Ухвала суду № 1551211, 30.01.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

   У Х В А Л А

    ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

30 січня 2008року                                                                                                  м. Київ  

Колегія  суддів  Вищого   адміністративного   суду  України у складі:

 Суддів:  Бутенка В. І.,

    Лиски Т. О. (доповідач),

    Панченка О. І.,

                            Сороки М. О.,

 Штульмана І. В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра» до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, третя особа без самостійних вимог – Дніпропетровська митниця, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,  касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 11 травня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2006 року, -

В  С  Т  А  Н  О  В  И  Л  А:

У березні 2006 року ТОВ «Астра» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 20.02.06 № 0000052803/0.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 11 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2006 року, позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 20.02.06 № 0000052803/0.

У касаційній скарзі на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 11 травня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2006 року ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ставить питання про скасування судових рішень в зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів касаційної скарги, відповідач посилається на те, що у ході проведення перевірки (акт перевірки від 17.02.06 № 6/23-513/31075914) встановлено завищення позивачем сум податку на додану вартість, які заявлені до відшкодування. Вищенаведене порушення відбулось внаслідок включення підприємством до складу податкового кредиту у жовтні 2005 року, яке фактично заявлено підприємством і відображено у декларації за листопад 2005 року – ПДВ на імпорт, який обчислений з митної вартості товарів, тоді як до складу валових витрат підприємства відносилась фактурна вартість (яка значно нижче митної), що призвело до завищення податкового кредиту на суму 45619,92 грн.

Перевіркою встановлено, що митна вартість товару (з якої сплачено ПДВ та включено до складу податкового кредиту у жовтні 2005р.) становить 3326732,82 грн., тоді як до валових витрат включено товар за фактурною вартістю на суму 309833,24 грн. Тобто різниця між митною та фактурною вартістю становить 228099,58 грн. Зазначена сума не відносилась підприємством до складу валових витрат та відповідно не брала участі у формуванні прибутку підприємства, а отже не використовувалась у господарській діяльності.

Таким чином, за результатами перевірки встановлено, що ТОВ «Астра» не було використано у господарській діяльності ПДВ у сумі 45619,92грн., тобто надмірна сплата податку на додану вартість до бюджету по придбаному товару не відбулася, а отже підприємство не має права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 45249,00 грн., ТОВ «Астра»  завищено суму ПДВ, яка підлягає відшкодуванню з бюджету на суму 45249,00грн. та занижено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету на суму 370,92грн.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено тематичну документальну перевірку позивача з питання правомірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість згідно з  декларацією за листопад 2005 року. За результатами перевірки був складений Акт від 17.02.06 № 6/23-513/31075914, згідно з яким виявлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»», в результаті чого позивачу, зокрема, зменшено суму ПДВ, заявлену до відшкодування з бюджету у сумі 45249,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 20.02.06 № 0000052803/0, яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2005р. у розмірі 45249,00 грн.

За результатами перевірки відповідач зробив висновок, що по операціях придбання товарів до складу податкового кредиту відноситься та частка ПДВ, сплаченого на митниці, яка відповідає вартості товару, що відноситься до складу валових витрат,  тому позивач мав відносити до складу податкового кредиту з ПДВ 661920,02 грн. замість 707539,44грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що висновки, викладені в акті перевірки, не обґрунтовані та не відповідають нормам чинного законодавства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Підпунктом 3.1.2 п. 3.1 ст. 3 Закону «Про податок на додану вартість» встановлено, що об’єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту.

Відповідно до п. 2.4 ст. 2 Закону «Про податок на додану вартість» платником податку, зокрема, є будь-яка особа, що імпортує товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством.

Пунктом 10.1 ст. 10 Закону «Про податок на додану вартість» встановлено, що особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є, зокрема, митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у п. 2.4 ст. 2 цього Закону.

Згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону «Про податок на додану вартість» для товарів, які ввозяться (пересилаються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов’язаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Третьою особою на стороні позивача – Дніпропетровської митницею підтверджено сплату позивачем податкових зобов’язань на підставі даних вантажних митних декларацій, поданих до митного органу. Тобто фактично сплата ПДВ до Державного бюджету України відбулась.

Крім того, копії вантажних митних декларацій, надані позивачем у матеріали справи, свідчать про сплату позивачем ПДВ на користь Дніпропетровської митниці.

Таким чином, позивач правомірно визначив базу оподаткування з податку на додану вартість виходячи з митної вартості товарів, оскільки фактурна вартість товарів була менша ніж митна.

Відповідно до п. 1.8 Закону «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування – сума, що підлягає зверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Підпункт 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» свідчить про те, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Документи, надані позивачем у матеріали справи, підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість митному органу, а також розмір митної вартості товарів, що беззаперечно дозволяє позивачу віднести до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплачену митному органу, а також дає право на бюджетне відшкодування, оскільки позивачем дійсно було надмірно сплачено ПДВ до бюджету.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і тому підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення  від 20.02.06 № 0000052803/0, прийняте на підставі хибних висновків податкового органу, викладених в Акті перевірки, є таким, що не відповідає чинному податковому законодавству України.

Відповідно  до ч.3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

  Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення ухвалені з додержанням норм  матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись  ст.ст. 2201, 223, 224, 231 Кодексу  адміністративного  судочинства  України, колегія суддів ,-

                                                     У   Х   В   А   Л   И   Л   А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська відхилити, а постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 11 травня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2006 року залишити без  змін.

              Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.. 237 КАС України.

            Судді :

                                                                                                          В. І. Бутенко

                                                                                                          Т. О. Лиска

                                                                                                          О. І. Панченко

                                                                                                          М. О. Сорока

                                                                                                          І. В. Штульман