Постанова № 15114587, 20.04.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2011 р. Справа № 5004/89/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Гудак А.В. суддів Сініцина Л.М. при секретарі судового засідання Михайлюк К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Приватне підприємство "АТОС" на рішення господарського суду Волинської області від 23.02.11 р.

у справі № 5004/89/11 (суддя Кравчук Антоніна Михайлівна )

позивач Приватне підприємство "АТОС"

відповідач Публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк" в особі відділення №323 ПАТ "Укрсиббанк"

третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне підприємство " Луцька пельменна фабрика "

про визнання недійсним договору поруки від 22.05.2008 року № 11349387000/2

за участю представників сторін:

позивача - адвоката ОСОБА_1.( довіреність в справі )

відповідача - Медведюка В.А. ( довіреність в справі )

третьої особи - не з"явився

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 23 лютого 2011 року у справі № 5004/89/11 (суддя Кравчук А.М.) відмовлено у задоволенні позову приватного підприємства "АТОС" до публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" в особі відділення№323 ПАТ "Укрсиббанк" про визнання недійсним договору поруки від 22.05.2008 року №11349387000/2 .

Ухвалюючи рішення , місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач не надав будь-яких письмових доказів, які б підтверджували, що договір поруки від 22.05.2008 року №11349387000/2 на день його укладення суперечив нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином та з огляду на положення ст.180 ГК України, ст.202-204,215, 547, 553,626,638 ЦК України, ст.33,34 ГПК України, відмовив у позові про визнання недійсним договору поруки від 22.05.2008 року №11349387000/2, укладеного між позивачем та відповідачем .

Приватне підприємство "АТОС" не погодившись із означеним судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, якою вважає, що суд першої інстанції неповно з»ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує, що в ході судового розгляду справи було встановлено, що між ПП "Луцька пельменна фабрика" та банком 22.05.2008 року був укладений Генеральний договір про надання кредитних послуг № 11349760000, згідно якого сума кредиту рівнялась 425 000 доларів США. Будь-яких інших договорів про надання кредиту між вказаними сторонами не укладалось. Додаткова угода №1/11349387000 до Генерального договору про надання кредитних послуг (Індивідуальна угода) № 11349760000 від 22.05.2008 року, якою було погоджено розмір кредиту не в сумі 425 000 доларів США, а в сумі 300 000 доларів США, не створює для позивача наявність будь-яких зобов'язань чи відповідальності перед банком по неіснуючому Договору про надання кредиту 11349387000 від 22 травня 2008 року.

Також, у своєму рішенні судом залишено поза увагою те, що між відповідачем та ПП "Луцька пельменна фабрика" укладено саме Генеральний договір про надання кредитних послуг № 11349760000, а не Договір про надання кредиту 11349387000, що, на думку апелянта, підтверджується доданими до позовної заяви копіями: договору іпотеки, укладеного 22.05.2008р. між банком та ПП "АТОС", відповідно до п. 1.2. якого іпотекою забезпечується виконання усіх грошових зобов'язань ПП "Луцька пельменна фабрика" за Генеральним договором про надання кредитних послуг № 11349760000 від 22.05.2008 року, та поданої ПАТ "УкрСиббанк" до Луцького міськрайонного суду позовної заяви, яка також обґрунтовується Генеральним договором про надання кредитних послуг № 11349760000.

Апелянт звертає увагу на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що Додаткова угода № 3 до Генерального договору про надання кредитних послуг № 11349760000 від 22.05.2008р., якою були внесені зміни в пункт 1.3.4. в частині сплати процентів з 01 по 10 число кожного місяця на наступний строк: з 01 по 25 число кожного місяця, не збільшує розміру відповідальності поручителя, з огляду на положення ст.559 ЦК України, так як таке внесення змін є істотною зміною умов Договору поруки, яка значно збільшує обсяг відповідальності поручителя без його згоди, спричиняє збільшення зобов'язань та відповідальності поручителя за Договором поруки № 11349387000/1 від 22.05.2008 року.

У апеляційній скарзі ПП «Атос» стверджує, що судом не надано оцінки Додаткової угоди №2 до Генерального договору про надання кредитних послуг № 11349760000 від 22 травня 2008р., якою його сторони погодили можливість зміни розміру процентної ставки та виключення з Генерального договору п. 5.2.2. про надання кредитних послуг, що фактично являється істотною зміною умов Договору поруки без згоди поручителя.

На думку апелянта, відповідно до Договору поруки № 11349387000/2 від 22. 05.2008 року позивач зобов'язувався перед відповідачем відповідати за невиконання усіх зобов'язань приватного підприємства "Луцька пельменна фабрика", які виникли з Договору про надання кредиту 11349387000 від 22.05. 2008 року, однак, не може відповідати перед "УкрСиббанком" за невиконання приватним підприємством "Луцька пельменна фабрика" своїх зобов'язань по поверненню суми кредиту, сплаті процентів, комісій, пені та інших штрафних санкцій за Договором про надання кредиту 11349387000 від 22.05. 2008 року, так як не являвся по даному договору поручителем. Просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відзивом на апеляційну скаргу від 20 квітня 2011 року представник ПАТ «УкрСиббанк» вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною та вказує, що 22.05.2008 року між банком та ПП «Луцька пельменна фабрика» було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг №11349760000, за умовами якого банк зобов'язався надавати позичальнику кредитні послуги у валютах, вказаних у цьому Договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 425000 доларів США у порядку і на умовах, зазначених в цьому договорі. Сторони в генеральному договорі визначили, що умови надання, сума кредиту, строк і порядок виконання зобов'язань, розмір процентної ставки визначається додатковою угодою у формі індивідуальної угоди.

22.05.2008р. між банком та ПП «Луцька пельменна фабрика» було укладено Додаткову угоду №1/11349387000 до Генерального договору про надання кредитних послуг (Індивідуальна угода) №11349760000 від 22.05.2008р., згідно якого позичальнику було надано кредит в сумі 300000 доларів США та процентна ставка встановлювалася в розмірі 15,9 % річних (п. 1.3.1. Індивідуальної угоди). Також у цей же день для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Додатковою угодою №1/11349387000 до Генерального договору про надання кредитних послуг (Індивідуальна угода) №11349760000 від 22.05.2008р. з позивачем було укладено Договір поруки №11349387000/2.

25.11.2009 року було укладено Додаткову угоду №1/11416198000 до Додаткової угоди №1/11349387000 до Генерального договору про надання кредитних послуг (Індивідуальна угода) №11349760000 від 22.05.2008 року, якою сторони домовились, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер Договору, зазначений при його укладенні, а саме №11349387000, так і реєстраційний номер Договору в системі обліку Банку, а саме № 11416198000.

За таких обставин представник відповідача вважає, що в Договорі поруки цілком правомірно зазначено номер Договору, за яким забезпечується зобов'язання, а саме № 11349387000 та, оскільки надання кредитних коштів відбувалося за Індивідуальною угодою, то укладення Договору поруки з ПП «АТОС» для забезпечення зобов'язання саме за Індивідуальною угодою є цілком правомірним. А тому висновки суду першої інстанції відповідають дійсним обставинам справи.

Вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди за Додатковою угодою №3 до Генерального договору про надання кредитних послуг № 11349760000 , так як цією угодою було змінено лише строк сплати процентів та ніякого збільшення розміру відповідальності поручителя в даному випадку не мало місця.

Вказує, що відповідно до п. 1.1. Договору поруки №11349387000/2 від 22.05.2008р. поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання ПП «Луцька пельменна фабрика», номер за ЄДРПОУ 32570570 усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з Договору про надання кредиту № 11349387000 від 22 травня 2008 року, укладеного між Кредитором та Боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому, тобто, в разі укладення Додаткових угод до кредитного договору.

Також представник ПАТ «УкрСиббанк» звертає увагу, що позивач (апелянт) в обґрунтування своїх вимог та доводів апеляційної скарги посилається на ст. 559 ЦК України, яка встановлює підстави припинення договору поруки. В той же час ним подано позов про визнання недійсним Договору поруки та оскаржується рішення, яким відмовлено у задоволенні цього позову. При цьому, позивачем не наведено жодної норми законодавства (стаття, пункт), яка б встановлювала недійсність правочину. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

У судовому засіданні представник ПП «Атос» апеляційну скаргу підтримав із мотивів, що у ній викладені. Просив рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В ході апеляційного перегляду справи представник ПАТ «УкрСиббанк» проти апеляційної скарги заперечував з мотивів, що викладені у письмовому запереченні. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- ПП "Луцька пельменна фабрика" не скористалася правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечила явку свого представника у засідання апеляційного господарського суду.Враховуючи, що третя особа належним чином повідомлялась про час та місце апеляційного перегляду,колегія суддів вважає за можливе розглядати скаргу у відсутності представника третьої особи ПП "Луцька пельменна фабрика " .

У відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 22 травня 2008 року між приватним підприємством "Луцька пельменна фабрика" та відповідачем укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг №11349760000 за умовами пункту 1.1 якого банк зобовязувався надавати позичальнику кредитні послуги у валютах, вказаних в цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 425 000 дол. США. Умови і порядок надання, сума, строк і порядок виконання зобовязань, розмір і порядок оплати за кредитні послуги стосовно кожної кредитної послуги в межах цього договору оформляється додатковою угодою до цього договору у формі окремої Індивідуальної угоди, що є невідємною частиною цього договору (а.с.8-10).

Також, 22.05.2008 року між тими ж сторонами укладена додаткова угода №1/11349387000 до Генерального договору про надання кредитних послуг (Індивідуальна угода) №11249760000 від 22.05.2008р. (а. с. 11), відповідно до п.1 якої банк зобовязався надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті - 300000 дол. США . Також пунктами 3.1, 3.2, 3.3,3.4 сторонами погоджено розміри оплати (процентів та комісії) за користування кредитними коштами у різні періоди кредитування.

Додатковою угодою № 2 від 22 травня 22 травня 2008 року до генерального договору банком та ПП “Луцька пельменна фабрика” погоджено викладення пункту 5.2.1 у іншій редакції та виключення пункту 5.2.2 з генерального договору про надання кредитних послуг. 25.11.2009р. між банком та ПП “Луцька пельменна фабрика” укладено додаткову угоду №3 до Генерального договору про надання кредитних послуг (а.с.15), якою сторонами погоджено внесення змін у п. 1.3.4 генерального договору в частині сплати процентів з 01 по 25 число кожного місяця, наступного за місяцем нарахування.

Додатковою угодою №1/11416198000 від 25 листопада 2009 року до додаткової угоди №1/11349387000 до Генерального договору про надання кредитних послуг (Індивідуальна угода) №11349760000 від 22.05.2008 року банком та ПП “Луцька пельменна фабрика” викладено п.2.1 та 2.2 у іншій редакції. Поряд з тим, пунктом 1 цієї угоди сторони домовились, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер Договору, зазначений при його укладенні, а саме №11349387000, так і реєстраційний номер Договору в системі обліку Банку, а саме № 11416198000.

В ході апеляційного перегляду справи представником відповідача підтверджено про відсутність інших правочинів із приватним підприємством "Луцька пельменна фабрика" за яким останньому надавалися кредитні кошти. Означене не заперечувалося та не спростовано позивачем.

22 травня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір поруки №11349387000/2 ( а.с. 7), у відповідності до умов п.1.1 якого позивач зобов»язаний перед відповідачем відповідати за невиконання ПП "Луцька пельменна фабрика" усіх зобов»язань, що виникли з договору про надання кредиту №11349387000 від 22.05.2008 року (основного договору) . При цьому пунктом 1.2 договору поруки позивач засвідчив, що йому добре відомі усі умови основного договору, як-то : сума основного договору - 300000 дол. США, термін виконання основного зобов»язання- 20 травня 2011 року інші терміни та умови основного договору.

Також, 25.11.2009р. між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору поруки №11349387000/2 від 22.05.2008р (а. с. 16), відповідно до п. п. 1.2 - 3 якої “Поручителю добре відомі усі умови вищезазначеного основного договору, зокрема:

- сума основного договору 300000 дол. США;

- термін виконання основного зобовязання - 18 листопада 2011р., якщо згідно умов основного договору не буде застосовано інші терміни виконання такого зобовязання;

- інші умови основного договору.

Додаткова угода набирає чинності з дати її підписання сторонами та припиняю свою дію з дня припинення дії договору.

Інші умови договору та додаткових угод до нього, які не суперечать цій додатковій угоді, залишаються без змін і сторони підтверджують свої зобовязання за ними”.

Статтею 180 ГК України також визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 1 ст. 553, ч. 1 ст. 547 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

В ході аналізу умов договору поруки №11349387000/2 від 22 травня 2008 року та додаткової угоди №1 від 25.11.2009 року до договору поруки №11349387000/2 колегія суддів вважає, що позивач являється поручителем за зобов»язаннями ПП “Луцька пельменна фабрика” перед ПАТ «УкрСиббанк» які випливають із правочинів, пов»язаних із наданням відповідачем приватному підприємству «Луцька пельменна фабрика» кредитних коштів (генеральному договорі про надання кредитних послуг №11349760000 від 22.05.2008 року, додаткової угоди №1/11349387000 до Генерального договору про надання кредитних послуг (Індивідуальна угода) №11249760000 від 22.05.2008 року, додаткової угоди № 2 від 22 травня 22 травня 2008 року, додатковою угодою №1/11416198000 від 25 листопада 2009 року до додаткової угоди №1/11349387000 до генерального договору про надання кредитних послуг (Індивідуальна угода) №11349760000 від 22.05.2008 року, додаткової угоди №3 від 25.11.2009 рокудо генерального договору).

Положення пункту 1 додаткової угоди №1/11416198000 від 25 листопада 2009 року до додаткової угоди №1/11349387000 до генерального договору про надання кредитних послуг (Індивідуальна угода) №11349760000 від 22.05.2008 року спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що позивач не являється поручителем перед "УкрСиббанком" за невиконання приватним підприємством "Луцька пельменна фабрика" своїх зобов'язань по поверненню суми кредиту, сплаті процентів, комісій, пені та інших штрафних санкцій за Договором про надання кредиту 11349387000 від 22.05. 2008 року.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав субєктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права позивача.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 цього Кодексу).

Як в ході судового розгляду справи, так і під час її апеляційного перегляду позивачем не надано достатніх доказів, які вказували б : що договір поруки №11349387000/2 від 22.05.2008 року на час його укладення суперечив нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; на відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; на відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Інші доводи апеляційної скарги та пояснення представника позивача не спростовують по суті правильних висновків суду, викладеного у рішенні.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги приватного підприємства "АТОС" та скасування чи зміни рішення господарського суду Волинської області від 23 лютого 2011 року у справі № 5004/89/11.

Судові витрати за подання апеляційної скарги у зв»язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта .

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 23 лютого 2011 року у справі № 5004/89/11 залишити без змін,а апеляційну скаргу позивача приватного підприємства " Атос " без задоволення .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку .

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.