Рішення № 15120509, 20.04.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.04.11 р. Справа № 10/79пн

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Трактат”, м.Маріуполь, ЄДРПОУ 36127155

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський універмаг „Україна”, м.Маріуполь, ЄДРПОУ 01558773

про визнання права власності

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1. по дов.

від відповідача: ОСОБА_2. по дов.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Трактат”, м.Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог №16 від 20.04.2011р.) до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський універмаг „Україна”, м.Маріуполь про визнання за позивачем права власності на будівлю трансформаторної підстанції площею 111,7 кв.м (літера М-1), ганок (літера м, м-1, м-2), які розташовано за адресою: м.Маріуполь, пр.Леніна, 69.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність у нього права користування земельною ділянкою, на якій Відкритим акціонерним товариством „Маріупольський універмаг „Україна” проведено будівництво трансформаторної підстанції та ганку, а також на відсутність будь-яких порушень прав інших осіб при здійсненні будівництва вказаного майна.

Відповідач у відзиві №99 від 18.04.2011р. підтвердив обставини, викладені у позовній заяві, будь-яких заперечень проти позову не надав.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого рішення по справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, суд вважає позовні вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Згідно із ч.2 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Виходячи зі змісту положень ст.376 Цивільного кодексу України, загальне правило ч.2 ст. 376 вказаного Кодексу України встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.

За приписами ч.5 вказаної статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Одночасно, згідно із ч.6 ст.376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна у судовому порядку шляхом визнання права власності на нього за особою, яка хоча і не здійснила будівництво майна, проте є власником (користувачем) земельної ділянки, на якій цей обєкт знаходиться.

При цьому, для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно зясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи, а саме: наявність наданої у передбаченому законом порядку у користування земельної ділянки, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих обєктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За змістом ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Порядок надання у постійне користування земельних ділянок та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст.123, 124 Земельного кодексу України та Законом України „Про оренду землі”.

В силу ст.124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно із ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Як встановлено судом, на підставі рішень №479 від 17.11.2004р., №160/4 від 20.04.2005р. Маріупольської міської ради 10.08.2005р. між Маріупольською міською радою (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством „Маріупольський універмаг „Україна” (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки.

За змістом п.п.1, 2 вказаного договору орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,651 га, яка знаходиться по пр.Леніна, 69 у Жовтневому районі м.Маріуполя.

Виходячи зі змісту п.18 договору оренди від 10.08.2005р. земельна ділянка була передана у користування відповідачу для роздрібної торгівлі у неспеціалізованому магазині без переваги продовольчого асортименту (експлуатації будинку універмагу).

Відповідно до акту приймання-передачі від 11.08.2005р. орендодавець передав, а орендар прийняв у користування вказану вище земельну ділянку.

Як встановлено судом, рішенням №5/46-7044 від 19.10.2010р. Маріупольської міської ради було припинено право оренди земельної ділянки площею 0,651 га по пр.Леніна, 69 у Жовтневому районі м.Маріуполя Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський універмаг „Україна” та розірвано договір оренди земельної ділянки від 10.08.2005р.

При цьому, 12.11.2010р. на підставі рішення №5/46-7044 від 19.10.2010р. Маріупольської міської ради між Маріупольською міською радою (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трактат” (орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки, за змістом якого орендар надав, а орендодавець прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,651 га, яка розташована по пр.Леніна, 69 у Жовтневому районі м.Маріуполя.

Таким чином, з моменту укладання договору оренди земельної ділянки від 12.11.2010р. та на теперішній час законним користувачем земельної ділянки площею 0,651 га, яка розташована за адресою: м.Маріуполь, пр.Леніна, 69, у розумінні норм ст.ст.116, 124, 126 Земельного кодексу України є позивач.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України „Про планування і забудову територій” замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користування земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови.

Згідно з вимогами ч.ч.1, 2, 17 ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій” дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Як свідчать матеріали справи, без відповідного дозволу на виконання будівельних робіт задля забезпечення належного користування будівлею універмагу на наданій в оренду земельній ділянці відповідачем було проведено будівництво трансформаторної підстанції та ганку.

За результатами технічної інвентаризації, Комунальним підприємством „Маріупольське бюро технічної інвентаризації” складено технічний паспорт, в якій відображено конструктивні елементи та технічні характеристики збудованого відповідачем майна.

Відповідно до наявного у матеріалах справи листа №14 від 14.01.2011р. Комунального підприємства „Маріупольське бюро технічної інвентаризації” будівництво трансформаторної підстанції (літера М-1) та ганку (літера м, м-1, м-2) проведені самовільно.

Таким чином, враховуючи приписи ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій”, зміст листа №14 від 14.01.2011р. та пояснення відповідача, суд дійшов висновку, що проведене Відкритим акціонерним товариством „Маріупольський універмаг „Україна” будівництво трансформаторної підстанції та ганку, є самочинним будівництвом.

При цьому, до матеріалів справи не надано яких-небудь доказів порушення позивачем прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні повноважень користувача відповідної земельної ділянки на підставі договору оренди від 12.11.2010р., а також порушення відповідачем прав та законних інтересів інших осіб при проведенні будівельних робіт.

Зокрема, у матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності звернень Маріупольської міської ради до відповідача чи позивача, до суду з вимогою щодо знесення самочинного будівництва, усунення припущених порушень прав інших осіб внаслідок здійснення цього будівництва.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності порушень прав інших осіб під час проведення спірного самочинного будівництва Відкритим акціонерним товариством „Маріупольський універмаг „Україна”.

Крім того, згідно з наданим до матеріалів справи висновком технічного дослідження, який складено Товариством з обмеженою відповідальністю „Донбасспецмонтаж” (ліцензія серії АВ №153610) несучі та огороджувальні конструкції трансформаторної підстанції (літера М-1) з ганком (літери м, м-1, м-2), які розташовані по пр.Леніна, 69 у м.Маріуполі знаходяться у задовільному технічному стані (ІІ категорія технічного стану) та можуть експлуатуватися в подальшому; технічний стан вказаних обєктів забезпечує їх безпечну та надійну експлуатацію.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з того, що згідно із ліцензією серії АВ №153610 Товариству з обмеженою відповідальністю „Донбасспецмонтаж” надано право обстеження та оцінювання технічного стану будівельних конструкцій, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання відповідачем будівельних норм і правил при проведенні будівництва спірних обєктів нерухомого майна.

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.

Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не повязаних з позбавленням володіння.

За висновками суду, виходячи зі змісту ч.5 ст.376 Цивільного кодексу України, звернення до суду з вимогами про визнання права власності визнано законодавцем як єдиний можливий спосіб узаконення самочинного будівництва. При цьому, у такому випадку рішення суду опосередковує не захист вже наявного у особи права власності, а виступає саме правостворюючим чинником, що випливає із ч.5 ст.11 цього Кодексу, та направлено на захист майнових, охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю „Трактат” особи, що є законним користувачем земельної ділянки, на якій Відкритим акціонерним товариством „Маріупольський універмаг „Україна” проведено будівництво трансформаторної підстанції та ганку.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що спірні обєкти збудовано на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи, що технічний стан спірних обєктів забезпечує її подальшу безпечну експлуатацію, позовні вимоги про визнання права власності на будівлю трансформаторної підстанції площею 111,7 кв.м (літера М-1), ганок (літера м, м-1, м-2), які розташовано за адресою: м.Маріуполь, пр.Леніна, 69, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд наголошує, що Відкрите акціонерне товариство „Маріупольський універмаг „Україна” в порядку норм ч.6 ст.376 Цивільного кодексу України має право на відшкодування витрат по будівництву спірних обєктів нерухомості.

Виходячи з того, що з боку відповідача не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі, згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Трактат”, м.Маріуполь до Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський універмаг „Україна”, м.Маріуполь задовольнити повністю.

Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Трактат”, м.Маріуполь на будівлю трансформаторної підстанції площею 111,7 кв.м (літера М-1), ганок (літера м, м-1, м-2), які розташовано за адресою: м.Маріуполь, пр.Леніна, 69.

У судовому засіданні 20.04.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя Любченко М.О.

Повне рішення складено 26.04.2011р.