139666 грн., віднесена позивачем до податкового кредиту, що підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037. Відповідна сума ПДВ позивачем сплачена в вартості поставлених товарів, виконаних робіт та наданих послуг, що підтверджується виписками з банківських рахунків позивача.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ “ВФ Будлегпром” податкових накладних, а також віднесення до валових витрат, які здійсненні у звязку з поставкою товарів, виконанням робіт та наданням послуг ТОВ “ВФ Будлегпром” , за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття податкового повідомлення-рішення №0000602307/0 від 13.10.10р з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги Підприємства “Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва»підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Підприємства “Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва” задовольнити повністю.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення рішення від 13.10.2010р. №00000602307/0.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст постанови виготовлено 04.05.2011р.

Суддя В.В. Амельохін