Постанова № 152721, 03.10.2006, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.06 р. Справа № 2/310а

10 год. 00 хв. – 11 год. 00 хв. Зала судових засідань – кабінет № 232

м. Донецьк вул. Артема, 157

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Ханової Раїси Федорівни

при секретарі судового засідання Бахар Світлані Володимирівні

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю “Регіон” м. Донецьк

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 12 вересня 2006 року № 0001342340/3 та № 0003552340/3

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача Макіївської об’єднаної державної податкової інспекції м Макіївка

За участю

представників:

від позивача: Келембет М.В. – за дов. від 1 вересня 2006

Химич Ю.В. – за дов. від 1 вересня 2006 року

Ращенко Н.О. – за дов. від 1 вересня 2006 року

Григоренко О.А. – за дов. від 1 вересня 2006 року

від відповідача: Петров А.Г. – за дов. від 28 вересня 2006 року

Тимофєєва М.М. – за дов. від 29 вересня 2006 року

від третьої особи: Косова О.І. – за дов. від 15 вересня 2006 року

Дігієнко О.В. – за дов. від 2 жовтня 2006 року

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Донецької області заявлено позов з урахуванням його зміни (арк. справи 4-7, 11-12) Товариством з обмеженою відповідальністю “Регіон” м. Донецьк до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 12 вересня 2006 року:

№ 0001342340/3, яким визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем: податок на прибуток у загальному розмірі 558050 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 331750 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 226300 грн. (арк. справи 13);

№ 0003552340/3, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції за платежем: податок на прибуток у розмірі 166450 грн. (арк. справи 14).

Відповідач у письмових запереченнях від 18 вересня 2006 року (арк. справи 106-107) та його представники під час розгляду справи проти позовних вимог заперечують.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, які полягають у тому, що різниця між номінальною вартістю векселів та їх покупною вартістю (дисконт) не є безповоротною фінансовою допомогою в розумінні підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 та підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, внаслідок чого 1322800 грн. безпідставно включене відповідачем до складу валового доходу 2004 року, внаслідок чого донарахування податку у сумі 330700 грн. здійснене безпідставно.

Крім того, доводить безпідставність висновків податкового органу щодо завищення загальної суми валових витрат у 2004 році на 1810700 грн. та заниження такої ж суми у 4 кварталі 2004 року внаслідок порушення моменту формування валових витрат підприємством за договорами страхування № 1319 та № 2200 від 1 липня 2004 року. Відповідачем зазначені витрати сформовані по даті їх фактичної сплати з посиланням на приписи статті 983 Цивільного кодексу України, згідно яких на їх думку договір страхування набуває чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу. Позивач доводить, що норми зазначеної статті момент набуття чинності пов’язують з моментом внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором, тоді як договорами страхування був встановлений інший момент набрання ними чинності, а саме з дати їх підписання.

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачена дата збільшення валових витрат виробництва (обігу), якою вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату послуг, або дата фактичного одержання платником податку результатів послуг. Згідно статті 1 Закону України “Про страхування” від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством. Відповідно до статті 16 зазначеного Закону з моменту набрання чинності договору страховик бере на себе зобов’язання у випадку настання події зробити страхову виплату страхувальникові. З огляду на зазначені норми, позивач вважає, що у страхових правовідносинах послуга страховика полягає в тому, що страхувальник отримує страховий захист своїх майнових інтересів, тобто йому гарантується, що в разі настання обумовленої події страховиком буде зроблена відповідна страхова виплата на користь страхувальника. Ця гарантія надається з моменту початку дії страхового захисту, тобто з дати набрання чинності договором страхування, у спірних правовідносинах з дати їх підписання, саме з якої позивач одержав послугу від страховика, що і стало підставою для віднесення у 3 кварталі 2004 року до складу валових витрат сум відповідних страхових платежів.

Позивач посилається на безпідставне здійснення перевірки Центрально-Міською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Макіївки, висновки якої стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем. Зазначену безпідставність доводить тим, що з 30 січня 2004 року перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька, внаслідок чого Центрально-Міська МДПІ м. Макіївки здійснила перевірку в порушення статті 19 Конституції, статей 3, 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 року № 509-12.

Відповідач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті ним правомірно у зв’язку із встановленими порушеннями відповідно до вимог чинного законодавства.

В порушення підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” позивач до складу доходів від операцій з векселями у додатку К 3 “розрахунок фінансових результатів операцій з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами” до рядка 01.4 декларації з податку на прибуток підприємства за 2004 рік включив суму дисконту від викупу векселів, емітованих позивачем (тобто власних векселів) та придбаних згідно з угодою купівлі-продажу цінних паперів (векселів) від 6 грудня 2004 року № К-36/1 у Відкритого акціонерного товариства “Алчевський коксохімічний завод”, загальна ціна яких складає 476617 грн. 99 коп., загальна номінальна вартість – 1799500 грн. На думку відповідача, різниця між номінальною та покупною вартістю векселів у сумі 1322800 грн. є безповоротною допомогою, яка повинна бути включена до складу валового доходу підприємства.

Стосовно завищення валових витрат за угодами страхування у 3 кварталі 2004 року на суму 1810700 грн. та заниження валових витрат у 4 кварталі 2004 року на таку ж суму відповідач посилається на норми підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства”, а також факт встановлення даного порушення при співставленні відомостей валових витрат декларацій з податку на прибуток підприємства, оборотно-сальдових відомостей по рахункам 311 “Поточні рахунки у національній валюті” і 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками”.

Правомірність застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідач доводить нормами статті 11 Закону України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року № 1251-12, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, підпункту 6.1.3 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2001 року № 110 (зареєстрована у Міністерстві юстиції України 23 березня 2001 року за № 268/5459), (надалі - Інструкція № 110).

Стосовно правомірності здійснення перевірки Центрально-Міською МДПІ м. Макіївки відповідач від заперечень утримується.

Ухвалою суду від 8 вересня 2006 року господарський суд Донецької області залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідача Макіївську об’єднану державну податкову інспекцію, яка є правонаступником прав та обов’язків Центрально-Міської міжрайонної державної податкової інспекції м. Макіївки (арк. справи 1-2).

Представник третьої особи під час судового розгляду справи вважає, що перевірка проведення третьою особою відповідно до розпорядження голови Державної податкової адміністрації у Донецькій області від 2 лютого 2006 року № 16р (арк. справи 108-111) на підставі направлення відповідача по справі № 212 від 8 лютого 2006 року (арк. справи 151).

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до вимог пункту 2-1 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Регіон” м. Донецьк є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради, включений до ЄДРПОУ за номером 25096372, знаходиться на податковому обліку Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (арк. справи 15-29).

В період з 8 лютого по 22 березня 2006 року працівниками Центрально-Міської МДПІ м. Макіївки було здійснено комплексну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 липня 2004 року по 30 вересня 2005 року, висновки якої викладені в акті від 29 березня 2006 року № 518/23-6/25096372 (надалі - акт перевірки) (арк. справи 74-102).

На підставі акту перевірки та за результатами адміністративного апеляційного оскарження 12 вересня 2006 року відповідачем згідно з абзацом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ прийняті спірне податкові повідомлення-рішення;

№ 0001342340/3, яким визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем: податок на прибуток у загальному розмірі 558050 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 331750 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 226300 грн. (арк. справи 13);

№ 0003552340/3, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції за платежем: податок на прибуток у розмірі 166450 грн. (арк. справи 14).

Правовою підставою визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток відповідачем у спірному податковому повідомленні-рішенні № 0001342340/3 визначені норми підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 та підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року № 334 (з наступними змінами та доповненнями).

Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідачем у спірних податкових повідомленнях-рішеннях № 0001342340/3 та № 0003552340/3 визначені норми підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Висновками акту перевірки (арк. справи 100) встановлено, що позивачем порушені норми підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 та підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого підприємством занижені податкові зобов’язання з податку на прибуток за 9 місяців 2004 року на 452675 грн., за 2004 рік у розмірі 330650 грн., 9 місяців 2005 року – 1100 грн.

До складу податкових зобов’язань відповідачем у спірному податковому повідомленні-рішенні визначений податок на прибуток за 2004 рік у сумі 330650 грн., та 9 місяців 2005 року – 1100 грн. Порушення, що обумовили донарахування податку за 2004 рік є віднесення відповідачем до складу валових доходів дисконту, який склався при придбанні власних векселів на суму 1322800 грн. За 9 місяців 2005 року донарахований податок у сумі 1100 грн. внаслідок не включення до складу валового доходу сум штрафної санкції, отриманої від ТОВ “Восток-Інвест” на загальну суму 4300 грн. (арк. справи 89). Визначення податку у останньому випадку позивач не оскаржує.

Щодо включення до складу валового доходу 2004 року 1322800 грн.

На думку відповідача, зазначений дохід склався внаслідок придбання позивачем у ВАТ “Алчевський коксохімічний завод” цінних паперів за договором від 6 грудня 2004 року № К-36/1 (арк. справи 49-51), відповідно до якого позивачем придбані цінні папери (векселі) за загальною ціною 476617 грн. 99 коп., загальна номінальна вартість яких складає 1799500 грн.

Відповідач вважає (арк. справи 88), що у зв’язку з тим, що ВАТ “Алчевський коксохімічний завод” погодився прийняти частковий платіж за векселями від емітента векселів ТОВ “Регіон” і при цьому борг за векселем вважається погашеним, то частина боргу за векселем у розмірі знижки (фактично несплаченої за домовленістю частини повної суми векселя) є безповоротною фінансовою допомогою у платника за векселем. Ця безповоротна фінансова допомога визнається відповідачем валовим доходом позивача.

Об’єктом оподаткування відповідно до статті 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Валовий дохід визначений пунктом 4.1 статті 4 зазначеного Закону і являє собою загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території Україні, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Склад валового доходу визначається підпунктами 4.1.1 – 4.1.6 вищезазначеного пункту. Підпунктом 4.1.6 визначені доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Безповоротна фінансова допомога відповідно до підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” це, зокрема:

сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод.

Приписи саме зазначеного підпункту відповідач та третя особа визначають підставою наявності безповоротної фінансової допомоги у спірній господарській операції. Зазначене, на їх думку, полягає у тому, що номінальна вартість придбаних позивачем векселів складає 1799500 грн., загальна ціна векселів – 476617 грн. 99 коп. Різниця між номінальною вартістю та ціною векселів у розмірі 1322800 грн., на їх думку, є частиною боргу за векселями, яка вважається погашеною, так як з боку позивача не потребує повернення коштів або відповідної компенсації. Суму зазначеного дисконту відповідач та третя особа ототожнюють із сумою коштів, переданою позивачеві згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів, або без укладання таких угод.

При застосуванні вищезазначених норм суд виходить з того, що обчислення (донарахування) податку або іншого обов’язкового платежу (визначення об’єктів і ставок оподаткування тощо) здійснюється на підставі тих норм законодавства, що були чинними у податкові періоди, за які здійснюється таке обчислення (донарахування). Аналізуючи норми абзацу першого підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суд зазначає, що жодної обставини, яка б свідчила про суму коштів, що були передані платнику податку (позивачу по справі) згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів або їх отримання без укладання таких угод у спірних відносинах місця не має. Відповідач не надав жодного доказу, який би посвідчував факт отримання позивачем коштів за правилами, визначеними зазначеними ним нормами.

У спірних відносинах за договором купівлі-продажу цінних паперів, укладеного між ВАТ “Алчевський коксохімічний завод” як продавцем та позивачем як покупцем, від 6 грудня 2004 року № К-36/1 позивач як покупець придбав у власність 18 векселів, у тому числі вісім векселів, емітованих позивачем та переданих Акціонерному товариству “Українські цінні папери” в погашення заборгованості за придбані акції, що було встановлено під час розгляду справи (арк. справи 49-51, 134-137). Прийом-передача цінних паперів посвідчується актом № 1 від 6 грудня 2004 року (арк. справи 54-55). Загальна ціна векселів складає 5003024 грн. 47 коп.

Додатковою угодою до договору купівлі-продажу цінних паперів від 6 грудня 2004 року сторони дійшли згоди, що оплата отриманих цінних паперів за актом № 1 здійснюється шляхом передачі продавцю 43 векселів, загальна ціна яких складає 5003024 грн. 47 коп. (арк. справи 52-53) Прийом-передача зазначених векселів здійснюється актом № 2 від 6 грудня 2004 року (арк. справи 56-57).

Зазначена операція є операцією особливого виду, оподаткування якої здійснюється відповідно до пункту 7.6 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Як вбачається з додатку К 3 до рядка 01.4 декларації позивача з податку на прибуток, а також бухгалтерської довідки позивача, наданої на вимогу суду з розрахунками суми доходів за зазначеними операціями (арк. справи 60, 63, 130) позивачем були сформовані всі доходи та витрати внаслідок придбання та оплати цінних паперів шляхом передачі векселів у відповідності до підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 зазначеного Закону, включаючи віднесення до складу витрат 5003024 грн. 47 коп., до складу доходів 5003024 грн. 47 коп., а також від’ємне значення дисконту до складу витрат та включення позитивного значення до складу валового доходу.

Зазначені обставини, які посвідчують факт формування витрат та доходів за викладеними правилами, підтверджуються актом перевірки податкового органу (арк. справи 88). При цьому, як відповідач, так і третя особа вбачають, що правила зазначеного підпункту не застосовуються у спірних відносинах з огляду на приписи останнього його абзацу, яким визначено, що норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку. При цьому, відповідач вважає, що має місце погашення векселів, а третя особа, що має місце їх зворотній викуп.

Суд зазначає, що у спірних відносинах жодне із зазначених застережень місця не має, оскільки погашення векселя здійснюється шляхом пред’явлення векселя для платежу шляхом здійснення платежу за векселем векселедавцем (платником) (пункт 1.2 Положення про порядок здійснення операцій з векселями в національній валюті на території України, затверджене постановою НБУ № 508 від 16 грудня 2002 року, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 28 лютого 2003 року за № 174/7495, надалі - Положення).

Стосовно зворотного викупу суд зазначає, що жодного доказу, що слід розуміти під зворотним викупом векселя, як відповідач, та к і третя особа не надали. Стосовно такого різновиду як вексель діюче податкове та вексельне законодавство не утримує в собі певного визначення, з огляду на що суд застосовує аналогію права відповідно до пункту 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України і зазначає, що нормами вищезазначеного Положення наведене поняття реверсу як письмового зобов’язання пред’явника викупити векселі до настання їх строку та /або в разі настання (не настання) певних обставин. За допомогою реверсу векселі відчужуються і тимчасово передаються банку. У спірних відносинах ознак вищенаведених обставин місця не мали.

З огляду на недоведеність застережень, що обумовлюють неможливість обчислення доходу за операціями з цінними паперами як доходу особливого виду та підтвердження правильності їх обчислення вищезазначеними матеріалами справи, суд вважає, що позивачем оподаткування спірних векселів здійснене правомірно, виходячи з особливостей оподаткування операцій з цінними паперами.

З огляду на зазначене, визначення відповідачем податкового зобов’язання у розмірі 330650 грн. є безпідставним. Застосування санкцій у розмірі 165325 грн., що припадає на зазначену спірну операцію є безпідставним.

За 9 місяців 2005 року відповідачем донарахований податок у сумі 1100 грн. внаслідок не включення до складу валового доходу сум штрафної санкції, отриманої від ТОВ “Восток-Інвест” на загальну суму 4300 грн. (арк. справи 89). Визначення податку у останньому випадку позивач не оскаржує. З огляду на зазначене донарахування податку у сумі 1075 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції, що припадає на зазначену операцію у розмірі 537 грн. 50 коп. є правомірним.

Суд не дає оцінку спірним вимогам та запереченням з приводу операцій, пов’язаних із страхуванням щодо завищення валових витрат у 3 кварталі 2004 року та заниження валових витрат у 4 кварталі 2004 року з огляду на те, що зазначені операції не призвели до визначення податку на прибуток спірними податковим повідомленнями-рішеннями. Враховуючи зазначене, застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 226300 грн. відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” суд вважає безпідставним з огляду на те, що підставою такого застосування є самостійне донарахування суми податкового зобов’язання контролюючим органом. Відсутність факту такого донарахування податку обумовлює безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій. При цьому, відповідачем помилково зазначені санкції, визначені у податковому повідомленні-рішенні, у якому здійснене донарахування за вексельні розрахунки та внаслідок збільшення валового доходу за рахунок отриманих штрафних санкцій.

Суд не приймає посилання відповідача на приписи підпункту 6.1.3 Інструкції № 110 з огляду на те, що приписи зазначеної Інструкції також передбачають порядок застосування штрафу, відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у випадку самостійного нарахування податкового зобов’язання контролюючим органом. Крім того, розуміння зазначеної Інструкції відповідачем суд не приймає з огляду на принцип законності, визначений частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі невідповідності нормативно-правового акту, у тому числі закону України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. У будь-якому випадку норми Інструкції не можуть змінювати або розширювати підстави застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Посилання позивача щодо безпідставності перевірки у якості підстав, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, суд не приймає з огляду на те, що оцінку спірних відносин надано по суті. Одночасно суд зазначає, що відповідачем та третьою особою здійснено ряд процесуальних порушень щодо порядку проведення перевірки та складання акту перевірки, але вони безпосередньо не впливають дійсність або недійсність спірних податкових повідомлень-рішень.

Заперечуючи проти позову, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірність своїх рішень у відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, чим порушений пункт 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого позов підлягає частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп. за приписами статей 87,94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України відповідно до задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, пунктами 2-1, 6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Регіон” м. Донецьк до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 12 вересня 2006 року № 0001342340/3, яким визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем: податок на прибуток у загальному розмірі 558050 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 331750 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 226300 грн. та № 0003552340/3, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції за платежем: податок на прибуток у розмірі 166450 грн. задовольнити частково.

Визнати повністю недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька від 12 вересня 2006 року № 0003552340/3.

Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька від 12 вересня 2006 року № 0001342340/3 в частині визначення податку на прибуток у розмірі 330675 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 225762 грн. 50 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Регіон” м. Донецьк (83000, м. Донецьк, вул. Артема,97, ЄДРПОУ 25096372) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 20 коп.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошений її повний текст у судовому засіданні 3 жовтня 2006 року в присутності представників сторін та третьої особи.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ханова Р.Ф.

вик. Бахар

3056723

Надруковано 4 примірники :

1 – у справу

2 – позивачу

3 – відповідачу

4 – третій особі