Постанова № 15378964, 18.03.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

18 березня 2011 р. (13:59 год.) Справа №2а-9164/10/8/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О., при секретарі Гнатенко І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Садівничого товариства "Садовод"

до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Відкрите акціонерне товариство "Крименерго" (третя особа 1), Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м.Сімферополь"(третя особа 2)

за участю прокуратури АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішен

за участю представників сторін та третіх осіб:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 03.08.10,

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 3033/9/10-0 від 01.12.08,

від третьої особи 1: ОСОБА_3, довіреність № 014-Д від 04.01.11,

від третьої особи 2: ОСОБА_4, довіреність № 04 від 05.01.11,

від прокуратури: ОСОБА_5, посвідчення № 11024

Суть спору: позивач Садівниче товариство «Садовод» звернувся до Окружного адміністративного суду АРК з позовом до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ Сімферопольському районі АР Крим № 000632301/0 від 06.07.2010р. про донарахування податку на прибуток в сумі 68878грн. (в т.ч. 45919грн. основного платежу та 22959грн. штрафних санкцій), № 000071230/0 від 06.07.2010р. про донарахування податку на додану вартість в сумі 869607грн. (в т.ч. 579738грн. основного платежу та 289869грн. штрафних санкцій), № 00001111701/0 від 06.07.2010р. про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 12565,32грн. (в т.ч. 4188,44грн. основного платежу та 8376,88грн. штрафних санкцій), а також визнати протиправними та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій ДПІ в Сімферопольському районі № 0004202330 від 06.07.2010р. про застосування фінансових санкцій в сумі 12492609,80грн. за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та № 0004212330 від 06.07.2010р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 11848,34грн. згідно Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Позовні вимоги мотивовані тим, що викладені в акті перевірки №1219/23-02/23445756 від 24.06.2010р. висновки ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та суперечать чинному податковому законодавству України.

Зокрема, спірне податкове повідомлення-рішення ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим № 000632301/0 від 06.07.2010р. про донарахування податку на прибуток в сумі 68878грн. (в т.ч. 45919грн. основного платежу та 22959грн. штрафних санкцій) за порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 та п.п. 7.11.5 п. 7.11 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивач вважає безпідставним, оскільки в акті перевірки вказано, що порушення п.п. 7.11.5 п. 7.11 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» призвело до завищення (а не заниження) податку на прибуток на загальну суму 1007595грн.

Що стосується податкового повідомлення-рішення ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим № 000071230/0 від 06.07.2010р. про донарахування податку на додану вартість в сумі 869607грн. (в т.ч. 579738грн. основного платежу та 289869грн. штрафних санкцій) за порушення п. 1.4 ст. 1, п. 2.1 ст. 2, п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7, ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», то як зазначив позивач, приймаючи дане рішення, ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим виходила з того, що позивач при отриманні коштів від членів кооперативу за спожиту електроенергію та воду, виступає як виконавець житлово-комунальних послуг, а тому ці кошти повинні бути включені до обсягу оподатковуваних операцій на загальних умовах. Однак, позивач вважає, що така думка вступає у протиріччя з діючим законодавством та статутом Товариства. При цьому зазначає, що визначення виконавця житлово-комунальних послуг згідно із ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування і перелік житлово-комунальних послуг, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах, також визначає орган місцевого самоврядування. Відповідно до Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, який затверджено наказом Держжитлокомунгоспу від 25.04.2005р. № 60, виконавцем житлово-комунальних послуг може бути субєкт господарювання, предметом діяльності якого є надання відповідних житлово-комунальних послуг та який може забезпечити виконання обовязків, визначених у ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Разом з тим, як зазначив позивач, його статутною діяльністю є здійснення функцій по реалізації прав колективної власності на експлуатацію і використання мереж електропостачання, газопостачання, водопостачання та каналізації, тобто він не є субєктом господарювання, предметом діяльності якого є надання відповідних житлово-комунальних послуг та який може забезпечити виконання обовязків, визначених у ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Крім того, позивач пояснив, що ним з виконавцями житлово-комунальних послуг (Крименерго, СВПВКГ) укладено угоди (за типовою формою договорів) про поставку електричної енергії та водопостачання для забезпечення своїх членів, а в подальшому всіма членами з позивачем укладено індивідуальні договори, які за своєю правовою природою є договорами приєднання згідно приписів ст. 634 Цивільного кодексу України. З особами, які не є членами товариства, угоди не укладаються. Кошти, що сплачуються членами товариства за спожиті комунальні послуги, надходять на рахунок товариства для накопичення і подальшого перерахування підприємствам та організаціям, що надають ці послуги, яке здійснюється щомісяця у визначений день відповідно до договорів з ними. Таким чином, позивач вважає, що такі кошти повинні розглядатись як кошти, що надходять товариству неприбутковій організації для забезпечення потреб його основної діяльності, що передбачено статутними документами такої неприбуткової організації та положеннями п. 7.11 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Отже, на думку позивача, виконання товариством функцій з укладання договору з підприємствами постачальниками комунальних послуг і здійснення розрахунків за надання таких послуг не може розглядатися як господарська діяльність або операції з поставки товарів та послуг.

Що стосується викладених в акті перевірки висновків відповідача про завищення валових витрат за рахунок оплати послуг по стаціонарним телефонам, які належать фізичним особам ОСОБА_6 та ОСОБА_7, то позивач зазначив, що Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою КМУ від 09.08.2005р. №720, передбачено, що залежно від міста, телефони можуть бути встановлені на підприємствах, установах організаціях, в квартирах посадових осіб, які сплачуються за рахунок закладів, де працюють ці особи, у квартирах, де виявлені факти ведення статутної діяльності або встановлені фізичним особам в нежилих приміщеннях (п. 54 Правил). Позивач зауважив, що на сьогоднішній день актами законодавства України питання відносно порядку використання телефонного звязку з метою використання в господарській діяльності не передбачені. Разом з тим, ст. 6 Господарського кодексу України органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено втручатися в господарські відносини, тобто встановленні порядку використання телефонів. Позивач також зазначив, що право використання номерів телефонів з подальшою компенсацією витрат закріплено в протоколі товариства.

Стосовно податкового повідомлення-рішення № 00001111701/0 від 06.07.2010р. про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 12565,32грн. (в т.ч. 4188,44грн. основного платежу та 8376,88грн. штрафних санкцій) у звязку з неутриманням СТ «Садовод» податку з доходу фізичних осіб при сплаті за користування засобами звязку фізичним особам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та при розрахунках з фізичними особами ОСОБА_8 та ОСОБА_9, позивач також вказав про його безпідставність.

При цьому пояснив, що при проведенні перевірки він надав відповідачу докази того, що ОСОБА_8 та ОСОБА_10 є підприємцями та послався на те, що згідно з п. 1.6, п.п. 4.3.25, п.п. 9.12.1-9.12.2, ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та ст. 2, 6 Указу Президента України № 727 особа, яка є джерелом виплати доходу (виручки) на користь субєкта підприємницької діяльності, не має правових підстав визначати обєкт оподаткування оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу (виручки), оскільки це призведе до подвійного оподаткування такого доходу та порушення сфер правового регулювання між Указом та Законом. Не погодися позивач і з висновком відповідача про те, що використання стаціонарних телефонів не повязано з виробничою діяльністю товариства, тому здійснену оплату фізичним особам слід розглядати як додаткове благо та утримувати податок з доходів фізичних осіб.

Що стосується рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій ДПІ в Сімферопольському районі № 0004202330 від 06.07.2010р. про застосування фінансових санкцій в сумі 12492609,80грн. за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», то, як зазначив позивач, відповідачем пропущено передбачений ст. 250 Господарського кодексу України строк застосування адміністративно-господарської санкції. До того ж, пояснив, що сфера дії даного Закону та обовязок застосовувати реєстратор розрахункових операцій поширюється на субєктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, однак Садівниче товариство «Садовод» не здійснює жодних видів діяльності, на які розповсюджується дія вищевказаного Закону.

Рішення відповідача № 0004212330 від 06.07.2010р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 11848,34грн. згідно Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» позивач також вважає протиправним. При цьому зазначив, що згідно з приписами п. 2.9 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, яке затверджено Постановою Національного банку України № 637 від 15.12.2004р., готівкова виручка (готівка) підприємств (підприємців), у тому числі готівка, одержана з банку, використовується ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обовязковими платежами). Готівкові ж кошти, які отримані посадовою особою товариства, справлялись на сплату за телефонні розмови, які здійснювались під час виконання товариством своїх статутних обовязків, про що зазначалося раніше. До того ж, ці санкції є адміністративно-господарськими в розумінні ст. 238 Господарського кодексу України, застосування яких здійснено поза межами строків, передбачених ст. 250 даного Кодексу, а відтак воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.07.2010р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-9164/10/8/0170, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у запереченнях на адміністративний позов (том 2 а.с. 203-211).

Так, з приводу донарахування ПДВ відповідач зазначив, що під час проведення перевірки було встановлено, що позивач, у порушення ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» та Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. № 79 зі змінами та доповненнями, не зареєструвався платником ПДВ, звіти до податкової інспекції не надавав. Крім того, перевіркою повноти визначення податкових зобовязань за період з 01.04.2007р. по 31.03.2010р. встановлено їх заниження у сумі 579738грн., у звязку з чим відповідач вважає, що позивач підпадає під визначення платника податку на додану вартість, наведеного у п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого платником податку є, зокрема, особа, обєм оподатковуваних операцій з поставки товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх 12 календарних місяців перевищив 3600 неоподатковуваних податком мінімумів доходу громадян. Таким чином, за висновком ДПІ, до операцій позивача, що оподатковуються за ставкою 20%, відноситься прийняття ним від членів товариства сплати за електроенергію, воду, сплати за послуги з підключення до електроенергії, води, газу, цільові на ремонт водопроводу, послуги з проведення ремонтних робіт мереж, послуги з інвентаризації земель, продаж лічильників та інше.

Відповідач стверджує, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» не є обєктом оподаткування членські внески та вступні внески. Таким чином, оскільки у квітні-серпні 2007р. обєм оподатковуваних операцій з поставки товарів (робіт, послуг) позивача перевищив 3600 неоподатковуваних податком мінімумів доходу громадян (300тис.грн.), а саме склав 303275грн., то позивач повинен був у вересні 2007р. зареєструватися як платник ПДВ, однак позивач не зареєструвався та, у порушення п. 2.1 ст.2, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», занизив податкові зобовязання з ПДВ за вересень грудень 2007р. у сумі 579738грн., в т.ч. за 2-4 квартал 2007р. у сумі 53776грн., 2008р. у сумі 212594грн., 2009р. у сумі 241184грн., 1 квартал 2010р. у сумі 72184грн. Дане порушення, як стверджує відповідач, підтверджується відомостями сплати за електроенергію, воду, сплату за підключення до електроенергії, води, газу, цільові на ремонт водопроводу, проведення ремонтних робіт мереж, послуги з інвентаризації земель, прибутковими касовими ордерами, документами банку, заявами членів товариства, журналом реєстрації прибуткових касових документів та ін.

З приводу донарахування податку на прибуток відповідач зазначив, що перевіркою відображених у рядку 4.1 Податкового звіту «Доходи неприбуткової організації, отримані у вигляді коштів або майна від проведення основної діяльності» за період з 01.04.2007р. по 31.03.2010р. встановлено, що на даний показник (за даними платника) мало вплив отримання доходу від членських та цільових внесків, вступних внесків, сплати за електроенергію, воду, за підключення до води, газу, електроенергії, сплату за ремонт електромереж та ін. Разом з тим, відповідно до п.п. 7.11.5 п. 7.11 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у абз. «г» п.п. 7.11.1, отримані у вигляді «коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям від проведення їх основної діяльності та у вигляді пасивних доходів», а відповідно до п. 3.1 Статуту позивача його діяльність не передбачає одержання прибутку, є некомерційною, неприбутковою організацією, у звязку з чим доходи, отримані від сплати за електроенергію, воду, за підключення до води, газу, електроенергії, сплату за ремонт електромереж та ін. не є доходами, що звільнені від оподаткування. Таким чином, проведеною перевіркою вищевказаного показника встановлено завищення задекларованих позивачем за перевірений період показників у рядку 4.1 Податкового звіту на загальну суму 4267966грн., що підтверджується даними документів каси, банку, журналу реєстрації прибуткових касових документів, відомості надходжень грошових коштів у касу. Крім того, перевіркою достовірності відображеного показника у рядку 9.1 Податкового звіту «Сума витрат на утримання неприбуткової установи» за період з 01.04.2007р. по 31.03.2010р. встановлено його завищення у сумі 4213612грн., показника у рядку 11 Податкового звіту «Витрати, що прямо повязані з отриманням доходу з інших джерел, але не менше суми таких доходів» за цей же період його заниження у сумі 4368586грн. Крім того, у порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону україни «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачем до валових витрат віднесені витрати зі сплати за телефонні послуги по стаціонарним телефонам тел. НОМЕР_1, НОМЕР_2 на загальну суму 11848,34, що зареєстровані на фізичних осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Таким чином, внаслідок вищевикладених порушень, позивачу нараховано 153062грн. податку на прибуток.

Стосовно донарахування податку з доходів фізичних осіб відповідач зазначив, що позивач за період з 01.04.2007р. по 31.03.2010р. здійснював оплату за телефонні послуги по стаціонарним телефонам НОМЕР_1, НОМЕР_2 через заступника голови товариства ОСОБА_11 на загальну суму 11848,34грн., які зареєстровані на фізичних осіб ОСОБА_6 (тел. НОМЕР_1, здійснена оплата телефонних послуг на суму 2835грн.) та ОСОБА_7 (тел. НОМЕР_2, здійснена оплата телефонних послуг на суму 9013,34грн.). ДПІ в Сімферопольському районі АРК пояснила, що позивач до авансових звітів включив вказані суми оплат без наявності відповідних документів, які підтверджують дані витрати у виробничих цілях, а саме: розрахункових документів (розрахунків звязку), наданих оператором стаціонарного телефонного звязку, де відображено, котра година переговорів і номер адресата, а також вартість усіх розмов («деталізація рахунку»); журнал обліку переговорів, де робітники відмічають їх мету та термін зроблених дзвінків, у звязку з чим ДПІ дійшла висновку про те, що в розумінні п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» виплачені суми на оплату послуг телефонного звязку є додатковим благом власників таких стаціонарних телефонів і підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб згідно зі ст. 7 вищевказаного Закону, однак позивачем такий податок не перераховувався до місцевого бюджету, внаслідок чого позивачу було донараховано податок з доходів фізичних осіб у загальній сумі 3554,94грн.

Крім того, відповідач зазначив, що при перевірці виписок банку було виявлено, що позивач у період з 01.04.2007р. по 31.03.2010р. здійснював закупівлю товарів у фізичних осіб шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок фізичних осіб контрагентів на загальну суму 3825,70грн., в т.ч.: у фізичної особи ОСОБА_12 згідно виписки банку від 05.06.2008р. були куплені болти і гайки вартістю 325,70грн.; у фізичної особи ОСОБА_10 згідно виписок банку від 24.09.2009р. були придбані послуги вартістю 3500грн. За висновком відповідача, при проведенні перевірки йому не було надано довідок, які видаються місцевими органами виконавчої влади, постачальниками товарів (послуг), що свідчать про право на отримання доходу без утримання податку з доходів фізичних осіб, що свідчить про порушення позивачем п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», відповідно до якого до складу загального оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору, внаслідок чого позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб у загальній сумі 573,86грн.

Також перевіркою встановлено, що при обчисленні податку з доходів фізичних осіб надавалася соціальна пільга. Згідно наданих до перевірки документів у 2007р. були розірвані трудові відносини з наступними найманими працівниками: ОСОБА_13 (розірвані з 31.12.2007р.) та ОСОБА_14 (розірвані з 31.06.2007р.), однак за вищевказані місяці працівникам була надана соціальна пільга, чим порушено п.п. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», згідно з яким податкова соціальна пільга не надається, якщо громадяни припиняють трудові відносини з таким працедавцем з будь-яких підстав. За вказане порушення позивачу донараховано податкове зобовязання по податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 60,00грн.

Таким чином, спірні податкові повідомлення-рішення відповідач вважає законними та обґрунтованими.

З приводу винесення рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідач пояснив, що в ході вибіркової перевірки було встановлено, що у порушення ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», позивач у перевіреному періоді здійснював торгівлю електроенергією, водою і лічильниками без застосування РРО. Крім того, встановлено нецільове використання готівкових грошових коштів, а саме здійснювалася оплата за телефонні послуги із стаціонарних телефонів № НОМЕР_2, НОМЕР_1, які зареєстровані на фізичних осіб ОСОБА_6 і ОСОБА_7 Вказане, на думку відповідача, свідчить про законність та правомірність винесених рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Ухвалою від 10.08.2010р. суд залучив до участі у даній справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ВАТ «Крименерго» та КРП «ВПВКГ м. Сімферополь» (том 2 а.с. 215).

Третя особа ВАТ «Крименерго» надала суду пояснення, в яких зазначила, що позовні вимоги вважає обґрунтованими. При цьому ВАТ «Крименерго» пояснило, що вона, як енергопостачаюча організація, поставляє електричну енергію юридичній особі СТ «Садовод» на підставі укладеного договору відповідно до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996р. № 28, у звязку з чим окремі його члени не мають права та юридичних підстав вносити плату за спожиту електроенергію по індивідуальним розрахунковим книжкам безпосередньо на розрахунковий рахунок енергопостачальника. Крім того, зазначило, що загальний прилад обліку електроенергії, встановлений на межі балансової приналежності між постачальником електроенергії та СТ «Садовод», крім електроенергії, спожитої всіма членами товариства, враховує втрати електричної енергії в елементах електричної мережі (нагрів окремих елементів мереж, контактних поєднань тощо), споживання електроенергії на загальні потреби (освітлення вулиць, роботу насосів, електропостачання контори товариства та ін.), а також безоблікове споживання енергії окремими членами товариства, у звязку з чим сумарне споживання по індивідуальним приладам обліку окремих членів товариства завжди буде меншим порівняно з фактичним споживанням, зафіксованим загальним приладом обліку. А оскільки товариство зобовязано здійснювати витрати виходячи з показань загального приладу обліку, то вказана різниця розподіляється між членами товариства, порядок якого відносяться до виключної компетенції товариства відповідно до його Статуту (том 3 а.с. 17-19).

16.08.2010р. Прокуратура АР Крим повідомила про вступ свого представника у дану справу (том 2 а.с. 216).

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.09.2010р. судом була по даній справі призначена судово-економічна експертиза документів, у звязку з чим провадження по справі зупинено (том 3 а.с. 43-44).

10.02.2011р. до Окружного адміністративного суду АР Крим були повернуті матеріали даної адміністративної справи з повідомленням про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи (том 3 а.с. 45-68).

Ухвалою від 10.02.2011р. провадження по даній справі було поновлено (том 3 а.с. 69).

У судовому засіданні 16.03.2011р. позивач надав суду додаткові пояснення по справі, де стосовно податкового повідомлення-рішення ДПІ Сімферопольському районі АР Крим №00001111701/0 від 06.07.2010р. про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 12565,32грн. (в т.ч. 4188,44грн. основного платежу та 8376,88грн. штрафних санкцій) зазначив, що докази здійснення ним закупівлі товарів саме у фізичних осіб підприємців ОСОБА_8 та ОСОБА_10, були надані перевіряючим, у звязку з чим позивач правомірно не утримував з них податок з доходів фізичних осіб. Що стосується сплати за користування стаціонарних телефонів, то як зазначив позивач, відповідно до положень п.п.4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.1.1 ст. 1 та п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент утримує та перераховує податок лише у разі, коли проводить нарахування доходів; при нарахуванні доходів у податкового агента виникає заборгованість перед одержувачем доходів; нараховані доходи є джерелом для утримання податку з такого доходу; при виплаті такого доходу у податкового агента виникає зобовязання щодо перерахунку до бюджету утриманого за рахунок доходу податку. Проте, оскільки використання послуг електрозвязку здійснювалось виключно позивачем на підставі протоколів зборів членів товариства та заяв ОСОБА_6 і ОСОБА_15, то вартість оплачених ним послуг звязку не можна вважати додатковим благом, яке включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу членів товариства. В свою чергу, позивач вважає, що відповідачем не надано доказів того, що послуги звязку, які оплачував позивач, використовувались його членами для вирішення питань, не повязаних з веденням діяльності товариства (том 3 а.с. 227-229).

Слухання справи відкладалось в порядку ст. 150 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, заслухавши представників сторін, суд,

ВСТАНОВИВ:

Садівниче товариство «Садовод» має статус юридичної особи з 27.02.1989р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія А01 № 116608, виданим Сімферопольською районною державною адміністрацією АР Крим (том 2 а.с. 225) та Статутом Садівничого товариства «Садовод» у новій редакції, державну реєстрацію якого проведено 05.02.2009р. (том 1 а.с. 10а-33).

12.11.1998р. СТ «Садовод» взято на облік в ДПІ у Сімферопольському районі АР Крим за № 54-С, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків № 893 від 20.05.2010р. (том 2 а.с. 228).

У даній довідці також зазначено, що СТ «Садовод» є неприбутковою організацією, ознака неприбутковості «0011» від 08.06199Р.

10.06-21.06.2010р. ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим проведена позапланова виїзна перевірка СТ «Садовод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007р. по 31.03.2010р., за результатами якої складено акт перевірки № 1219/23-02/23445756 від 24.06.2010р. (том 1 а.с. 76-112).

Вказаною перевіркою встановлено ряд порушень позивачем вимог податкового законодавства, в тому числі:

п. 2.1 ст. 2, п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7, ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» та Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. № 79 зі змінами та доповненнями, внаслідок чого встановлено заниження ПДВ у сумі 579738грн., в т.ч. за 2-4 квартал 2007р. у сумі 53776грн., 2008р. у сумі 212594грн., 2009р. у сумі 241184грн., 1 квартал 2010р. у сумі 72184грн.;

п.п. «а» п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000р., з наступними змінами і доповненнями ненадання розрахунків з ПДВ;

п.п. 7.11.5 п. 7.11 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зі змінами і доповненнями, в результаті чого завищено податок на прибуток на загальну суму 1007595грн., в т.ч. за 2 квартал 2007р. занижено на суму 17256грн., завищено у 3 кв. 2007р. на суму 302651грн., завищено у 4 кв. 2007р. на суму 58375грн., за 1 кв. 2008р. завищено на суму 75504грн., занижено у 2 кв. 2008р. на суму 19216грн., занижено у 3 кв. 2008р. на суму 116590грн., за 4кв. 2008р. завищено на суму 91755грн., за 1кв. 2009р. завищено на суму 170563грн., за 2кв. 2009р. завищено на суму 106932грн., за 3кв. 2009р. завищено на суму 97118грн., за 4кв. 2009р. завищено на суму 114209грн., за 1кв. 2010р. завищено на суму 99350грн.;

п.п. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6, п.п. 4.3.25 п. 4.3, п.п. 4.2.1 та п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-ІV від 22.05.2003р., в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб при виплаті доходів громадян на загальну суму 4188,44грн.;

п.п. 1 та 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», яке виразилося у непроведенні розрахункових операцій через РРО ;

п. 2.9 Положення «Про ведення касових операцій в національній валюті в Україні» від 15.12.2004р. № 637, яке виразилося у нецільовому використанні готівкових коштів.

Висновки даного акту перевірки були покладені в основу податкових повідомлень-рішень ДПІ Сімферопольському районі АР Крим: № 000632301/0 від 06.07.2010р. про донарахування податку на прибуток в сумі 68878грн. (в т.ч. 45919грн. основного платежу та 22959грн. штрафних санкцій) (том 1 а.с. 38), № 000071230/0 від 06.07.2010р. про донарахування податку на додану вартість в сумі 869607грн. (в т.ч. 579738грн. основного платежу та 289869грн. штрафних санкцій) (том 1 а.с. 37), №00001111701/0 від 06.07.2010р. про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 12565,32грн. (в т.ч. 4188,44грн. основного платежу та 8376,88грн. штрафних санкцій) (том 1 а.с. 40), а також рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій ДПІ в Сімферопольському районі №0004202330 від 06.07.2010р. про застосування фінансових санкцій в сумі 12492609,80грн. за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (том 1 а.с. 36) та № 0004212330 від 06.07.2010р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 11848,34грн. згідно Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (том 1 а.с. 41).

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що зменшені позовні вимоги Садівничого товариства «Садовод» є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ч. 2 ст. 17 КАС України визначена юрисдикція адміністративних судів щодо розгляду адміністративних спорів, до якої віднесені: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи субєктний склад та зміст правовідносин, які виникли між сторонами, суд вважає, що спір за цією справою підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, суд встановив наступне.

Так, у п. 3.1.1 акту перевірки вказано, за період з 01.04.2007р. по 31.03.2010р. СТ «Садовод» задекларовано доход, отриманий у вигляді коштів або майна від проведення основної діяльності, у сумі 4630452грн., в той час як перевіркою повноти визначення доходу неприбуткової організації, отриманого у вигляді коштів або майна від проведення основної діяльності за вищевказаний період встановлено його завищення у сумі 4267996грн. (том 1 а.с. 80).

Крім того, зазначено, що перевіркою відображених у рядку 4.1 Податкового звіту «Доходи неприбуткової організації, отримані у вигляді коштів або майна від проведення основної діяльності» за період з 01.04.2007р. по 31.03.2010р. встановлено, що на даний показник (за даними платника) мало вплив отримання доходу від членських та цільових внесків, вступних внесків, сплати за електроенергію, воду, за підключення до води, газу, електроенергії, сплату за ремонт електромереж та ін.

Відповідно до п.п. 7.11.5 п. 7.11 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у абз. «г» п.п. 7.11.1, отримані у вигляді «коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям від проведення їх основної діяльності та у вигляді пасивних доходів». Відповідно до п. 3.1 Статуту позивача його діяльність не передбачає одержання прибутку, товариство є некомерційною, неприбутковою організацією. Предметом діяльності товариства є практична реалізація конституційного права громадян і їх обєднань мати в приватній власності земельну ділянку для садівництва. Таким чином, доходи, отримані від сплати за електроенергію, воду, за підключення до води, газу, електроенергії, сплату за ремонт електромереж та інше не є доходами, що звільнені від оподаткування. Проведеною перевіркою вищевказаного показника встановлено завищення задекларованих позивачем за перевірений період показників у рядку 4.1 Податкового звіту на загальну суму 4267966грн., що підтверджується даними документів каси, банку, журналу реєстрації прибуткових касових документів, відомості надходжень грошових коштів у касу. Крім того, перевіркою достовірності відображеного показника у рядку 9.1 Податкового звіту «Сума витрат на утримання неприбуткової установи» за період з 01.04.2007р. по 31.03.2010р. встановлено його завищення у сумі 4213612грн., показника у рядку 11 Податкового звіту «Витрати, що прямо повязані з отриманням доходу з інших джерел, але не менше суми таких доходів» за цей же період його заниження у сумі 4368586грн. Таким чином, внаслідок вищевикладених порушень, позивачу нараховано 153062грн. податку на прибуток (том 1 а.с. 81-82).

Крім того, у п. 3.2.1 акту перевірки відображено, що у порушення ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» та Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. № 79 зі змінами та доповненнями, не зареєструвався платником ПДВ, звіти до податкової інспекції не надавав.

Перевіркою повноти визначення податкових зобовязань за період з 01.04.2007р. по 31.03.2010р. встановлено їх заниження у сумі 579738грн.

Відповідач вважає, що позивач підпадає під визначення платника податку на додану вартість, наведеного у п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого платником податку є, зокрема, особа, обєм оподатковуваних операцій з поставки товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх 12 календарних місяців перевищив 3600 неоподатковуваних податком мінімумів доходу громадян. Таким чином, за висновком ДПІ, до операцій позивача, що оподатковуються за ставкою 20%, відноситься прийняття ним від членів товариства сплати за електроенергію, воду, сплати за послуги з підключення до електроенергії, води, газу, цільові на ремонт водопроводу, послуги з проведення ремонтних робіт мереж, послуги з інвентаризації земель, продаж лічильників та інше.

Відповідач стверджує, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» не є обєктом оподаткування членські внески та вступні внески. Таким чином, оскільки у квітні-серпні 2007р. обєм оподатковуваних операцій з поставки товарів (робіт, послуг) позивача перевищив 3600 неоподатковуваних податком мінімумів доходу громадян (300тис.грн.), а саме склав 303275грн., то позивач повинен був у вересні 2007р. зареєструватися як платник ПДВ, однак позивач, у порушення п. 2.1 ст. 2, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», занизив податкові зобовязання з ПДВ за вересень грудень 2007р. у сумі 579738грн., в т.ч. за 2-4 квартал 2007р. у сумі 53776грн., 2008р. у сумі 212594грн., 2009р. у сумі 241184грн., 1 квартал 2010р. у сумі 72184грн. Дане порушення, як стверджує відповідач, підтверджується відомостями сплати за електроенергію, воду, сплату за підключення до електроенергії, води, газу, цільові на ремонт водопроводу, проведення ремонтних робіт мереж, послуги з інвентаризації земель, прибутковими касовими ордерами, документами банку, заявами членів товариства, журналом реєстрації прибуткових касових документів та ін. (том 1 а.с. 89-92).

Згідно з п. 3.6.1 акту перевірки, при перевірці правильності обчислення і своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб було встановлено, що позивач за період з 01.04.2007р. по 31.03.2010р. здійснював оплату за телефонні послуги по стаціонарним телефонам НОМЕР_1, НОМЕР_2 через заступника голови товариства ОСОБА_11 на загальну суму 11848,34грн., які зареєстровані на фізичних осіб ОСОБА_6 (тел. НОМЕР_1, здійснена оплата телефонних послуг на суму 2835грн.) та ОСОБА_7 (тел. НОМЕР_2, здійснена оплата телефонних послуг на суму 9013,34грн.). ДПІ в Сімферопольському районі АРК зазначила, що позивач до авансових звітів включив вказані суми оплат без наявності відповідних документів, які підтверджують дані витрати у виробничих цілях, а саме: розрахункових документів (розрахунків звязку), наданих оператором стаціонарного телефонного звязку, де відображено, котра година переговорів і номер адресата, а також вартість усіх розмов («деталізація рахунку»); журнал обліку переговорів, де робітники відмічають їх мету та термін зроблених дзвінків, у звязку з чим ДПІ дійшла висновку про те, що в розумінні п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» виплачені суми на оплату послуг телефонного звязку є додатковим благом власників таких стаціонарних телефонів і підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб згідно зі ст. 7 вищевказаного Закону, однак позивачем такий податок не перераховувався до місцевого бюджету, внаслідок чого позивачу було донараховано податок з доходів фізичних осіб у загальній сумі 3554,94грн.

Крім того, відповідач зазначив, що при перевірці виписок банку було виявлено, що позивач у період з 01.04.2007р. по 31.03.2010р. здійснював закупівлю товарів у фізичних осіб шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок фізичних осіб контрагентів на загальну суму 3825,70грн., в т.ч.: у фізичної особи ОСОБА_12 згідно виписки банку від 05.06.2008р. були куплені болти і гайки вартістю 325,70грн.; у фізичної особи ОСОБА_10 згідно виписок банку від 24.09.2009р. були придбані послуги вартістю 3500грн. За висновком відповідача, при проведенні перевірки йому не було надано довідок, які видаються місцевими органами виконавчої влади, постачальниками товарів (послуг), що свідчать про право на отримання доходу без утримання податку з доходів фізичних осіб, що свідчить про порушення позивачем п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», відповідно до якого до складу загального оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору, внаслідок чого позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб у загальній сумі 573,86грн.

Також перевіркою встановлено, що при обчисленні податку з доходів фізичних осіб надавалася соціальна пільга. Згідно наданих до перевірки документів у 2007р. були розірвані трудові відносини з наступними найманими працівниками: ОСОБА_13 (розірвані з 31.12.2007р.) та ОСОБА_14 (розірвані з 31.06.2007р.), однак за вищевказані місяці працівникам була надана соціальна пільга, чим порушено п.п. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», згідно з яким податкова соціальна пільга не надається, якщо громадяни припиняють трудові відносини з таким працедавцем з будь-яких підстав. За вказане порушення позивачу донараховано податкове зобовязання по податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 60,00грн. (том 1 а.с. 97-101).

Таким чином, як свідчить акт перевірки, підставою для донарахування вказаних видів податків та застосування штрафних (фінансових) санкцій стали виявлені порушення податкового законодавства в наступних господарських операціях:

-приймання до каси товариства коштів від членів товариства по сплаті за електроенергію, воду, за підключення до води, газу, електроенергії, сплату за ремонт електромереж та ін. (було покладено в основу податкових повідомлень-рішень про донарахування ПДВ, податку на прибуток та рішення про застосування фінансових санкцій в сумі 12492609,80грн. за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»;

-понесення витрат зі сплати за телефонні послуги по стаціонарним телефонам НОМЕР_1, НОМЕР_2 на загальну суму 11848,34, що зареєстровані на фізичних осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які не є працівниками підприємства (було покладено в основу податкових повідомлень-рішень про донарахування податку на прибуток, податку з доходів фізичних осіб в сумі 5334,94грн. та рішення про застосування фінансових санкцій сумі 11848,34грн. згідно Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»);

-витрати на закупівлю товарів у фізичних осіб ОСОБА_12 та ОСОБА_10 на загальну суму 3825,70грн. (було покладено в основу податкового повідомлення-рішення про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 573,86грн.);

-безпідставне надання податкової соціальної пільги при обчисленні податку з доходів фізичних осіб найманим працівникам ОСОБА_13 та ОСОБА_14 за ті місяці, коли з ними було розірвано трудові відносини (з 31.12.2007р. та 31.06.2007р. відповідно) (було покладено в основу податкового повідомлення-рішення про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 60,00грн.)

Суд з вказаними висновками не погоджується частково з наступних підстав.

Щодо операцій з приймання до каси товариства коштів від членів товариства по сплаті за електроенергію, воду, за підключення до води, газу, електроенергії, сплату за ремонт електромереж та ін.

Як зазначено у довідці про взяття на облік платника податків № 893 від 20.05.2010р., СТ «Садовод» є неприбутковою організацією, ознака неприбутковості «0011» від 08.06199Р (том 2 а.с. 228).

Особливості оподаткування неприбуткових установ і організацій визначені у п. 7.11 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97), п.п. 7.11.1 якої визначає, що ця стаття застосовується до неприбуткових установ і організацій, які є, зокрема, іншими, ніж визначені у абзаці "б" цього підпункту, юридичними особами, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів (абз. «г»).

В силу п.п. 7.11.5 п. 7.11 ст. 7 вищевказаного Закону від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у абзаці "г" підпункту 7.11.1, отримані у вигляді коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям від проведення їх основної діяльності та у вигляді пасивних доходів.

Поняття «основна діяльність» наведено у п.п. 7.11.13 п. 7.11 ст. 7 даного Закону, де зазначено, що під терміном "основна діяльність" слід розуміти діяльність неприбуткових організацій з надання благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг для суспільного споживання, зі створення систем соціального самозабезпечення громадян (недержавні пенсійні фонди, кредитні спілки та інші подібні організації). До основної діяльності також включається продаж неприбутковою організацією товарів (послуг), які пропагують принципи та ідеї, для захисту яких було створено таку неприбуткову організацію, та які є тісно пов'язаними з її основною діяльністю, якщо ціна таких товарів (послуг) є нижчою за звичайну або коли така ціна регулюється державою.

До основної діяльності не включаються операції з надання товарів (послуг) неприбутковими організаціями, визначеними в абзацах "в" - "д" підпункту 7.11.1 цього пункту, особам іншим, ніж засновники (члени, учасники) таких організацій. Кабінет Міністрів України може вводити тимчасові обмеження щодо поширення норм цього пункту на продаж неприбутковими організаціями окремих товарів чи послуг у разі коли такий продаж загрожує або суперечить правилам конкуренції на ринку визначеного товару, при існуванні достатніх доказів, наданих особами, які оподатковуються цим податком, та надають аналогічні товари (послуги), про таке порушення. Статутні документи неприбуткових організацій мають містити вичерпний перелік видів їх діяльності.

Відповідно до п. 3.1 Статуту позивача, його діяльність не передбачає одержання прибутку, товариство є некомерційною, неприбутковою організацією.

П. 3.2 Статуту визначає, що предметом діяльності товариства є практична реалізація конституційного права громадян і їх обєднань мати в приватній власності земельну ділянку для садівництва.

Судом також встановлено, що у розділі 18 Статуту СТ «Садовод» чітко визначено порядок експлуатації та використання мереж електропостачання, газопостачання, водопостачання, каналізації.

Так, у п. 18.1 Статуту зазначено, що товариство для забезпечення своїх членів користуватися послугами електро, газо, водопостачання і каналізації складає договори з відповідними постачаючими організаціями.

В свою чергу, п. 18.3 Статуту обумовлено, що усі члени товариства споживачі електроенергії, газу, води системи централізованого постачання і каналізації, є колективними власниками розподільчих мереж, які знаходяться у віданні товариства і несуть колективну відповідальність за їх експлуатацію та сплату.

Правом підключення та користування мереж електро, газо та водопостачання і каналізації користуються тільки члени товариства. Власник земельної ділянки і розташованих на ній будівель, виключений з членів товариства або такий, що не зареєстрував своє членство у товаристві, до користування мережами електро, газо та водопостачання і каналізації не допускається (п. 18.4 Статуту).

Крім того, пунктами 18.5-18.9 Статуту передбачено, що всі члени товариства споживачі відповідних послуг здійснюють їх оплату.

Одночасно до виключного права загальних зборів відноситься затвердження правил користування, споживання та оплати електроенергії, системи водопостачання та каналізації членами товариства (п. 12.13-12.14 Статуту).

Як свідчать матеріали справи, між СТ «Садовод» та ВАТ «Кримгаз» була укладена угода на будівництво газопроводу.

Відповідно до протоколу правління СТ «Садовод» № 9 від 15.09.2008р. «Про встановлення цільового внеску» прийнято рішення про встановлення цільового внеску на будівництво газових мереж масиву у розмірі 4500грн. Як свідчать матеріали справи та було встановлено під час перевірки, СТ «Садовод» приймаються ці внески до каси підприємства як компенсація витрат за послуги з підключення до газу та перераховуються виконавцю робіт ВАТ «Кримгаз».

Крім того, між СТ «Садовод» та ПП «Террікон» укладена угода № 595 від 01.06.2006р. на проведення інвентаризації земель, встановлення меж землекористування, оформлення необхідної документації. До договору надано кошторис на виконання робіт з інвентаризації земель, відповідно до якого загальна вартість робіт 33613грн. СТ «Садовод» перерахувало вказані кошти та протягом перевіреного періоду приймає внески як компенсацію витрат за послуги з інвентаризації земель від членів товариства.

Суд вважає безпідставними висновки ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим про те, що саме позивачем здійснювалася поставка членам кооперативу житлово-комунальних послуг.

Так, визначення виконавця житлово-комунальних послуг згідно із ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування і перелік житлово-комунальних послуг, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах, також визначає орган місцевого самоврядування.

Відповідно до Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, який затверджено наказом Держжитлокомунгоспу від 25.04.2005р. № 60, виконавцем житлово-комунальних послуг може бути субєкт господарювання, предметом діяльності якого є надання відповідних житлово-комунальних послуг та який може забезпечити виконання обовязків, визначених у ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Разом з тим, відповідно до Статуту позивача, його діяльністю є здійснення функцій по реалізації прав колективної власності на експлуатацію і використання мереж електропостачання, газопостачання, водопостачання та каналізації, тобто він не є субєктом господарювання, предметом діяльності якого є надання відповідних житлово-комунальних послуг та який може забезпечити виконання обовязків, визначених у ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Судом встановлено, що 15.10.2003р. між ВАТ «Крименерго» (Постачальник) та СТ «Садовод» (Споживач) був укладений договір № 1002 про постачання електричної енергії, відповідно до п. 1 якого Постачальник поставляє електричну енергію Споживачу. А Споживач сплачує Постачальнику її вартість та здійснює інші платежі відповідно до умов даного договору та додатків до договору, які є його невідємними частинами (том 1 а.с. 53-60).

В силу п. 9.7 даного договору, він вступає в силу з дня його підписання та укладається на строк до 31 грудня 2003р. Договір вважається щорічно продовженим, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляді його умов.

Як свідчать матеріали справи, ВАТ «Крименерго» щомісяця виставлялись СТ «Садовод» рахунки до сплати електроенергії (том 1 а.с. 61-75).

Судом також встановлено, що СТ «Садовод» (Енергопостачальник) з членами свого товариства (Споживачі) були укладені договори про користування електричною енергією, відповідно до умов яких Енергопостачальник взяв на себе зобовязання поставити Споживачам електричну енергію в обсягах відповідної потужності електроустановок Споживачів, а Споживачі оплачувати отриману електроенергію за обумовленими тарифами (цінами) в строк, передбачений даними договорами (том 2 а.с. 243- 246).

Протоколом правління СТ «Садовод» № 9 від 29.09.2006р. був затверджений розрахунковий тариф для абонентів електромереж СТ «Садовод» за використану електроенергію та наведена його калькуляція (том 2 а.с. 249-250).

Як свідчать матеріали справи, Державною інспекцією з контролю за цінами в АРК здійснювались перевірки дотримання СТ «Садовод» державної дисципліни цін при формування, встановленні та застосуванні тарифів на послуги з водопостачання і застосування тарифів на електроенергію, за результатами яких порушень не встановлено (том 3 а.с. 3-7, 8-11).

Крім того, між СТ «Садовод» та членами товариства були укладені договори про надання населенню, яке проживає у власних житлових будинках, послуг з водопостачання на території СТ «Садовод», предметом яких є надання СТ «Садовод» споживачам та членам їх сімей, а також іншим особам, які проживають у житловому будинку або садовій ділянці послуги з водопостачання, а споживачі зобовязуються здійснювати оплату за споживання та користування послугами на умовах даних договорів (том 2 а.с. 247-248).

Фактів укладання договорів з особами, які не є членами товариства, не було встановлено перевіркою.

Як свідчать наявні в матеріалах справи відомості оплати за електроенергію та воду, члени товариства вносили СТ «Садовод» плату за електроенергію та воду (том 2 а.с.161-202).

В свою чергу, відповідно до виписок по особовому рахунку та платіжних доручень, СТ «Садовод» сплачувало виставлені ВАТ «Крименерго» та КРП «ВПВКГ м. Сімферополь» рахунки до оплати послуг (том 2 а.с. 15-160). При чому, як пояснив позивач, здійснював це за рахунок отриманих від членів товариства коштів.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

При цьому, згідно з п. 4.1 ст. 4 даного Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

За таких обставин, суд доходить висновку про те, що кошти, які надходять позивачу від членів товариства, є коштами, що надходять товариству - неприбутковій організації для забезпечення потреб його основної діяльності, що передбачено статутними документами такої неприбуткової організації та положеннями п. 7.11 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», і таке надходження не повязане з поставкою позивачем членам товариства житлово-комунальних послуг, а отже, в силу п.п. 7.11.5 п. 7.11 ст. 7 вищевказаного Закону звільняються від оподаткування.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

При цьому, відповідно до п. 1.4 ст. 1 даного Закону поставкою послуг є будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Таким чином, оскільки позивачем не здійснювалась поставка житлово-комунальних послуг, то обєкт оподаткування за спірними операціями визначений відповідачем помилково, внаслідок чого у позивача були відсутні підстави для реєстрації платником ПДВ, подання звітності та сплати ПДВ протягом перевіреного періоду.

Враховуючи викладене, висновки перевіряючих щодо заниження доходу неприбуткової організації, отриманого у вигляді коштів або майна від проведення основної діяльності, а також заниження податкових зобовязань з ПДВ за вищевказаними господарськими операціями є безпідставними, а спірні податкові повідомлення-рішення в цій частині протиправними.

Крім того, як свідчать матеріали справи, за даною господарською операцією до позивача рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій ДПІ в Сімферопольському районі № 0004202330 від 06.07.2010р. були застосовані фінансові санкцій в сумі 12492609,80грн. за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Судом по даній справі була призначена судово-економічна експертиза, на вирішення якої поставлено питання, чи підтверджуються висновки ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим, викладені в акті перевірки, документам первинного обліку СТ «Садовод».

Згідно повідомлення від 08.02.2011р., вказана експертиза не була проведена через її неоплату, але за результатами дослідження наданих до експертизи касових книг експертом було встановлено, що за період з 01.04.2007р. по 31.03.2010р. в касу СТ «Садовод» надійшли грошові кошти в сумі 4738622,14грн., що не відповідає даним акту перевірки, висновки якого були покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій ДПІ в Сімферопольському районі №0004202330 від 06.07.2010р. про застосування фінансових санкцій в сумі 12492609,80грн. за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Разом з тим, ч. 2 ст. 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В свою чергу, п. 2.3.2 Порядку встановлено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, в тому числі, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Відповідно до п.2.3.4 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Крім того, суд виходить з того, що в силу ст. 3 України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» обовязок застосовувати реєстратор розрахункових операцій поширюється на субєктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, однак Садівниче товариство «Садовод» не здійснює жодних видів діяльності, на які розповсюджується дія вищевказаного Закону.

Щодо понесення витрат зі сплати за телефонні послуги по стаціонарним телефонам НОМЕР_1, НОМЕР_2 на загальну суму 11848,34, що зареєстровані на фізичних осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які не є працівниками підприємства.

П. 54 Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ від 09.08.2005р. № 720, передбачено, що залежно від міста, телефони можуть бути встановлені на підприємствах, установах організаціях, в квартирах посадових осіб, які сплачуються за рахунок закладів, де працюють ці особи, у квартирах, де виявлені факти ведення статутної діяльності або встановлені фізичним особам в нежилих приміщеннях.

Відповідно до наявної в матеріалах справи виписки з протоколу зборів уповноважених СТ «Садовод» № 1 від 03.12.2004р., від двох членів товариства ОСОБА_16 та ОСОБА_7 надійшли заяви про можливість надання у користування товариства міських телефонів, у звязку з чим було прийнято рішення про установку належних вищевказаним особам телефонів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 в будівлі розміщення правління товариства та використовувати ці телефони в діяльності СТ «Садовод» з оплатою вартості звязку (том 3 а.с. 230).

П. 5.1 ст. 5 Закону України «про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 даного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Суд вважає, що оскільки використання вказаних телефонів поза межами господарської діяльності позивача відповідачем не доведено, то позивач правомірно до складу валових витрат відніс витрати на оплату вищевказаних телефонів на загальну суму 11848,34грн.

При цьому суд вважає безпідставними посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення в цій частині валових витрат, на те, що позивач до авансових звітів включив вказані суми оплат без наявності відповідних документів, які підтверджують дані витрати у виробничих цілях, а саме: розрахункових документів (розрахунків звязку), наданих оператором стаціонарного телефонного звязку, де відображено, котра година переговорів і номер адресата, а також вартість усіх розмов («деталізація рахунку»); журнал обліку переговорів, де робітники відмічають їх мету та термін зроблених дзвінків, адже жодною нормою закону не передбачено обовязок платника податку саме такими документами підтверджувати звязок витрат на оплату стаціонарних телефонів зі своєю господарською діяльністю.

Разом з тим, в силу п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Що стосується донарахування по цій господарській операції податку з доходів фізичних осіб, оскільки, на думку ДПІ, в розумінні п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» виплачені суми на оплату послуг телефонного звязку є додатковим благом власників таких стаціонарних телефонів і підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб згідно зі ст. 7 вищевказаного Закону, суд з такими доводами не погоджується.

Так, відповідно до положень п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.1.1 ст. 1 та п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент утримує та перераховує податок лише у разі, коли проводить нарахування доходів; при нарахуванні доходів у податкового агента виникає заборгованість перед одержувачем доходів; нараховані доходи є джерелом для утримання податку з такого доходу; при виплаті такого доходу у податкового агента виникає зобовязання щодо перерахунку до бюджету утриманого за рахунок доходу податку.

Проте, оскільки використання послуг електрозвязку здійснювалось виключно позивачем на підставі протоколів зборів членів товариства та заяв ОСОБА_6 і ОСОБА_15, то вартість оплачених ним послуг звязку не можна вважати додатковим благом, яке включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу членів товариства.

Безпідставним вважає суд і винесення за даною господарською операцією рішення про застосування фінансових санкцій сумі 11848,34грн. згідно Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», адже, як правильно зазначив позивач, згідно з приписами п. 2.9 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, яке затверджено Постановою Національного банку України № 637 від 15.12.2004р., готівкова виручка (готівка) підприємств (підприємців), у тому числі готівка, одержана з банку, використовується ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обовязковими платежами).

Враховуючи, що готівкові ж кошти, які отримані посадовою особою товариства, справлялись на сплату за телефонні розмови під час здійснення господарської діяльності, то у суду відсутні підстави вважати, що позивачем порушені вимоги вищевказаного Указу Президента України.

Щодо витрат на закупівлю товарів у фізичних осіб ОСОБА_12 та ОСОБА_10 на загальну суму 3825,70грн. (було покладено в основу податкового повідомлення-рішення про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 573,86грн.).

Досліджуючи вказані операції, судом встановлено, що протягом перевіреного періоду позивач придбав у вказаних осіб товар та послуги на загальну суму 3825,70грн., податок з доходів фізичних осіб при цьому ним не було утримано та перераховано.

Суд вважає такі дії позивача правомірними, адже, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 під час здійснення спірних операцій були зареєстровані як фізичні особи-підприємці та були платниками єдиного податку (том 1 а.с. 113-115).

Відповідно до п.п. 4.3.25 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації) дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.

В свою чергу, відповідно до п. 9.12.1 даного Закону оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Вказане свідчить про те, що позивач не мав правових підстав визначати обєкт оподаткування оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу (виручки) вищевказаним особам, оскільки це призвело б до подвійного оподаткування такого доходу.

Щодо безпідставного надання податкової соціальної пільги при обчисленні податку з доходів фізичних осіб найманим працівникам ОСОБА_13 та ОСОБА_14 за ті місяці, коли з ними було розірвано трудові відносини (з 31.12.2007р. та 31.06.2007р. відповідно) (було покладено в основу податкового повідомлення-рішення про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 60,00грн.)

З приводу даного порушення позивачем не наведено жодних підстав в обґрунтування заперечень відносно виявленого порушення, у звязку з чим в цій частині суд вважає позовні вимоги позивача не доведеними, а податкове повідомлення-рішення №00001111701/0 від 06.07.2010р. в частині донарахування податку з доходів фізичних осіб в розмірі 60грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 120грн. законним та обґрунтованим.

Ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів того, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем в повному обсязі законно і обгрунтовано, ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим суду не надано.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги, що суд частково задовольнив позовні вимоги, але правило щодо пропорційного стягнення судових витрат не поширюється на немайнові вимоги, суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в розмірі 03 гривні 40 копійок.

У звязку зі складністю справи, судом 18.03.2011р. проголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 23.03.2011р. постанова складена у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим № 000632301/0 від 06.07.2010р. про донарахування податку на прибуток підприємств в сумі 68878грн. (в т.ч. 45919грн. основного платежу та 22959грн. штрафних санкцій), № 000071230/0 від 06.07.2010р. про донарахування податку на додану вартість в сумі 869607грн. (в т.ч. 579738грн. основного платежу та 289869грн. штрафних санкцій), №00001111701/0 від 06.07.2010р. в частині донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 12385,32грн. (в т.ч. 4128,44грн. основного платежу та 8256,88грн. штрафних санкцій), рішення ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим № 0004202330 від 06.07.2010р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 12492609,80грн. за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та рішення № 0004212330 від 06.07.2010р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 12492609,80грн. за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та рішення № 0004212330 від 06.07.2010р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 11848,34грн. згідно Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

3. В іншій частині позову відмовити

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Садівничого товариства «Садовод» (97501, АР Крим, Сімферопольський район, смт. Молодіжне, вул.Мигдальна, буд.1) судовий збір у розмірі 03гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кушнова А.О.