Рішення № 15479215, 28.04.2011, Довжанський міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Свердловський міський суд Луганської області)

Справа № 2-905/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2011 року

Свердловський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Бабенко С.Ш., при секретарі Пархоменко Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Свердловська Луганської області заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МД Рітейл» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та затримки у видачі трудової книжки, -

ВСТАНОВИВ

Позивач звернулася до Свердловського міського суду з позовом до ТОВ «МД Рітейл» про стягнення заборгованості по заробітній платі, яка виникла за період з 01.01.2009г. по 01.09.2009г., з урахуванням коефіцієнта підвищення цін, у розмірі 13200 грн та зобов'язати відповідача донарахувати заробітну плату за період з вересня по грудень 2008р. включно у розмірі 2400 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначила, що вона працювала в ТОВ «МД Рітейл» ЛУ-4 з 01.03.2008р. в якості продавця, яке є структурним підрозділом головного підприємства - ТОВ «МД Рітейл», розташованого за адресою: 64000, м.Харків, вул. Войкова, 1а. Прийняття на роботу позивача проходило відповідно до вимог чинного законодавства про працю з наступною передачею позивачем у відділ кадрів відповідача її трудової книжки.

У вересні 2008р. керівництво ТОВ «МД Рітейл» без ознайомлення працівників підприємства з відповідним наказом, під приводом тимчасового переводу працівників магазину ТОВ «МД Рітейл» ЛУ-4 для роботи в інший магазин, закрило в м.Свердловську магазин ТОВ «МД Рітейл» ЛУ-4, тим самим, позбавивши працівників можливості заробити собі на життя власною працею.

Позивачем через Незалежну профспілку міста Свердловська від керівництва ТОВ «МД Рітейл» за вих.№434ц від 14.10.2008г. отримане рішення про закриття магазину ТОВ «МД Рітейл» ЛУ-4 у місті Свердловську. На наступні запити незалежної профспілки адміністрація відповідача більше не відповідала, зазначивши, що на період проведення ремонту нового приміщення магазину ТОВ «МД Ритейл» ЛУ-4 у місті Свердловську, позивач, згідно зі ст.114 КЗпП України повідомлений про те, що буде забезпечений середньою заробітною платою до моменту відкриття нового магазину в м.Свердловську, з обов'язковим працевлаштуванням цих осіб на новому підприємстві.

Після закриття магазину відповідач з вересня 2008р. по грудень 2008р. включно виплачував позивачу не середню зарплату, яка дорівнювала 950 грн, а всього лише по 500 грн, що нижче установленої мінімальної зарплати, а після грудня 2008г., повністю припинив виплати, незважаючи на вимоги ст.115 КЗпП України.

Позивач у позові навела розрахунок різниці між належним чином розрахованою зарплатою, але не одержаною зарплатою, з вересня 2008р. по грудень 2008р. включно й одержаною сумою зарплати, яка становить 2400 грн, та яку позивач просить стягнути на її користь.

Незважаючи на те, що трудовий договір між позивачем і відповідачем не був розірваний, відповідач із 01.01.2009г. не тільки не працевлаштував позивача, але й перестав виплачувати їй зарплату.

На всі подальші запити з боку позивача, профкому незалежної профспілки, адміністрація ТОВ «МД Рітейл» не реагувала.

Трудова книжка позивача перебувала у ТОВ «МД Рітейл» у м.Харкові, оскільки роботодавець вимагав від позивача її звільнення тільки за власним бажанням з 31.12.2008г., і на таких умовах він готовий повернути трудову книжку позивачу.

За таких обставин позивач вважає, що відповідач навмисно ухиляється від сплати виниклої заборгованості по зарплаті, приховує своє місцезнаходження, позивачу не відомі жодні розрахункові рахунки боржника.

Після отримання позивачем заповненої відповідачем трудової книжки та наказу про її звільнення з 31.05.2010р., позивач надала суду змінені позовні вимоги, за якими просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі, яка утворилася за період з вересня 2008р. по грудень 2008р., та з 01.01.2009р. по 31.05.2010р. у розмірі 18120 грн. Також позивач просить суд провести відшкодування шкоди з урахуванням індексу підвищення цін на загальну суму 9060 грн.

У судове засідання позивач не з,явилася, звернулася до суду з позовом про розгляд справи за її відсутністю, на задоволенні позову наполягає у повному обсязі.

Відповідач у справі надав заяву про розгляд справи за його відсутністю на підставі наявних у справі доказів та відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.03.2010р. у справі №Б-50/24-10 про визнання банкрутом ТОВ «МД Рітейл» (код ЄДРПОУ 34482413, місце знаходження: м.Харків, вул.Войкова, 1-а) було порушено провадження у справі про банкрутство. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.04.2010р. у справі №Б-50/24-10 введено процедуру розпорядження майна боржника та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого ОСОБА_2 Цією ж ухвалою розпорядника майном разом із керівником боржника зобов’язано розглянути вимоги кредиторів і скласти реєстр вимог кредиторів. Вимогами ст.14 п.3 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що розпорядник майна зобов’язаний окремо внести до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника. Відповідно до даних бухгалтерського обліку, які були надані арбітражному керуючому та були передані керівником підприємства, заборгованість ТОВ «МД «Рітейл» щодо виплат із заробітної плати, складала 101377,96 грн. Також директором підприємств був наданий перелік працівників, перед якими у підприємства існує заборгованість з розшифровкою сум заборгованості по кожному працівнику. Проте, згідно наданого арбітражному керуючому переліку за підприємством не обліковувалася заборгованість по заробітній платі перед позивачем. В установлений чинним законодавством України строк заява із грошовими вимогами до боржника не надходила.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.07.2010р. було затверджено реєстр вимог кредиторів та визнано вимоги по заробітній платі, які окремо внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, у сумі 101377,96 грн. Постановою Господарського суду Харківської області від 14.10.2010р. у справі №Б-50/24-10 ТОВ «МД Рітейл» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Цією ж постановою арбітражного керуючого ОСОБА_2 призначено ліквідатором банкрута та зобов’язано виконати дії, передбачені ст.ст.25-34 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Провадження у справах про банкрутство здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який є спеціальною нормою права, тому інші нормативні акти діють лише в частині, що не суперечить даному закону. Виконуючи вимоги ст.25 ч.2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатору 25.10.2010р. згідно актів прийому передачі передано документи, проте відповідно до підписаних актів прийому-передачі документів, ліквідатору ОСОБА_2 не передавалися накази та інші документи, що стосуються роботи працівників відповідача. У зв’язку з цим ліквідатор не має можливості надати інформацію щодо заборгованості підприємства перед позивачем. Та на вимогу суду ліквідатором ОСОБА_2 на адресу суду надіслана в оригіналі трудова книжка на ім’я позивача, за даними якої позивач звільнена з роботи з ТОВ «МД Рітейл» з 31.05.2010р. за власним бажанням на підставі наказу №453 від 31.05.2010р.

Відповідно до вимог ст.ст.158,169 ЦПК України суд вважає за необхідно розглянути справу за відсутністю осіб, які приймають участь у справі, на підставі наявних у справі доказів, оскільки ними надані відповідні заяви про розгляд справи за їх відсутністю.

Суд, дослідивши матеріали справи та перевіривши надані сторонами докази, вважає позов таким, що не підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеною законом.

Як свідчать обставини поданої позовної заяви, між позивачем та відповідачем ТОВ «МД Рітейл» укладений безстроковий трудовий договір, згідно умов якого позивач прийнятий на роботу до відповідача в ЛУ-4 з 01.03.2008р. продавцем, позивач працювала на зазначеній посаді до 01.09.2008р., у подальшому виконувати свою роботу припинила у зв’язку з закінченням строку договору оренди приміщення, в якому знаходилось безпосереднє місце роботи позивача. З 01.09.2008р. по 31.12.2008р. позивачу повідомлено, що вона буде переведена на інше місце роботи та на час до її переводу на інше місце роботи їй буде виплачуватися щомісяця заробітна плата. Фактично позивачу за вересень 2008р. виплачено заробітну плату у розмірі 988,59 грн, за жовтень 20008р. – 778,93 грн, у подальшому заробітна плата позивачу не виплачувалася. При цьому жодних наказів про переведення позивача на іншу роботу, або про тимчасове переведення позивача на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, або про тимчасове переведення позивача на іншу роботу у разі простою підприємства, відповідачем не видавалося, та позивача про її переведення не повідомлялося. Позивач з 01.09.2008р. по момент її звільнення дійсно не виконувала свої трудові обов’язки, оскільки їй не було надано відповідачем відповідного місця роботи, незважаючи на те, що відповідно до вимог ст.29 КЗпП України власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язаний визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами.

Вимогами ст.21 КЗпП України визначено що трудовій договір цє угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.З моменту припинення роботи у вересні 2008р. позивач до 31.05.2010р. не була звільнена з підприємства, трудова книжка постійно знаходилася на підприємстві, у зв’язку з чим позивач була позбавлена можливості працевлаштуватися на іншу роботу.

Статтею 94 КЗпП України встановлено, що розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Суду відповідачем надано довідку від 18.01.2010р. про середню заробітну плату позивача, за якою визначено, що позивачу у липні 2008р. нараховано заробітну плату у розмірі 1287,39 грн за 31 робочий день, у серпні 2008р. – 861,81 грн за 31 робочий день, у вересні 2008р. – 988,59 грн за 30 робочих днів, у жовтні 2008р. – 778,93 грн за 31 робочий день. У подальшому будь-які виплати позивачу відповідачем припинені.

Відповідно до вимог ст.95 КЗпП України мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

Відповідно до ст.59 Закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 28.12.2007р.» встановлено з 1 січня 2008р. розмір мінімальної заробітної плати становить 515 грн, з 1 квітня 2008р. - 525 грн, з 1 жовтня 2008р. - 545 грн та з 1 грудня 2008р. - 605 грн на місяць. За таких обставин позивачу у вересні-жовтні 2008р. нарахована та виплачена заробітна плата, розмір якої перевищує мінімальний розмір заробітної плати, у зв’язку з чим підстав для задоволення вимог позивача щодо донарахування заробітної плати за період вересень-жовтень 2008р. у суду не має.

Враховуючи, що за період з 01.11.2008р. по 31.05.2010р. позивач знаходилася у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджено наданою відповідачем трудовою книжкою на ім’я позивача, та за цей час позивачу щомісяця не сплачувалася заробітна плата, суд вважає, що відповідачем порушені вимоги законодавства про працю з наступних підстав.

Позивачу відповідачем не надано місця роботи за укладеним між сторонами трудовим договором, це пов’язано з майбутньою ліквідацією підприємства відповідача. Суду також не надано наказів щодо простою підприємства.

Відповідно до ст.ст.34 ч.1, 113 ч.1 КЗпП України простій – це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Між тим, будь яких письмових повідомлень позивача про початок простою відповідачем суду не надано, також суд не надано сторонами даних про видання з цього приводу будь-яких наказів по підприємству.

Що стосується вимог позивача щодо несплати їй відповідачем щомісяця заборгованості по заробітній платі за період з 01.11.2008р. по час її звільнення 31.05.2010р., то ці вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки відповідач сам визнав, що позивач до моменту її звільнення з підприємства працювала на підприємстві, що підтверджено даними про її звільнення з 31.05.2010р. за власним бажанням на підставі наказу від 31.05.2010р. за №453, незважаючи на те, що позивач свої обов’язки по трудовому договору не виконувала у зв’язку з зупиненням роботи, викликаного відсутністю місця роботи, але за згодою відповідача перебувала у штаті підприємства до її звільнення.

Також суд не може зменшити розмір заробітної плати у зазначений період часу відповідно до вимог ст.113 КЗпП України, оскільки відповідачем суду не надано доказів щодо простою підприємства, або структурної одиниці, де безпосередньо працювала позивач.

Суд вважає необхідним стягнення на користь позивача заробітної плати за період з 01.11.2008р. по 31.05.2010р. провести, виходячи із розрахунку середньоденної заробітної плати, розрахованої відповідно до вимог п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (з наступними змінами і доповненнями), яка має становити (988,59+778,93): (30+31) = 28,98 грн. При цьому суд також враховує той факт, що позивач з вини відповідача у зазначений період часу у відповідача не працювала, жодні трудові обв’язки не виконувала.

Згідно зі ст.ст.94,115 КЗпП України праця робітників та службовців оплачується відповідно до Конституції України по її кількості і якості не рідше як кожні півмісяця. У відповідності зі ст.ст.21,24 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці, заробітна плата виплачується не рідше двох разів на місяць.

Сторонами у судове засідання не надано даних, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні 31.05.2010р. здійснений, судом встановлено, що позивачу не сплачено заборгованість по заробітній платі, це також не спростовано відповідачем у справі.

Суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за період з 01.11.2008р. по 31.05.2010р. включно, суд вважає необхідним обчислити наступним чином: за листопад 2008р. – за 20 робочих днів, за грудень 2008р. – за 23 робочих дня, за січень 2009р. – за 20 робочих днів, за лютий 2009р. – за 20 робочих днів, за березень 2009р. – за 22 робочих дня, за квітень 2009р. – за 22 робочих дня, за травень 2009р. – за 17 робочих днів, за червень 2009р. – за 21 робочий день, за липень 2009р. – за 23 робочих дня, за серпень 2009р. – за 20 робочих дня, за вересень 2009р. – за 22 робочих дня, за жовтень 2009р. – за 22 робочих дня, за листопад 2009р. – за 21 робочий день, за грудень 2009р. – за 23 робочих дня, за січень 2010р. – за 19 робочих днів, за лютий 2010р. – за 20 робочих днів, за березень 2010р. – за 22 робочих дня, за квітень 2010р. – за 21 робочий день, за травень 2010р. – за 20 робочих днів.

Таким чином розмір, невиплаченої позивачу заробітної плати повинний становити у листопаді 2008р. – 579,60 грн (із розрахунку: 28,98 грн х 20 робочих днів), у грудні 2008р. – 666,54 грн, що перевищує законодавчо встановлений мінімальний розмір заробітної плати.

Статтею 55 Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» №835-VI (зі змінами, внесеними згідно із Законом №1715-VI від 06.11.2009р.) мінімальна заробітна плата встановлюється з 01.01.2009р. - 605 грн, з 01.04.2009р. - 625 грн, з 01.07.2009р. - 630 грн, з 01.10.2009р. - 650 грн, з 01.11.2009р. - 744 грн.

Статтею 53 Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік" мінімальна заробітна плата встановлюється з 01.01.2010р. - 869 грн, з 01.04.2010р. - 884 грн, з 01.07.2010р. - 888 грн, з 01.10.2010р. - 907 грн, з 01.12.2010р. - 922 грн.

Порівнюючи законодавчо встановлений мінімальний розмір заробітної плати, який потрібно стягнути на користь позивача, суд приходить до висновку, що підлягає стягненню на користь позивача заробітна плата, яка повинна бути більшою або дорівнювати розміру законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати. Таким чином розмір заробітної плати, який підлягає стягненню на користь позивача, становить

за січень 2009р. – 605 грн,

за лютий 2009р. – 605 грн,

за березень 2009р. – 637,56 грн (28,98 грн х 22 робочих дня),

за квітень 2009р. – 637,56 грн (28,98 грн х 22 робочих дня),

за травень 2009р. – 625 грн,

за червень 2009р. – 625 грн,

за липень 2009р. – 666,54 грн (28,98 грн х 23 робочих дня),

за серпень 2009р. – 630 грн,

за вересень 2009р. – 630 грн,

за жовтень 2009р. – 650 грн,

за листопад 2009р. – 744 грн,

за грудень 2009р. – 744 грн,

за січень 2010р. – 869 грн,

за лютий 2010р. – 869 грн,

за березень 2010р. – 869 грн,

за квітень 2010р. – 884 грн,

за травень 2010р. – 884 грн.

Таким чином всього за 418 робочих днів повинно стягнути на користь позивача 13420,80 грн.

При цьому, суд враховує вимоги п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” №13 від 24.12.1999р., відповідно до якого сама по собі відсутність коштів на підприємстві на момент розрахунку позивача не виключає його відповідальності перед позивачем.

Крім того, згідно п.25 абз.5 зазначеної постанови непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Тому відсутність коштів на рахунках відповідача не може бути прийнята судом до уваги щодо складного фінансового становища підприємства, його ліквідації.

Що стосується вимог позивача про відшкодування на користь позивача заробітної плати урахуванням індексу підвищення цін із застосуванням коефіцієнта 1,5 на загальну суму 9060 грн, суд вважає, що зазначені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

Частиною 4 ст. 2 зазначеного Закону та ч.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1978, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, індексації не підлягає.

Враховуючи, що сума невиплаченої заробітної плати, з якої позивач просить стягнути індексацію, була нарахована лише на підставі рішення Свердловського міського суду Луганської області по зазначеній цивільній справі та має бути виплачена одноразово відповідачем у справі у порядку виконання рішення суду, строки виплати цієї суми не порушувались, суд приходить до висновку щодо безпідставності позовних вимог позивача у цій частині.

Згідно зі ст.88 ЦПК України якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються пропорційно до розміру задоволених вимог. Позивач згідно зі ст.81 ЦПК України, Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито» звільнена від сплати судових витрат. Тому з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір пропорційно задоволених вимог у розмірі 66,57 грн із розрахунку: 13420,80 грн х 134,21 грн : 27180 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом у розмірі 59,25 грн із розрахунку: 13420,80 грн х 120 грн : 27180 грн. У решті судові витрати віднести за рахунок держави.

На підставі ст.ст.21,24,29,34,94,95,113,115 КЗпП України, ст.21,24 Закону України “Про оплату праці”, керуючись ст.ст.10-15,60,212-215,223,294 ЦПК України, суд

ВИРИШИВ

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «МД Рітейл» ідентифікаційний код 34482413, розташованого за адресою: 64000, м.Харків, вул. Войкова, 1а, на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 13420,80 грн (тринадцять тисяч чотириста двадцять грн 80 коп).

Стягнути з ТОВ «МД Рітейл» судовий збір у дохід держави у розмірі 66,57 грн, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи Свердловським міським судом у розмірі 59,25 грн.

У решті заявлених вимог відмовити за необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається через суд першої інстанції до апеляційного суду Луганської області протягом п’яти днів з дня її проголошення. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий