Постанова № 15259121, 02.03.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

02 березня 2011 р.

13:45 Справа №2а-13322/10/7/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Силантьєвої О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Красноперекопський комбінат хлібопродуктів"

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АРКрим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю:

від позивача представники за довіреністю ОСОБА_1,

від відповідача представники за довіреністю ОСОБА_2, ОСОБА_3

Обставини справи: Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим до Красноперекопської обєднаної державної податкової інспекції в АР Крим та з урахуванням уточнень позовних вимог, просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Красноперекопської обєднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим:

- податкові повідомлення-рішення, якими позивачу нараховане податкове зобовязання з ПДВ (з урахуванням штрафних санкцій): № 0000482301/0 від 27.08.2009р., №0000482301/1 від 19.11.2009р., № 000042301/2 від 05.02.2010р., в частині нарахування суми 792261,6 грн. основного платежу та 396130,8грн. штрафних санкцій.

-податкові повідомлення рішення про нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних санкцій): № 0000502301/0 від 27.08.2009 р.; №0000502301/1 від 19.11.2009 р.; № 0000502301/2 від 05.02.2010р.

Ухвалою суду від 02.03.11р. справа розділена на справу №2а-13322/10/7/0170 щодо позовних вимог про скасування податкових повідомлень рішень відповідача про нарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість (№0000482301/0 від 27.08.2009р., №0000482301/1 від 19.11.2009р., №0000042301/2 від 05.02.2010р.) та справу №2а-2977/11/7/0170 щодо вимог про оскарження рішень відповідача в частині нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток.

Позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не враховані положення діючого законодавства та в неповній мірі зясовані фактичні обставини господарської діяльності позивача, в результаті чого необґрунтовано зроблені висновки про заниження позивачем податкового зобовязання з податку на додану вартість та неправомірно вказано на порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вважає, що висновки, зроблені під час перевірки є обґрунтованими та законними, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень рішень. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (т. 1 а.с.213-216).

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Красноперекопською обєднаною державною податковою інспекцією в Автономній Республіці Крим було здійснено планову виїзну перевірку Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 31.03.2009 р.

За результатами перевірки було складено акт про результати перевірки № 1017/23-0/31728055 від 13.08.2009 р. (т.1 а.с.79-185) (далі по тексту акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000482301/0 від 27.08.2009р. (а.с.76), за яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 1260242,50 грн., в тому числі 839484,00 грн. основний платіж, 420758,50 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Позивачем було оскаржено дане податкове повідомлення рішення до Красноперекопської ОДПІ. За результатами розгляду первісної адміністративної скарги рішенням відповідача від 11.11.2009р. №6048/10/31-0 позивачу було відмовлено в її задоволенні, внаслідок чого було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000482301/1 від 19.11.2009 р. на загальну суму 1260242,50 грн. (т. 1 а.с.61).

Не погодившись із прийнятим по скарзі рішенням, позивач звернувся до ДПА в АР Крим з повторною адміністративною скаргою № 205 від 27.11.2009 р., в котрій просив скасувати вищевказані податкові повідомлення-рішення як такі, що не відповідають закону.

Рішенням заступника голови ДПА в АР Крим від 26.01.2010 р. № 142/10/25-023 податкове повідомлення рішення №0000482301/0 від 27.08.2009р. (№ 0000482301/1 від 19.11.2009 р.) скасовано в частині визначення податкового зобовязання з ПДВ на загальну суму 228,00грн. (152,00грн. податок на додану вартість та 76,00грн. штрафні санкції).

В результаті такого рішення відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення №000042301/2 від 05.02.2010р. про нарахування податкового зобовязання на загальну суму 1260014,5, з яких за основним платежем з податку на додану вартість 839332грн. та 420682,5грн. штрафні санкції (т. 1.а.с.36).

Враховуючи те, що позовні вимоги заявлені позивачем лише в частині скасування податкових повідомлень рішень в частині нарахування суми 792261,6 грн. основного платежу та 396130,8грн. штрафних санкцій, суд, керуючись принципом диспозитивності, що встановлений ст. 11 КАС України, оцінює правомірність прийнятного відповідачем рішення тільки в межах заявлених позовних вимог.

Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В акті перевірки відповідач посилається на положення п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» та вказує на порушення позивачем цієї норми.

Акт перевірки свідчить, що висновки про заниження податкового зобовязання з ПДВ у сумі 196624,92грн. зроблені виходячи з встановлення перевіркою того факту, що підприємство на суми нестач та товарів, використаних не у господарській діяльності, не нараховує суми податкових зобовязань з ПДВ.

В акті вказано, що були укладені договори на заставну закупівлю зерна та відповідальне збереження заставного зерна між ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський КХП» (Виконавець), ДАК «Хліб України» (Державний агент), та підприємствами Красноперекопського, Первомайського та інших районів (Товаровиробниками) в 2004 році.

Після вибуття пшениці врожаю 2004 року, отриманих на зберігання відповідно договорів на заставну закупку зерна та відповідальне збереження заставного зерна, яке після закінчення строку дії договору перейшло у власність держави, комісією у складі директора Притули С.М., начальника ВТЛ (зав. Лабораторією) Воробйової О.П., головного бухгалтера Борздової Л.А., та відповідальної особи старшого майстра ОСОБА_8. був складений акт зачистки №2 від 22.04.2008 року, яким встановлена невиправдана нестача у розмірі 1638541 кг., чи 983124,60 грн. (залогова вартість зерна становила від 550 до 650 грн. за 1 тонну без ПДВ). Тобто підприємство повинно було нарахувати на суму податкового зобов'язання по факту використання зерна не для господарської діяльності в період документального встановлення такого факту (тобто складання акту зачистки №2 від 22.04.08 р., та офіційного звернення підприємства до Красноперекопської міжрайонної прокуратури від 21.05.2008 року за №365). Таким чином сума заниження податкового зобов'язання по даній операції становить 196624,92 грн. (983124,60грн. х 20%).

Оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Пунктом 1.6. ст. 1 вказаного Закону встановлено, що податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом.

Як було вказано вище, відповідач встановивши заниження позивачем суми податкового зобовязання з ПДВ на суму 196624,92грн., посилався на порушення ним п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Пунктом 4.2. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», яким встановлена база оподаткування податком на додану вартість встановлено, що у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Як вбачається, з п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», закон, для визначення обєкту оподаткування передбачає наявність декілька окремих обставин, за наявності яких визначається база оподаткування.

В описовій частині акту перевірки, в якій йдеться про встановлення порушення позивачем зазначеної норми (т.1 а.с.116-117), акт не містить посилать на конкретні, встановлені п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» обставини, а також описання та обґрунтування діяльності позивача, що конкретно підпадали б під правила, встановлені диспозицією даної норми.

Поряд з цим, як було вказано вище, відповідачем в акті перевірки вказується на ненарахування суми податкових зобовязань на суму нестач та товарів, використаних не у господарської діяльності. Така нестача, відповідно змісту акту, виникла внаслідок встановлення відсутності отриманого на відповідальне зберігання зерна (по договору на заставну закупку зерна) (т.1 а.с.116).

З метою встановлення фактичних даних щодо зазначеного вище порушення, суд дослідив акт перевірки в частині, що стосується правильності нарахування валового доходу (т. 1 а.с.94-96), внаслідок чого судом встановлено, що в акті перевірки відповідачем вказано на встановлення наступних обставин.

В цій частині акту вказано, що перевіркою встановлено, що були укладені договори на заставну закупку зерна та відповідальне збереження заставного зерна між ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський КХП» (Виконавець), ДАК «Хліб України» (Державний агент), та підприємствами Красноперекопського, Первомайського та інших районів (Товаровиробниками) в 2004 році, згідно яких:

1.1 Товаровиробник зобов'язується передати зерно, а Виконавець зобов'язується прийняти його на відповідальне зберігання в асортименті, кількості, за заставною ціною та на умовах, визначених цим договором.

1.2. Державний агент зобовязується сплатити Товаровиробникові вартість товару, прийнятого Виконавцем, протягом трьох робочих днів з моменту прийняття товару виконавцем.

1.3. Асортимент, обсяг, заставна ціна та заставна вартість товару: пшениця 3 кл. за заставною ціною 1 тони без ПДВ 650,00грн., пшениця 4 кл. за заставною ціною 1 тони без ПДВ 550,00грн.

3.18 У разі переходу товару у власність держави, Виконавець зобовязаний укласти договір відповідального зберігання з Державним агентом.

Після вибуття партії відповідного врожаю, на підприємстві складається акт зачистки.

Відповідач посилається в акті перевірки на положення п.п. 4.1.6 п .4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підкреслюючи при цьому положення даної норми в частині, формування валового доходу з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, та зазначає.

Посилаючись в акті на встановлення комісією, у ході проведення зачистки, невиправдної нестачі у розмірі 1638541кг., чи 983124,60грн. відповідач вказує, що підприємство отримало дане зерно безоплатно, та повинно було відобразити отримання безоплатно наданого зерна у складі валового доходу в період документального встановлення такого факту (тобто складання акту зачистки та офіційного звернення підприємства до Красноперекопської міжрайонної прокуратури).

Зясувавши таки обставини, суд приходить до висновку, що висновки відповідача про необхідність нарахування позивачем податкового зобовязання з ПДВ та визначення валового доходу випливають з висновків відповідача про безоплатне отримання позивачем наданого на зберігання зерна у кількості 1638541кг., чи 983124,60грн.

Отже в даному випадку, враховуючи відсутність прямого зазначення в акті перевірки на порушення конкретних приписів п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», суд допускає те, що відповідач керувався положеннями даної норми в частині, що стосуються здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг).

Але таки висновки відповідача є необґрунтованими та суперечать діючому законодавству виходячи з наступного.

Підпунктом 3.1.1 п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла станом на час встановлення комісією нестачі зерна, яке було передано позивачу на зберігання) встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно до п. 1.4 Закону України «Про податок на додану вартість», 1.4. поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Також цей пункт Закону визначає, що не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

За таких підстав, суд зазначає, що положення Закону України «Про податок на додану вартість» мають застосовуватися у сукупності, тобто з урахуванням всіх його положень, а за таких підстав, при визначені бази оподаткування необхідно застосовувати положення даного Закону у частині, що стосуються обєкту оподаткування.

З урахуванням викладених положень закону, виникнення податкового зобовязання неможливо без наявності обєкту оподаткування, тобто операції з поставки товарів та послуг.

Поряд з цим, виходячи з положень п. 1.4. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», даний Закон повязує здійснення поставки товарів з переходом до отримувача таких товарів права власності.

Отже відсутність переходу права власності не свідчить про наявність поставки товарів, та, як наслідок, про наявність обєкту оподаткування.

Таким чином, відповідач, визначивши базу оподаткування був повинен дослідити та встановити факт наявності обєкту оподаткування, чого, згідно до змісту акту перевірки, не було зроблено.

Враховуючи те, що встановлені відповідачем порушення Закону України «Про додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ґрунтуються на висновках про один і той же виявлений факт, тобто встановлення безоплатного отримання позивачем зерна, суд вважає необхідним також зазначити, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у п. 4.1. ст.4 визначає термін валовий дохід як загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

При цьому валовий дохід, відповідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону, включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

У п. 1.31. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вказано, що продаж товарів це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суттєвим для визначення, підлягають чи ні включенню до складу валового доходу суми отримані позивачем від безоплатного отримання зерна є встановлення фактичних даних, чи здійснюється до позивача перехід права власності на товар.

Матеріали справи свідчать, що Красноперекопським міськрайонним судом АР Крим 30.10.2009р. було розглянуто кримінальну справу по звинуваченню ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2., ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3., ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1

Вироком Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 30.10.2009р. (т.1 а.с.229-250), що набрав законної сили, ОСОБА_9 визнано винними у скоєнні злочинів, передбачених ст. і ст. 191 ч. 5, ст. 27 ч. 3 і ст. 366 ч. 2 КК України, ОСОБА_8 визнано винною у скоєнні злочинів передбачених 191 ч. 5 КК України, ОСОБА_10 визнано винною у скоєнні злочину передбаченого ст. 366 ч. 2 КК України.

Вироком Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 30.10.2009р. встановлено, що у період з липня 2005р. по вересень 2005р. ОСОБА_9 перебував на посаді директора Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів».

12.07.2005р. ОСОБА_9 зловживаючи своїм посадовим становищем, з метою розтрати зерна пшениці, яке зберігалося Красноперекопським КХП, використовуючи завідомо неправдиві складські квитанції, організував відображення у бухгалтерському обліку Красноперекопського КХП переоформлення зерна пшениці у кількості 1300 тонни з особового рахунку ТОВ «Торгмайстер - ЗТФ» на особовий рахунок ЗАТ ЛК «Хліб України», чим надав право представникам ЗАО ЛК «Хліб України» розпоряджатися вказаною кількістю зерна пшениці, яке до Красноперекопського КХП не надходило.

Також вироком суду встановлено, що ОСОБА_9, діючи в корисних цілях, з метою розтрати майна, організував відвантаження з місць зберігання Красноперекопського КХП зерна пшениці, раніш переоформленого з особового рахунку ТОВ «Торгмайстер - ЗТФ» на особовий рахунок ЗАТ ЛК «Хліб України». Всього за період з 26.07.05р. по 21.09.0р. представникам ЗАТ «Лизингова компанія «Хліб України» ОСОБА_12 було передано на підставі завідомо неправдивих документів зерно пшениці 4 го класу у кількості 1291,4т., за що компанія провела розрахунки в сумі 604 тис. грн., шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Торгмайстер - ЗТФ».

У вироку суду вказано, що в подальшому, ОСОБА_12, реалізуючи злочинну домовленість з ОСОБА_9, з метою приховування нестачі зерна 4 класу врожаю 2005р., що утворилася внаслідок їх переступної діяльності, в період часу з жовтня 2005р. по 22.04.08р. видавали зерно пшениці 4-го класу врожаю 2004р. хранителям за укладеними договорами. Оскільки вказане зерно пшениці 4-го класу врожаю 2004р. зберігалося в одному місті зберігання то після видачі зерна пшениці 4 го класу врожаю 2004р. зберігачам за рахунок зерна ДАК «Хліб України», у ОСОБА_8, як матеріально відповідальної особи, в свою чергу, на 22.04.08р. утворилася недостача зерна пшениці, яке зберігалося останнім, яку ДП ДАК «Хліб України» зобовязаний відшкодувати ДАК «Хліб України» за рахунок власних засобів.

За таких підстав, суд, керуючись положеннями ч. 4 ст. 72 КАС України, вказує на те, що нестача зерна пшениці у місцях зберігання позивача виникла внаслідок злочинної діяльності колишніх посадових осіб позивача (розтрати зерна пшениці, яке знаходилося на зберіганні).

Такі фактичні дані спростовують відображені в акті перевірки висновки про безоплатне отримання зерна пшениці позивачем.

Наявність встановлених судом протиправних дій посадових осіб юридичної особи, що були направлені розтрату майна юридичної особи або майна переданого на зберігання юридичній особі, не свідчать про перехід до юридичної особи прав на таке майно безоплатно або про використання юридичною особою такого майна.

Відповідачем в порядку ч.2 ст. 71 КАС України не надано, з урахуванням встановлених вироком Красноперекопського міськрайонного суду обставин, доказів, які вказували б на фактичне отримання позивачем зерна пшениці у вказаних обсягах, а також доказів отримання вказаного майна у власність позивачем.

Отже матеріали справи не містять доказів отримання позивачем у власність вказаних в акті перевірки обємів зерна пшениці, що вказує на відсутність обєкту оподаткування, в звязку з чим у позивача, відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість», не було підстав для нарахування податкового зобовязання з ПДВ.

Вказане свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про порушення податкового законодавства позивачем з причин не нарахування сум податкового зобовязання з ПДВ на суму отриманого зерна.

Щодо встановлених порушень позивачем Закону України «Про податок на додану вартість» з підстав завищення податкового кредиту на суму 595636,63грн. суд зазначає наступне.

Згідно акту перевірки, відповідачем було встановлено, що перевіркою відображених у рядку 16.2 Декларації «Коригування податкового кредиту за попередні звязні періоди згідно з п. 4.5. ст.. 4 Закону» показників за період з 01.04.06р. по 31.03.09р. у загальній сумі 595637,0грн. встановлено, що субєкт господарювання здійснював операції зі сплати кредиторської заборгованості, присудженої ухвалою суду.

Актом встановлено, що у складі рядка 16.2 коригування податкового кредиту сум ПДВ відбулося згідно наданих скарг від 23.03.09р. №82 та 83 по підприємствам МПП «Увіс» - кредиторська заборгованість по справі №2 3/1048.1 2006 за рис - сирець у сумі 2212253,40 грн., у т.ч. ПДВ 368708,90 грн. та ТОВ «Колві» - кредиторська заборгованість по справі №2-3/1048.1 2006 за рис сирець у сумі 1361566,40 грн., у т.ч. ПДВ 226927.73грн. (проведено згідно наданого уточнюючого розрахунку за липень 2008р.).

В акті зазначено, що згідно наданих відповідей МПП «Увіс» та ТОВ «Колві», рішення суду по справі №2-3/10148.1 2006 суми сплачені ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський КХП» в адресу вказаних підприємств, є відшкодуванням вартості рису сирцю, отриманого на зберігання, та не повернутого, а використаного у власній господарській діяльності. Тобто ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський КХП» не має права на податковий кредит по сплаті даним підприємства у звязку з тим, що не відбулася поставка товару, а здійснена компенсація вартості не збереженого зерна.

Матеріали справи свідчать, що позивачем були сплачені ТОВ «Колві» грошові кошти, про що свідчать платіжні доручення від: 15.09.08 №15 на 200 000,0 грн., у т.ч. ПДВ 33333,33 грн.; 23.09.08 №18 на 300 000,0 грн., у т.ч. ПДВ 50000,0 грн.; 26.09.08 №21 на 300 000,0 грн., у т.ч. ПДВ 50000,0 грн.; 16.09.08 №13 на 100 000,0 грн., у т.ч. ПДВ 16666,67 грн.; 10.09.08 №11 на 100 000,0 грн., у т.ч. ПДВ 16666,67 грн.; 16.09.08 №17 на 100 000,0 грн., у т.ч. ПДВ 16666,61 грн.; 03.10.08 №22 на 261 566,40 грн. у т.ч. ПДВ 43594,40 грн. (т. 1 а.с.14-20).

Відповідно до наданих платіжних доручень, загальна сума ПДВ, сплачена позивачем ТОВ «Колві» у складі зазначених сум, складає 226927,74грн.

Також позивачем були сплачені МПП «Увіс» грошові кошти, про що свідчать платіжні доручення від: 03.10.08 №26 на 407217,80 грн., у т.ч. ПДВ 67869,63 грн.; 03.10.08 №24 на 606126,70 грн., у т.ч. ПДВ 101021,17 грн.; 03.10.08 №25 на 698908,90 грн., у т.ч. ПДВ 116484,82 грн.; 03.10.08 №23 на 500000,0 грн., у т.ч. ПДВ 83333,33 грн. (т.1 а.с.9-13).

Відповідно до наданих платіжних доручень, загальна сума ПДВ, сплачена позивачем МПП «Увіс» у складі зазначених сум, складає 368708,95грн.

У вказаних вище платіжних дорученнях, вказано призначення платежу кредиторська заборгованість по справі №2-3/10148.1 за рис сирець.

Рішенням Господарського суду АР Крим від 03.04.06р. по справі №2-9/5801.1 2006 частково задоволений позов МПП «Увіс» та стягнуто на його користь з ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» 2212253,40грн. (т. 1 а.с.23-25).

З рішення господарського суду вбачається, що дана сума стягнута з позивача є відшкодуванням вартості рису сирцю, отриманого позивачем на зберігання, та який не було повернутого МПП «Увіс».

Рішенням Господарського суду АР Крим від 17.11.05р. по справі №2-11/14327-2005 (т.1 а.с.217-128), задоволено позов ТОВ «Колві» та зобовязано ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» повернути ТОВ «Колві» зерно рису сирцю у кількості 690,582тонн.

Відповідно до ухвали Господарського суду АР Крим від 01.03.07р. по справі 2-3/10148.1-2006 за позовом Малого приватного підприємства «Увіс» до ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» було ухвалено затвердити реєстр вимог кредиторів, в якій, крім інших, включені вимоги кредитора МПП «Увіс» у розмірі 3202853,40грн., у том у числі 1106126,70грн. включені до 4 черги, 2096726,70грн. включені до 6 ї черги, а також вимоги кредитора ТОВ «Колві» 1371007,26грн., у тому числі 1361566,40грн. до 4-ї черги, 9322,86грн., 118грн. до 6 ї черги.

У ході розгляду справи судом зясовано, що позивачем, за вказаними вище платіжними дорученнями були перераховані ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» в рахунок отриманого на зберігання від цих осіб рису сирцю та не поверненого ним. Отриманий позивачем рис сирець залишився у розпорядженні позивача.

Матеріали справи не містять, а з боку відповідача не надано доказів, які б свідчили про вчинення з боку ТОВ «Колві» та МПП «Увіс», після перерахування позивачем вказаних вище сум, будь яких дій направлених на повернення в натурі переданого на зберігання позивачу рису сирцю.

Нормами діючого законодавства прямо не передбачено набуття права власності внаслідок відносин, які виникли між позивачем та ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» з причини неповернення отриманого за договором зберігання майна та проведення за нього розрахунку зберігачем.

Статтею 328 Цивільного Кодексу України встановлені підстави набуття права власності.

Так, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Слід вказати, що ст. 336 Цивільного Кодексу України містить положення щодо набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився.

Даною нормою встановлено, що особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився (стаття 347 цього Кодексу), набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею.

Статтею 374 ЦК України встановлено, що особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову.

Виходячи із змісту вказаних норм, суд вказує на те, що законодавець передбачає перехід права власності не тільки на підставі правочинів, а і в звязку з причин переходу права власності на майно на підставах, що не заборонені законом.

Слід відзначити, що матеріали справи не містять оформлених, відповідно до норм діючого законодавства правовідносин, станом на час перерахування позивачем ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» грошових коштів та після цього, що свідчили б про наявність договірних відносин із зберігання позивачем отриманого раніше від ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» рису сирцю.

Враховуючи вказані приписи Цивільного кодексу України, приймаючи до уваги те, що матеріали справи не містять доказів звернення ТОВ «Колві» та МПП «Увіс», після проведення позивачем сплати вартості рису сирцю, про повернення даного майна, суд приходить до висновку, що позивач користувався та розпоряджався отриманим майном на власний розсуд, отже є власником даного майна.

Позивач у судовому засіданні також підтвердив використання отриманого рису сирцю у власній господарській діяльності, оскільки вважав його таким, що належить йому внаслідок сплати за нього вартості колишнім власникам.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що на час формування позивачем сум податкового кредиту з ПДВ, правовідносини із зберігання рису сирцю між позивачем та ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» були відсутні, а зараховані до податкового кредиту суми сформовані не у межах договорів про зберігання.

Про отримання вказаного майна для власної діяльності та відсутність намірів його повернення свідчать також дії позивача щодо направлення до податкового органу скарг на ненадання позивачу з боку ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» податкових накладних, за наслідком проведення перерахування коштів.

Таким чином таки обставини не підпадають під положення абзацу 2 п. 1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість».

У справах щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень, одним з критеріїв оцінки, згідно до ч.1 ст.2 КАС України, є перевірка чи прийнято таке рішення розсудливо.

Вказаний критерій випливає з принципу прийняття рішення розумно (розсудливо). Під без розсудливим (ірраціональним) вчинком /рішенням субєкта владних повноважень можна розуміти такі, які жоден субєкт владних повноважень не міг би вчинити, діючи відповідно до здорового глузду та обовязків, покладених на нього законом; рішення настільки неприпустиме з точки зору законів логіки та загальноприйнятих моральних стандартів, що жоден субєкт владних повноважень, діючи відповідно до здорового глузду не міг би їх прийняти.

Виходячи з положень Закону України «Про податок на додану вартість», його мети, суд зазначає, що у випадку не зарахування до складу податкового кредиту сум отриманого позивачем майна, обривається ланцюг нарахування податкових зобовязань від подальших операцій з цим майном.

Оцінюючи розумність рішення відповідача суд, зазначає, що у випадку відсутності нарахування податкового кредиту на майно отримане позивачем буде завдано шкоду державі внаслідок відсутності формування з боку колишніх власників такого майна податкового зобовязання з ПДВ. Отже державі буде завдано шкоду від несплати податків.

Висновок відповідача, про відсутність підстав для формування податкового кредиту є алогічним та може призвести до зловживання субєктів господарювання, що спричинить ненадходження до бюджету податків.

В даному випадку, зачіпляються інтереси не тільки позивача, а і держави.

Якщо слідувати логіки відповідача, то особа (платник ПДВ), що передала на зберігання майно та отримала внаслідок його неповернення вартість такого майна і не звернулася про повернення майна в натурі, не має обовязку нараховувати податкове зобовязання з ПДВ.

Таким чином фактично відбувається реалізація товарів без обовязку особи включити до складу податкових зобовязань суми ПДВ.

Отже суттєвим аспектом, при формуванні обєкту оподаткування та бази оподаткування суд вважає отримання вартості майна особою, яка надала майно на зберігання та виникнення, в звязку з відсутністю вимог про повернення майна, у зберігача такого майна права ним розпоряджатися.

Таким чином, хоча між позивачем та ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» не було укладеного договорів, якими б передбачалося перехід до позивача права власності, суд з урахуванням положень Закону України «Про податок на додану вартість» вважає, що мала місце поставка товарів, що свідчить про наявність обєкту оподаткування.

Суд також приймає до уваги відсутність в матеріалах справи та не надання, відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України, доказів, які б свідчили про неприйняття ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» до сплати від позивача сум ПДВ, зазначених у перелічених вище платіжних дорученнях.

Суд зазначає на дотримання позивачем приписів Закону України «Про податок на додану вартість» в частині включення до складу податкового кредиту з ПДВ зазначених сум без отримання податкових накладних від ТОВ «Колві» та МПП «Увіс».

Так, відповідно до положень п.п. 7.5.1 п.7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6. п. 7.2. ст.7 вказаного Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Матеріали справи свідчать про направлення податковому органу скарг про не надання податкових накладних ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» (т.2 а.с.28,31), що свідчить про дотримання позивачем вимог закону у цій частині.

Направлення податковому органу таких скарг також свідчить про сплату позивачем у вартості отриманого майна сум ПДВ та про намір використання позивачем такого майна.

Виходячи з викладеного суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків відповідача про завишення позивачем сум податкового кредиту з ПДВ, в звязку з чим, податкове повідомлення рішення, прийняте на підставі таких висновків є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких обставин суд не приймає до уваги доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги скасування податкових повідомлень рішень, в частині нарахування податкового зобовязання з ПДВ, з підстав встановлення порушення позивачем п. 4.1. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», щодо заниження підприємством суми податку на додану вартість у розмірі 6658,80грн. за березень 2009р. згідно реалізованих послуг з оренди земельних ділянок по с. Воїнка та с.Почьотне під спорудами, які передані ТОВ «Північно - Кримський КХП» (рахунок від 31.03.2009 року №01/2 на суму 33294,00 грн. без ПДВ.).

Відповідно до п.п. 5.1.17. п.5.1. ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», звільняються від оподаткування операції з орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у власності держави або територіальної громади, якщо така орендна плата повністю зараховується до відповідних бюджетів.

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивач отримував кошти від надання земельної ділянки в оренду, під спорудами, які передані ТОВ «Північно - Кримський КХП».

Позивач зазначив, що отримані кошти не надходили безпосередньо до бюджету, позивач зазначив, що земельна ділянка не є його власністю, а знаходиться у користуванні.

Вказана норма закону, передбачає звільнення від оподаткування її власника державу або територіальну громаду при отриманні орендної ними плати.

Позивач не представляє державу або територіальну громаду при наданні земельної ділянки в оренду та не є власником цієї ділянки, а отже не відноситься до субєктів, які звільнені від оподаткування.

Таким чином, враховуючи, що грошові кошти не надходили безпосередньо до державного або місцевого бюджетів, суд приходить до висновку, про відсутність правових підстав для звільнення позивача від оподаткування таких операцій. Отже, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

За таких підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

В судовому засіданні оголошена вступна і резолютивна частина постанови, постанова складена в повному обсязі 09.03.2011р.

Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Красноперекопської обєднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим:

- № 0000482301/0 від 27.08.2009р. в частині нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 785602,8 грн. за основним платежем та 392801,4 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а всього 1178404,2грн.;

- № 0000482301/1 від 19.11.2009 р. в частині нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 785602,8 грн. за основним платежем та 392801,4 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а всього 1178404,2грн.;

- № 0000042301/2 від 05.02.2010 р. в частині нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 785602,8 грн. за основним платежем та 392801,4 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а всього 1178404,2грн.

3. В інший частині позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» (АР Крим, Красноперекопський район, с. Почетне, Елеваторна, 2) 1,70грн. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.