Рішення № 152723, 26.09.2006, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.09.06 р. Справа № 8/164пн

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Етна", ЄДРПОУ 24311391,

м.Маріуполь

до відповідача Маріупольської міської ради, ЄДРПОУ 33852448, м.Маріуполь

про визнання права власності

Суддя Ємельянов А.С.

Представники:

від позивача: Гербут Н.П.-гол. бух.

від відповідача: Красовська В.В.-заст. зав. юр.від.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Етна", м.Маріуполь, позивач, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Маріупольська міська рада, м.Маріуполь, про визнання права власності на холодильну камеру (літ.К1) та тамбур (літ.К2) загальною площею 14,5 кв.м.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність у нього права власності на спірні об’єкти.

Відповідач в судовому засіданні 26.09.2006р. заперечень проти наявності у позивача права власності на спірне майно не надав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Виходячи зі змісту позовної заяви, у 1996р. позивачем було придбано базу.

Як вказує позивач, до складу вказаної бази входять холодильна камера (літ.К1) та тамбур (літ.К2), які вважаються самочинним будівництвом.

В зв'язку з відсутністю відповідних правоустановчих документів, позивачем на підставі ст.ст.328, 329, 331 Цивільного кодексу України заявлені вимоги про визнання його права власності на холодильну камеру (літ.К1) та тамбур (літ.К2) загальною площею 14,5 кв.м.

Відповідач в судовому засіданні 26.09.2006р. заперечень проти наявності у позивача права власності на спірне майно не надав.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

Статтею 48 Закону України "Про власність" передбачено, що власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

За змістом ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаних статей, власник майна може звернутися до господарського суду з позовом про визнання його права власності лише у разі, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним правовстановлювального документа.

За висновками суду, виходячи зі змісту наданих в судовому засіданні 26.09.2006р. пояснень відповідача, право власності позивача на спірні об’єкти відповідачем не заперечується, не оспорюється.

Одночасно, в зв'язку з відсутністю відповідних правоустановчих документів на спірне майно, останні також не могли бути втрачені позивачем.

За таких обставин, відсутність будь-якого оспорювання відповідачем прав позивача на спірні об'єкти нерухомості, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на ці об'єкти.

Крім цього, як вказувалось вище, позивач, який вважає себе законним власником спірного майна, звернувся до господарського суду з позовом про визнання права власності на холодильну камеру (літ.К1) та тамбур (літ.К2) загальною площею 14,5 кв.м.

Згідно із ст.4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами, з достовірністю встановленими господарським судом.

При цьому, за змістом ст.84 Господарського процесуального кодексу України резолютивна частині рішення у позовах про витребування майна чи про визнання права власності на майно повинна містити найменування спірного майна, місце його знаходження.

Як встановлено судом, позивачем у позовній заяві визначені найменування спірних об'єктів нерухомості, про визнання права власності на які заявлені позовні вимоги.

Одночасно, позивачем не вказано місце знаходження спірного майна.

Відповідно до ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Таким чином, саме на позивача покладено обов'язок довести, в якому саме місці розташоване спірне майно, ідентифікувати це місце.

Господарський суд, приймаючи рішення, відповідно до п.2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України має право виходити за межі позовних вимог, лише якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Проте, суд не має право самостійно встановлювати, де саме розташоване спірне майно. Такі обставини повинні бути доведені позивачем.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна за приписом п.2 ст.376 Цивільного кодексу України не набуває права власності на нього.

Згідно з п.3 ст.376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Крім цього, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки згідно до п.5 ст.376 Цивільного кодексу України суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Таким чином, норми ст.376 Цивільного кодексу України вимагають визначення та доведення стороною факту отримання певної земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно, її ідентифікації.

Одночасно, ст.376 Цивільного кодексу України також вимагає доведення особою того факту, що спірне будівництво не порушує прав інших осіб.

Відповідних доказів, які б підтверджували проведення самочинного будівництва холодильної камери та тамбуру на земельній ділянці позивача, а також доказів відсутності порушень прав інших осіб під час такого будівництва та відповідність спірних об'єктів нормам та правилам, які пред'являються до такого роду споруд, позивачем до матеріалів справи не надано.

На підставі викладеного, враховуючи, що з боку відповідача право власності позивача на спірне майно не оспорюється, приймаючи до уваги, що позов недоведений фактичними матеріалами справи, вимоги про визнання права власності на холодильну камеру (літ.К1) та тамбур (літ.К2) загальною площею 14,5 кв.м. підлягають залишенню без задоволення.

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.

За таких обставин, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Етна", м.Маріуполь до Маріупольської міської ради, м.Маріуполь про визнання права власності на холодильну камеру (літ.К1) та тамбур (літ.К2) загальною площею 14,5 кв.м.

В судовому засіданні 26.09.2006р. оголошено повний текст рішення.

Суддя Ємельянов А.С.