Рішення № 15126804, 04.05.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/9704.05.11 За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 До Товариства з обмеженою відповідальністю «Анатолія»

Про стягнення 64058,95 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_2 по дов. № б/н від 15.02.2011

Від відповідача не зявився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Анатолія»48000,00 грн. боргу по орендній платі та 16058,95 грн. боргу за комунальні платежі за неналежне виконання взятих на себе останнім зобовязань згідно договору найму (оренди) житла № 01/06-2009.

Представником позивача 04.05.2011 до відділу діловодства в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 56000 грн. боргу по орендній платі та 16058,95 грн. боргу за комунальні платежі. Також в цій заяві позивач просить стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на юридичні послуги в розмірі 6400 грн.

Відповідач в судове засідання 04.05.2011 не зявився, письмовий відзив на позов не подав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 08.04.2011 та ухвал від 21.04.2011, від 28.04.2011 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвали суду надсилалась за адресою, що зазначена в позовній заяві та є юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 26.04.2011 : м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 12-А.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 04.05.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.06.2009 між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (наймодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Анатолі»(наймач) було укладено договір найму (оренди) житла № 01/06-2009 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1. договору наймодавець передав, а наймач прийняв приміщення (тимчасове користування) будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та належить йому на праві приватної власності.

Спір виник в звязку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди та витрати, в звязку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 56 000 грн. по орендній платі та 16058,95 грн. по комунальним платежам.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За умовами п. 6.1. договору будинок вважається переданим наймачу при підписанні цього договору.

Згідно п. 5.1. договору сторонами встановлено його строк з 01.06.2009 до 31.12.2011.

Пункт 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно п. 4.2. договору плата за користування складає 8 000 грн. за кожен місяць перебування.

Пунктом 4.3. договору визначено, що плата повинна вноситись в гривнях та в наступному порядку:

А) при підписанні цього договору за перший місяць, останній місяць найму житла в розмірі 16000 грн.;

Б) до 10 числа кожного місяця, наперед за кожен місяць проживання.

Отже, за період з червня 2009 по квітень 2011 року відповідач зобовязаний був сплатити плату за користування обєктом найму в загальному розмірі 184000 грн.

З наявної в матеріалах справи банківської виписки вбачається, що відповідачем систематично сплачувалась плата за користування обєктом найму, проте не в повному обсязі. Так, відповідачем було перераховано позивачу плату в загальному розмірі 128000 грн.

Відповідно до п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1. договору наймач зобовязався своєчасно вносити плату за користування предметом договору.

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобовязання щодо своєчасного внесення орендної плати в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка не оспорена відповідачем і становить 56 000 грн. (184000 грн. 128000 грн. = 56000 грн.)

Пунктом 4.4. договору передбачено, що відшкодування за електроенергію, газ та телефонні переговори (місцеві розмови з лімітом 160 грн.), експлуатацію кабельних мереж, експлуатаційні витрати ЖЕКу сплачує наймач.

Проте в порушення умов договору відповідач повністю не відшкодував витрати за електроеннергію, газ, водопостачання, водовідведення та вивіз сміття.

Згідно банківської виписки відповідачем було сплачено за комунальні послуги 14 241,34 грн.

Наявними в матеріалах справи рахунками та квитанціями підтверджується, що позивач змушений був самостійно сплатити за газ 25 451,79 грн., за електричну енергію 3 867,88 грн., за водопостачання та водовідведення 929,62 грн., за вивіз сміття 51 грн.

Отже, позивачем загалом було сплачено за газ, електричну енергію, водопостачання, водовідведення та вивіз сміття 30 300,29 грн.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобовязання щодо відшкодування комунальних платежів в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка не оспорена відповідачем і становить 16 058,95 грн. (30 300,29 грн. - 14 241,34 грн. = 16 058,95 грн.)

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі 56 000 грн. та комунальні платежі в сумі 156058,95 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати позивача по оплаті юридичних послуг в розмірі 6 400 грн. не підлягають стягненню з відповідача, оскільки

Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про адвокатуру»оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським обєднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про адвокатуру», адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, обєднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські обєднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських обєднань.

З договору про надання юридичних послуг № 28/2 від 28.02.2011 вбачається, що виконавцем даного договору є Фізична особа підприємець ОСОБА_3. Крім того, як вбачається з квитанції № 43 від 02.03.2011 про оплату послуг за договором № 28/2 від 28.02.2011 кошти в розмірі 6400 грн. перераховані саме Фізичній особі підприємцю ОСОБА_3

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Таким чином, послуги Фізичної особи підприємця ОСОБА_3, по наданню юридичної допомоги не входять до складу судових витрат, які відшкодовуються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п. 1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»зайво сплачене позивачем державне мито в розмірі 79 (сімдесят девять) грн. 41 коп. підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Анатолія»(м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 12-А, код ЄДРПОУ 32799174) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідент. номер НОМЕР_1) 56 000 (пятдесят девять тисяч) грн. 00 коп. боргу по орендній платі, 16058 (шістнадцять тисяч пятдесят вісім) грн. 95 коп. боргу за комунальні платежі, 720 (сімсот двадцять) грн. 59 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Повернути Фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідент. номер НОМЕР_1) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в розмірі 79 (сімдесят девять) грн. 41 коп., яке було сплачено квитанцією № 244 від 14.12.2011. Квитанцію 244 від 14.12.2011 залишити в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 3/97.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 06.05.2011