Рішення № 15157079, 05.05.2011, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.05.2011 Справа № 9/19-11

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Шевченко М. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газбуд-Груп", м.Ктїв

до комунального підприємства Генічеський винзавод, Херсонська область, м.Генічеськ

про стягнення 762122,57 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1- представник, довіреність від 27.01.2011р.;

від відповідача - ОСОБА_2 - представник, довіреність від 17.03.2011р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газбуд-Груп" (позивач) 11.01.2011р. звернулося до господарського суду Херсонської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства Генічеський винзавод (відповідач) заборгованість у сумі 762122,57 грн., з яких: 718000,00 грн. заборгованість за договорами позики, 44122,57 грн. пеня.

08.02.2011 р. позивач надав суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 758000, 00 грн. заборгованість за договорами позики та 44513, 25 грн. пені.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Херсонської області №72 від 24.03.2011 р. справу № 9/19-11 передано на розгляд судді Людоговській В.В.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача вважає безпідставними вимоги позивача щодо стягнення штрафних санкцій.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газбуд-Груп»(позивач, позикодавець) та Комунальним підприємством Генічеський винзавод (відповідач, позичальник) укладено договори безпроцентної позики №2/П від 20.04.2010 р., №3/П від 28.04.2010 р., №4/П від 12.05.2010 р. та №5/П від 18.05.2010 р. (далі Договори), за умовами яких позивач зобов»язався передати у власність позичальнику грошові кошти у розмірах, встановлених договорами, а позичальник зобов»ячався повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого договором.

Договори підписані сторонами без зауважень, скріплені печаткою. Протягом дії Договорів в них не вносилися зміни та доповнення.

Із огляду на зазначені Договори суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вони є договорами позики, правовідносини, які витікають із них, регулюються ст. 1046-1053 ЦК України (глава 71 параграф1).

Вищевказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач свої зобов»язання за договором позики №2/П від 20.04.2010 р. виконав в повному обсязі ним було надано відповідачу грошові кошти в сумі 80000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 20.04.2010 р.; за договором позики №3/П від 28.04.2010 р. виконав в повному обсязі ним було надано відповідачу грошові кошти в сумі 140000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2 від 28.04.2010 р.; за договором позики №4/П від 12.05.2010 р. відповідачу було надано 568000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: платіжним дорученням №3 від 12.05.2010 р. на суму 198000,00 грн.; платіжним дорученням №4 від 09.06.2010 р. на суму 248725,00 грн.; платіжним дорученням №6 від 10.06.2010 р. на суму 1275,00 грн.; платіжним дорученням №7від 15.07.2010 р. на суму 40000,00 грн.; платіжним дорученням №9 від 15.09.2010 р. на суму 45000,00 грн.; платіжним дорученням №11 від 05.11.2010 р. на суму 20000,00 грн.; платіжним дорученням №11 від 20.12.2010 р. на суму 15000,00 грн.; за договором позики №5/П від 18.05.2010 р. відповідачу було перераховано платіжним дорученням №4 від 19.05.2010 р. 50000,00 грн. та платіжним дорученням №12 від 17.01.2011 р. 20000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов»язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з п.4.1. договорів позики строк повернення позики становить шість місяців з моменту надання суми позики або її частини.

Згідно п.5.1. договорів позичальник зобов»язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого в п.4.1. договору, а також після спливу 10-денного строку з моменту отримання письмового повідомлення позикодавця.

Відповідно до п.5.2. договору позики №2/П від 20.04.2010 р. та договору позики №3/П від 28.04.2010 року позикодавець має право в будь-який момент вимагати дострокового повернення повної суми позики лише після спливу 10 календарних днів після письмового попередження про це позичальника.

Відповідно до п.5.2. договору позики №4/П від 12.05.2010 р. та договору позики №5/П від 18.05.2010 р. у разі неспроможності позичальники повернути позику (частину позики) позикодавцю, останній має право в будь-який момент вимагати дострокового повернення повної суми позики лише після спливу 10 календарних днів після письмового попередження про це позичальника.

Судом встановлено, що 02.07.2010 року повноважним представником відповідача було отримано від позивача вимогу про повернення грошових коштів по всім чотирьом договорам позики.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов»язань щодо добровільної сплати основного боргу.

Таким чином позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 758000,00 грн. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем надано до матеріалів справи Протокол засідання комітету кредиторів Генічеського виноробного заводу від 19.04.2010 року, на якому було прийнято рішення прийняти пропозицію інвестора ТОВ «Газбуд-Груп»надати боржнику позику в розмірі 1000000,00 грн. строком на шість місяців та затверджено проект договору позики, а також прийнято рішення про надання керуючому санацією Гадупяк Ю.П. згоди на укладення від імені Генічеського винзаводу договору позики.

Відповідно до п.6.1. договорів при простроченні повернення позики (її частини) позичальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неповерненої суми за весь строк прострочення.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за договорами 44513,25грн. пені.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов»язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов»язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга»(з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунок пені та, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 44513,25 грн. підлягають задоволенню.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Херсонської області від 08.08.2005 року було порушено провадження по справі №12/148-Б-05 за заявою Прокурора Генічеського району Херсонської області в інтересах держави в особі Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції до Генічеського вин заводу. Щодо боржника ухвалою Господарського суду Херсонської області від 19.04.2007 року відкрито процедуру санації. Договори позики було укладено після порушення справи про банкрутство, отже в силу ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»позивач є поточним кредитором. Порушення провадження у справі про банкрутство не означає завершення підприємницької діяльності боржника. Він має право укладати договори і вчиняти інші право чини, у зв»язку з чим у нього виникають права та обов»язки, виконання яких забезпечуються на загальних підставах. З огляду на наведене можна дійти висновку про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов»язань поточних кредиторів, то за цими зобов»язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка, застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов»язань. Невиконання таких зобов»язань є правопорушенням. Такий висновок ґрунтується на Постанові Верховного Суду України у справі №08/94 від 15.04.2008 р.

Суд звертає увагу відповідача що відповідно до Постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2009 року №20/2-09 відповідно до абзацу 6 статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»грошові зобов»язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, під час проведення процедур банкрутства, є поточними вимогами. На такі вимоги не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, згідно із абзацами 6 та 24 статті 1 та статті 12 вказаного Закону, тому вони погашаються в процедурі банкрутства до визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури без будь-яких обмежень. Відтак, до визнання боржника банкрутом, суд, що розглядає справу про банкрутство, має відмовляти у прийнятті заяв поточних кредиторів з вимогами доборжника, що ґрунтуються на зобов»язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки спори за такими вимогами підлягають розгляду у порядку позовного провадження.

8 лютого 2011 року позивач в заяві про збільшення позовних вимог просить вжити заходи забезпечення позову та накласти арешт на все майно відповідача та заборонити його відчуження (а.с.110). Суд залишає вищевказане клопотання позивача без задоволення, врахувавши наступне.

Забезпечення позову застосовується судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Як зазначалося в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994р. №02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В заяві про забезпечення позову слід зазначити: обґрунтування необхідності забезпечення позову, який саме вид забезпечення належить застосувати, чому саме цей вид належить застосувати.

Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

Застосування заходів забезпечення позову, які не пов'язані із заявленими вимогами, не допускається.

Клопотання позивача про забезпечення позову не містить обґрунтувань та підстав необхідності забезпечення позову; чому саме цей вид належить застосувати; відомостей як про наявність грошових коштів на рахунках боржника, так і ймовірність їх зникнення.

Отже, позивач у встановлений законом спосіб не довів необхідність застосування заходів забезпечення позову, те, що їх невжиття може ускладнити чи унеможливити виконання рішення, тому суд не має правових підстав для вжиття цих заходів.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі ст.ст.525, 526, 530, 1046 ЦК України, ст.ст.175, 193 ГК України та керуючись, ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Комунального підприємства Генічеський вин завод (75500, м.Генічеськ, вул..Леніна, 200, р/р невідомий, код ЄДРПОУ 02127816) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газбуд-Груп»(02232, м.Київ, вул..Радянська, 23, кв.64, р/р 260093056201 в «Банк Богуслава», МФО 380322, код ЄДРПОУ 36346878) 758000,00 грн. боргу, 44513,00 грн. пені, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 8025,13 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В.Людоговська

Повне рішення складено 10.05.2011 р.