Рішення № 15117347, 21.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 31/7021.04.11 За позовомЗаступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі

Державного комітету України із земельних ресурсів

до1. Київської міської ради

2. Обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу "ТЕХНОЛОГ",

м. Київ

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю “Будівельна спілки”, м. Київ

2.Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання недійсними рішення та державних актів на право власності на землю

Суддя Качан Н.І.

Представники:

Від прокуратуриГнатюк М.М. посвідчення № 196

Від позивача Сьомочкіна О.С. - пред. по довір. від 08.02.11р.

Від відповідача 1 Шинкаренко Я.В. дов. від 21.02.11р.

Від відповідача 2 не з'явився

Від третьої особи 1.Сторожук Т.Л. дов. від 01.04.10р.

Від третьої особи 2.Кузьменкова Ю.М. дов. від 21.10.10р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник генерального прокурора України звернувся з позовом про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 01.10.2007р. № 347/3181 та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2011р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 02.03.2011р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2011р. розгляд справи було відкладено на 24.03.2011р. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2011р. розгляд справи було відкладено на 07.04.2011р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2011р. розгляд справи було відкладено на 21.04.2011р. та продовжено строк вирішення спору за клопотанням учасників процесу, відповідно до ст. 69 ГПК України.

В судовому засіданні представник прокуратури позов підтримав в повному обсязі та заявив про необхідність застосування заходів забезпечення вимог, в звязку з існуючою загрозою перепродажу земельних ділянок.

Одночасно подав заяву про уточнення позовних вимог з клопотанням про відновлення строку позовної давності (том № 2 с. 26-30).

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та надав письмові пояснення і правове обґрунтування позовних вимог, акцентуючи увагу суду на порушення інтересів держави. Порядок створення та діяльності ЖБК регулюється ЦК України та ГК України, а також спеціальним Законом України «Про кооперацію», а тому створення ОКЖК «Технолог»вважає відбулося з істотними порушеннями діючих норм Житлового кодексу України та неузгодженості статутних вимог зазначеного кооперативу, оскільки, він немає достатніх правових підстав для отримання земельних ділянок для житлового будівництва безоплатно, відповідно до ч. 1 ст. 41 Земельного кодексу України. Крім того, зазначає, що при розпорядженні зазначеними земельними ділянками мало місце порушення використання обєктів природно-заповітного фонду,порядок використання яких, зокрема, регулюється ст.ст. 44-45 ЗК України. Основні вимоги щодо режиму заказників встановлені ст. 26 ЗУ «Про природно-заповідний фонду України»та передбачають зобовязання користувачів забезпечення належного режиму їх охорони та збереження. Контроль за використанням та охороною таких земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами та громадянами земельного законодавства України. Відповідно до положення «Про Державний комітет України із земельних ресурсів»(затверджено постановою Кабінету міністрів України 19.03.2008р. № 224) серед основних завдань позивача є здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Відповідач 1. заперечував проти задоволення позову посилаючись на відсутність необхідності при вирішенні даного спору знову доводити факти, які були встановлені рішеннями господарського суду під час розгляду попередніх справ зокрема, № 34/92 (за 2008рік), № 5/7 (за 2008рік) тощо. Твердження прокуратури про розташування земельних ділянок в межах території ландшафтного заказника місцевого значення не може братись судом до уваги оскільки натепер вістуні докази затвердження Київської міською радою проекту землеустрою з організації та відновлення мед територій цього заказника. В обґрунтування цих доводів наводить рішення Київської міської ради V сесії V скликання №162/1996 від 22.08.2007р. та постанову Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. по справі № 5/7. Одночасно вважає, що спірні ділянки не включені до складу заказника, а спірний проект землеустрою погоджено під житлову забудову садибного та котеджного типу будівництво, яких не призведе до порушень вимог санітарного та природоохоронного законодавства.

Відповідач 2., який був належним чином повідомлений про час та місце судового процесу, представників у судове засідання не направив, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав, позовну вимогу по суті і розміру у будь-який інший процесуальний спосіб не заперечив. До матеріалів справи залучено клопотання, що поступило від відповідача 2. про припинення провадження у справі.

Відповідач 2. клопотань про відкладення розгляду спору та наявність у нього поважних причини щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визнати причини його неявки до суду неповажними.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача 2. за наявними у справі доказами та матеріалами.

Третя особа 1. оспоривши заявлені вимоги та представлені докази, надала пояснення на позов, в яких зазначає, що питання створення ландшафтного заказника, визначення його площі та встановлення меж було предметом окремого судового процесу при вирішенні справи № 36/131-21/64 за позовом прокурора м. Києва в інтересах держави до Київської міської ради, за участю третіх осіб та комунальної організації «Центр містобудування та архітектури». Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2010р. залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2010р., в задоволенні позову прокурору відмовлено. Не погоджуючись з доводами про питання правомірності передачі ОКЖК земельних ділянок на підставі ст. 41 ЗК України приходить до висновку, що порушень земельного законодавства відповідачі та третя особа 1. не допустили.

Також, третьою особою 1. було заявлено клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, а потім на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Вказані клопотання визнані судом необґрунтованими та відхилені, виходячи з наступного.

Згідно положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2, 8, 133 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (надання земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або у користування, відчуження земельних ділянок державної або комунальної власності, укладення, зміна, розірвання договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки, про встановлення сервітуту, суперфіцію, емфітевзису та інших договорів щодо земельних ділянок, в тому числі прийняття державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Земельні відносини поділяються на публічні і приватні. Відповідно, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК України).

Рада у справі, що розглядається, виступає як суб'єкт цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин. Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, яка перебувала у її власності, Рада відповідно до статті 5 ЗК має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Тобто, при здійсненні повноважень власника землі відповідач є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею. У даному випадку відсутня підпорядкованість одного учасника земельних правовідносин (Обслуговуючого кооперативу житловий кооператив "Соцбудівництво") іншому (Раді), яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.

Правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права власності та на спірну земельну ділянку підстав його набуття. Рада як власник землі вільна у виборі суб'єкта щодо надання йому цього права в порядку, встановленому законом. Разом із цим, Рада владних управлінських функцій не здійснювала і суб'єктом владних повноважень у цих відносинах не виступала.

Таким чином, спори, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, підвідомчі господарським судам. Спори щодо оскарження актів органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, на підставі яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки (спір про право), не є публічно-правовими і розглядаються за правилами Господарського процесуального кодексу України, оскільки у відносинах, де вказані органи виступають у ролі власників землі відповідно до статті 14 Конституції України, вони є рівноправними учасниками земельних відносин поряд з іншими суб'єктами таких правовідносин (юридичними та фізичними особами, у тому числі суб'єктами підприємницької діяльності).

Дана позиція узгоджується з практикою Вищого господарського суду України та зокрема, з позицією щодо підвідомчості таких спорів.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

До матеріалів справи залучено рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2008 р. по справі № 5/7. В даному випадку, враховуючи різний склад учасників спору що розглядається у даній справі, та спору, який вирішений у справі 5/7, суд відзначає також про різні підстави заявлених вимог щодо недійсності рішення Київської міської ради від 01.10.2007р. № 347/3181.

Предметом справи №5/7 було питання про недійсність оспорюваного рішення Київради з підстав перевищення повноважень Київською міською радою при вирішенні питання щодо надання земельної ділянки, оскільки таке рішення, з огляду на площу земельних ділянок, яка перевищує допустиму площу земельної ділянки для винесення рішення про їх передачу органом місцевого самоврядування, мало прийматись Кабінетом Міністрів України. Саме при зазначених підставах, у позові було відзначено, що право на земельну ділянку мало реалізуватись шляхом продажу її на конкурентних засадах відповідно до ст. 134 Земельного кодексу України, а тому рішення Київради прийнято в порушення норм Земельного кодексу України.

Підстави з яких заявляються вимоги про недійсність рішення Київської міської ради від 01.10.2007р. № 347/3181 у даній справі не є тотожними зазначеним та повязані з участю інших господарюючих субєктів, а відтак підстави для припинення провадження у даній справі відсутні.

Третя особа 2. посилаючись на свої повноваження передбачені діючим положенням зазначила про те, що державні акти на право власності на земельні ділянки були підписані Київським міським головою, а тому третьою особою 2. здійснено реєстрацію та видачу державних актів від 08.01.2008р. на десять земельних ділянок. Окрім того саме, на виконання рішення Господарського суду по справі № 34/92 від 07.04.2008р. 30.10.2008р. головним управлінням зареєстровані та видані державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки товариству «Будівельна спілка». На день розгляду спору ОКЖК «Технолог»повернув до головного управління державні акти видані від 08.01.2008р., а тому зроблено відповідний запис в книзі записів реєстрації. Враховуючи наведені обставини та інформацію заявив про припинення провадження в частині позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2011р. було частково задоволено заяву прокурора про вжиття заходів забезпечення та вжито вказані заходи шляхом встановлення заборон.

В судовому засіданні 21.04.2011р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради від 02.12.1999р. № 147/649 "Про оголошення природних об'єктів пам'ятками природи та заказниками місцевого значення у м. Києві" з метою збереження виняткового багатства тваринного, рослинного світу, цінних нерестилищ, незайманих лук оголошено ландшафтний заказник місцевого значення "Острів Жуків".

Науковим обґрунтуванням науковців та фахівців Київського університету ім. Тараса Шевченка та Канівського природного заповідника щодо необхідності оголошення території острову Жуків ландшафтним заказником місцевого значення, на підставі якого прийнято вказане рішення, визначено межі заказника.

В цих межах ландшафтний заказник місцевого значення "Острів Жуків" був занесений до Генерального плану розвитку м. Києва до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002р. № 370/1804, з визначенням його площі 1 794,6 га.

Відповідно до ст.ст. 25, 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" заказники оголошуються з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. На території заказника забороняється (обмежується) діяльність, що суперечить його цілям і завданням.

01.10.2007р. Київською міською радою з посиланням на ст. 41 Земельного кодексу України прийнято рішення № 347/3181 "Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "ТЕХНОЛОГ" (відповідач 2.) для житлової забудови на 21-ому км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва".

Вказаним рішенням відповідачу 2. було передано земельні ділянки загальною площею 103,73 га на 21-ому км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель заказника "Острів Жуків", у тому числі: площею 44,25 га - у власність для житлової забудови; площею 59,48 га - в довгострокову оренду на 49 років - для рекреаційних цілей та благоустрою території. Також зазначеним рішенням Київська міська рада (відповідач 1.) віднесла зазначені земельні ділянки до земель запасу житлової та громадської забудови з включенням їх з категорії земель сільськогосподарського призначення та затвердила проект землеустрою щодо відведення їх відповідачу 2. для житлової забудови.

Генеральною прокуратурою України було проведено перевірку та встановлено, що вказане рішення відповідача 1. прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим воно підлягає визнанню недійсним з моменту його прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ЗК України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відповідач 1. надав земельні ділянки для будівництва житла юридичній особі, яка не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні ст. 41 ЗК України, що підтверджується наступним.

У Печерській районній у місті Києві державній адміністрації 08.06.2007р. проведено державну реєстрацію юридичної особи обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу "Будівельний бум". Загальними зборами засновників 02.07.2007р. прийнято рішення про зміну найменування та затвердження нової редакції статуту кооперативу, який після перейменування має повну назву "Обслуговуючий кооператив житловий кооператив "ТЕХНОЛОГ". Нову редакцію статуту ОКЖК "ТЕХНОЛОГ" 12.07.2007р. зареєстровано у Печерській районній у місті Києві державній адміністрації.

Відповідно до п. 2 зареєстрованого статуту відповідача 2. метою створення якого є забезпечення житлом членів кооперативу та членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), будівництва одноквартирних і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирних блокованих жилих будинків з надвірними будівлями, або котеджів за власні кошти кооперативу або з допомогою банківського кредиту, наступної експлуатації та управління будинками кооперативу.

Створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів регулюється Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України "Про кооперацію", а також чинними на даний час Житловим кодексом Української РСР та прийнятим на його основі Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, що затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985р. із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 Житлового кодексу УРСР житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

При цьому згідно зі ст.ст. 133, 135 ЖК УРСР вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру вправі громадяни, які потребують поліпшення житлових умов. До членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, тобто які перебувають на квартирному обліку та включені до списку осіб, які мають право на позачергове одержання жилих приміщень.

Як установлено ч. 1 ст. 134 ЖК УРСР, на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно споживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до п. 4.2 статуту засновниками (членами) відповідача 2. є громадяни України ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. та ОСОБА_4

Водночас за даними Деснянської, Дніпровської та Голосіївської районних місті Києві державних адміністрацій, ОСОБА_1, яка зареєстрована у АДРЕСА_1, ОСОБА_4, який зареєстрований у АДРЕСА_2, ОСОБА_2 і ОСОБА_3., які зареєстровані в гуртожитку по АДРЕСА_3, як на час створення і державної реєстрації кооперативу, так і на момент прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення на квартирному обліку не перебували.

Крім того, відповідно до абзацу 1 п. 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу число громадян, які вступають до організованого кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. У той же час у статуті відповідача 2. не визначено кількість квартир у жилому будинку (будинках), які заплановано до будівництва кооперативом, що може призвести до здійснення відповідачем 2. діяльності, що суперечить меті створення обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу, - обслуговування членів кооперативу шляхом забезпечення житлом членів кооперативу та членів їх сімей, а не будівництво - житла для інших осіб.

Метою створення відповідача 2. є, у тому числі, будівництво одноквартирних і двоквартирних жилих будинків садибного типу. Разом з тим згідно з абзацом 2 п. 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу при будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, не може бути менше 5 чоловік.

При створенні та державній реєстрації відповідача 2. його засновниками (членами) виступили 4 особи, що суперечить зазначеній вимозі Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу. У подальшому при державній реєстрації змін до статуту відповідача 2. вищезазначені порушення усунуто не було.

Зважаючи на викладене, відповідач 2. не створювався як житлово-будівельний кооператив у відповідності до Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, а звідси висновок суду, що відповідач 2. не мав права на отримання безоплатно земельних ділянок у власність.

В даному випадку суд приймає доводи учасників процесу висловлені у судовому засіданні, щодо правомірності створення та реєстрації юридичної особи відповідача 2.

Зазначені факти не заперечуються, оскільки відповідач 2. набув статусу юридичної особи у встановленому порядку, за організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом, його правовий статус регулюється Господарським кодексом України, Законом України “Про кооперацію”. Виходячи з положень закону, зокрема ст. 41 Земельного кодексу України при врахуванні мети створення житлово-будівельного кооперативу, земельна ділянка такому кооперативу надається саме для будівництва будинку (будинків) для членів кооперативу та членів їх сімей.

Таким чином, відповідач 2. не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні вимог Житлового кодексу УРСР (в редакції, що діяла на час створення) та ст. 41 ЗК України.

Вищезазначені обставини та приписи законодавства свідчать про відсутність підстав для надання відповідачу 2. земельних ділянок у власність та оренду на підставі ст. 41 ЗК України.

Таким чином, оскаржуване рішення Київської міської ради, яке прийнято на підставі ст. 41 ЗК України, суперечить вимогам чинного законодавства щодо підстав набуття земельних ділянок житлово-будівельними кооперативами.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції «частки, паї), що належать державі.

Аналогічні вимоги передбачено рішенням Київської міської ради від 19.07.2005р. №810/3385 "Про затвердження Тимчасового порядку набуття права на землю на конкурентних засадах в місті Києві".

Згідно з п. 2.1 цього рішення право власності та право оренди всіх земельних ділянок в м. Києві, вільних від капітальної забудови, а також земельних ділянок, зайнятих житловими будинками або іншими об'єктами комунальної власності, що підлягають реновації (капітальному ремонту, реконструкції чи заміщенню), набувається на конкурентних засадах шляхом - продажу земельних ділянок або права їх оренди, за винятком випадків, зокрема, набуття права на землю гаражно-будівельними та житлово-будівельними кооперативами для експлуатації існуючих об'єктів.

Окрім того, оскаржуваним рішенням порушено вимоги законодавства щодо ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів.

Так, на підставі оскаржуваного рішення відповідачу 2. передано земельні ділянки, що розташовані в межах об'єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення "Острів Жуків", оголошеного рішенням Київської міської ради від 02.12.1999р. № 147/649.

Разом з тим відповідно до п. "в" ч. 3 ст. 83, п. "г" ч. 4 ст. 84 ЗК України землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, належать до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЗК України, ч. 2 ст. 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" заказники можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах, передбачених законодавством, у тому числі державній, комунальній та приватній власності. Частиною 2 ст. 25 зазначеного Закону передбачено, що оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

Разом з тим чинним законодавством не передбачено передачу земель природно-заповідного фонду з державної та комунальної власності.

Зважаючи на вказані приписи закону, землі, які на час оголошення заказника перебувають у приватній власності, залишаються у власності фізичних чи юридичних осіб, яким вони належать. Однак земельні ділянки державної та комунальної власності після оголошення їх територією заказника в силу приписів ст.ст. 83, 84 ЗК України передаватись у приватну власність не можуть.

Окрім того, передача спірних земельних ділянок в межах об'єкта природно-заповідного фонду у власність та в оренду для житлової забудови, рекреаційних цілей та благоустрою території є порушенням приписів ст.ст. 7, 14, 25, 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", оскільки на території заказника обмежується (забороняється) діяльність, що суперечить його цілям і завданням, а будівництво житлових будинків призведе до фактичного знищення даного об'єкта природно-заповідного фонду.

Таким чином, оскаржуване рішення прийнято з порушенням таких принципів земельного законодавства, установлених ст. 5 ЗК України, як поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 9 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве урядування в Україні" Київська міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до та в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Рішення Київської міської ради від 01.10.2007р. № 347/3181 вказаним вимогам законодавства не відповідає, що відповідно до ч. 2 ст. 144 Конституції України, ч. 3 ст. 152 ЗК України, ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку.

З наведених правових норм вбачається, що реалізуючи надані законодавством України повноваження у галузі земельних відносин Київська міська рада зобовязана діяти виключно в інтересах її територіальної громади не порушуючи при цьому баланс інтересів держави, територіальної громади та окремих громадян чи юридичних осіб.

Зміна цільового використання земель сільськогосподарського призначення на житлову забудову спірних земельних ділянок та безоплатна передача у власність та оренду кооперативу ділянок загальною площею 103,73 га, в порядку ст. 41 ЗК України кваліфікуються судом, як неналежне виконання місцевою радою своїх законних повноважень. Такі дії та рішення місцевої ради не узгоджуються з наведеними вище правовими нормами та порушують законні інтереси і права територіальної громади столиці України.

Таким чином, суд встановив, що прийняте відповідачем 1. рішення № 347/3181 від 01.10.2007р. «Про передачу земельних ділянок Обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу «Технолог»для житлової забудови на 21-му км. Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва»є незаконним з моменту його прийняття та суперечить ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування.

Відповідно до ст.ст. 60, 61, 63 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” ці природні території та об'єкти підлягають особливій охороні.

Національні природні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади тощо частиною першою статті 3 Закону “Про природно-заповідний фонд України” віднесено до природно-заповідного фонду України.

Частиною третьою статті 7 Закону “Про природно-заповідний фонд України” встановлено імперативний правовий припис, яким на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Статтею 9 цього ж Закону визначено вичерпний перелік видів використання територій та обєктів природно-заповідного фонду, серед якого відсутня житлова забудова.

Виходячи з наведеного, суд встановлює, що приймаючи спірне рішення Київська міська рада порушила вимоги Законів України “Про охорону навколишнього природного середовища” та “Про природно-заповідний фонд України”.

Стаття 38 Земельного кодексу України надає визначення земель житлової та громадської забудови, до яких відносяться земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

До матеріалів справи залучено висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи №05.03.02-07/47964 від 26.09.2007 року, яким посвідчується порядок підготовки проекту землеустрою, на підставі якого прийнято спірне рішення місцевою радою. Одночасно було передбачено про відведення земельної ділянки загальною площею 103,74 гектарів відповідачу 2.

Відповідно до положень ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Виходячи з вищевикладеного, та враховуючи, що державні акти на право власності на земельні ділянки № 07-8-00204, № 07-8-00205, № 07-8-00206, № 07-8-00207, № 07-8-00208, № 07-8-00209, № 07-8-00210, № 07-8-00211, № 07-8-00212, № 07-8-00213, видані відповідачу2. на підставі спірного рішення, яке прийняте з порушеннями чинного законодавства України, вимоги щодо визнання недійсними зазначених актів підлягають задоволенню.

Згідно з п. 3.10 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 № 43 (в редакції чинній до 03.06.2010) у випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа.

Таким чином, враховуючи наведені положення, які були чинними в період до 03.06.2010р. - при визнанні недійсним рішення, розпорядження, угоди, тощо, на підставі якої виданий акт, останній підлягає поверненню органу, що його видав.

Частиною 2 статті 328 ЦК України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Враховуючи, що рішення на підставі якого відповідачем 2. набуто права власності на земельні ділянки, є недійсним, суд визнає вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Наведені обставини також є підставою для задоволення заявлених вимог щодо визнання відсутності у відповідача 2. права власності на земельні ділянки, щодо яких прийнято спірне рішення.

При цьому з приводу обраного способу захисту, суд враховує, що згідно зі ст. 20 ГК України, одним із способів захисту прав субєктів господарювання є визнання наявності або відсутності прав.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту способами, передбаченими ст.152 ЗК України, з обовязковим дотриманням норм чинного законодавства. Відповідно до вказаної норми захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення прав юридичних і фізичних осіб, порушених внаслідок прийняття неправомірних рішень, дій чи бездіяльності державних органів або посадових осіб органів місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 77 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Обраний прокурором спосіб захисту в даному випадку спрямований на поновлення порушених прав держави, оскільки при визнанні відсутності у відповідача 2. права власності на спірні земельні ділянки, підлягає поновленню, порушене внаслідок прийняття неправомірного рішення право власності держави та територіальної громади міста Києва щодо вказаних ділянок.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. За таких обставин, встановлений Господарським кодексом України спосіб захисту прав може бути застосований з огляду на норми ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Прокурором було заявлено клопотання щодо поновлення строку позовної давності. Вказане клопотання визнається обґрунтованим з підстав того, що факти покладені в основу позову встановлені при проведенні перевірки в січні - лютому 2011 року, а також при врахуванні предмету позову, який зокрема стосується усунення порушень земельного законодавства, що виявлені в ході подальшого переоформлення права на земельну ділянку, щодо якої прийнято рішення Київрадою.

Судом зокрема враховується, що Генеральною прокуратурою України зазначені в позовній заяві порушення могли бути виявлені саме при проведенні перевірки в ході реалізації наданих законом повноважень.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи прокурора та позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню.

Заступником генерального прокурора України під час розгляду справи було заявлено про вжиття заходів до забезпечення позову, в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України шляхом накладення арешту на земельні ділянки, встановлення заборони відповідачу 2. та третій особі 1. та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії з вищезазначеними земельними ланками, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цих земельних ділянок, заборонити третій особі 2. здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо вищезазначених земельних ділянок.

Суд розглянувши вказану заяву, визнав вимоги прокурора обґрунтованими, але такими, що підлягають задоволенню частково, одночасно з прийняттям даного рішення було оголошено ухвалу, відповідно до ст.ст. 66, 67 ГПК України.

У відповідності до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування», ст. 267 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 01.10.2007р. № 347/3181 "Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "ТЕХНОЛОГ" для житлової забудови на 21-ому км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва".

3.Визнати недійсними видані обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "ТЕХНОЛОГ" (вул. Кіквідзе, 11, м. Київ, 01103; код ЄДРПОУ 35196442) державні акти на право власності на земельні ділянки, зареєстровані 08.01.2008р. Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, 32-а, м. Київ, 01044; код ЄДРПОУ 26199097) за № 07-8-00204, № 07-8-00205, № 07-8-00206, №07-8-00207, № 07-8-00208, № 07-8-00209, № 07-8-00210, № 07-8-00211, №07-8-00212, № 07-8-00213.

4.Визнати відсутність у обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу "ТЕХНОЛОГ" (вул. Кіквідзе, 11, м. Київ, 01103; код ЄДРПОУ 35196442) права власності на земельні ділянки, що розташовані за адресою:

- 21-ий км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 8,2102 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:371:0033, вартістю за нормативною грошовою оцінкою 15 184 740,27 грн.;

- 21-ий км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 8,8315 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:371:0029, вартістю за нормативною грошовою оцінкою 16 333 832,76 грн.;

- 21-ий км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 1,4801 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:371:0034, вартістю за нормативною грошовою оцінкою 2 737 440,51 грн.;

- 21-ий км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 3,0519 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:402:0018, вартістю за нормативною грошовою оцінкою 5 644 479,89 грн.;

- 21-ий км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 2,9827 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:402:0028, вартістю за нормативною грошовою оцінкою 5 516 494,70 грн.;

- 21-ий км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 5,7477 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:371:0030, вартістю за нормативною грошовою оцінкою 10 630353,91 грн.;

- 21-ий км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 3,3388 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:402:0027, вартістю за нормативною грошовою оцінкою 6 175 100,58 грн.;

- 21-ий км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 8,1903 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:371:0031, вартістю за нормативною грошовою оцінкою 15 147 935,28 грн.;

- 21-ий км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 1,8086 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:371:0032, вартістю за нормативною грошовою оцінкою 3 345 000,27 грн.;

- 21-ий км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,6119 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:371:0036, вартістю за нормативною грошовою оцінкою 1 011 312,83 грн. Всього вартістю за нормативною грошовою оцінкою 81 726 691 грн.

5.Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик 36, ідентифікаційний код 22883141) до Державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.Стягнути з обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу "ТЕХНОЛОГ" (вул. Кіквідзе, 11, м. Київ, 01103; код ЄДРПОУ 35196442) до Державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Суддя Н. І. Качан

Повне рішення складено 28 квітня 2011 року.