Постанова № 15259103, 02.03.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 березня 2011 р. Справа №2а-1814/11/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Кисельової О.М.,

суддів Кащеєвої Г.Ю., Гаманко Є.О.,

секретар: Яковлєв І.А.,

за участю представника Державної судової адміністрації України та Терріторіального управління Державної судової адміністрації України: Іващенко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Міністерство Фінансів України, Кабінет Міністрів України, Терріторіальне управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республиці Крим, Ялтинський міський суд, про стягнення недоотриманої заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення недоотриманої заробітної плати.

Позовні вимоги мотивуючи тим, що вона працює на посаді судді Ялтинського міського суду з червня 1991 року по даний час. З березня 1996 року виконує функції голови цього суду. Важає, що з січня 2007 року по грудень 2010 року заробітна плата виплачується їй не в повному обсязі, оскільки Постановою Печерського районного суду м. Києва пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865, якою мінімальна заробітна плата встановлена в розмірі 322 грн. і при її підвищенні у подальшому перерахунок заробітної плати не проводиться, визнано протиправним і скасовано. Розмір недоплаченої їй заробітної плати складає 112485 грн. 50 коп. і підлягає стягненню на її користь, з подальшою виплатою з Державного бюджету України відповідно до встановленого чиним законодавством порядку. Державна Судова адміністрація України, яка здійснює матеріальне та соціальне забезпечення суддів повина була внести до Міністерства фінансів України відповідні пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи. Державне казначейство України, будичи урядовим органом державного управління, що діє у складі цього міністерства і подпорядковується йому проводить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ. Нездійснення перерахунку коштів фактично є відмовою державного органу в реалізації її права з приводу отримання від держави соціальних послуг. Просить зобовязати Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України для виплати їй 112485 грн. 50 коп. та стягнути зазначену суму, як заборгованість з заробітної плати та щомісячного грошового утримання, з Державної судової адміністрації України.

Позивач у судове засідання не зявилася, в заяві, яка надійшла до суду просила справу розглянути в її відсутність, позовні вимоги підтримує.

Державне казначейство України, Міністерство Фінансів України, Кабінет Міністрів України, Ялтинський міський суд АРК в судове засідання не зявилися, повідомлені належним чином.

Представник Державної судової адміністрації України та Терріторіального управління Державної судової адміністрації України в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог та пояснила, що Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні забовязання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобовязання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, не вважаються бюджетними забовязаннями. Витрати Державного бюджету на покриття таких забовязань не можуть здійснюватися. Установи мають право брати бюджетні забовязання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами та звітують перед органами Державного казначейства щодо виконання кошторисів протягм бюджетного року.

Крім того, нарахування та виплата заробітної плати суддям здійснюється на підставі кошторису суду. При цьому посадовий оклад позивачу визначено штатним розписом, який підписано головою суду.

Також видатки для здійснення правосуддя Ялтинським судом АР Крим у 2010 році зазначено окремим рядком у Додатку № 9 до Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» . Таким чином, Державна судова адміністрація України не має повноважень щодо коригування обсягів видатків на оплату праці суддям Ялтинського міського суду АР Крим.

Державний бюджет України на 2011 рік не містить видатків для здійснення перерахунку на виплату заробітної плати та довічного грошового утримання суддям за минулі роки, а таким чином здійснювати будь-яке стягнення з Державної судової адміністрації України є неможливим, оскільки прав та повноважень здійснювати перерахунок та безпосередню виплату Державній судовій адміністрації України не надано.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представника Державної судової адміністрації України та Терріторіального управління Державної судової адміністрації вАвтономній республіці Крим, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_2 з 09.07.1991року по теперешній час працює на посаді судді Ялтинського міського суду АРК. На зазначену посаду зарахована наказом начальника управління юстиціїї виконкому Кримської Республіканської Ради народних депутатів №5885 від 08.07.1991 року відповідно до Постанови другої сесії Верховної Ради Кримської АРСР від 04.07.1991 року №51-1. З 01 березня 1996 року займає посаду заступника голови Ялтинського міського судуАРК (а.с.27 ).

Згідно довідок Терріторіального управління Державної судової адміністрації України в АР Крим в період з 01.01.2007 року по грудень 2010 року щомісячний посадовий оклад позивача складає 2988 грн.(а.с. 8, 28,29 ).

З такою сумою окладу, ОСОБА_2 у своєму позові не погоджується, вважаючи, що встановлений оклад підлягає перерахуванню, а не нездійснення відповідними державними органами такого переррахунку є невизнанням її права на отримання від держави соціальних послуг.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією та законами.

Статтею130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів при здійсненні ними своїх повноважень, як зазначено у ст. 14 Закону “Про судоустрій України”, який був чинним та підлягав застосуванню до 30.07.2010 року, є належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

З 30.07.2010 року набрав чинності Закон України “Про судоустрій і статус суддів”від 07.07.2010р. № 2453-УІ і з цієї дати втратив силу Закон України “Про судоустрій України”.

Ст. 47 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, яка регулює питання незалежності судді, містить аналогічні положення, які містила ст. 14 Закону "Про судоустрій України".

Конституційний суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24.06.1999 року у справі №6-рп/99, від 20.03.2002 року у справі № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01.12. 2004 року у справі № 19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01.12. 2004 року у справі № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11.10.2005 р. у справі № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18.06.2007 року у справі № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом ст. 126 Конституції України положення частини третьої ст. 11 Закону України “Про статус суддів”у взаємозвязку з частиною восьмою ст.14 Закону України “Про судоустрій України”треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 року № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

З огляду на положення ч. 2 ст. 44 Закону України “Про статус суддів”, який діяв на час прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеної постанови, на законодавчому рівні підлягали закріпленню також посадові оклади решти суддів судів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці суддів”затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, виходячи з кількісного розміру мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7.

31грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310 , якою доповнено Постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865, зокрема, пунктом 4-1, яким встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007року та Вищого адміністративного Суду України від 29.10.2009 року визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005року №865 "Про оплату праці суддів".

За таких обставин суд вважає, що саме з 03.12.2007 року дня набрання законної сили судовим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007року - пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 є протиправним та скасований, внаслідок чого при здійснені розрахунку посадового окладу позивача мав застосовуватися розмір мінімальної плати, визначений в порядку, встановленому чинним законодавством.

Матеріали справи свидчать про те, що позивачу з 03 .12. 2007 року по 31 жовтня 2010 року був розрахований посадовий оклад, виходячи з обмежень, визначених у п.4-1 Постанови КМУ України № 865 від 03.09.2005 року, що свидчить про невірний розрахунок розміру окладу позивача.

Визнання незаконним п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”в частині встановлення розміру посадового окладу суддям, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні, було підставою для зміни обсягів фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.

Згідно з Указом Президента від 03.08.2003 року № 182 Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.

На підставі ст. 130 Конституції України забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.

Ст. 126 Закону України “Про судоустрій України”, який був чинним та підлягав застосуванню до 30.07.2010 року, було визначено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Аналогічні положення містяться в ст. 106 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”.

Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2009р. № 14, згідно з яким Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації та Державної судової адміністрації; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.

Ст. 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01 січня 2003 року Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.

Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України відповідні пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у звязку з визнанням судом незаконним пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".

Представником Державної судової адміністрації України під час розгляду справи надані докази того, що в межах наданих її повноважень вона вчиняла численні заходи щодо збільшення витрат Державного бюджету на відповідний рік щодо проведення додаткового фінансування витрат на виплату в повному обсязі заробітної плати суддям.

В той же час суд вважає, що знайшов підтвердження факт невірного визначення позивача розміру посадового окладу, внаслідок протиправного застосування при їх розрахунку обмежень, встановлених п. 4-1 вказаної Постанови КМУ.

На думку суду здійснення виплат недоотриманого окладу позивачу має відбуватись за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів”.

При цьому суд зазначає, що відповідно до норм Бюджетного кодексу України бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Відповідно до пункту 1.2 розділу 1 Порядку взаємодії Міністерства фінансів України, як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2007 року № 662, ним регулюються взаємовідносини між Міністерством фінансів України якголовним розпорядником бюджетних коштів та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління у процесі складання, затвердження та виконання державногобюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 “Міністерство фінансів України” відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 № 604 “Про бюджетну класифікацію та її запровадження”(із змінами).

Пункт 1.3 розділу 1 Порядку встановлює, щостатус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.

Згідно з п. 1.4 розділу 1 Порядку до системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року, № 1232, якою затверджено “Положення про Державне казначейство України”, Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням.

Згідно з п. 3, 4 Постанови КМУ № 1232 основними завданнями Казначейства є, зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 року № 662 “Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процессу”, Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Під час розгляду справи судом встановлено непроведення перерахунку окладу позивачки та виплати різниці між фактично виплаченим окладом та окладом, який вона мала отримати відповідно до Постанови КМУ № 865, після скасування п.4-1 вказаної постанови.

На думку суду, нездійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу в реалізації позивачу її права, що має для неї негативні наслідки, оскільки фактично є не визнанням її субєктивного права на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.

Суд при вирішенні справи по суті вважає за необхідне зазначити, що згідно проведеного судом розрахунку недоплаченої позивачу суми посадового окладу необхідно період визначати з 3 грудня 2007 року по 31 жовтня 2010 року, а розмір недоплати складає 112485грн. 50 коп., з урахуванням перебування позивача на лікарняному у 2009 році, розрахунків посадового окладу, виходячі з встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

При цьому суд, визначаючи вищевказану суму, не враховує заявлену в позові заборгованість з щомісячного грошового утримання, оскільки відповідно до вимог ст. 44 Закону України «Про статус суддів» ОСОБА_2 за віком та стажем не отримувала її, що також вбачається з наданих представником відповідача розрахунків.

Томуна користь ОСОБА_2 підлягає стягненню недоплачена сума посадового окладу за період часу з 03.12.2007 року. по 31.10.2010 рік у розмірі 112485грн. 50 коп (без урахування утримання податків та обовязкових платежів).

За таких обставин, приймаючи до уваги повноваження відповідачів, суд приходить до висновку, що права позивача можуть бути відновлені шляхом спонукання Державного казначейства України провести фінансування видатків з Державного бюджету України за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 112485грн. 50 коп. для виплати вказаної суми позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 159 -163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобовязати Державне казначейство України ( 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 6) провести фінансування видатків з Державного бюджету України, передбачених Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 112485грн. 50 коп. для виплати коштів ОСОБА_2.

Стягнути з Державної судової адміністрації України( 01601, м.Київ, вул. Липська, 18-5, код ЄДРПОУ26255795) на користь ОСОБА_2 недоплачену суму посадового окладу за період з 03.12.2007 року по 31.10.2010 року у розмірі 112485грн. 50 коп (без урахування утримання податків та обовязкових платежів).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кисельова О.М.

Судді Гаманко Є.О.

Кащеєва Г.Ю.