Рішення № 15164246, 05.05.2011, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2011 рокуСправа № 18/5026/594/2011

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання Гень С.Г.,

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 представник за довіреністю,

від відповідача ОСОБА_2 - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,

м. Черкаси

до сільськогосподарського приватного підприємства “Біле озеро”,

с. Бужанка, Лисянського району, Черкаської області

про стягнення 272 658 грн. 85 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

В березні 2011 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до сільськогосподарського приватного підприємства “Біле озеро” про стягнення заборгованості у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 30/08/10 від 30 серпня 2010 року в розмірі 263557 грн. 76 коп., в тому числі: 237 448 грн. 40 коп. основний борг, 15 555 грн. 21 коп. пеня, 7 543 грн. 46 коп. інфляційне збільшення суми боргу, 3010 грн. 69 коп. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 23 березня 2011 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 07 квітня 2011 року.

Справа розглядається після відкладення.

Позивач в судовому засіданні надав суду заяву про збільшення розміру позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України та просив суд стягнути з відповідача 272 658 грн. 85 коп. заборгованості, в тому числі: 237 448 грн. 40 коп. основний борг, 20 395 грн. 25 коп. пеня, 10 867 грн. 73 коп. інфляційне збільшення суми боргу та 3947 грн. 47 коп. 3% річних.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Заява про збільшення розміру позовних вимог узгоджується з приписами ст. 22 ГПК України, в звязку з чим, судом розглядається позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з урахуванням зазначеної вище заяви.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково в розмірі 194027 грн. 90 коп.

У своєму відзиві на позовну заяву від 07 квітня 2011 року відповідач зазначав, що оскільки позивач не є платником податку на додану вартість, а є платником єдиного податку, сторони домовилися про те, що вартість виконаних робіт складатиме 214027 грн. 90 коп. без врахування ПДВ, про що свідчить підписаний сторонами акт виконаних робіт від 29 вересня 2010 року.

Оскільки 10 лютого 2011 року відповідач сплатив позивачу 20000 грн. 00 коп., то сума боргу за виконані роботи становить 194027 грн. 90 коп.

Крім того, представник відповідача зазначав, що у звязку з тим, що сума основного боргу позивачем вказана з урахуванням ПДВ, розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені є невірним.

В судовому засіданні, яке відбулося 05 травня 2011 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №18/5026/594/2011.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено господарським судом під час розгляду справи, 30 серпня 2010 року між фізичною особою - підприємцем Щупком Сергієм Володимировичем (виконавець) та сільськогосподарським приватним підприємством “Біле озеро” (замовник) було укладено договір за № 30/08/10.

Відповідно до умов вищевказаного договору виконавець зобовязався надати замовнику послуги (виконати роботи) зі збирання пізніх зернових культур зернозбиральними комбайнами, а замовник оплатити надані послуги ( виконані роботи) на умовах визначених договором.

Згідно п. 4.1. договору вартість послуг зі збирання сільськогосподарських культур складає:

-соняшник 200 грн. за 1 га. роботи на пальному замовника з урахуванням ПДВ;

-соя - 310 грн. за 1 га. роботи на пальному замовника з урахуванням ПДВ;

-кукурудза - 340 грн. за 1 га. роботи на пальному замовника з урахуванням ПДВ.

Визначена вартість послуг є остаточною і зміні не підлягає.

Згідно п. 3.1. договору надані згідно умов договору (п. 1.1.) послуги (виконані роботи) вважаються виконаними в повному обсязі з моменту підписання договірними сторонами акту приймання передачі робіт та відсутності при цьому взаємних претензій.

Позивач свої зобовязання за договором виконав повністю та виконав роботи зі збирання сільськогосподарських культур на загальну суму 214 027 грн. 90 коп. без врахування ПДВ, що підтверджується актом №1 виконаних робіт від 29 вересня 2010 року. Зазначений акт підписаний сторонами та засвідчений печатками.

Однак позивач в позовній заяві посилався на акт №1 прийомки передачі виконаних агротехнічних робіт від 09 жовтня 2010 року, згідно якого вартість наданих послуг (виконаних робіт) складає 257448 грн. 40 коп. Зазначений акт також підписаний сторонами та засвідчений печатками.

Згідно п. 7.1. Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакцій чинній на момент виникнення договірних зобовязань у сторін) (далі Закон) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. 7.2.1. вищевказаного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 5 цього Закону, у податковій накладній робиться запис “Без ПДВ” з посиланням на відповідний підпункт пункту 5.1 чи пункт статті 5 (п.п.7.2.2. Закону України “Про податок на додану вартість”).

Згідно п.п. 7.2.4. Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені пунктом 6.1 статті 6 цього Закону, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є платником єдиного податку, що підтверджується Свідоцтвом про сплату єдиного податку від 14 вересня 2007 року.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Таким чином умови договору, а саме п. 4.1. в частині додаткового донарахування до договірної ціни податку на додану вартість суперечать п.п. 7.2.4. Закону України “Про податок на додану вартість”, оскільки позивач не є платником податку на додану вартість, а тому договір про надання послуг в цій частині є нікчемним.

За таких обставин суд дійшов висновку, що фактично позивачем виконані роботи по договору №30/08/10 від 30 серпня 2010 року на суму 216 081 грн. 50 коп. (без врахування ПДВ).

При цьому судом враховано та сторонами не оспорюється, що виконавець на підставі договору зібрав зернові культури, а саме: сої на площі 321,6 га., соняшнику на площі 177,0 га. та кукурудзи на площі 365,9 га.

Залишок дизельного пального у виконавця робіт становив 302 л. на суму 2 053 грн. 60 коп., що підтверджується актом виконаних робіт від 29 вересня 2010 року.

Сума що підлягала сплаті позивачу (виконавцю робіт) становила 214 027 грн. 90 коп. (216 081 грн. 50 коп. 2 053 грн. 60 коп.).

Відповідач в свою чергу зобовязання по оплаті виконаних позивачем робіт виконав частково, сплативши позивачу кошти в розмірі 20 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією банківської виписки (а.с. 17).

Отже, загальна сума боргу за виконані роботи згідно договору №30/08/10 від 30 серпня 2010 року складає 194027 грн. 90 коп. (214027 грн. 90 коп. 20000 грн. 00 коп.).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 4.2. договору замовник перераховує виконавцю суму вартості послуг протягом 10 банківських днів з моменту підписання акту приймання передачі виконаних робіт на підставі рахунку виконавця.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених умов договору відповідач повинен був повністю розрахуватися з позивачем за виконані ним роботи не пізніше 13 жовтня 2010 року, оскільки акт виконаних робіт на суму 214027 грн. 90 коп. підписаний сторонами 29 вересня 2010 року.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобовязання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем всупереч ст. ст. 33, 34 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення, на підставі умов договору, розрахунку з позивачем за виконані роботи.

Суму боргу в розмірі 194027 грн. 90 коп. відповідач визнав.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином сума боргу в розмірі 194 027 грн. 90 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку, в решті вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 43420 грн. 50 коп. слід відмовити, в звязку з безпідставним нарахуванням.

Пунктом 5.2.1. договору передбачено, що у разі несвоєчасного або неякісного надання послуг виконавець несе відповідальність у вигляді сплати штрафу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розмір штрафних санкцій встановлено статтею 231 ГК України. За приписами пункту 6 наведеної норми штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Дана норма є диспозитивною і нею, на думку суду, встановлюється правила обчислення саме пені (як одного з видів господарських санкцій), а не штрафу, оскільки саме пеня обчислюється у відсотковому відношенні до суми простроченого платежу, а не у вигляді твердої суми чи в грошовому виразі.

Таким чином слід дійти висновку, що в договорі сторони фактично встановили відповідальність за порушення грошового зобовязання у вигляді пені, а не штрафу.

Позивачем заявлено також вимогу про стягнення з відповідача 20 395 грн. 25 коп. пені, нарахованої за період з 23 жовтня 2010 року по 04 травня 2011 року на суму заборгованості, в розмірі 257448 грн. 40 коп. (з урахуванням здійснених відповідачем проплат).

Однак як вказувалося вище, вартість наданих позивачем послуг, які підлягали оплаті, становила 214027 грн. 92 коп. без врахування ПДВ.

Таким чином нарахування пені здійснено позивачем невірно.

Крім того, позивачем невірно визначено початок перебігу строку прострочення заборгованості, оскільки відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як зазначалося вище, обовязок відповідача щодо оплати наданих позивачем послуг виник 13 жовтня 2010 року, а тому з урахуванням наведеного - з 14 жовтня 2010 року позивач мав право нараховувати пеню на прострочену заборгованість, однак останній самостійно визначив період прострочення.

Також слід вказати, що позивачем при нарахуванні пені порушено вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому судом враховано, що п. 5.2.1. договору не містив умови нарахування пені понад строки, що встановлені ч. 6 ст. 232 ГК України.

За таких обставин, розмір пені нарахований за період з 23 жовтня 2010 року (дата зазначена позивачем) по 13 березня 2011 року (з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України) на суму боргу без вархування ПДВ складає 12 634 грн. 39 коп.

Отже, з відповідача підлягає стягненню 12 634 грн. 39 коп. пені, в решті вимог про стягнення 7 760 грн. 86 коп. пені слід відмовити, в зязку з безпідставним нарахуванням.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 867 грн. 73 коп. боргу, що виник внаслідок інфляції, а також 3 947 грн. 47 коп. 3 % річних, нарахованих за період з 23 жовтня 2010 року по 04 травня 2011 року.

Слід зазначити, що при нарахуванні інфляційних втрат та 3% річних позивачем також невірно визначено початок перебігу строку прострочення заборгованості та невірно визначено суму боргу.

Інфляційні втрати нараховані позивачем в меншому розмірі ніж це передбачено чинним законодавством, проте позивач самостійно визначив період та суму донарахування в звязку з інфляцією, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Ромір 3% річних нарахованих за період з 23 жовтня 2010 року по 09 лютого 2011 року (10 лютого 2011 року відповідачем сплачено 20000 грн. 00 коп.) на суму боргу 214027 грн. 90 коп. складає 1935 грн.05 коп.

За період з 10 лютого 2011 року по 04 травня 2011 року (дата вказана позивачем) розмір 3% річних нарахованих на суму боргу 194027 грн. 90 коп. (214027 грн. 90 коп. - 20000 грн. 00 коп.) становить 1339 грн. 59 коп.

З урахуванням вищенаведеного розрахунку, з відповідача підлягає стягненню 3 274 грн. 64 коп. 3% річних, в решті вимог про стягнення 672 грн. 83 коп. 3% річних слід відмовити, в звязку з невірним нарахуванням.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 п. 4.2. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04 березня 1998 року, № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” у разі якщо позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не сплатив державне мито зі збільшеної суми, господарський суд повинен стягнути з позивача суму недоплаченого державного мита в доход державного бюджету.

Оскільки позивачем до заяви про збільшення розміру позовних вимог не було додано даказів сплати державного мита зі збільшеної суми, суд вважає за необхідне стягнути з позивача в доход Державного бюджету України 91 грн. 01 коп. недоплаченого державного мита.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 ГПК України суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з сільськогосподарського приватного підприємства “Біле озеро”, пр. Заводський, 1-а, с. Бужанка, Лисянського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 32546815, р/р 26002057000690 в КБ “ПриватБанк”, м. Дніпропетровськ, МФО 305299 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в Черкаському ГРУ “ПриватБанк”, МФО 354347 194027 грн. 90 коп. основної заборгованості, 12 634 грн. 39 коп. пені, 10 867 грн. 73 коп. інфляційних втрат, 3 274 грн. 64 коп. 3% річних, 2 207 грн. 10 коп. витрат на сплату державного мита та 191 грн. 11 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В решті вимог в позові відмовити.

4.Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в Черкаському ГРУ “ПриватБанк”, МФО 354347 в доход Державного бюджету України для зарахування на реєстраційний рахунок УДК у м. Черкаси №31117095700002 в Головному управлінні Державного казначейства України у Черкаській області, МФО 854018, код 22809222 - 91 грн. 01 коп. державного мита за розгляд справи в господарському суді Черкаської області.

Видати відповідні накази після набрання рішення законної сили.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Суддя А.В.Васянович

Повний текст судового рішення підписано 10 травня 2011 року.