Постанова № 1554170, 08.04.2008, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08.04.2008

Справа №2-7/17265-2007А

За позовом: Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» (98433, Бахчисарайський район, с. Віліне, вул. Чапаєва, 9, ідентифікаційний код 31332064)

До відповідача: Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим (98403, м. Бахчисарай, вул. Сімферопольська, 3)

Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Суддя господарського суду АР Крим І. І. Дворний

Секретар судового засідання В. Є. Євген’єва

представники:

Від позивача – Косов В. Є., предст., дов. №11-11/2019 від 19.11.2007 р.

Від відповідача – Герасименко Н. А., держ. под. інсп., дов. №1988/Г/10 від 22.11.2007 р.; Османов Е. Р., держ. под. інсп., дов. №326/О/10 від 01.03.2007 р.; Гринько М. Т., держ. под. інсп., дов. №32/Г/10 від 16.01.2008 р.

Суть адміністративної справи:

Державне підприємство «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №00005423/0 від 12.11.2007 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірним податковим повідомленням-рішенням була визначена сума податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 214876,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 107948,00 грн. через неправомірне віднесення ПДВ до спецдекларації сільгоспвиробника. Позивач вважає вказані висновки такими, що не відповідають чинному законодавству та фактичним обставинам, позаяк основні засоби (що були в експлуатації) і металобрухт від розібрання списаних основних засобів є власністю підприємства, створені за рахунок власних коштів, відображені у бухгалтерському обліку.

Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що за результатом проведеної перевірки було встановлено, що у порушення п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством було завищено суму податкових зобов’язань з ПДВ у декларації по операціях з продажу товарів власного виробництва, у частині включення до складу податкових зобов’язань ПДВ від операцій продажу основних фондів (що раніше перебували в експлуатації) і металобрухту (від списання й розбирання основних засобів). На думку відповідача, дані операції не підпадають під визначення термінів п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо операцій з поставки товарів, робіт, послуг власного виробництва.

Розгляд справи відкладався у порядку ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 КАС України вирішення спорів фізичних та юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень віднесено до компетенції адміністративних судів. Згідно з ч. 2 ст. 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки. Отже, спори щодо оскарження рішень органів державної податкової служби в Україні підсудні окружним адміністративним судам. Проте, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України передбачено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Отже, в контексті зазначеного пункту слід виходити з підвідомчості відповідних справ господарським судам, як вона визначалась Господарським процесуальним кодексом України на дату набрання чинності КАС України. Зазначена позиція викладена в листі Верховного суду України від 30.03.2007 р. та в листі Вищого господарського суду України №01-14/195 від 02.04.2007 р. Таким чином, спори щодо оскарження рішень податкових органів підлягають розгляду господарськими судами України в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Ч. 3 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що адміністративний позов може містити вимоги, зокрема, про скасування або визнання нечинним рішення відповідача суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень. Однак, оскільки ч. 4 ст. 105 КАС України визначено, що позовна заява може містити, крім визначених частиною третьою цієї статті, інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, формулювання позивачем вимог про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій визнаються судом правомірним.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

встановив:

З 17.09.2007 р. по 24.10.2007 р. Державною податковою інспекцією у Бахчисарайському районі АР Крим була проведена виїзна планова перевірка Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 30.06.2007 р., за результатом якої був складений акт №280/27/31332064/23 від 31.10.2007 р.

На підставі матеріалів перевірки Державною податковою інспекцією у Бахчисарайському районі АР Крим було винесено податкове повідомлення-рішення №00005423/0 від 12.11.2007 р., яким позивачу була визначена сума податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 214876,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 107948,00 грн., всього на суму 322824,00 грн.

Вказане податкове повідомлення – рішення позивачем в адміністративному порядку, відповідно до ст.. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, не оскаржувалося.

Спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято на підставі висновку відповідача про порушення Державним підприємством «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у завищенні сум податкових зобов’язань по ПДВ у деклараціях по операціях із продажу товарів власного виробництва у розмірі 208087 грн. у частині включення до складу податкових зобов’язань ПДВ від операцій продажу основних фондів (що раніше перебували в експлуатації) і металобрухту (від списання і розбирання основних засобів). Дані господарські операції не підпадають під визначення термінів п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо операцій з поставки товарів, робіт, послуг власного виробництва.

Проте, суд не може погодитися з правомірністю вказаних тверджень відповідача з огляду на наступне.

З наявного в матеріалах справи протоколу проведення аукціону №11 від 22.09.2006 р. вбачається, що за результатом проведеного аукціону з продажу нерухомого майна переможцем було визнано ДП «Магарач», раніше перерахований гарантований внесок якого у розмірі 71482 грн. зарахований в якості оплати вартості придбаного майна. По факту одержання гарантованого внеску була виписана податкова накладна №133 від 29.09.2006 р. на суму 63469,02 грн., у тому числі ПДВ 10578,17 грн. На підставі вказаного протоколу аукціону 29.09.2006 р. між позивачем та переможцем був укладений відповідний договір купівлі-продажу, вартість якого, згідно з п. 1.4, складає 786298,00 грн. 02.10.2006 р. була виписана податкова накладна №135 на суму 722829,00 грн., у тому числі 120471,50 грн. ПДВ.

Матеріали справи свідчать, що на підставі протоколу проведення аукціону №16 від 28.10.2006 р. між ДП «Магарач» та позивачем 07.11.2006 р. був укладений відповідний договір купівлі-продажу, вартість якого, згідно з п. 1.4, складає 322212,00 грн. 02.10.2006 р. була виписана податкова накладна №160 на суму 322212,00 грн., у тому числі 53702,00 грн. ПДВ.

09.04.2007 р. між позивачем (Продавець) та ПП «Стевія» (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу, вартість якого становить 410000,00 грн. Покупцем була здійснена попередня оплата на суму 100 000,00 грн., по факту одержання якої була виписана податкова накладна №198 від 25.06.2007 (ПДВ – 16666,67 грн.).

Крім того, 15.02.2007 р. між позивачем (Продавець) та ПП «ВТФ «ГіФ» був укладений догові купівлі-продажу металобрухту, по факту одержання оплати за який позивачем були виписані наступні податкові накладні:

- №55 від 16.02.2007 р. на суму 20000,00 грн., у тому числі ПДВ 3333,33 грн.;

- №061 від 21.02.2007 р. на суму 14462,00 грн., у тому числі ПВ 2410,34 грн.;

- №062 від 22.02.2007 р. на суму 5538,00 грн., у тому числі ПДВ 923,00 грн.

Матеріали справи свідчать, що по всіх вказаних операціях сума податку на додану була відображена позивачем у складі податкових зобов’язань з ПДВ у декларації із продажу товарів власного виробництва.

Відповідно до п. 11.29 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції станом на момент перевірки) до 1 січня 2008 року зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Судом встановлено, що заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що продані позивачем основні фонди та (що були в експлуатації) і металобрухт від розбирання списаних основних фондів не є продукцією власного виробництва, а тому ПДВ, нарахований по факту продажу, повинен бути відображений у декларації з ПДВ, який має бути сплачений в бюджет.

Проте, з цього приводу суд вважає за необхідне повідомити наступне.

Так, визначення терміну «продукція власного виробництва» передбачено Порядком визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. N 1061, під якою розуміється продукція, яка була вироблена або піддана достатній переробці чи обробці підприємством з використанням власного або орендованого майна.

В п. 4 вказаного Порядку закріплено, що переробка чи обробка продукції підприємством визнається достатньою, якщо виготовлена продукція класифікується в іншій тарифній позиції (на рівні перших чотирьох знаків цифрового коду Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності), ніж вироби і матеріали, придбані підприємством і використані ним для виготовлення цієї продукції, або частка добавленої вартості продукції під час її переробки чи обробки становить не менш як 50 відсотків, якщо інше не передбачено законодавством. При цьому добавленою вартістю є різниця між собівартістю продукції та вартістю використаних матеріалів, сировини, комплектуючих.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи є найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги і заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача –орган публічної влади , який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

У той же час, відповідач не представив суду доказів того, що відчужувані позивачем основні фонди (що були в експлуатації) і металобрухт від розбирання списаних основних фондів були вироблені або піддані достатній переробці чи обробці підприємством без використання власного або орендованого майна.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової інспекції України №327 від 10.08.2005 р., акт перевірки є носієм доказової інформації, проте п. 1.1 вказаного Порядку передбачено, що цей Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України “Про державну податкову службу в Україні” для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб’єктами господарювання — юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами. Отже, акт перевірки є носієм доказової інформації лише для органу державної податкової служби України, на підставі якого останній вирішує питання про притягнення платника податків до відповідальності у разі виявлення порушення норм чинного податкового законодавства. Проте, вказане положення в жодному разі не звільнює відповідача від обов’язку доказування правомірності рішення, прийнятого на підставі акту перевірки.

Крім того, суд звертає увагу на те, що продані позивачем основні засоби були власністю Державного підприємства дослідницького господарства «Передгірське», збудовані за його рахунок, відображені на балансі, що підтверджується інвентарним описом та описом основних засобів виробництва, та в подальшому при ліквідації підприємства були передані позивачу за відповідним розподільчим балансом та актом приймання-передачі.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачем були правомірно віднесені суми податку на додану вартість у розмірі 208087 грн. при здійсненні продажу майна за вищенаведеними договорами купівлі-продажу до спецдекларації сільгоспвиробника.

При відсутності порушень позивачем норм податкового законодавства застосування відповідачем штрафних санкцій сумі 104043,50 грн., що дорівнює 50% суми донарахованого податкового зобов’язання, є також неправомірним.

У той же час, суд звертає увагу на те, що інші констатовані в акті перевірки порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема, п. п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону, позивачем по суті не оспорюються.

За таких обставин, прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №00005423/0 від 12.11.2007 р. підлягає визнанню недійсним в частині донарахування позивачу податку на додану вартість у розмірі 208087 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 104043,50 грн., у зв’язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

Судовий збір у розмірі 3,40 грн. у порядку ч. 1 ст. 94, п. 1, 2 ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, п.п. „б” п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

У порядку п. 3 ст. 160, п. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України вступна та резолютивна частини постанови оголошені та підписані у судовому засіданні 08.04.2008 р. Повний текст постанови складений та підписаний 14.04.2008 р.

Приймаючі до уваги викладене, керуючись ст. ст. 158 – 163, п. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим №00005423/0 від 12.11.2007 р. в частині донарахування Державному підприємству «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» податку на додану вартість у розмірі 208087 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 104043,50 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002 в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) на користь Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» (98433, Бахчисарайський район, с. Віліне, вул. Чапаєва, 9, ідентифікаційний код 31332064) 3,40 грн. витрат зі сплати судового збору.

Виконавчий лист видати після вступу постанови в законну силу за заявою сторони, на користь якої ухвалено рішення.

Судом роз’яснено сторонам положення ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно якої Постанова суду, яка набрала законної сили, є обов’язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, Постанова вступає в закону силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дійсну Постанову направити на адресу сторін рекомендованою кореспонденцією.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Дворний І.І.