Рішення № 15548454, 27.04.2011, Печерський районний суд міста Києва

Справа № 2-1940/11

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Бортницька В. В. ,

при секретарі Тарадайко Е. О.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання кредитного договору недійсним , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позову, вимогами якого є визнання недійсним кредитний договір № 572 від 11.01.2007 року, укладеного між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1, з наступних підстав:

·надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при одержані відповідної індивідуальної ліцензії відповідачем;

·кредитний договір містить умови, що є несправедливим по відношенню до споживача (позичальника);

·кредитний договір не містить умов про відповідальність банку щодо видачі кредиту Позичальнику;

·кредитний договір не скріплений печаткою ВАТ «Ощадбанк», а скріплений лише печаткою філії Чернівецьке обласне управління ВАТ «Ощадбанк», яка не виступає стороною за кредитним договором.

В судове засідання позивач та її представник не з»явилися, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи. Представником позивача в судове засідання надіслано заяву про слухання справи в її відсутність та підтримку в повному обсязі позовних вимог.

Представник відповідача позов не визнала, надавши письмові заперечення на позовну заяву.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Судовим розглядом беззаперечно встановлено, що 11/01/2007 між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» укладено кредитний договір№ 572 від 11.04.20007 року. Згідно умов вказаного договору ВАТ «Державний ощадний банк України» зобовязалось надати позивачці кредит у розмірі 23640 доларів США, а позивачка, у свою чергу, зобовязалась повернути суму кредиту у строк до 21.01.2013 року зі сплатою 12 відсотків річних.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, яз яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в зв»язку з відсутністю у відповідача індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями,тобто такого, що суперечить вимогам ЦК та іншим актам цивільного законодавства, суд вважає, що вони не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (далі Закон про банки) кошти гроші у національній валюті або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно із ст. 345 ГК України, кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитним визнаються банківські операції, визначені, як такі Законом України «Про банки та банківську діяльність».

Відповідно до ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статті 47 та 49 Закону «Про банки та банківську діяльність», визначають операції банків із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської діяльності.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2. ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - декрет).

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України про зобовязання допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Вони можуть здійснювати валютні операції з врахуванням обмежень, встановлених цим Декретом і іншими актами валютного законодавства України. Зокрема, відповідно до ст. 5 Декрету використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу або застави потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Одержання такої ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на здійснення іншою стороною, яка має відношення до цієї операції.

Щодо вимог п.п. «в» п. 4 ст. 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі то законодавцем не визначено межі термінів і сум надання чи одержання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до кредитного договору та законодавства України, а саме ч. 3 ст. 533 ЦК України, валюта зобовязання співпадає з валютою виконання зобовязання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до п.п. в, г ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі та використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1. 5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти, як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або утримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмових дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, згідно з вимогами ст. 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

В судовому засіданні з»ясовано та перевірено наявність у ВАТ «Ощадбанку» банківської ліцензії № 148 від 16.01.2002 року, виданої Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п.5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Дозволу № 148-1 від 16.01.2002 року на право здійснення операцій визначених п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Дозволу № 148-2 від 29.04.2002 року на право здійснення операцій визначених п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Дозволу № 148-3 від 29.08.2009 року на право здійснення операцій визначених п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Дозволу № 148-4 від 21.09.2009 року на право здійснення операцій визначених . 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», виданих Національним банком України, дозвіл ВАТ «Ощадбанк» для філії Чернівецьке облуправління « 19-18/2-1 від 04.01.2003 року що підтверджує факт правомірного надання відповідачем позивачу кредиту у сумі 23640 доларів США за кредитним договором № 572 від 11.01.2007 року за здійснювались відповідні платежі на його виконання.

Крім того, згідно з кредитною заявкою від 29.11.2006 року ОСОБА_1 звернулась до ВАТ «Ощадбанк» про надання їй кредиту в розмірі 23640 доларів США на купівлю автомобілів стоком на 6 (шість) років і волевиявлення ОСОБА_1. було направлено на отримання кредиту саме у валюті доларах США та збіглося з її дійсними намірами в угоді на отримання кредиту в доларах США.

Позивач була повідомлена про умови кредитування від 20.12.2006 року, про ознайомлення з якими вона розписалася власноручно. Крім цього, позивач здійснив часткову оплату відсотків за користування кредитом у валюті доларах США, тим самим, ствердила, що її відомі умови кредитного договору і вона з ними погодилася.

Згідно положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до положень указаної статті Закону Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У частині третій названої статті визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір № 572 від 11.04.20007 року, укладений між сторонами є несправедливими до позивача, оскільки при підписанні договору ОСОБА_1. мала реальну можливість ознайомитись з умовами договору і протягом дії вказаного договору не зверталася за захистом свого права.

Враховуючи цю обставину немає підстав вважати, що ці положення створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Судовим розглядом також не підтверджено відсутність в договорі положень про відповідальність банку щодо видачі кредиту за кредитним договором № 572 від 11.01.2007 року, оскільки вказані твердження позивача спростовуються дослідженими в судовому засіданні розділом 4 кредитного договору «Відповідальність сторін», п. 4. 1 якого передбачає, що за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобовязань за договором сторони несуть відповідальність в порядку та на умовах, обумовлених договором.

Крім того, відповідно до п. 5.2. Кредитного договору, зазначено, що відносини, що виникають при укладанні та виконанні цього договору та не врегульовані в ньому, регулюються чинним законодавством України.

Також, в п. 8.2 цього договору передбачено, що у випадках не передбачених цим договором, сторони керуються чинним законодавством.

Відповідальність банку за цим договором передбачена главою 51 ЦК України.

Відповідно о п. 9.1 Кредитного договору, зазначено, що договір сторонами прочитаний, відповідає їх намірам та досягнутими домовленостями, що засвідчуються підписами сторін, що діють у повній відповідності з наданими їм повноваженнями та повним розумінням предмету та змісту договору.

Щодо твердження позивача, що кредитний договір не скріплений печаткою ВАТ «Ощадбанк», а скріплений лише печаткою філії Чернівецьке обласне управління ВАТ «Ощадбанк» і зазначене є порушенням ч. 2 ст. 207 ЦК України суд зазначає наступне.

Згідно ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії діють на підставі затвердженого юридичною особою положення.

Відповідно до Статуту ВАТ «Ощадбанк» затвердженому постановою КМУ від 25.02.2003 року № 261 зі змінами та доповненнями, п. 39 філії банку здійснюють від імені банку банківські та інші операції передбачені Положеннями про філії, на підставі письмового дозволу наданого Банком, у межах, отриманих Банком банківської ліцензії та письмового дозволу.

Положення про філію Чернівецьке обласне управління ВАТ «Ощадбанк» затверджене, постановою Правління ВАТ «Ощадбанк» від 16.01.2003 року № 8 в редакції постанови правління ВАТ «Ощадбанк» від 01.12.2009 року № 453. Відповідно до п. 4.2 Положення, управління від імені Банку має право вчиняти правочини, визначені законодавством України, цим Положенням, право на вчинення яких надається керівнику управління на підставі довіреності, виданої Банком. Згідно до п. 5.1.6 Положення управління має право надавати клієнтам кредити відповідно до законодавства. Відповідно до п. 8.2, п.8.4, п. 8.5 Положення керівництво діяльністю Управління здійснює начальники управління, начальник має право підписувати договори (угоди, контракти) та інші зобовязання і документи від імені Банку на підставі довіреності, виданої Банком.

Відповідно до п.1.5. Положенням Управління має гербову печатку зі своєю повною назвою.

Відповідно до до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це їх установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюються печаткою.

Норми ч. 2 ст. 207 ЦК України, не містять вимог щодо наявності печатки саме юридичної особи, а містять вимоги щодо наявності печатки взагалі.

Зазначені норми при укладанні спірного кредитного договору дотримані повністю, а саме: згідно кредитного договору № 572 від 11.01.2007 року, договір укладений між ВАТ «Ощадбанк», що є юридичною особою за законодавством України, в особі начальника філії Чернівецьке обласне управління ВАТ «Ощадбанк» - ОСОБА_2, повноваження якої підтвердженні довіреністю від 15.08.2006 року, посвідченою ОСОБА_3. приватним нотаріусом Київського МНО, зареєстрованою в реєстрі за номером 3904 та фізичною особою ОСОБА_1. Кредитний договір підписано начальником філії Чернівецьке обласне управління ОСОБА_2. та скріплено гербовою печаткою, з найменуванням «Відкрите акціонерне товариство Державний ощадний банк України», із зазначенням ідентифікаційного коду Банку 00032129.

Таким чином при укладенні договору вимоги ст. 203 ч.2 ЦК України виконані, тому підстав для його визнання недійсним з вказаних в позовній заяві підстав не вбачається.

Оскільки судом відмовляється в задоволені позовних вимог, тому підстав для відшкодування позивачу судових витрат не вбачається.

Керуючись ст. ст.3,13,16,192,203,207,215,252,533,626,627,638,1054,1055 ЦК України 47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п.2,5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст. ст. 10, 60, 88, 209, 212-214 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання кредитного договору недійсним відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення через Печерський районний суд м. Києва, а особою, яка не була присутня при проголошені рішення в той же строк з дня отримання копії рішення. В разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після закінчення апеляційного провадження.

Суддя В. В. Бортницька