Рішення № 15440800, 02.02.2011, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 2-0827/15/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2011 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого - судді Щасливої О.В.

при секретарі Морозової В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат»про скасування наказу та стягнення безпідставно утриманих сум,

В С Т А Н О В И В :

13 вересня 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат»про скасування наказу про покладення матеріальної відповідальності.

До початку судового розгляду уточнив позовні вимоги. Просить скасувати наказ про утримання з його заробітку грошових коштів та стягнути на його користь безпідставно утримані суми.

          В обґрунтування позову пояснив, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з 9 січня 2007 року 22 червня 2010 року, працюючи з 09.01.2007 по 07.10.2009 року на посаді головного спеціаліста по електротермічним процесам, а з 07.10.2009 року по день звільнення –інженером-технологом 1 категорії по електротермічним процесам відділу головного технолога. З 22 червня 2010 року звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. У зв’язку із частими випадками збою технологічних процесів після постачання нафтококсу з м. Надворная замість того, що постачався з Румунії, керівництво відповідача 7 вересня 2009 року звернулося до Українського вуглехімічного інституту в м. Харкові з проханням визначити реакційну здатність нафтового коксу двох видів: того, що постачався з Румунії, та коксу з м. Надворна. Переговори про це замовлення з інститутом-виконавцем проводив позивач по телефону за вказівкою керівництва, як і складав текст листа до інституту. Відповідач як передплату за виконання робіт з проведення аналізів реакційної можливості нафтових коксів двох видів перерахував виконавцю робіт 2920 грн. 46 коп. 16 жовтня 2009 року. Між тим обумовлена угодою сторін робота інститутом виконана не була через відсутність технічної можливості та неспроможність жодного із методів, що застосовує інститут, для проведення цього дослідження. Не дивлячись на те, що майнова шкода спричинена відповідачу не з його вини, а через неналежне виконання зобов’язань за договором дослідницького інституту, наказом голови правління ВАТ «Запорізький абразивний комбінат»від 15 червня 2010 року на нього покладено майнову відповідальність у розмірі перерахованої юридичній особі суми за роботу, яка фактично не була виконана.

Вважає зазначений наказ незаконним за змістом, оскільки шкоду, спричинену підприємству за рахунок працівника можна відшкодовувати лише за наявності винних дій, що перебувають у причинному зв’язку із настанням шкоди, між тим саме його дії ніяк не могли зумовити настання таких наслідків, а також таким, що порушує передбачену законодавством про працю процедуру покладення на робітників відповідальності за шкоду. Доводи про порушення порядку притягнення до відповідальності пояснює тим, що кошти за договором підприємства з інститутом перераховані у жовтні 2009 року, у листопаді 2009 року стало відомо про неможливість інституту виконати замовлення, між тим оспорюваний наказ винесений у червні 2010 року, коли тривав двотижневий строк його попередження про звільнення. Наказ приписує стягнути з нього усю суму збитків, між тим він не є особою, що несе повну матеріальну відповідальність, сума утриманих коштів перевищує його середній заробіток, утримання проведено без його згоди, наказ винесений з пропуском встановленого законом двомісячного строку притягнення до матеріальної відповідальності.

З урахуванням викладеного просить про задоволення позову.

Представник позивача підтримав вимоги свого довірителя. Вважаючи незаконним утримання із заробітку ОСОБА_1 зазначених сум, просить про скасування наказу та стягнення на користь позивача 2920 грн. 46 коп., безпідставно утриманих.

Представники відповідача позов не визнали повністю. В обґрунтування вимог пояснили, що позивач в силу посадової інструкції інженера-технолога зобов’язаний забезпечувати безаварійну роботу цеху плавки електрокорунду, у зв’язку з чим йому як фахівцю з електротермічних процесів на нараді при голові правління ВАТ 24 липня 2009 року було доручено визначити реакційну здатність відновлювачів-нафтокосів, постачаємих як з Румунії, так і з Надворної, проте це завдання позивачем виконано не було, тому його піддано дисциплінарному стягненню у вигляд оголошення догани на підставі наказу від 23.09.2009 року. Оскільки завдання керівництва позивачем так і не було виконано, після зазначених подій від нього надійшла ініціатива звернутися до Харківського вуглехімічного інституту з замовленням про визначення реакційної здатності коксів, він підготував листа до керівництва інституту, а інститут на підставі гарантійного листа надав розрахунок вартості дослідження, який був сплачений комбінатом платіжним дорученням від 16.10.2009 року. Між тим доручені роботи інститутом виконані не були у зв’язку із неможливістю застосування жодного з методів, що використовуються інститутом, для нафтових коксів. Вважають, що позивач як фахівець з електротермічних процесів мав забезпечити належне виконання замовлення та не замовляти роботи, які інститут завідомо не міг виконати. У зв’язку із наявністю дебіторської заборгованості, яка враховувалась за позивачем, головним бухгалтером комбінату йому двічі направлялись службові записки (22 лютого 2010 року та 9 березня 2010 року) про прийняття заходів для погашення заборгованості. Після подачі позивачем заяви про звільнення від 08.06.2010 року бухгалтерією здійснено перевірку стану дебіторської заборгованості та виявлено, що заходи щодо її погашення позивачем не здійснені, у зв’язку з чим 15 червня 2010 року був виданий наказ про утримання із заробітку ОСОБА_1 зазначеної суми.

Просять про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідальність за шкоду покладено на позивача обґрунтовано, так як саме через його винні дії комбінат зазнав збитків.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд знаходить позов таким, що підлягає задоволенню, з наступних міркувань.

          Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відкритим акціонерним товариством «Запорізький абразивний комбінат»з 9 січня 2007 року 22 червня 2010 року, працюючи з 09.01.2007 по 07.10.2009 року на посаді головного спеціаліста по електротермічним процесам, а з 07.10.2009 року по день звільнення –інженером-технологом 1 категорії по електротермічним процесам відділу головного технолога. З 22 червня 2010 року звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а. с. 33).

          7 вересня 2009 року ВАТ «Запорізький абразивний комбінат»звернулось з листом до Українського державного науково-дослідного вуглехімічного інституту, що містить прохання визначити реакційну здібність нафтового коксу двох видів (а. с. 5). Відповідно до рахунку-фактури № 00222 від 13.10.2009 року. С. 56) платіжним дорученням № 3274 від 16.10.2009 року (а. с. 57) Українському державному науково-дослідному вуглехімічному інституту відповідачем перераховано 2920 грн. 46 коп. за визначення показників якості коксу.

Як випливає з акту здачі-прийомки робіт з визначення показників якості коксу ВАТ «Запорізький абразивний комбінат»(а. с. 37), представники виконавця в особі заступника директора Українського вуглехімічного інституту та ВАТ «Запорізький абразивний комбінат»в особі голови правління склали цей акт про те, що робота виконана повністю.

Відповідно до листа заступника директора Українського державного науково-дослідного вуглехімічного інституту (а. с. 35) при дослідженні реакційної здатності наданих проб нафтових коксів було встановлено, що жоден з методів, що застосовуються інститутом для характеристики кам’яновугільних високотемпературних коксів, не може застосовуватися для нафтових коксів, що отримують при значно менших температурах, у зв’язку з чим було прийнято рішення характеризувати реакційну здатність як втрату маси при нагріванні в середовищі СО2.

8 червня 2009 року позивачем подано заяву про звільнення за власним бажанням (а. с. 7), а 15 червня 2010 року головою правління ВАТ «Запоріжабразив»виданий наказ № 145 про утримання із заробітної плати інженера-технолога ОСОБА_1 спричинену шкоду у розмірі 2920 грн. 46 коп. за відсутність контролю та неприйняття заходів щодо погашення дебіторської заборгованості (а. с. 3).

В силу ст. 130 КзпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями або бездіяльністю працівника.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску.

Згідно із п. п. 2.3, 2.4 посадової інструкції інженера-технолога першої категорії з електротермічних процесів відділу головного технолога інженер-технолог зобов’язаний забезпечувати виявлення відхилень технологічної дисципліни у виробництві електрокорунду нормального, приймати заходи щодо їх усунення; приймати участь у з’ясуванні причин аварій, нещасних випадків, розробляти заходи щодо їх усунення та попередження (а. с. 10).

Вирішуючи позов на користь позивача, суд бере до уваги, що відповідно до наведеного положення законодавства про працю для притягнення працівника до матеріальної відповідальності необхідна сукупність чотирьох умов: прямої дійсної шкоди, протиправної поведінки робітника, його вини, причинного зв’язку між протиправними діями винної особи та спричиненням шкоди.

Як встановлено судом, за дорученням керівництва підприємства про визначення реакційної здатності двох видів коксів у вересні 2009 року позивач займався пошуками дослідницької установи, яка б здійснила таке дослідження. Отримавши згоду Українського науково-дослідного вуглехімічного інституту в м. Харків, підприємство звернулось до інституту з листом про виконання цього замовлення, а інститут прийняв на себе зазначене зобов’язання, про що свідчать акт приймання-здач виконаних робіт, рахунок-фактура, протокол погодження договірної ціни, складання анотації виконання аналізів взірців нафтококсу відповідно до листа від 07.09.2009 року (а. с. 39-40), перерахування відповідачем виконавцю договірної суми, погодженої з замовником, відповідно до рахунку-фактури.

За обставин, які встановлені, суд вважає, що оспорюваний наказ є таким, що не ґрунтується на спричиненні позивачем шкоди підприємству, і винесений у відсутність підстав, які передбачені законом, а саме: винної протиправної поведінки позивача при виконанні ним трудових обов’язків, яка б зумовила настання збитків.

Дійти такого висновку суду дозволяє той факт, що позивач в межах отриманого ним доручення виконав всі дії щодо пошуку дослідницької установи, проведення переговорів, належного формулювання мети замовлення, а невиконання або неналежне виконання юридичною особою, яка прийняла на себе відповідні зобов’язання, умов договору, що не залежить від волі позивача, не може бути підставою для покладення на нього майнової відповідальності.

При цьому суд враховує, що навіть за умови настання шкоди в обстановці нормального виробничо-господарського ризику, її відшкодування за рахунок працівника в силу закону виключається.

За зазначених обставин, на думку суду, відшкодування збитків, понесених відповідачем, мало здійснюватись за рахунок сторони в договорі шляхом пред’явлення їй претензії або звернення з позовом до суду.

          Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

          В силу ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством відповідно до статті 1351 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; або майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю чи за іншими разовими документами; або шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; або шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; або шкоди завдано умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів і т. і; або на працівника відповідно до законодавства покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов’язків; або шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків; або службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

          Згідно із ст. 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

          Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

          У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до суду.

          За змістом ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, зокрема, при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації.

          Згідно із ст. 128 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а ц випадках, окремо передбачених законодавством України, - п’ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п’ятдесят процентів заробітку.

Виходячи з наведених правил законодавства про працю, що регулюють порядок покладення на працівників матеріальної відповідальності за спричинену ними шкоду та обмеження розміру відрахувань із заробітної плати, суд знаходить, що наказ про утримання з повивача грошових коштів, який є необґрунтованим по суті, ще й виданий з порушенням порядку притягнення робітників до майнової відповідальності.

          Суд вважає, що оспорюваний наказ мав бути винесений не за спливом майже року, підставою для чого, як встановлено, стало подання ОСОБА_1 заяви про звільнення, а протягом двох тижнів з дня виявлення шкоди, а позивача треба було повідомити про винесення такого наказу та отримати його згоду на відрахування.

Крім того, навіть за наявності шкоди з вини позивача, він в силу ст. 134 КЗпП України, яка знає вичерпний перелік випадків повної матеріальної відповідальності, не є суб’єктом такої відповідальності, тому відповідач як і у випадку незгоди працівника з покладенням на нього відповідальності повинен був звернутися до суду з відповідним позовом, а не утримувати суму збитків, що перевищує його середньомісячний заробіток (2991 грн. 76 коп. порівняно з 2920 грн. 46 коп.).           

У випадку ж покладення відповідальності у розмірі, який не перевищує середню заробітну плату, навіть за умови згоди робітника із притягненням до майнової відповідальності, такі відрахування необхідно було провадити у урахуванням обмежень на утримання ( 20 % та 50 % відсотків), встановлених ст. 128 КЗпП.

          Дійшовши висновку про незаконність наказу про притягнення позивача до матеріальної відповідальності, суд знаходить ґрунтовними і його вимоги про стягнення з відповідача на його користь безпідставно утриманих за цим наказом грошових коштів.

Керуючись ст. ст. 127, 128, 134, 130, 132, 136 КЗпП України, ст. ст. 3, 10, 59, 60, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ голови правління відкритого акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат»від 15.06.2010 року № 145 про покладення на ОСОБА_1 матеріальної відповідальності у сумі 2920 грн. 46 коп.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат»на користь ОСОБА_1 2920 грн. 46 коп. (поточний рахунок № 2600139300016 в дирекції акціонерного банку «Діамант»в м. Києві, ЗКПО 00222226, Мфо 320854.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання в суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів після його проголошення.

Суддя О.В. Щаслива