Постанова № 1524945, 13.03.2008, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 02/492а

"13" березня 2008 р.

м. Черкаси, 10 год. 42 хв.

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д., із секретарем судового засідання Давиденко В.Г., за участю представників: позивача: Пасічник А.А. -за довіреністю,

відповідача: ОСОБА_1. -підприємець особисто, ОСОБА_2. -за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу

за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до підприємця ОСОБА_1

про стягнення 2 401 грн. 48 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 361 грн. 15 коп., в тому числі 2 188 грн. 89 коп. адміністративно-господарських санкцій за незайняте інвалідами у відповідача в 2006 році 1 робоче місце та 172 грн. 26 коп. пені за порушення строку сплати зазначених санкцій, з мотивів порушення відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала у заявленій сумі, заперечила проти доводів відповідача та пояснила, що відповідач не виконав встановлений норматив, не виконав вимоги Закону, оскільки у нього в 2006 році одне робоче місце не було зайняте інвалідом, і відповідач не сплатив до 15.04.2007 року адміністративно-господарські санкції, що є підставою для стягнення із нього вказаних санкцій та пеню.

Відповідач у Поясненні на позов і у судовому засіданні заперечив проти вимог позивача та просив відмовити позивачу в позові, стверджуючи, що відповідач надає послуги з пасажирських перевезень по місту Черкаси, у неї працюють лише чоловіки-водії, іншої роботи немає; звіти ф. 3-ПН до центру зайнятості не подавалися, але постійно подавалися оголошення у пресі про наявність вакантних посад водіїв на маршрутні автобуси, однак, до відповідача інваліди для працевлаштування не зверталися; відповідач стверджує, що не працевлаштування інваліда у даному випадку є форс-мажорними обставинами, виконання яких було неможливе.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив наступне.

Згідно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі - підприємства) у 2006 році встановлювався норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працювало від 8 до 25 осіб -у кількості одного робочого місця.

В частині 2 статті 19 вказано, що підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Відповідно до статті 20 Закону підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

В частині 4 статті 20 Закону вказано, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, фізичними особами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, у разі невиконання відповідачем у 2006 році встановленого законом нормативу, він зобов'язаний був сплатити адміністративно-господарські санкції не пізніше 15 квітня 2007 року.

Як вбачається із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік і не заперечується відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в 2006 році у відповідача складала 10 осіб, отже, для відповідача норматив на 2006 рік складав 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів.

У звіті відповідачем вказано та підтверджено у судовому засіданні, що в 2006 році на підприємстві інваліди не працювали. Тобто, відповідач не виконав встановлений Законом норматив.

Суд вважає необґрунтованими і не підтвердженими належними доказами доводи відповідача про неможливість виконання ним вимог Закону, виходячи із наступного.

В частині 3 статті 19 Закону вказано, що підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно статті 18 Закону підприємства зобов'язані: 1) виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, 2) надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, 3) звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, аналіз правових норм про захист інвалідів дає підстави стверджувати про те, що обов'язок підприємства, встановлений Законом, полягає у тому, щоб підприємство виділило, створило робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу (який підприємство повинно самостійно розраховувати) та надало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Ні Закон, ні позивач не зобов'язують підприємство підбирати та шукати інвалідів.

Відповідачем не подано суду доказів виділення і створення одного робочого місця для працевлаштування інваліда у 2006 році. Відповідач не заперечив той факт, що ним у 2006 році не подавалися до центру зайнятості звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. У оголошення в газети відповідач також не повідомляв про створення робочого місця для працевлаштування інваліда.

Закон не ставить обов'язок сплати підприємством адміністративно-господарських санкцій у залежність від наявності у нього можливості для працевлаштування інвалідів чи від виду діяльності підприємства. Закон встановлює обов'язок для підприємств виконати визначені ним вимоги чи, у разі їх невиконання, сплатити адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд вважає, що відповідач не довів і належними доказами не підтвердив виконання вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та вжиття ним у 2006 році всіх залежних від нього заходів для недопущення порушення вимог Закону, тому суд приходить до висновку про правомірність вимоги у позові про стягнення із відповідача адміністративно-господарських санкцій відповідно до статті 20 Закону.  

Виходячи із даних Звіту відповідача про зайнятість інвалідів за 2006 рік, середня річна заробітна плата в 2006 році у відповідача складала 4 429 грн. 40 коп. З огляду на викладене, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 2 214 грн. 70 коп.

 Відповідно до частини 2 статті 20 Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

 У зв'язку з невиконанням відповідачем вимог Закону, на підставі статті 20 Закону із відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 164 грн. 84 коп. за несплату вказаної суми адміністративно-господарських санкцій у період із 16.04.2007 року по 23.01.2008 року.

Тобто, позов підлягає до часткового задоволення.

На підставі ст. 94 КАС України з відповідача підлягає стягненню до Державного бюджету судовий збір в сумі 23 грн. 80 коп.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160 -163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути із підприємця ОСОБА_1(АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1):

а) на користь Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Черкаси, проспект Хіміків, 50, ідентифікаційний код 21368023) адміністративно-господарські санкції в сумі 2 214 грн. 70 коп., 164 грн. 84 коп. пені;

б) в доход Державного бюджету України для зарахування на реєстраційний рахунок відділення державного казначейства у м. Черкаси № 31117095700002, банк - Управління державного казначейства в Черкаській області, МФО 854018, код 22809222, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, через державну податкову інспекцію -23 грн. 80 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя А.Д. Пащенко

Постанова складена в повному обсязі

17.03.2008 року.