Постанова № 15129368, 31.03.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2011 року м. Запоріжжя                               Справа № 2а-9815/10/0870

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді          Янюк О.С.,

при секретарі судового засідання Пекній Т.В.

за участю представників:

позивача –           ОСОБА_1 (протокол зборів засновників від 16.12.2009);

          ОСОБА_2 (довіреність від 12.01.2011 №3);

                    ОСОБА_3 (довіреність від 30.03.2011 №7);

відповідача –          ОСОБА_4 (довіреність віл 04.01.2011 №9/8/10)

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовелектрокабель», м. Бердянськ Запорізької області

до Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Азовелектрокабель» (далі – ТОВ «Азовелектрокабель», позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду (далі-суд) із адміністративним позовом до Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області (далі – Бердянська ОДПІ, відповідач), в якому просить визнати недійсними:

податкове повідомлення-рішення від 11.11.2010 №0001762310/0 про нарахування податкового зобов’язання у сумі 31274,22грн., у тому числі 20849,48грн. – з податку на прибуток та 10424,74грн. штрафних (фінансових) санкцій;

податкове повідомлення-рішення від 11.11.2010 №0001772310/0 про нарахування податкового зобов’язання у сумі 58770,45грн., в тому числі 39180,30 грн. – податку на додану вартість та 19590,15 грн. – штрафних (фінансових) санкцій.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, і просили задовольнити їх у повному обсязі, та надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях від 14.01.2011 №5, від 24.01.2011 №8, від 02.03.2011 №15. Зокрема вказують, що відповідачем порушені приписи Закону України «Про державну податкову службу», а саме: строк проведення перевірки, запит первинної документації після проведення перевірки. Крім того, зазначають, що відповідачем фактично проведено невиїзну документальну перевірку, хоча відповідач мав право на проведення тільки планової виїзної перевірки. Вважають, що акт від 29.10.2010 №176/23-208/30694214, який складений за результатами перевірки, не відповідає вимогам Закону України «Про державну податкову службу» та Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 №327, а саме: вибірково та неповно відображена інформація про документи, які використовувались під час перевірки, не об’єктивно проведений аналіз фінансово-господарської діяльності, висновки зроблені не на підставі первинних документів, неповно відображені показники підприємства у відповідній звітності, відсутні додатки до акту. Також відповідачем під час проведення перевірки не враховано, що ТОВ «Азовелектрокабель» у відповідності з Господарським кодексом України є малим підприємством, середня чисельність працюючих якого складає 12 людей, а об’єм валового доходу – не більше 2 млн. грн. на рік. Таким чином, висновки та методика перевірки, на думку позивача, не відповідає законодавству України та реальним обставинам. Крім того, позивач зазначає, що в умовах світової кризи підприємство було вимушено реалізовувати виготовлену продукцію за ціною, нижчою ніж собівартість. З урахуванням викладеного вважають спірні рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у наданих запереченнях від 28.01.2011 №1091/8/10,додаткових запереченнях від 12.03.2011, та просив у його задоволені відмовити. Зокрема зазначає, що під час перевірки перевіряючи діяли на підставі та в межах встановлених Законом України «Про державну податкову службу». Крім того, позивачем перевіркою достовірності відображення показників у поданих деклараціях з податку на прибуток встановлено, що позивачем завищено валові витрати, а саме: безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати на виготовлення продукції, яка в подальшому реалізовувалась покупцям за цінами, нижчими її повної собівартості, що для цілей оподаткування відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не може бути визнано як господарська діяльність. Зокрема, збиткові операції є результатом здійснення господарської діяльності між позивачем і його контрагентами, основним з яких є ВАТ «Фіолент», з яким укладено відповідний договір купівлі-продажу. Крім того, документальною перевіркою повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення всього у сумі 37275,28 грн., що є наслідком віднесення до податкового кредиту сум витрат по збитковим операціям. Таким чином, перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, встановлено його заниження у сумі 39320,08 грн. щодо посилання позивача на неврахування під час перевірки операцій з придбання ТМЦ без податку на додану вартість та їх використання в технологічному процесі зазначає, що висновки акта ґрунтуються на документах , наданих перевіряючим під час перевірки, проте підприємством у своїх листах до Бердянської ОДПІ не наведено жодного посилання щодо використання у виробництві в збиткових періодах ТМЦ, отриманих в якості поповнення статутного фонду. Крім того, вказує, що первинні документи щодо отримання від ПП ОСОБА_5 ТМЦ без ПДВ, містять суперечливі дані та не співпадають з даними бухгалтерського обліку підприємства. З урахуванням викладеного, вважає, що спірні рішення є правомірним та просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На підставі ст.160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документів, заслухавши пояснення представників сторін, судом установлені наступні обставини.

Посадовими особами Бердянської ОДПІ проведена виїзна планова перевірка ТОВ «Азовелектрокабель» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010. Повідомленням від 10.09.2010 №0120 позивач був повідомлений про проведення перевірки. Вказане повідомлення отримано уповноваженим представником позивача 10.09.2010, про що свідчить його підпис у відповідній графі розписки. Перевірка проводилась з 22.09.2010 по 12.10.2010. Відповідно до наказу Бердянської ОДПІ від 12.10.2010 №883 у зв’язку із значним періодом, що перевіряється термін проведення перевірки продовжено на 10 робочих днів, а саме: з 13.10.2010 по 26.10.2010.

Листом від 25.10.2010 №3158/10/23-113 «Про надання документів» Бердянська ОДПІ повідомила позивача про необхідність надання у строк до 26.10.2010 завірених копій документів, а саме: наказу про облікову політику підприємства протягом, витягу з головної книги підприємства по рахункам 23, 26, 701, 901, відомостей списання матеріалів з виробництва в готову продукцію в вартісному виразі в розрізі податкових періодів.

26.10.2010 ТОВ «Азовелектрокабель» направило на адресу відповідача лист №154, у якому повідомляло про необхідність 3-4 робочих днів для надання затребуваних документів через великий обсяг документів.

Позивачем вищевказані документи направлені до Бердянської ОДПІ супровідним листом від 29.10.2010 та отримані відповідачем 01.11.2010.

За результатами перевірки Бердянською ОДПІ складений відповідний акт від 29.10.2010 №176/23-208/30694214 (далі - Акт), у якому зазначається, що перевіркою встановлені порушення, зокрема:

пп.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – Закон №334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 21 024,21грн., у тому числі: за І квартал 2008 року - 2728,23грн.; за ІІ квартал 2008 року - 188,84грн.; за ІІІ квартал 2008 року – 807,82грн.; за IV квартал 2008 року – 4283,93грн.; за І квартал 2009 року - 6107,47грн.; за ІІІ квартал 2009 року – 1890,65грн.; за IV квартал 2009 року – 2428,30грн.; за ІІ квартал 2010 року – 2588,98грн.;

п.4.1, п.4.2 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі-Закон №168/97), у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 39 320,08грн., у тому числі: за серпень 2007 року – 2130,74грн.; листопад 2007 року – 1 984,77грн.; за січень 2008 року – 2 772,07грн.; за лютий 2008 року – 332,56грн.; за квітень 2008 року – 3 281,72грн.; за вересень 2008 року – 3 242,80грн.; за листопад 2008 року – 5 127,72грн.; за грудень 2008 року – 1 062,01грн.; за лютий 2009 року – 2 543,86грн.; за березень 2009 року – 2359,19грн.; за квітень 2009 року – 275,36грн.; за травень 2009 року – 2 044,80грн.; за червень 2009 року – 894,99грн.; за липень 2009 року – 249,92грн.; за вересень 2009 року – 2 352,26грн.; за жовтень 2009 року – 2 103,10грн.; за листопад 2009 року – 495,59грн.; за лютий 2010 року – 3 401,16грн.; за травень 2010 року – 502,20грн.; за червень 2010 року – 2163,26грн.

Не погоджуючись із висновками, викладеними у Акті, позивач 03.11.2010 направив до Бердянської ОДПІ заперечення. Листом від 08.11.2010 №201/8/23-1 «Про розгляд заперечень» відповідач повідомив, що у зв’язку із виявленням технічної помили при розрахунку матеріальної складової собівартості готової продукції, висновки Акта слід викласти в наступній редакції:

«Перевіркою встановлені порушення ТОВ «Азовелектрокабель»:

вимог пп.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 20849,48 грн., у тому числі: за І квартал 2008 року - 2728,23 грн.; за ІІ квартал 2008року - 188,84 грн.; за ІІІ квартал 2008 року – 807,82 грн.; за IV квартал 2008 року – 4283,93 грн.; за І квартал 2009 року - 6107,47 грн.; за ІІІ квартал 2009 року – 1890,65 грн.; за IV квартал 2009 року – 2253,97 грн.; за ІІ квартал 2010 року – 2588,98 грн.;

п.4.1 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону №168/97, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 39180,30 грн., у тому числі: за серпень 2007 року – 2130,74 грн.; листопад 2007 року – 1 984,77 грн.; за січень 2008 року – 2 772,07 грн.; за лютий 2008року – 332,56 грн.; за квітень 2008 року – 3 281,72 грн.; за вересень 2008 року – 3 242,80 грн.; за листопад 2008 року – 5 127,72 грн.; за грудень 2008 року – 1 062,01 грн.; за лютий 2009 року – 2543,86грн.; за березень 2009 року – 2 359,19 грн.; за квітень 2009 року – 275,36 грн.; за травень 2009року – 2 044,80 грн.; за червень 2009 року – 894,99 грн.; за липень 2009 року – 249,92 грн.; за вересень 2009 року – 2 352,26 грн.; за жовтень 2009 року – 2 103,10 грн.; за листопад 2009 року – 355,80 грн.; за лютий 2010 року – 3 401,16 грн.; за травень 2010 року – 502,20 грн.; за червень 2010року – 2163,26 грн.».

На підставі висновків перевірки та виявлених порушень відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення

від 11.11.2010 №0001762310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем – податок на прибуток (доходи) приватних підприємств усього 31 274,22грн., у тому числі за основним платежем – 20 849,48, за штрафними (фінансовими) санкціями – 10 424,74грн.;

від 11.11.2010 №0001772310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем – податок на додану вартість усього 58 770,45грн., у тому числі за основним платежем – 39 180,30грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 19 590,15грн.

Не погоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду.

Під час судового засідання позивачем частково визнано заниження ПДВ, а саме: невідповідність між зобов’язаннями та податковим кредитом за травень 2009 року у розмірі 2045,00грн., яка утворилась у результаті механічної помилки.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Діяльність органів державної податкової служби та її повноваження регламентуються Законом України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 №509-ХІІ (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – Закон №509-ХІІ).

Органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право, зокрема, здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків) (п.1 ч. 1. ст. 11 Закону №509-ХІІ).

Приписами ст. 11-1 11 Закону №509-ХІІ встановлено, що плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік.

Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Повідомленням від 10.09.2010 №0120 позивач був повідомлений про проведення перевірки. Вказане повідомлення отримано уповноваженим представником позивача 10.09.2010, про що свідчить його підпис у відповідній графі розписки.

Тривалість планової виїзної перевірки не повинна перевищувати 30 робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - 20 робочих днів.

Подовження термінів проведення планової виїзної перевірки можливе на термін не більш як 15 робочих днів, а стосовно суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів.

Із матеріалів справи вбачається, що зазначена перевірка позивача проводилась з 22.09.2010 по 12.10.2010, наказом Бердянської ОДПІ від 12.10.2010 №883 термін проведення перевірки продовжено на 10 робочих днів, а саме: з 13.10.2010 по 26.10.2010. Таким чином, перевірка позивача проводилась на протязі 25 робочих дні, а отже, твердження позивача про порушення (перевищення) строку проведення перевірки суд вважає необґрунтованим.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що організація Бердянською ОДПІ перевірки позивача є правомірною.

Посилань позивача на порушення відповідачем вимог Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 №327 суд вважає необґрунтованими, оскільки у акті здійснено систематичний виклад виявлених у ході перевірки фактів, проведено аналіз та викладені всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання, акт складено на паперовому носії, наведена інформація про документи, які використані під час перевірки тощо.

Відповідно до ст. 3 Господарського Кодексу України визначено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації є регулярною, постійною та суттєвою.

3 наведеного визначення випливає, що ознакою господарської діяльності особи є спрямованість такої діяльності на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Поняття «дохід» безпосередньо не визначено №334/94-ВР.

Разом із тим, Законом №334/94-ВР (пунктом 1.43 статті 1) передбачено можливість застосування для тлумачення положень зазначених нормативних актів термінологічного апарату інших законів із питань оподаткування. Відтак, визначення понять, наведені в інших законах з питань оподаткування, можуть застосовуватися для цілей Закону №334/94-ВР у частині, що не суперечить останньому.

За таких обставин тлумачення поняття «дохід», що вживається Законом №334/94-ВР, як складова визначення господарської діяльності, повинно здійснюватися з використанням норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» який безпосередньо містить поняття доходу.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» поняття дохід включає в себе, зокрема, суму будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь.

В цій частині поняття «дохід», визначене Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», кореспондується з нормою пункту 1.32 статті 1 Закону №334/94-ВР, яка передбачає, що дохід може бути одержаний в грошовій, матеріальній та нематеріальній формах.

Отже, поняття «дохід» для цілей податкового законодавства охоплює всі види надходжень, які набуваються платником податку у власність чи на його користь і мають вартісне вираження. При цьому отримання особою доходу не пов'язується з фактом перевищення надходжень такого платника податків над його витратами.

Таким чином, під поняттям доходу для цілей податкового законодавства, і в тому числі для Закону №334/94-ВР, слід розуміти всі майнові вигоди у будь-якій формі, отримані платником податку чи нараховані на його користь, незалежно від того, чи перевищує вартість відповідних майнових вигод витрати на їх одержання.

В свою чергу, наявність перевищення доходів платника податків над його витратами характеризується поняттям «прибуток», яке визначається нормами Закону №334/94-ВР і не є тотожнім за змістом поняттю «дохід».

Відтак, господарською в розумінні Закону №334/94-ВР є будь-яка діяльність особи, спрямована на одержання майнових вигод у будь-якій формі, незалежно від отримання такою особо прибутку від зазначеної діяльності.

За таких обставин суд вважає, що отримання платником податку збитків від окремих господарських операцій не є саме по собі свідченням відсутності мети такого платника податку на здійснення господарської діяльності.

Крім того, із матеріалів справи судом встановлено, що позивач за період, що перевірявся, здійснював господарську діяльність, спрямовану на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, при цьому безпосередня участь підприємства в організації такої діяльності була регулярною, постійною і істотною.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі – валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляють) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР, до складу валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охорони праці.

Згідно із пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334/94-ВР, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбудеться будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку – день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пунктом 5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР встановлено вичерпний перелік випадків, коли витрати підприємства не відносяться на валові витрати. Вказані норми законодавства не передбачають виключення із складу валових витрат понесених при продажу продукції за цінами, що нижче собівартості, якщо вони були визначені, виходячи із звичайних цін.

Так, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно визначення, що міститься у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.199 № 996, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 вказаного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі-Закон №996-ХІV), встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до п.2.15 та 2.16 зазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі – Положення), забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форма), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складення первинного документа.

Із матеріалів справи вбачається та представником відповідача не заперечується, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, складені контрагентами, на підставі яких позивачем віднесено до складу валових витрат.

Згідно п. 5.11. Закону №334/94-ВР, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

У той же час Закону №334/94-ВР не визначає обов'язок платника податків коригувати валові витрати при продажу товарів за ціною, нижчою від за фактичну собівартість.

Обов'язковою умовою віднесення вартості придбаних товарів на валові витрати Закон №334/94-ВР визначає вимогу щодо подальшого використання виготовлених товарів у власній господарській діяльності.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що основним напрямком підприємницької діяльності позивача є виготовлення кабельно-провідникової продукції та її подальша реалізація, тобто використання у власній господарській діяльності.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення» встановлено право позивача самостійно визначати та реалізовувати будь-яку продукцію, крім тієї, по якій здійснюється державне регулювання цін і тарифів, за вільними (договірними) цінами, в тому числі, за ціною, нижчою собівартості.

З огляду на викладене, суд вважає, що реалізація продукції нижче собівартості це власне комерційний ризик підприємства, а не проведення збиткових операцій.

Ураховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що ТОВ «Азовелектрокабель» порядку та у розмірі, передбаченому нормами чинного законодавства, задекларовано валові витрати.

Згідно п.1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР, податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідності до п.4.1. ст.4 Закону №168/97 база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку (пп.7.3.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97).

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону №168/97, у випадку якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними та іншими документами, передбаченими вищезазначеним підпунктом, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену відповідними документами.

Вказані норми законодавства не передбачають виключення із складу податкового кредиту витрат понесених при продажу продукції за цінами, що нижче собівартості, якщо вони були визначені, виходячи із звичайних цін.

Крім того, слід зазначити, що дату виникнення права платнику податку на податковий кредит регулюють лише положення п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР, яким визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Тобто, податкова накладна є підставою для віднесення сум ПДВ для визначення податкового кредиту.

В Акті відповідач, аналізуючи положення Закону №168/97, робить висновок, що валові витрати виробництва (обігу) складаються з понесених платником податку у межах господарської діяльності, тобто від операцій з продажу товарів, за якими отримано прибуток, так як це засвідчує здійснення підприємницької діяльності. Порушення, на думку відповідача, відбулося внаслідок реалізації готової продукції за ціною нижче їх собівартості, що призвело до заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

Такий висновок Бердянської ОДПІ суд вважає є помилковим та спростовується вищевикладеним.

Крім того, судом враховано, що під час судового засідання позивачем визнано частково порушення заниження ПДВ, а саме: невідповідність між зобов’язаннями та податковим кредитом за травень 2009 року у розмірі 2045,00грн., яка утворилась у результаті механічної помилки.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач у відповідності до приписів податкового законодавства було сформовано валові витрати та податковий кредит у відповідних періодах.

З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні, на підставі яких позивачем здійснено віднесення до складу валових витрат та нарахування податкового кредиту з ПДВ відповідних сум, оформлені у відповідності до приписів чинного законодавства, зауважень з приводу неналежного заповнення податкових накладних з боку відповідача не зроблено.

Щодо посилання відповідача на невідповідність первинних документів щодо отримання товарно-матеріальних цінностей без ПДВ даним бухгалтерського обліку, то суд вважає їх необґрунтованими, вони спростовуються також наявними в матеріалах справи документами.

З аналізу наведеного вбачається, що висновки, зроблені відповідачем в Акті про порушення позивачем податкового законодавства, є необґрунтованими, недоведеними та передчасними, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем на підставі встановлених актом перевірки порушень, є протиправними та підлягають скасуванню в частині.

Відповідно до ч.1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вище викладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність прийнятих рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 161-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області від 11.11.2010 №0001762310/0.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області від 11.11.2010 №0001772310/0 в частині визначення суми податкового зобов’язання с податку на додану вартість у розмірі 55703,25грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 37135,50грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 18567,75грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України – з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку,передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 05.04.2011.

Суддя                                                  О.С.Янюк