Постанова № 15378997, 10.05.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2011 р. Справа №2а-3622/11/0170/1 (11:13) м.Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Трещової О.Р., при секретарі Сусловій Є.О., за участю

представника позивача Василець В.О.,

представника відповідача Базілевич Н.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)»

до Державної податкової інспекції в м.Керчі АР Крим

про скасування податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звернулося з позовом Державне підприємство «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)» до Державної податкової інспекції в м.Керчі АР Крим про скасування податкового повідомлення рішення ДПІ в м.Керчі від 28.02.2011 року за № 0000312301 про стягнення 36822,50 гривень та податкове повідомлення рішення ДПІ в м.Керчі від 28.02.2011 року за № 0000322301 про стягнення 29458,75 гривень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2011 року відкрито провадження по справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2011 року закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Адміністративний позов мотивований тим, що 14.02.2011 року податковим органом проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ДП «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - ТОВ «НВП Віон Фінанс» за вересень 2010 року.

Позивач зазначає, що за результатами проведення перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення рішення № 0000322301 від 28.02.2011 року про стягнення 29458,75 гривень за встановлене в ході перевірки порушення п.4.7 ст.4 Закону України «Про ПДВ» та податкове повідомлення рішення № 0000312301 від 28.02.2011 року про стягнення 36822,50 гривень за порушення п.5.1, п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивач пояснює, що вважає зазначені податкові повідомлення рішення незаконними.

Позивач зазначає, що в 2011 році підприємство отримало замовлення на пошив спецодягу. 29.09.2010 року між ДП «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)» та ТОВ «НВП Віон Фінанс» було укладено договір купівлі продажу № 41/2010.

Позивач пояснює, що згідно укладеного договору продавець зобовязується поставити та передати у власність покупця товар (тканину та фурнітуру) на загальну суму 141399,24 гривень з ПДВ.

Позивач зазначає, що згідно п.3.3 договору перевезення та затрати по перевезенню бере на себе продавець.

Позивач пояснив, що платіжним дорученням № 239 від 29.09.2010 року вся сума, яка обумовлена в договорі, була перерахована на рахунок продавця, товар було отримано підприємством у повному обсязі, що підтверджується накладною № 10/09/29 від 29.09.2010 року, товар було оприбутковано.

Позивач зазначив, що посилання інспектора податкового органу в акті перевірки на те, що повинна бути складена товарно-транспортна накладна є необґрунтованим у звязку з тим, що договір про надання послуг з перевезення або експедування вантажу підприємством не укладався.

Позивач пояснює, що 20.10.2010 року до ДПІ в м.Керчі було надано Розшифровку податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, де в п.11 Розділу 2 «Податковий кредит» вказано суму ПДВ 23566,54 гривень, 331651204621 індивідуальний податковий номер ТОВ «НВП Віон Фінанс».

Позивач зазначив, що суму податкового кредиту та суму бюджетного відшкодування підприємством сформовано правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної ціни, сплаченої продавцю.

Позивач підкреслив, що Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум ПДВ до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч.1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено коло суб'єктів владних повноважень, до яких віднесено орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п.41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, враховуючи вищезазначене, Державна податкова інспекція в м.Керчі АР Крим у відносинах з Державним підприємством «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)», під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є субєктом владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України субєктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обовязків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобовязаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються субєктами господарювання.

Судом встановлено, що Державне підприємство «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)» є юридичною особою, зареєстрованою виконавчим комітетом Керченської міської ради АРК, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 № 642728, довідкою з ЄДРПОУ серії АБ № 191214 від 05.05.2010 року.

Державне підприємство «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)» взято на податковий облік у ДПІ в м.Керчі 21.02.1997 року за № 3, є платником ПДВ.

Таким чином, судом встановлено, що Державне підприємство «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)» є субєктом господарювання, зобовязане виконувати обовязки, покладені на нього законами у звязку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що на підставі наказу ДПІ в м.Керчі від 04.02.2011 року № 79 Хоменко Ж.О. головним державним податковим ревізором інспектором відділу податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю юридичних осіб в ДПІ в м.Керчі проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Державного підприємства «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «НВП «Віон Фінанс» за вересень 2010 року, за результатами проведення якої складено акт № 80/23-1/08680307 від 14.02.2011 року (надалі - акт перевірки).

В акті перевірки зазначено, що перевірку проведено з відома керівника Державного підприємства «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)» Гловацького В.М. та головного бухгалтера Циганкової А.Н.

Судом встановлено, що позивач був повідомлений про проведення зазначеної перевірки повідомленням №1518/10/23-1 від 04.02.2011 року згідно з наказом № 79 від 04.02.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення ч.1,ч.5 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)» з зазначеними у акті перевірки постачальниками; п.5.2.1,п.п. 5.2.1 п.5.2 та п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого заниження податку на прибуток за 3 квартал 2010 року в розмірі 29458,00 гривень; п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, п.4.5 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ у вересні 2010 року на суму 23567,00 гривень.

Акт перевірки з запереченнями підписано головним бухгалтером позивача Циганковою А.Н.

Судом встановлено, що позивачем до ДПІ в м.Керчі АРК надіслані заперечення вих.№ 20/11-650 від16.02.2011 року до акту перевірки,в яких ДП «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)» просить скасувати акт про результати невиїзної документальної перевірки ДП «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «НВП Віон Фінанс» за вересень 2010 року.

Відповідач, розглянувши заперечення позивача на акт перевірки, надіслав відповідь від 23.02.2011 року№2194/10/23-1, в яких зазначив, що висновки, зроблені в акті перевірки,відповідають нормам діючого законодавства.

На підставі акту перевірки ДПІ в м.Керчі за порушення п.4.7 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» винесла податкове повідомлення рішення від 28.02.2011 року № 0000322301, яким збільшила суму грошового зобовязання ДП «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)» з ПДВ на суму 29458,75 гривень, з яких: 23567,00 гривень - за основним платежем та 5891,75 гривень за штрафними санкціями, та податкове повідомлення рішення від 28.02.2011 року № 0000312301, яким за порушення п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачеві збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств в розмірі 36822,50 гривень, з яких за основним платежем 29458,00 гривень та за штрафними санкціями в розмірі 7364,50 гривень.

Зазначені податкові повідомлення рішення були направлені на адресу позивача та ним отримані, що підтверджується копією поштового повідомлення, копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Позивач, не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями рішеннями, звернувся до суду.

Перевіряючи наявність підстав для задоволення позовних вимог, судом встановлено наступне.

Суд зазначає, що висновки податкового органу щодо завищення валових витрат позивачем у 3 кварталі 2010 року у сумі 117833,00 гривень по взаємовідношенням з ТОВ «НВП «Віон-Фінанс», що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 29458,00 гривень, а також встановлене під час перевірки завищення позивачем суми податкового кредиту за вересень 2010 року у розмірі 23567,00 гривень, що призвело до заниження податкових зобовязань з ПДВ на суму 23567,00 гривень, податковий орган повязує із висновком про нікчемність укладеної позивачем з ТОВ «НВП «Віон-Фінанс» угоди.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (який втратив чинність з 1 січня 2011 року згідно з Податковим кодексом Українивід 2 грудня 2010 року N 2755-VI та був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, надалі Закон №168) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпункт 5.1 ст. 5 Закону №334 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (який частково втратив чинність з 1 квітня 2011 року,крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI та був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, надалі Закон №334) встановлює, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом встановлено, що ДП «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)» («Покупцем») та ТОВ Науково виробниче підприємство «Віон Фінанс» («Продавцем») 29.09.2010 року укладено договір купівлі продажу № 41/2010, відповідно до п.1.1 якого продавець зобовязується поставити та передати у власність Покупця товар, а саме: логотипи, підкладку, дублерін, карабін, шнури, резинки, молнії, ґудзики, наконечники, фіксатори, біочки, а покупець зобовязується оплатити вартість товару та прийняти його.

Відповідно до п.1.2 договору загальна сума договору з ПДВ складає 141399,24 гривень.

Згідно з п.2.1 договору покупець здійснює попередню оплату за договором на підставі виставлених продавцем рахунків в розмірі 100 % вартості товару.

Відповідно до п.3.2 договору продавець разом з товаром зобовязаний видати накладну у відповідності до виставленого рахунку на вказану суму. Отримання покупцем товару та вищезазначених документів є підтвердженням факту постачання.

Згідно з п.3.3 договору перевезення та витати з перевезення товару бере на себе продавець.

В акті перевірки зазначено, що до перевірки не надані документи, які підтверджують транспортування товару від ТОВ «НВП «Віон Фінанс» (Продавця) до Покупця ДП «Підприємство Керченської виправної колонії (№ 126)». У випадку відсутності транспортної документації, що підтверджує отримання товару автомобільним транспортом, в даному випадку товарно-транспортної накладної, платник податку не має підстав для віднесення таких витрат до складу валових витрат.

Суд зауважує, що відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про порушення п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334, тому як відповідно до положень Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 7 серпня 1996 року № 228/253, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 серпня 1996 року за №483/1508, товарно-транспортні накладні є документами первинного обліку обсягів перевезених вантажів і транспортної роботи автомобільного транспорту, підставою для списування товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для виконання розрахунків між перевізниками і замовниками автомобільного транспорту.

Проте відповідачем не надано доказів, які б свідчили про неможливість перевезення товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем у ТОВ «НВП «Віон Фінанс», іншими видами транспорту або взагалі обумовлювали необхідність такого перевезення.

Крім того, суд враховує, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у Законі №334, не дозволяється; обовязковими для виконання платником податку є тільки акти центрального податкового органу, видані у випадках, прямо передбачених цим Законом та зареєстрованих Міністерством юстиції України (п. 5.11. ст. 5, п. 21.5 ст. 21 вказаного Закону), а центральним податковим органом не видавались обовязкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними в податковому обліку повязаних з господарською діяльністю витрат на придбання товарів.

Таким чином,суд зазначає, що висновки податкового органу стосовно того, що у випадку відсутності товаро-транспортної накладної платник податків не має підстав для віднесення таких витрат до складу валових витрат, є безпідставними.

Суд зазначає, що перевіркою встановлено порушення позивачем ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «НВП «Віон-Фінанс» з постачальниками та покупцями.

В акті перевірки ДПІ у м.Керч зазначено, що усі операції купівлі продажу ТОВ «НВП «Віон-Фінанс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

При перевірці висновків акту перевірки щодо нікчемності правочину, суд користується нормами Цивільного кодексу України, які були чинними на момент укладення та виконання умов цього договору сторонами.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України (в редакції на момент укладання договору від 29.09.2010 року) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено,що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що в акті перевірки не наведено доказів на підтвердження нікчемності договору, укладеного між позивачем та ТОВ «НВП «Віон-Фінанс», не надано таких доказів і під час розгляду справи. Відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно до п. 2 ст. 3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій з ТОВ «НВП «Віон-Фінанс» оформив первинні документи, які і відобразив в своєм податковому обліку.Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання позивачем та ТОВ «НВП «Віон-Фінанс» правочину, встановлено факт сплати позивачем вартості товарів за договором, в тому числі ПДВ в ціні товару.

Так, факт оплати позивачем за договором № 41/2010 від 29.09.2010 року підтверджується платіжним дорученням № 239 від 29.09.2010 року на суму 141399,24 гривень та випискою за особовим рахунком позивача за 29.09.2010 року.

Факт відпустки товару ТОВ НВП «Віон Фінанс» за договором № 41/2010 від 29.09.2010 року та отримання товару позивачем підтверджується накладною ТОВ Науково виробниче підприємство «Віон Фінанс» № 10/09/29 від 29.09.2010 року.

Судом встановлено, що товар було отримано представником позивача Голіковою Н.П. на підставі виданої їй ДП «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)» довіреності № 30 від 29.09.2010 року. Зазначена довіреність зареєстрована в журналі реєстрації довіреностей за 2010-2011 р.р.

Отриманий за договором № 41/2010 від 29.09.2010 року товар було оприбутковано позивачем, що підтверджується матеріальним звітом за вересень 2010 року.

Суд зазначає, що з матеріальних звітів за вересень - грудень 2010 року вбачається прихід та витрачання товару, отриманого за договором № 41/2010 від 29.09.2010 року.

29.09.2010 року ТОВ Науково виробниче підприємство «Віон Фінанс» позивачеві видано податкову накладну № 929111 на суму 141399,24 гривень (ПДВ в розмірі 23566,54 гривень).

Сума ПДВ за зазначеною податковою накладною включена позивачем до податкового кредиту, відображена у реєстрі отриманих податкових накладних.

Вартість придбаних позивачем ТМЦ віднесена до складу валових витрат у 3 кварталі 2010 року у сумі 117833,00 гривень, до складу податкового кредиту у вересні 2010 року 23567,00 гривень.

Використання позивачем товару, придбаного за вищезазначеним договором, в господарській діяльності, підтверджується наступним.

Судом встановлено, що 01.09.2010 року ДП «Підприємство Керченської виправної колонії (№ 126)» («Продавцем») та ВАТ «Крименерго» («Покупцем») укладено договір купівлі продажу № 40 від 01.09.2010 року, відповідно до п.1 якого продавець зобовязується за замовленням покупця поставити та передати за актом приймання передачі у власність покупця товар- спецодяг.

Судом встановлено, що придбаний за договором № 41/2010 від 29.09.2010 року товар позивачем використано на пошив спецодягу ВАТ «Крименерго», який є предметом договору № 40 від 01.09.2010 року.

Вимогами № 134, 135, 138 від 29.09.2010 року підтверджується передача товару, отриманого за договором № 41/2010 від 29.09.2010 року зі складу в цех для пошиву спецодягу.

Факт передачі спецодягу позивачем ВАТ «Крименерго» на виконання договору № 40 від 01.09.2010 року та отримання товару ВАТ «Крименерго» підтверджується накладними № 123 від 11.10.2010 року, №134 від 22.11.2010 року, №139 від 30.11.2010 року, № 145 від 24.12.2010 року, № 146 від 27.12.2010 року

Судом встановлено, що позивачем ВАТ «Крименерго» видано податкові накладні № 113/1 від 29.09.2010 року на суму 43680,00 гривень (ПДВ в розмірі 7280,00 гривень), № 125 від 01.11.2010 року на суму 144000,00 гривень (ПДВ в розмірі 24000,00 гривень), № 129 від 30.11.2010 року на суму 108000,00 гривень (ПДВ в розмірі 18000,00 гривень), № 132 від 24.12.2010 року, № 133 від 27.12.2010 року на суму 68640,00 гривень (ПДВ в розмірі 11440,00 гривень).

Отже, проаналізувавши вищевикладене,суд зазначає, що вищевказані документи є достатнім доказом використання товару, придбаного позивачем за договором № 41/2010 від 29.09.2010 року, в господарській діяльності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що доводи відповідача щодо нікчемності укладеного правочину не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно нікчемністю укладеної позивачем угоди, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.

Суд зазначає, що перевіркою, крім того, встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «НВП «Віон Фінанс» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у звязку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Розглядаючи справу в межах доводів відповідачів щодо нікчемності правочину, судом не встановлено, яким має бути мінімальний обсяг трудових ресурсів, виробничого, транспортного і торгівельного обладнання, сировини і матеріалів контрагенту для укладання та виконання правочину, за яким позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ і суму валових витрат.

Суд зазначає, що податковим органом не прийнято до уваги характер правочину, укладеного позивачем з ТОВ «НВП «Віон Фінанс», та незначний обсяг товару, який був предметом договору купівлі продажу від 29.09.2010 року.

Суд зауважує, що доводи податкового органу стосовно того, що для виконання зобовязань продавця за договором від 29.09.2010 року, ТОВ «НВП «Віон Фінанс» повинен мати певну кількість майна, основних фондів, матеріальних ресурсів та трудових ресурсів, є безпідставними.

З акту перевірки вбачається, що згідно бази даних ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська ТОВ «НВП «Віон-Фінанс» має 8 стан: «До ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням», податкові звіти за 2010 рік подані з нульовими показниками.

Суд зазначає, що документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в звязку з чим не підлягають врахуванню в його обліку.

Що стогується посилання відповідача на те, що згідно схеми мінімізації податкових зобовязань за участю ФСПД: ТОВ «Е-Восток Україна» та ТОВ «Елфра Дисплей» встановлені взаємовідносини з ТОВ «НВП «Віон Фінанс», а також те, що проведеними заходами УПМ ДПА у м.Києві було встановлено, що ТОВ «Е-Восток Україна» та ТОВ «Елфра Дисплей» не знаходяться за адресами реєстрації, суд зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ «Е-Восток Україна» та ТОВ «Елфра Дисплей» були контрагентами ТОВ «НВП «Віон Фінанс», які є підприємствами з ознаками фіктивності.

Суд підкреслює, що встановлення ознак фіктивності податковим органом під час перевірки тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо ціх осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат по операціях з ТОВ «НВП «Віон-Фінанс».

Більш того, актом перевірки ТОВ «НВП «Віон Фінанс» не встановлено відсутність правовідносин з ДП «Підприємство Керченської виправної колонії (№ 126)», а встановлено лише наявність правовідносин з ТОВ «Е-Восток Україна» та ТОВ «Елфра Дисплей», які мають ознаки фіктивності.

Але наявність звязків ТОВ «НВП «Віон Фінанс» з неналежними контрагентами, які не мають відношення до угоди, укладеної між ТОВ «НВП «Віон Фінанс» та ДП «Підприємство Керченської виправної колонії (№ 126)», не можуть бути доказами нікчемності вказаної угоди, існування та виконання якої повністю підтверджено первинними доказами, дослідженими під час перевірки та в судовому засіданні.

Суд зауважує, що невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає,що висновки податкового органу щодо завищення валових витрат позивачем у 3 кварталі 2010 року у сумі 117833,00 гривень по взаємовідношенням з ТОВ «НВП «Віон-Фінанс», що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 29458,00 гривень, а також стосовно завищення позивачем суми податкового кредиту за вересень 2010 року у розмірі 23567,00 гривень, що призвело до заниження податкових зобовязань з ПДВ на суму 23567,00 гривень, є такими, що не знайшли свого підтвердження.

Суд враховує, що рішення, дії субєкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Суд також враховує, що субєкт владних повноважень зобовязаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що спірні податкові повідомлення - рішення не може бути визнано такими, що прийнято на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно, отже, податкові повідомлення рішення ДПІ в м.Керчі від 28.02.2011 року за № 0000312301 та від 28.02.2011 року за № 0000322301 належить визнати протиправними та скасувати.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про скасування податкових повідомлень - рішень, а не про визнання їх протиправними та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

У звязку зі складністю справи судом 10.05.2011 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 12.05.2011 року постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ в м.Керчі від 28.02.2011 року за № 0000312301 про стягнення 36822,50 гривень.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ в м.Керчі від 28.02.2011 року за № 0000322301 про стягнення 29458,75 гривень.

3.Стягнути на користь Державного підприємства «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АРК (№ 126)» (ЄДРПОУ 08680307) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Трещова О.Р.