Рішення № 15152646, 19.04.2011, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2011 Справа № 18/737/11

м. Полтава

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосппродукт", вул. Колгоспна, 51, с. Піщане, Кременчуцький р-н, Полтавська область, 39701

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Томір", вул. 50-річчя Жовтня, 30-А, с. Слободо-Петрівка, Гребінківський р-н, Полтавська область, 37432

про стягнення 26618,01 грн.

Суддя Пушко І.І.

Представники:

Від позивача:ОСОБА_1, довіреність від 27.04.2010 року;

Від відповідача:не зявився.

Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 26618,01 грн. за переданий у власність товар, з яких: 22800,00 грн. основна заборгованість, 1777,26 грн. проценти за користування чужими коштами; 658,60 грн. 3% річних, 1382,15 грн. інфляційні витрати.

Позивач підтримав позовні вимоги, просить стягнути з відповідача заборгованість за отриманий товар, а також проценти за користування чужими коштами, 3 % річних та інфляційні витрати.

Відповідач в судове засідання не зявився. Ухвала, яка направлялась відповідачу рекомендованим листом за юридичною адресою, була повернута органом звязку.

Як свідчить довідка з єдиного державного реєстру підприємців та організацій України, надана державним реєстратором виконкому Кременчуцької міської ради, станом на 18.04.2011 року відомості про внесення будь-яких змін щодо місцезнаходження відповідача у державний реєстр не вносились.

Згідно ч. 1 ст. 18 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім зазначеного, судом береться до уваги, що відповідно до роз'яснень ВГСУ (п. 11 інформаційного листа № 01-8/123 від 15.03.2007 року), до повноважень господарського суду не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальну документи надсилаються господарським судом згідно поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

В звязку з наведеним суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах справи достатньо, а його неявка не перешкоджає розгляду спору по суті, тому суд визнав за можливе відповідно до ст. 75 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи між сторонами був укладений усний договір поставки, за яким позивач зобовязався передати відповідачу товар (макуху соєву), а відповідач (покупець) приймає та оплачує його.

Позивачем на виконання зазначеного договору на протязі березня-травня 2010 року був переданий відповідачу у власність за трьома видатковими накладними товар (макуха соєва) на загальну суму 80812,00 грн., а відповідач здійснював часткову оплату товару в розмірі 58012,00 грн.

Поставка товару здійснювалась за трьома накладними. Товар згідно накладної № СП-0000174 від 24.03.2010 року на суму 33012,00 грн. був оплачений відповідачем повністю.

За видатковою накладною № СП-0000246 від 20.04.2010 року (а.с.20) на підставі довіреності № 034 від 20.04.2010 року позивачем було поставлено товару відповідачу на суму 26040,00 грн. Відповідачем здійснено часткову оплату за цією накладною на суму 22000,00 грн., а 2040,00 грн. залишились не сплаченими.

Суд приймаючи до уваги, що товар за даною накладною був частково оплачений, зокрема, платіжними дорученнями № 188_5В016/ від 11.05.2010 року, № 190_5С029/ від 12.05.2010 рок, в яких підставою платежу зазначена саме накладна № СП-0000246 від 20.04.2010 року, вважає, що відповідач фактично узгодив дії свого представника по одержанню товару за накладною № СП-0000246 від 20.04.2010 року.

За видатковою накладною № СП-0000302 від 13.05.2010 року (а.с.23) на підставі довіреності № 042 від 12.05.2010 року позивачем було поставлено товару відповідачу на суму 21760,00 грн. Згідно меморіального ордеру № 592_93013/31 від 02.09.2010 року відповідачем здійснено часткову оплату за цією накладною на суму 1000,00 грн., а 20760,00 грн. залишились не сплаченими.

Оплата за отриманий товар в повному обсязі здійснена не була. Станом на момент подання позову, згідно розрахунку позивача та наявних в справі матеріалів, борг становить 22800,00 грн.

Строки розрахунків сторонами документально не було зафіксовано.

Позивач у позові наполягає на тому, що товар мав бути оплачений одразу після його прийняття, тобто 24.03.2010 року, 20.04.2010 року, 13.05.2010 року (згідно дат, вказаних на накладних), посилаючись на частину 1 ст. 692 ЦК України. Відповідно до норми зазначеної статті покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд вважає посилання позивача на вказану статтю хибним, оскільки вона визначає підстави для виникнення зобов'язання щодо оплати, а не строк його виконання. Строк виконання визначений ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, відповідач повинен виконати обов'язок щодо оплати отриманого товару у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

04.02.2011 року позивач рекомендованим листом направив відповідачу вимогу погасити борг на суму 22800,00 грн. в семиденний термін з дня її отримання. Чек відділу поштового зв'язку від 04.02.2011 року засвідчує факт надання послуг поштового зв'язку з відправлення відповідачу вимоги (а.с. 16). Відповідно до п.п. 4.1.2, 4.2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів (затверджені Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 12.12.2007 N 1149), нормативний строк пересилання рекомендованої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) у межах області становить 4 дні без врахування дня подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку. Враховуючи те, що вимога здана до відділення поштового зв'язку 04.02.2011 року, суд вважає ймовірною датою її отримання відповідачем згідно наведених вище нормативів 09.02.2011 року, а з 10.02.2011 року розпочався наданий позивачем семиденний строк на погашення заборгованості.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2. ст. 712 ЦК).

Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобовязання не допускається. Обовязок відповідача сплатити кошти за отриманий товар визначений також ст.ст. 655, 706 ЦК України.

Згідно п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обовязку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем зобовязань з оплати вартості отриманого товару.

В звязку з викладеним, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу є правомірними та обґрунтованими матеріалами справи, тому вони підлягають задоволенню повністю, на суму 22800,00 грн.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобовязання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Стаття 625 ЦК України визначає обовязок боржника, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора сплатити грошову суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Позивачем заявлено до стягнення 658,6 грн. - 3% річних та 1382,15 грн. збитків від інфляції.

При перевірці вказаних сум судом виявлено необґрунтоване визначення періоду їх нарахування з боку позивача, тому річні та збитки від інфляції підлягають задоволенню частково. При цьому суд керувався наступним.

Судом встановлено, що відповідач повинен був сплатити заборгованість за отриманий товар з 10.02.2011 року по 16.02.2011 року включно (7 днів з моменту вимоги), а з 17.02.2011 року боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання та почав свій перебіг і строк для нарахування інфляційних витрат та 3% річних. Позивач нарахував інфляційні витрати та 3% річних починаючи з 25.03.2010 року, 21.04.2010 року, 14.05.2010 року (на наступний день після отримання товару по кожній накладній, розрахунок в матеріалах справи, а.с. 3-8), що є необґрунтованим, оскільки кредиторські вимоги про сплату боргу на той момент ще не настали.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних витрат суд керувався листом Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62/97р. "Про рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ" за змістом якого, при нарахуванні індексу інфляції треба мати на увазі, що індекс нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно треба рахувати, що сума внесена в період з 1 по 15 число місяця, наприклад, березня, індексується за період з урахуванням березня, а якщо з 16 по 30 (31) число , то розрахунок починається з наступного місяця квітня.

Позивач заявою від 31.03.2011 року (вх. № 5553д), поданою до початку розгляду справи, уточнив позовні вимоги, та частково змінив їх предмет, заявивши вимоги про стягнення боргу, інфляційних та річних станом на 31.03.2011 року. Зазначена заява прийнята судом, За таких обставин, стягненню з відповідача підлягають річні за період з 17.02.2011 року по 31.03.2011 року на суму 58,09 грн. та інфляційні за березень 2011 року на суму 319,20 грн.

Розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних витрат здійснювався судом за допомогою системи "Ліга. Закон".

Крім зазначених вимог, позивач, посилаючись на ст.ст. 1214 (ч.2), 536, 1048 (ч.1) ЦК України, ст. 231 (ч. 6) ГК України заявив вимогу про стягнення з відповідача 1777,26 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині вимог виходячи з наступного.

Стаття 1214 (ч.2) ЦК України не підлягає застосуванню, оскільки правовідносини між сторонами не є правовідносинами, які виникли із набуття або збереження майна без достатніх правових підстав.

Ст. 536 ЦК України не визначає розмір процентів, він визначений ст. 625 (ч.2) ЦК України.

Частина 6 ст. 231 ГК України визначає лише спосіб обрахування штрафних санкцій, в той час як згідно з ч. 2 ст. 343 ГК пеня за прострочку платежу повинна встановлюватися лише за згодою сторін. Аналогічна норма передбачена ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Ст. 1048 ЦК України застосовується лише до правовідносин, що виникають з договору позики (відповідна правова позиція викладена також в постанові ВСУ від 27.12.2010 року № 9/67-38, про що доведено Інформаційним листом ВГСУ від 15.03.2011 року № 01-06/249).

Згідно ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Виходячи з вищенаведеного позовні вимоги позивача задовольняються частково, з відповідача підлягає до стягнення заборгованість за переданий товар на суму 22800,00 грн., 58,09 грн. річних за період з 17.02.2011 року по 31.03.2011 року та інфляційні за березень 2011 року на суму 319,20 грн.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України підлягають стягненню зі сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Томір", вул. 50-річчя Жовтня, 30-А, с. Слободо-Петрівка, Гребінківський р-н, Полтавська область, 37432, код ЄДРПОУ 33812866 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосппродукт", вул. Колгоспна, 51, с. Піщане, Кременчуцький р-н, Полтавська область, 39701, код ЄДРПОУ 13958710 22800 грн. 00 коп. боргу; 58 грн. 09 коп. - 3% річних від простроченої суми; 319 грн. 20 коп. інфляційних витрат; 231 грн. 77 коп. державного мита; 205 грн. 49 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині вимог у позові відмовити.

4. Видати наказ при набранні рішенням законної сили.

СуддяІ.І.ПУШКО