Ухвала суду № 15140912, 13.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" квітня 2011 р. м. КиївК-23322/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Федорова М.О.

при секретаріКравченко В.О.

за участю представника

позивача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Суми-Петрол»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010

у справі № 2а-911/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Суми-Петрол»

до Державної податкової інспекції в місті Суми

про визнання нечинним податкового повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2010 позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Суми №0001442312/0/82999 від 02.12.2009 про визначення ТОВ «Суми-Петрол»податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 1453692,00 грн., з яких 969128,00 грн. основного платежу та 484564,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010 постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

ТОВ «Суми-Петрол»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Податкове повідомлення-рішення від 02.12.2009 № 0001442312/0/82999 про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 1453692 грн., з яких 969128,00 грн. основного платежу та 484564,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, прийнято ДПІ у м. Суми за результатами висновків перевірки, зафіксованих в акті від 19.11.2009 № 8058/2312/30497520/102 за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР. Порушення вимог даної норми закону полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість у грудні 2008 року у сумі 208486 грн., січні 2009 року у сумі 35815 грн., лютому 2009 року у сумі 34100 грн. та березні 2009 року у сумі 690727 грн., сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів без мети їх використання у власній господарській діяльності.

Такого висновку податкова інспекція дійшла виходячи з того, що частину придбаних позивачем нафтопродуктів за договором № 12/08-9 від 30.12.2008 з ТОВ «Содаліт»у грудні 2008 року, січні та лютому 2009 року та за договором № 515/2009-СП від 02.03.2009 з ТОВ «Оптіма Трейд»у березні 2009 року, позивач реалізував згідно із договором № 03/09-11 від 31.03.2009 покупцю ТОВ «Нефтяна торгівельна компанія»за цінами, нижчими ніж ціни придбання, в результаті чого позивач отримав збиток в сумі 4846771,80 грн., тобто позивач не використав придбані товари у власній господарській діяльності, метою якої є отримання прибутку.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що придбаний позивачем товар зберігався на ВАТ «Дніпронафтопродукт»згідно із договором № 2912/08-5 від 29.12.2008 на зберігання нафтопродуктів.

Визнаючи нечинним податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що податковому органу не надано право визначати рівень цін здійснення реалізації платником податку товарів, визначати економічну доцільність проведення господарських операцій або в інший спосіб втручатися в господарську діяльність платника податку. При цьому, застосувавши положення п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд зазначив, що податковим органом не надано доказів тому, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом. Пославшись на положення п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд вказав, що окремий правочин не може бути оцінений з точки зору його відповідності визначенню господарської діяльності, оскільки останньою є триваюча в часі послідовність дій, направлених на отримання доходу.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції мотивував свою позицію тим, що реалізація позивачем нафтопродуктів за ціною нижчою ніж та, за яку вони придбавалися у ТОВ «Содаліт»та ТОВ «Оптіма Трейд», а також купівля наступного дня після реалізації нафтопродуктів у ТОВ «Вест-Траст»за цінами вищими, ніж ті, за якими паливо було раніше реалізовано, свідчить про завідоме здійснення позивачем збиткових операцій. До того ж, позивач протягом усього періоду, що перевірявся, декларував збитки, в тому числі у 2008 році в сумі 5811,5 тис.грн., 1 півріччі 2009 року в сумі 10431,1тис.грн., що свідчить про здійснення діяльності, не направленої на отримання доходу.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими судові рішення, оскільки останні постановлені без повного та всебічного зясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справ.

Висновки суду першої інстанції є безпідставними, оскільки податковий орган не визначав рівня цін реалізації позивачем товарів, не визначав економічну доцільність проведення господарських операцій та не втручатися в інший спосіб у господарську діяльність платника податку. З акту перевірки та матеріалів справи вбачається, що податковий орган, дійшовши висновку про заниження позивачем податкових зобовязань з податку на додану вартість, виходив з того, що позивач завищив податковий кредит за спірні періоди внаслідок порушення вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суть якого полягала у віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість сплаченого (нарахованого) у звязку придбанням товарів без мети їх подальшого використання у межах господарської діяльності, направленої на отримання доходу. При цьому податковий орган не ставив під сумнів відповідність визначених позивачем при продажу нафтопродуктів цін рівню звичайних.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи помилково застосував положення п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якими регламентується порядок визначення звичайних цін.

Зі змісту п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»випливає, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зі змісту підпункту 1.32 статті 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»вбачається, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на наведені положення законодавства, суди при вирішенні даної справи належним чином не зясували, чи мав позивач саме при укладенні договору купівлі-продажу з продавцями нафтопродуктів - ТОВ «Содаліт»та ТОВ «Оптіма Трейд» та придбанні таких нафтопродуктів мету у подальшому їх використовувати в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності будь-якої діяльності, направленої на отримання доходу у будь-якій формі та здійснюваної у відповідності з визначеними цілями.

При цьому потрібно врахувати, що збитковість господарської діяльності сама по собі не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід. Разом з тим, у разі встановлення на підставі належних та достатніх доказів тієї обставини, що платник податку мав на меті придбання та продаж товарів протягом нетривалого часу за нижчою ціною від ціни їх придбання без певних економічних на те причин, що випливають із звичайного комерційного ризику, така діяльність не може бути визначена як господарська.

Суд касаційної інстанції також звертає увагу суду на визначений позивачем у позовній заяві спосіб захисту: «визнати нечинними податкові повідомлення-рішення». Такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), може стосуватися лише нормативно-правового акту, який стає нечинним, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Індивідуального ж акту може стосуватися вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). У такому разі протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Суми-Петрол»задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2010 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

М.О. Федоров