Постанова № 15159430, 12.04.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

12.04.2011 р. справа № 2а- 2757/11/2070 Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі

секретаря судового засідання Алексєєнко О.В.,

представників

позивача - Бондаренко В.В., Голик О.В.,

відповідача - Кізілов О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Віконт Плюс"

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова

проскасування податкових повідомлень-рішень, - встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віконт Плюс" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова від 06.09.2010р. №0000421550/0, від 20.10.2010р. №0000421550/1, від 22.12.2010р. №0000421550/2.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне.

Відображені в акті перевірки від 13.08.2010р. №6056/15-510/35476374 висновки податкового органу про вчинення ТОВ "Віконт Плюс" порушень є помилковими. Позивач стверджував, що у спірних правовідносинах податок на додану вартість за взаємовідносинами з ТОВ "Глорія Фарм Групп" обчислював правильно, господарські операції з даним контрагентом мали реальний характер, були здійснені за правочинами, які повністю відповідають вимогам закону, первинні документи оформлені належним чином. В судовому засіданні представники позивача підтримали вимоги і доводи заявленого позову, просили суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Червонозаводському районі міста Харкова з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач указав наступне. Згідно з висновками акту перевірки від 13.08.2010р. №6056/15-510/35476374 внаслідок віднесення ТОВ "Віконт Плюс" до складу податкового кредиту сум податку по операціям з контрагентом ТОВ "Глорія Фарм Групп", позивачем допущені порушення п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, позаяк ТОВ "Глорія Фарм Групп" не задекларувало податкові зобовязання з ПДВ за господарськими взаємовідносинами з позивачем за червень 2010р. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги поданих проти позову заперечень, просив ухвалити рішення про відмову в позові.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

13.08.2010р. ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ "Віконт Плюс" (код 35476374) з питань достовірності нарахування та виплати податку на додану вартість за червень 2010р. в розрізі контрагентів.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 13.08.2010р. №6056/15-510/35476374.

06.09.2010 р. з посиланням на зазначений акт ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000421550/0 про визначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість в загальному розмірі 738.788,7грн. (основний платіж 568.299грн.; штраф 170.489,70грн.).

Стосовно зазначеного податкового повідомлення-рішення позивачем було розпочато передбачену ст.5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” процедуру оскарження рішень контролюючих органів. За наслідками такої процедури сума податкового зобовязання, визначеного первісними податковими повідомленнями-рішеннями, залишилась незмінною, а тому з метою доведення нового граничного строку оплати означених податкових зобовязань ДПІ було складено та направлено на адресу позивача податкові повідомлення-рішення від 20.10.2010р. №0000421550/1, від 22.12.2010р. № 0000421550/2.

Проаналізувавши норми Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” в кореспонденції з нормами Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України" (затверджено наказом ДПА України від 18.07.2005р. №276, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.08.2005р. за №843/11123; далі за текстом Інструкція), суд вважає, що при розвязанні спору належить перевірити на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України і первісних податкових повідомлень-рішень, позаяк саме ці правові акти індивідуальної дії створили для позивача обовязок здійснити до бюджету додатковий платіж, і податкових повідомлень-рішень, що були складені в процедурі оскарження рішень контролюючих органів, позаяк ці податкові повідомлення рішення визначили строк виконання обовязку, а отже і первісні, і наступні податкові повідомлення-рішення вплинули на права та обовязки позивача у публічно-правових відносинах в сфері оподаткування.

Як зясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували відображені в акті від 13.08.2010р. №6056/15-510/35476374 висновки ДПІ у Червонозаводському районі міста Харкова про порушення ТОВ "Віконт Плюс" вимог пп.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме: завищення суми податкового кредиту з ПДВ за червень 2010р. на суму ПДВ 568.299,0грн. за рахунок віднесення на збільшення податкового кредиту з ПДВ податкових накладних, складених від імені ТОВ "Глорія Фарм Групп", яким не задекларовано свої податкові зобовязання з ПДВ.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і винесених на підставі такого висновку спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій субєкта владних повноважень, а правовим мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст.6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права.

За таких обставин, при вирішенні справи суду належить перевірити обґрунтованість судження ДПІ про порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про ПДВ” з мотивів неможливості включення до складу податкового кредиту сум по операціям з підприємством, яке не задекларувало свої податкові зобовязання з податку на додану вартість за період взаємовідносин з ТОВ "Віконт Плюс".

Суд зазначає, що за правилом п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про ПДВ” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що відсутність у спірних правовідносинах обставин, з якими п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про ПДВ" пов'язує виникнення податкових зобов'язань, відповідачем в ході розгляду справи не доведена.

Окрім того, суд зауважує, що приписи п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" регламентують виключно діяльність особи, на яку законом покладено обов'язок скласти податкову накладну, тобто продавця (постачальника) товарів (робіт, послуг). За наявними у справі документами позивач у спірних правовідносинах здійснював навпаки придбання товарів (робі, послуг), а отже об'єктивно не міг вчинити порушення п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ".

За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Стосовно судження податкового органу про порушення ТОВ "Віконт Плюс" п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про ПДВ” суд зазначає таке.

Відповідно до вказаної норми закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт укладання між позивачем (в якості покупця) та ТОВ "Глорія Фарм Групп" (в якості продавця) договору купівлі продажу №12/04-1 від 12.04.2010р., предметом якого є продаж засобів захисту рослин позивачу.

Витребувані судом та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів за договором №12/04-1 від 12.04.2010р. шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

В ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, які в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що претензій до право і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами правочинів, укладених між позивачем та переліченими вище субєктами господарювання, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів, відсутності у сторін перелічених правочинів наміру безпідставно одержати податкову вигоду ДПІ ні при проведенні перевірки, ні в ході судового розгляду не має.

Довід відповідача про відсутність реальності господарських операцій за цими правочинами підлягає відхиленню, бо зазначений довід мотивований виключно посиланням на недекларування контрагентом позивача своїх зобов'язань з ПДВ. З цього приводу суд відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість" позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку, що при винесенні спірних податкових повідомлень - рішень відповідач не забезпечив вивчення правочину, укладеному між ТОВ "Віконт Плюс" та ТОВ "Глорія Фарм Групп", не забезпечив вивчення відомостей первинних документів, що були складені з посиланням на ці правочини, а отже не забезпечив виконання вимог п.3 ч.3 ст.2 КАС України в частині обґрунтованості власних суджень, які були покладені в основу спірних правових актів індивідуальної дії.

Аналізуючи положення п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.11 ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби (затверджено наказом ДПА України від 17.03.2001р. №110, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.03.2001р. за №268/5459; далі за текстом Інструкція), Порядку направлення органами податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій (затверджено наказом ДПА України від 21.06.2001р. №253, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.07.2001р. за №567/5758; далі за текстом - Порядок), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії у формі податкових повідомлень-рішень, які ухвалюються органами податкової служби з приводу визначення податкових зобовязань, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих рішень містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих рішеннях.

Проте, в акті перевірки від 13.08.2010р. №6056/15-510/35476374 не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченими правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємоповязаності позивача та ТОВ "Глорія Фарм Групп", про відсутність використання позивачем отриманих товарів і послуг у власній господарській діяльності, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність договору купівлі-продажу або невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Окрім того, оцінивши зібрані по справі докази за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про наявність у ТОВ "Віконт плюс" наміру безпідставно отримати податкову вигоду у спірних правовідносинах у зв'язку з реальністю понесення ТОВ витрат та здійсненням ТОВ операцій з поставки придбаного товару на користь інших субєктів господарювання.

За таких обставин, слід дійти висновку, що за правилами ч.2 ст.71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів судження про порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки в ході судового розгляду ДПІ не було доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень, що зумовлює висновок про необґрунтованість визначення додаткових податкових зобовязань і, як наслідок, наявність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ "Віконт Плюс", то поданий позов підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат по справі належить провести за правилами ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віконт Плюс" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова від 06.09.2010р. №0000421550/0, від 20.10.2010р. №0000421550/1, від 22.12.2010р. №0000421550/2.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віконт Плюс" (місцезнаходження 61010, Україна, Харківська область, м.Харків, вул.Основ'янська, буд.106; ідентифікаційний код 35476374) витрати по оплаті судового збору (державного мита) в сумі 3 (три) грн. 40коп.

Постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст..186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 18.04.2011р.

Суддя Сліденко А.В.