Рішення № 15142468, 28.04.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.04.2011 Справа № 5008/479/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Італстиль”, м. Київ

до відповідача фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород

про стягнення заборгованості в сумі 79235,22 грн. (в т. ч. 64187,62 грн. основного боргу; 3503,17 грн. 3 % річних та 11544,43 грн. інфляційних збитків)

Суддя Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача не зявився (явка на розсуд сторін)

Від відповідача не зявився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „Італстиль”, м. Київ до фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород про стягнення заборгованості в сумі 79235,22 грн. (в т. ч. 64187,62 грн. основного боргу; 3503,17 грн. 3 % річних та 11544,43 грн. інфляційних збитків)

На вимогу суду відповідач копію свідоцтва на право зайняття підприємницької діяльності та письмового відзиву на позов з доказами в його обґрунтування не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка відповідача у судове засідання не є правовою правовою перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

Повідомлення підтверджує завчасне вручення відповідачу 27.04.2011 року ухвали від 19.04.2011 року про порушення провадження у справі, де вказано про місце і час призначення розгляду справи, чим забезпечено йому реалізацію Конституційного права на судовий захист (п.4 ст. 129 Конституції України).

Відповідач не скористався своїм правом щодо направлення свого представника для участі в судовому засіданні.

Позаяк, суду не надано відповідачем доказів чи відомостей поважних причин неможливості його участі в судовому засіданні, як і не надано суду будь яких доказів про відсутність боргу.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/479/2011

від 28.04.2011 року

До того ж, у разі дійсного бажання забезпечення представництва відповідачем у судовому засіданні завчасне повідомлення судом про час і місце судового засідання не позбавило відповідача у виборі кола субєктів такого представництва у суді відповідно до ст. 28 ГПК України.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, докази чого знаходяться в матеріалах справи.

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, суд

ВСТАНОВИВ:

Заборгованість відповідача в сумі 64187,62 грн. основного боргу щодо оплати за поставлені, згідно договору поставки № 8 від 01.03.2007 року, будівельні матеріали, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- видатковими накладними: № РН 0001073 від 22.09.2008 року, № РН 0001137 від 09.10.2008 року, № РН 0000346 від 19.05.2009 року, № РН 0000773 від 04.08.2009 року та № РН 0000850 від 20.08.2009 року;

- довіреностями: ЯПГ № 310226 від 22.09.2008 року, ЯПЗ № 655061 від 09.10.2008 року, № 115 від 19.05.2009 року, № 153 від 04.08.2009 року та № 172 від 20.08.2009 року;

- актом звірки розрахунків станом на 31.03.2010 року;

- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

Заявлені вимоги позивача (претензія № 3 від 17.01.2011 року) про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново господарські зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобовязання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобовязання кредитор вправі вимагати виконання обовязку від боржника у випадку невиконання

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/479/2011

від 28.04.2011 року

останнім своїх зобовязань у відносинах. Підставою виникнення зобовязання є

юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобовязальні відносини між сторонами, є поставка будівельних матеріалів (ст. 11 ЦК України).

Отже, обовязок відповідача оплатити вартість поставлених будівельних матеріалів є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Між тим, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 ЦК України).

Відтак, договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також, 3% річних від простроченої суми (п. 2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині стягнення 3503,17 грн. 3 % річних та 11544,43 грн. інфляційних збитків правомірні і підлягають задоволенню.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності субєктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обовязкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно правової відповідальності.

Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

Застосовуючи у нормах цивільного законодавства морально правових категорій „справедливість”, „розумність”, „добросовісність” і активне застосування відповідних загальноправових та галузевих принципів при здійсненні судочинства, судом виокремлюються ті норми Цивільного кодексу

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/479/2011

від 28.04.2011 року

України, які вимагають додержуватися моральних засад суспільства при визначенні обсягу цивільної правоздатності, здійсненні цивільних прав і обовязків (ч.1 ст. 19, ч.4 ст. 13, ч.4 ст. 26, ч.2 ст. 300, ч.2 ст. 319 ЦК України). Законодавчо закріплений імператив добросовісності і у зобовязальних відносинах (ч.3 ст. 509 ЦК України).

У порушеному контексті є також те значення, що надається моралі, саме як одному з головних елементів визначення суті права у рішеннях Конституційного суду України, зокрема, (рішення КСУ від 24.03.2005 року № 2-рп/2005 та від 02.11.2004 року № 15-рп/2004), де зазначено: „одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства”.

При постановленні судового рішення враховується характер зобовязання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобовязання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно

правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/479/2011

від 28.04.2011 року

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2, 22 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Італстиль” (м. Київ, проспект Воззєднання, 19, к.215; код 33299223) суму 64187,62 (шістдесят чотири тисячі сто вісімдесят сім грн. 62 коп.) основного боргу; 3503,17 (три тисячі пятсот три грн. 17 коп.) 3% річних; 11544,43 (одинадцять тисяч пятсот сорок чотири грн. 43 коп.) інфляційних збитків та 793 (сімсот девяносто три грн.) у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість грн.) у відшкодування витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.