Постанова № 15117708, 19.04.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«13» квітня 2011 року Справа № 54/247-10

          Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шевель О. В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

при секретарі Деркач Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача –не з’явився;

відповідача –Кот Т.В. за довіреністю №06-1/954 від 12.04.2011 року;

третьої особи –не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№1105Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 31.01.2011 року по справі № 54/247-10

за позовом ТОВ «Балаклійський олійний завод», с. Борщівка Балаклійського району Харківської області

до ПАТ «АКБ «Базис», м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Г.О, м. Харків

про визнання недійсним договору іпотеки

встановила:

В листопаді 2010 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив визнати недійсним договір іпотеки № 76 від 19.11.2007 року, що укладений між сторонами по даній справі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 31.01.2011 року по справі № 54/247-10 (суддя Хачатрян В.С.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким визнати недійсним договір іпотеки № 76 від 19.11.2007 року, укладений між ТОВ «Балаклійський олійний завод»та ПАТ «АКБ «Базис». В обґрунтування своїх заперечень, позивач, зокрема, посилається на те, що при розгляді справи судом першої інстанції не був залучений у якості третьої особи боржник за основним кредитним договором №51/70 від 19.11.2007 року, а саме: ТОВ «Авіта Сам». Тобто судом не було з’ясовано усі обставини справи, а саме: чи дійсний на теперішній час кредитний договір №51/70 від 19.11.2007 року, а без цього, на думку скаржника. не можливо зробити висновок чи діє на сьогоднішній день договір іпотеки, чи дійсно ТОВ «Авіта Сам»не виконує зобов’язань стосовно погашення кредиту.

Крім того, як стверджує апелянт, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивач стосовно того, що між позивачем та відповідачем не було укладено договору поруки, а тому позивач не набув статусу майнового поручителя, та, відповідно, не може бути стороною за договором застави в силу приписів ст. ст. 583, 553 ЦК України.

Позивач посилається на те, що спірний договір не містить всіх його істотних умов, зокрема, умов щодо розміру відсотків за користування кредитом за договором. Не визначено строк сплати відсотків за даним кредитним договором. Окрім того, на думку скаржника, суд не надав належної оцінки доводам апелянта стосовно того, що договором застави забезпечено і вимоги, які можуть виникнути в майбутньому (п. 1.1 спірного договору № 76 від 19.11.2007 року).

Позивач посилається також на припинення поруки з тих підстав, що до основного кредитного договору № 57/70 від 19.11.2007 року без згоди позивача були внесені зміни, якими збільшено його обсяг відповідальності, що, на думку апелянта, є порушенням умов спірного договору та тягне за собою розірвання цього договору.

12.04.2011 року до канцелярії Харківського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з відрядженням його представника та неможливістю бути присутнім у судовому засіданні. В судове засідання 13.04.2011 р. представник позивача не з’явився.

Розглянувши заявлене позивачем клопотання, колегія суддів вирішила у його задоволенні відмовити, як необґрунтованому, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відрядження представника, необхідності такого відрядження саме у час, коли судом призначена до розгляду його ж апеляційна скарга.

До того ж, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не обмежує сторін у виборі кола осіб, які можуть представляти його інтереси в суді, а тому позивач, завчасно отримавши ухвалу апеляційного господарського суду про призначення його ж апеляційної скарги до провадження (ще 19.03.2011 р.) мав можливість вирішити питання щодо уповноваження для участі у справі іншу особу, або перенести строк відрядження (за наявності такого) на іншу дату.

Одночасно колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з наявних у справі матеріалів вбачається, що інтереси позивача має право представляти, щонайменш, дві особи: Василенко І.В. (довіреність строком дії до 01.09.2011 р. - а.с. 14) та Шаповалова В.М. (довіреність строком дії до 01.09.2011 р. –а.с. 41), а тому, на думку колегії суддів, у позивача була можливість направити до участі у справі одну з цих осіб, навіть за наявності доказів відрядження іншої особи.

Крім того, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов’язковою, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце засідання суду, за відсутності його представника.

Третя особа в судове засідання 13.04.2011 року не з’явилась, відзив на апеляційну скаргу не надала, про причини неявки суд не повідомила, хоча була належним чином повідомлена про час та місце судового засідання, про що свідчить залучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення від 18.03.2011 року.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав. Присутній у судовому засіданні 13.04.2011 року представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, та просив її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 31.01.2011 року по справі №54/247-10 залишити без змін з тих підстав, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не відносяться до суті спору і спростовуються наявними у справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника відповідача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, 19.11.2007 р. між відповідачем та ТОВ «Авіта Сам»було укладено кредитний договір № 51/07 про надання кредитної лінії, відповідно до умов якого відповідач відкриває ТОВ «Авіта Сам»кредитну лінію в сумі 4400000,00 грн. строком по 18.11.2010 р. на закупівлю сільгосппродукції, матеріалів, основних засобів та РФО.

З метою забезпечення виконання ТОВ «Авіта Сам»зобов'язань за згаданим кредитним договором, між позивачем (ТОВ «Балаклійський олійний завод») та відповідачем було укладено іпотечний договір № 76 від 19.11.2007р., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. та зареєстрований в реєстрі за № 4749.

Відповідно до п. 1.1. Іпотечного договору № 76 від 19.11.2007 р., в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Авіта Сам»за Кредитним договором №51/07 від 19.11.2007 року, позивач передав в іпотеку відповідачу майновий комплекс Балаклійського олійного заводу, а саме: земельну ділянку, площею 0,4096 га. розташовану на території с. Борщівка Борщівської сільської ради, Балаклійського району Харківської області, передану для обслуговування олійного заводу, яка належить позивачу на праві власності згідно з державним актом на право власності на землю, серії ХР 043280, зареєстрованим в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 15 від 12.04.2002 року, кадастровий номер: 63202808011:00:003:0088; виданим Борівською сільською радою на підставі рішення виконкому Борщівської сільської ради від 26.02.2002року№ 14; нежитлові будівлі: будівля контори, олійний цех з підвалом літ. «А-2», «А-1»загальною площею 811,1 кв. м.; трансформаторна підстанція літ. «Б»загальною площею 44,1 кв. м.; котельня літ. «В»загальною площею 140,9 кв. м.; насосна станція протипожежного водопостачання літ. «Г»загальною площею 27,2 кв. м., з надвірними спорудами - бункер для зберігання макухи та лузги літ. «№1», зливна яма літ. «№2», проміжний склад олії літ. «№3», склад олії літ. «№4», резервуари протипожежного запасу літ. «№5», паркан літ. «№6», замощення літ. «І»; розташовані за адресою Харківська область, Балаклійський район, с. Борщівка, вул. Крикунівка, 19, загальною площею 1023,3 кв. м, що належить позивачу на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності від 01.12.2003 року виданого на підставі рішення XI сесії ХХІV скликання від 07.10.2003 року №б/н, зареєстроване Балаклійським бюро технічної інвентаризації 01.12.2003 р. реєстраційний №3683147; обладнання згідно з переліком (таблиця № 2 додатку № 1 до Іпотечного договору). Вартість переліченого майна складає 9300000,00 грн.

Як в позові, так і в апеляційній скарзі позивач обґрунтовує свою позицію тим, що спірний договір іпотеки суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки між позивачем та відповідачем не було укладено договору поруки, а тому позивач не набув статусу майнового поручителя, а отже він не може бути стороною за спірним договором. Також позивач вказує на те, що сторони, укладаючи спірний договір, в порушення вимог ст. 638 ЦК України, не досягли згоди щодо таких його істотних умов як розмір забезпечення зобов'язання та термін виконання вимог відповідача, (заставодержателя).

Судом першої інстанції відповідні доводи позивача визнані такими, що не відповідають ані положенням чинного законодавства, ані фактичним обставинам справи, а відтак, у задоволенні позову було відмовлено.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його обгрунтованим та таким, що прийнято при повному та всебічному дослідженні усіх фактичних обставин справи, яким надана належна правова оцінка, а відтак, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, зважаючи на нижченаведене.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За приписами частин другої - п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Як вірно зазначає суд першої інстанції, обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на той факт, що він не може бути стороною за договором застави, оскільки не набув статусу майнового поручителям у зв'язку з тим, що обов'язки поручителя виникають в тому разі, коли є в наявності укладений договір поруки, а для того щоб третя особа набула статусу майнового поручителя з нею повинен бути укладений відповідний договір.

Такі твердження позивача не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, оскільки у відповідності до ст. 1 Закону України «Про іпотеку»іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання, виконання якого забезпечено іпотекою або до закінчення строку дії іпотечного договору. Основне зобов'язання - це зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечено іпотекою (ст. 1 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Отже, зважаючи на вищенаведені положення чинного законодавства, колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що порука і застава (іпотека) є різними самостійними способами забезпечення виконання зобов'язання, а відтак, твердження позивача з цього приводу обгрунтовано визнані судом першої інстанції безпідставними. При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що законодавство України не містить жодних положень щодо укладення окремого договору поруки для набуття майнового поручительства по договору іпотеки. Закон України «Про іпотеку»передбачає майнове поручительство третьої особи перед кредитором за виконання зобов'язань боржника в рамках вартості предмета іпотеки.

Відповідна позиція також знайшла своє відображення у п. 6 оглядового листа Вищого Господарського суду України від 30 травня 2001 р. №01-8/637 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань».

За таких умов, враховуючи те, що іпотека, як вид застави, визначається самостійним способом забезпечення виконання зобов'язання, основні положення про який чітко визначені Законом України «Про іпотеку», відповідно до якого і було укладено Іпотечний договір, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що пояснення позивача в цій частині не відповідають дійсності, спростовуються матеріалами справи та спрямовані виключно на уникнення відповідальності.

Крім того, як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні, мотивуючи позовні вимоги про визнання договору іпотеки № 76 від 19.11.2007 р. недійсним, позивач також посилається на те, що сторонами не узгоджено таких істотних умов договору застави як розмір забезпечення та термін виконання вимог за цим договором. Зокрема, позивач зазначає, що спірним договором не визначено розмір відсотків за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій, можливих збитків та строку їх сплати.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про заставу»у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї Із сторін повинна бути досягнута угода.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про іпотеку»іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб; зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; посилання на видачу заставної або її відсутність.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір іпотеки містить всі необхідні умови, передбачені законодавством для договорів такого виду. Згідно п. 1.1 Іпотечного договору, цей договір є забезпеченням виконання зобов'язань боржника перед Іпотекодержателем (відповідачем) в повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором № 51/07 від 19.11.2007 р., укладеним між Іпотекодержателем (відповідачем) та Боржником про надання кредитної лінії (з урахуванням можливих подальших додаткових договорів, в тому числі про збільшення основного зобов'язання, подовження терміну дії кредитного договору та зміну процентної ставки).

Згідно п. 1.2 Іпотечного договору Боржником Іпотекодержателя (відповідача), виконання зобов'язань якого за кредитним договором № 51/07 від 19.11.2007 р., забезпечуються цим іпотечним договором є ТОВ «Авіта Сам», код ЄДРПОУ 34393067, зареєстрований за адресою: 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 18, к. 711.

Відповідно до п. 6.1 Іпотечного договору договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення й діє до повного виконання боржником або іпотекодавцем (позивачем) зобов'язань за кредитним договором.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, саме п. 1.1, 1.2, 2.1, 61. Іпотечного договору передбачають розмір та строк виконання зобов'язання забезпеченого заставою, а також посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання, як це передбачено ст. 18 Закону України «Про іпотеку».

В п. 1.1 Іпотечного договору міститься ретельний опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та його реєстраційні данні, як це передбачено ст. 18 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до п. 5.7 Іпотечного договору при укладанні цієї угоди сторони дійшли згоди не здійснювати випуск заставної, тобто посилання про відсутність заставної також міститься в Іпотечному договорі.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, сторонами договору застави було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору передбачених ст. 12 Закону України «Про заставу», та ст. 18 Закону України «Про Іпотеку», а тому посилання позивача в цій частині також є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що недійсність та неукладеність договору за своєю правовою природою є різними поняттями, регулюються різними положеннями чинного законодавства та мають різні правові наслідки, а позивачем такі поняття фактично ототожнюються, що також є безпідставним.

Що ж стосується посилання позивача на те, що при розгляді справи судом першої інстанції не був залучений у якості третьої особи боржник за основним кредитним договором № 51/70 від 19.11.2007 року, а саме: ТОВ «Авіта Сам», а тому, на думку позивача, судом не було з’ясовано усі обставини справи, а саме: чи дійсний на теперішній час кредитний договір № 51/70 від 19.11.2007 року, а без цього, на думку скаржника. не можливо зробити висновок чи діє на сьогоднішній день договір іпотеки, чи дійсно ТОВ «Авіта Сам»не виконує зобов’язань стосовно погашення кредиту, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі посилання також є безпідставними, оскільки відповідне не впливає на суть позовних вимог та прийнятого судового рішення.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач, як особа, яка звернулася за захистом своїх порушених чи оспорюваний прав, в силу приписів ст. 33 ГПК України повинна була довести підстави для задоволення своїх вимог (в т.ч. і питання щодо дійсності чи недійсності кредитного договору), однак, доказів на підтвердження відповідного не надала. Присутній у судовому засіданні представник відповідача заперечував факт недійсності кредитного договору.

Що ж стосується питання виконання чи невиконання боржником своїх зобов’язань в межах кредитного договору, припинення поруки з тих підстав, що до основного кредитного договору №57/70 від 19.11.2007 року без згоди позивача були внесені зміни, якими збільшено його обсяг відповідальності, що, на думку апелянта, є порушенням умов спірного договору та тягне за собою розірвання цього договору, ін. –відповідне не має значення для даної справи про визнання недійсним договору іпотеки.

Отже, на думку колегії суддів, позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом та в подальшому під час розгляду справи як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції не доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст.ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

постановила:

У задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи відмовити.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Балаклійський олійний завод»залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 31.01.2011 року у справі № 54/247-10 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Шевель О.В.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Пуль О.А.

Повний текст постанови складено 18 квітня 2011 року.