Рішення № 15142577, 05.05.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.11 Справа№ 5015/2123/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б..,

При секретарі Іваночко В.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Позивача: Відкритого акціонерного товариства «Дрогобицький завод залізобетонних виробів», м. Дрогобич, Львівська область,

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільного

українсько-російського підприємства «Технобуд», м. Львів,

Про стягнення 96251 грн. 96 коп. та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність у справі,

Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність у справі,

Представникам роз”яснено права та обов”язки сторін відповідно до статті 22 ГПК України, зокрема, право відводу судді, відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не заявлено та не подано. Представники не наполягають на фіксації судового процесу технічними засобами, про що подав письмове клопотання.

Суть спору: розглядається справа за позовом Відкритого акціонерного товариства «Дрогобицький завод залізобетонних виробів», м. Дрогобич, Львівська область, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільного українсько-російського підприємства «Технобуд», м. Львів, про стягнення основного боргу 91957 грн. 40 коп., пені 3591 грн. 66 коп. та 3% річних 702 грн. 90 коп. та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду від 15.04.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 05.05.2011 року, про що сторони були належним чином повідомлені : Позивач 19.04.2011 р.., Відповідач 18.04.2011 р., про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою, (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу 91957 грн. 40 коп., пеню 3591 грн. 66 коп. та 3% річних 702 грн. 90 коп. та стягнення судових витрат, подав документи, які вимагалися судом.

Відповідач прибув, подав відзив на позовну заяву за вх. № 9930/11 від 04.05.2011р., просить позов задоволити частково в сумі основної заборгованості 91957 грн. 40 коп., а врешті просить відмовити, оскільки вважає, що між сторонами був укладений усний договір поставки бетону, умовами усного договору між Позивачем та Відповідачем не передбачено відповідальності за несвоєчасне здійснення розрахунків.

В ході розгляду справи суд ВСТАНОВИВ:

Позивач Відкрите акціонерне товариство «Дрогобицький завод залізобетонних виробів», вул. Фабрична, 61, м. Дрогобич, Львівська область, - є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 05505495, що підтверджується довідкою № 057771 Головного управління статистики у Львівській області (докази в матеріалах справи).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-російське підприємство «Технобуд», вул. Ольги Басараб, будинок, 11, А, кв.8, м. Львів, - є юридичною особою, відповідачу присвоєно код ЄДРПОУ 13815583 (докази в матеріалах справи).

Юридична особа вважається створеною і набуває права юридичної особи (правосуб»єктності) з дня її державної реєстрації у порядку визначеному чинним законодавством України, що визначено статтею 89 Цивільного кодексу України.

Статтею 56 Господарського кодексу України визначено порядок утворення суб»єкта господарювання, вимоги до установчих документів, визначено у статті 57 ГК України, а набрання чинності установчих документів, визначено у статті 58 Господарського кодексу України.

Статтею 91 ЦК України передбачено цивільну правоздатність юридичної особи, а одночасно з правоздатністю у юридичної особи виникає дієздатність, відповідно до статті 92 ЦК України, і цивільна правоздатність (відповідно до частини 2 статті 91 ЦК України) може бути обмежена лише за рішенням суду.

Виходячи із аналізу вищенаведених норм законодавства, суд приходить до висновку, що і Позивач і Відповідач є належними учасниками судового процесу, відповідно до статей 1, 18 та 21 ГПК України.

Між Позивачем Відкритим акціонерним товариством «Дрогобицький завод залізобетонних виробів», (продавець за договором) та Відповідачем Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-російське підприємство «Технобуд»,

(Покупець - за договором) 09 липня 2008 року було укладено письмово договір № 09/08 поставки залізобетонних виробів та товарних бетонів, належним чином засвідчена копія договору в матеріалах справи.

Зазначений договір складено у письмовій формі, підписано уповноваженими особами та їх підписи скріплені печатками двох сторін договору, в силу статей 207, п. 1 частини 1 статті 208, та 204 ЦК України, є правомірним правочином.

За своєю правовою природою, основними та неосновними (другорядними) ознаками зазначений договір є договором поставки, відповідно до статті 712 ЦК України.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов»язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов»язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов»язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до п. 1.1. договору № 09/08 від 09.07.2008р. позивач (продавець) зобов»язується в порядку та на умовах визначених цим Договором поставити відповідачу (покупцеві) залізобетонні вироби та товарний бетон (надалі-товар), а покупець приймає товар та оплачує його.

Сторонами в договорі продавцем і покупцем виступають позивач та відповідач, тобто учасники цивільного обігу юридичні особи, що відповідає статті 712 ЦК України.

Основною і визначальною ознакою договору поставки є правовий статус постачальника товару.

Доказів про те, що вказаний договір визнано недійсним та/або незаконним - суду не надано, в матеріалах справи, такі докази відсутні.

Відповідно до п.2.1. Договору № 09/08 від 09.07.2008 року (далі за текстом Договір), загальна сума договору -1 (один) мільйон гривень.

Так, п. 2.2. договору передбачено, що ціна товару встановлюється згідно з прас-листом або Специфікацією, які є невід»ємними додатками до договору.

Продавець має право на дострокову поставку товару, тобто без попередньої оплати. В такому випадку термін оплати товару вважається 20 (двадцять) днів з моменту відвантаження товару покупцеві (п.2.4 договору).

Розділ 3 договору передбачає умови постачання та приймання товару.

Відповідальність сторін та вирішення суперечок сторони визначили у розділі 4 договору.

Так, п. 4.2 договору передбачено, що у випадку прострочення терміну оплати згідно з п.2.4 покупець виплачує продавцеві пеню з розрахунку 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Розділом 5 договору, передбачено інші умови.

Так п. 5.1. договору, термін дії договору обумовлений двома сторонами з моменту його підписання і до 31.12.2009 р. за взаємною згодою сторін термін дії договору може бути продовжений .У випадку, якщо жодна з сторін не заявить письмово про свій намір розірвати або змінити договір до терміну його закінчення, то він автоматично пролонгується на 1 рік.

На виконання умов цього договору, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 385016 грн. 40 коп., що підтверджується видатковими накладними, копії яких належним чином завірені та знаходяться в матеріалах справи.

Відповідач отримав товар на підставі довіреностей, копії яких знаходяться в матеріалах справи та оплачено ним тільки 293059 грн. 00 коп. (БВ -0000175 від 29.06.10 р., БВ -0000276 від 15.09.10 р., БВ-0000307 від 07.10.10 р., БВ -0000310 від 12.10.10 р., БВ-0000006 від 12.01.11 р.), тобто 385016 грн. 40 коп. 293059 грн. 00 коп. = 91957грн.40 коп.

Як вбачається із накладних та довіреностей, які оглядалися в судовому засіданні, Відповідач отримував товар на підставі цього договору, згідно довіреностей і, протягом дії зазначеного договору, і з його сторони не надійшло жодних претензій щодо кількості, якості, асортименту продукції, яка йому була поставлена у зазначений період позивачем.

Позивач свої зобов»язання за вказаним договором № 09/08 від 09.07.2008р. виконав, відповідач, в свою чергу, за поставлений товар, в порушення умов зазначеного договору, не розрахувався повністю.

З метою врегулювання спору у досудовому порядку та згідно вимог частини другої статті 530 ЦК України, позивачем, 16.12.2010 р. за № 20/К було виставлено відповідачу Претензію про сплату боргу в сумі 99957,40грн., після цього відповідач перерахував 8000грн.00коп.

Заборгованість відповідача перед позивачем складає 91 957 грн. 40 коп. основного боргу, що підтверджується матеріалами даної справи.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

ервинні документи відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що видаткові накладні та довіреності по справі - є первинними документами, а тому є належними і допустимими доказами в підтвердження спірної заборгованості.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті визначено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання, а частиною 3, що сторони можуть за взаємною згодою конкретизу вати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановле но інше.

Спірне зобов”язання виникло в силу укладеного договору № 09/08 поставки від 09.07.2008р., що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1. ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 цієї статті визначено, що застосування господарських санкцій повинно га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Частиною 3 цієї ж статті, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції.

Статтею 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 2 цієї статті, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 219 ГК України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

П. 3 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач, крім основної суми боргу, просить стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 3591 грн. 66 коп., яка нарахована відповідно до частини першої п. 4.2. договору № 09/08 від 09.07.2008 р. від суми боргу, який відповідачем не погашений у строки визначені цим договором, при ставках НБУ, які діяли у період за який нараховується пеня (Розрахунок в матеріалах справи).

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002р. № 2921-111, передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 ст. 343 ГК України чітко визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 702 грн. 90 коп. - 3% річних (розрахунки в матеріалах справи), які нараховано відповідно до статті 625 ЦК України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заслухавши пояснення сторін, які прибули в дане судове засідання, оглянувши та дослідивши подані сторонами документи, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення в повному обсязі.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 1, 2, 4, 4-3 4-7, 12, 15, 18, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44 - 49, 69, 77, 82 85, 116 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовільнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільного українсько-російського підприємства «Технобуд»( вул. Ольги Басараб, будинок, 11, А, кв.8, м. Львів, код ЄДРПОУ 13815583) на користь Відкритого акціонерного товариства «Дрогобицький завод залізобетонних виробів» (вул. Фабрична, 61, м. Дрогобич, Львівська область, код ЄДРПОУ 05505495) 91957 грн. 40 коп. основного боргу, 3 591 грн. 66 коп. пені, 702 грн. 90 коп. 3% річних, 962 грн.60 коп. - державного мита та 236 грн.00 коп. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 93 ГПК України.