Постанова № 15396533, 29.04.2011, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 2-а-1311/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2011 р.                                                            м. Маріуполь

Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі судді Мальцевої Є. Є. , при секретарі Юрченко В. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Маріупольського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої державної допомоги по безробіттю,

В С Т А Н О В И В:

11 лютого 2011 року представник позивача – Маріупольського міського центру зайнятості звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1М у якій просить стягнути з відповідача незаконно отриману допомогу по безробіттю у розмірі 11608,38 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача у позовній заяві вказав, що відповідачка приховала відомості про те, що під час звернення нею для реєстрації на обліку в центрі зайнятості вона була зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності, що є порушенням закону України „Про зайнятість населення”, та незаконно отримала допомогу по безробіттю у розмірі 11608,38 грн. 25.02.2009 року відповідачка надала заяву про присвоєння статусу безробітного з проханням назначити виплату допомоги по безробіттю. Згідно з наказом від 25.02.2009 року їй була призначена виплата допомоги по безробіттю. Згідно з наказом від 25.02.2009 року по 16.03.2009 року виплату допомоги було відкладено у зв’язку із наданням особі вихідної допомоги або інших виплат при звільненні. 12.03.2010 року виплата допомоги по безробіттю була припинена у зв’язку із закінченням строку виплати відповідно до пп.12 п.1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». 24.04.2010 року відповідачку було знято з обліку у службі зайнятості відповідно до пп.2 п 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, що шукають роботу, і безробітних. За період з 17.03.2009 року по 12.03.2010 рік ОСОБА_1 була нарахована та виплачена допомога по безробіттю у сумі 11608,38 грн. на підставі документів, що містять неправдиві відомості, з вини особи. Позивачем отримано було інформацію від Єдиного державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що ОСОБА_1 перебувала на обліку як фізична особа-підприємець з 23.05.2007 року по 06.04.2009 року, і таким чином було встановлено факт подання недостовірних відомостей під час реєстрації та перебування на обліку в центрі зайнятості відповідачки. Їй 09.08.2010 року було направлено листа про добровільну сплату коштів, але до теперішнього часу сума незаконно сплаченої допомоги не була повернута відповідачкою добровільно.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності, позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити повністю.

Відповідачка у судовому засідання позовні вимоги не визнала, пояснила , що 11.12.2008 року вона звернулася до Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців для реєстрації припинення нею підприємницької діяльності. При прийомі документів до Державного реєстру для припинення підприємницької діяльності їй було роз’яснено, що реєстрація припинення такої діяльності буде виконана не пізніше двох місяців з дня її звернення. Про те, що їй слід перевірити строк реєстрації припинення такої діяльності, чи переконатися, що реєстрація відбулася, чи про те, що її буде письмово повідомлено про результат вирішення її заяви, відповідачці не було роз’яснено. Тому, коли вона 25 лютого 2009 року звернулася до Центру зайнятості для реєстрації як безробітна, вона була впевнена, що не є підприємцем, і не знала про те, що не виключена на той час з Єдиного державного реєстру, а якщо б знала, не стала би звертатися до Центру зайнятості. Вона була зареєстрована в Центрі як безробітна 25.02.2009 року, а першу суму допомоги фактично отримала у травні 2009 року. Відповідачка вважає, що оскільки фактично суму державної допомоги почала отримувати вже після того, як припинення її підприємницької діяльності відбулося 06.04.2009 року, то вона не порушила вимоги закону, тому що не мала іншого доходу, крім державної допомоги. В неї не було умислу на надання неправдивих відомостей, вона була впевнена, що на момент її звернення до Центру зайнятості державний реєстратор вже здійснив необхідні дії щодо реєстрації припинення її підприємницької діяльності. Просила у позові відмовити.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні дала пояснення, що підтверджують обставини, на які посилалася відповідачка. Свідок також пояснила, що вона порекомендувала відповідачці звернутися до Центру зайнятості вже через два місяці після звернення до Єдиного реєстру.

Судом встановлено, що 25.02.2009 року ОСОБА_1 надала до Іллічівського відділу зайнятості (м. Маріуполя) заяву про присвоєння статусу безробітного з проханням назначити виплату допомоги по безробіттю, що підтверджено копією заяви.

Згідно з наказом № НТ090225 від 25.02.2009 року був наданий статус безробітного. Їй була відкладена виплата по безробіттю згідно наказу 25.02.2009 року, а наказом від 17.03.2009 року відновлена виплата допомоги по безробіттю.

Згідно з наказом від 12.03.2010 року у зв’язку з закінченням строку виплати відповідно до пп12 п.1 ст. 31 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” їй була припинена виплата такої допомоги. 26.04.2010 року ОСОБА_1 була знята з обліку у службі зайнятості відповідно до пп 2 п 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, що шукають роботу, і безробітних. Як вбачається з листів відвідування особою Центру зайнятості, ОСОБА_1 регулярно відвідувала Центр.

За період призначення допомоги відповідачці була нарахована та виплачена допомога по безробіттю у сумі 11608,38 грн., така сума підтверджується довідкою, наданою суду, і розмір отриманої суми не оспорювала відповідачка.

Згідно з наказом від 06.08.2010 року позивачем було вирішено повернути виплати. У зв’язку із таким ОСОБА_1 09.08.2010 року було направлено листа про добровільну сплату коштів.

Як вбачається з довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, доданої матеріалів справи, 23.05.2007 року ОСОБА_1 зареєструвалася як фізична особа-підприємець, 11.12.2008 року звернулася з заявою про припинення підприємницької діяльності, 06.04.2009 року відбулася державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за її рішенням.

З даних про виконані платежі, наданих до матеріалів справи позивачем, випливає, що фактично першу суму допомоги ОСОБА_1 отримала 12.05.2009 року, тобто після реєстрації припинення її підприємницької діяльності, що не оспорювали сторони.

Відповідно до п.3 ст.1 Закону України «Про зайнятість населення» в Україні до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців. Відповідно до п.2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов’язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення. Таким чином позивач обгрунтовано звернувся до суду із даним позовом.

Але проаналізувавши докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно до вимог ст. 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем; документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності. Згідно до ч.4 ст. 22 зазначеного Закону повідомлення про прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення діяльності підлягають опублікуванню протягом десяти робочих днів з дня внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка звернулася з такою заявою 11.12.2008 року.

Згідно до п.7 ст. 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, без розгляду зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення щодо припинення нею підприємницької діяльності та в той же день передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України повідомлення про внесення такого запису. Строк державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем. Згідно п.17. тієї ж норми державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем повинен видати або надіслати заявнику копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Оскільки відповідачем не надано суду яких-небудь доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 таке повідомлення отримувала, то суд виходить з того, що пояснення відповідачки про те, що згідно до вимог закону на момент її звернення до Центру зайнятості 25.02.2009 року підприємницька діяльність відповідачки повинна була бути припинена, позивачем не спростовані. Такий висновок суду ґрунтується також на вищевказаних нормах закону.

Як слідує з довідки про розмір призначеної допомоги, відповідачці за лютий-березень 2009 року було нараховано 587,79 грн, за квітень 2009 року – 1175,58 грн.

Таким чином на період з 25.02.2009 року, коли їй була нарахована державна допомога, по дату припинення її підприємницької діяльності 06.04.2009 року, припадає тільки сума 822,9 грн, яку вона в подальшому дійсно отримала безпідставно ( 587,79 грн за лютий-березень 2009 року + (1175,58 грн за квітень 2009 року : 30 календарних днів квітня) х 6 днів квітня 2009 року, тобто по дату припинення підприємницької діяльності). Тому суд приходить до висновку, що саме така сума підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, оскільки відповідачка не намагалася отримати державну допомогу по безробіттю на підставі неправдивих відомостей, і залишок суми їй нарахований та сплачений у відповідності до закону.

Керуючись ст.ст.11,17,18,19,159,160,163,167 КАС України, ст. 36 ЗУ „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, Порядком надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки, чи підвищення кваліфікації безробітного, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України № 308 від 20.11.2000 року, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»,

П О С Т А Н О В И В:

Позов Маріупольського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої державної допомоги по безробіттю – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2, б. 18, кв. 79, на користь Маріупольського міського центру зайнятості (87515, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Металургів, 84-б; р/р 37170300901052 в ГУДКУ Донецької області, код ЗКПО 24815706, МФО 834016) незаконно отриману державну допомогу по безробіттю у розмірі 822,9 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя:                                                            Є. Є. Мальцева