Рішення № 15112421, 26.04.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

26 квітня 2011 р.

Справа 13/55/2011/5003

за позовом:Приватного підприємства "Конекс" (вул.Хмельницьке шосе,23, м.Вінниця, 21036; вул.Ф.Кона,6/49, м.Вінниця,21036)

до:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,21036)

про стягнення 18055,16 грн. заборгованості

Головуючий суддя Тісецький С.С.

Cекретар судового засідання Поцалюк Н.В.

Представники

позивача : Богданова О.А, довіреність

відповідача : не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою суду від 24.03.2011 р. порушено провадження у справі за позовом Приватного підприємства "Конекс" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 18055,16 грн. заборгованості, що включає в себе 17223,01 грн. - основної суми боргу, 315,46 грн. - пені та 516,69 грн. - 3% штрафу, з призначенням до слухання на 12.04.2011 р., однак в зв'язку з неявкою представників сторін судове засідання було відкладено на 26.04.2011 р.

Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснювалась в звязку з неподанням клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу, оскільки відповідно до ч.7 ст.81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу це право, а не обовязок суду.

На визначену дату з'явився представник позивача.

Відповідач правом участі свого представника у судовому засіданні не скористався, відзиву на позовну заяву не надав. Про дату, місце та час слухання справи відповідач повідомлений належним чином, про що свідчить штамп вихідної кореспонденції канцелярії суду від 13.04.2011 р. №5040р-5042р.

Відсутність представника відповідача в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, суд звертає увагу на п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року за № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п. 11 інформаційного листа вищого Господарського суду України від 15.03.2007 року за № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

З урахуванням наведеного, справа слухається за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, який підтримав позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд зясував:

Згідно укладеного між сторонами договору поставки №145 від 15.07.2010 р. позивач (постачальник) зобов'язався на умовах та в порядку, визначеному договором, поставити та передати у власність відповідача (покупця) товар, а відповідач (покупець) зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

Відповідно до п.п.1.2,1.3 договору загальну суму договору складає загальна вартість товару вказаного у накладних, що є невід'ємною частиною договору. Кількість, асортимент кожної партії товару визначається у замовленнях відповідача (покупця), прийнятих до виконання позивачем (постачальником), та визначається в супроводжуючих документах (накладних), які є невід'ємною частиною даного договору та підписаних уповноваженими представниками сторін.

Позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу товар на загальну суму 65770,69 грн., що підтверджується обопільно підписаними видатковими накладними (а.с.23 - 41).

Умовами договору сторонами було погоджено, що ціна товару визначається позивачем (постачальником) в гривнях, є договірною, та фіксується в накладних на кожну партію товару які є невід'ємною частиною договору (п.2.1 договору).

Розрахунок за поставлений по договору товар здійснюється на умовах продажу у кредит з відстроченням платежу 25 банківських днів з моменту поставки (п.2.3 договору).

Відповідачем в порушення своїх зобов'язань по договору оплата за отриманий товар була здійснена частково, а саме шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача в розмірі 44244,88 грн. та повернення товару на суму 4302,80 грн., в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем склала 17223,01 грн.

07.02.2011 р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія про погашення виниклої заборгованості та акт звірки взаємних розрахунків на суму 17223,01 грн., після отримання яких відповідачем було підписано акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого останнім підтверджується виникла заборгованість перед позивачем за період з 01.07.2010 р. по 24.02.2011 р. на суму 17223,01 грн., однак будь-яких оплат відповідачем здійснено не було.

Таким чином основний борг відповідача за отриманий товар на день розгляду справи складає 17223,01 грн.

Враховуючи викладене суд зазначає наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Дії позивача по продажу товару та дії відповідача по його прийняттю за визначеною ціною, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними та частковий розрахунок, свідчить про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриману продукцію.

Відповідач доказів повного проведення розрахунків з позивачем суду не надав.

Керуючись вказаними статтями, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними доказами, наявними в матеріалах справи, тому підлягають задоволенню, а саме стягнення з відповідача 17223,01 грн. основної суми боргу, з покладанням на відповідача судових витрат на підставі ст.49 ГПК України .

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 315,46 грн. - пені та 516,69 грн. - 3% штрафу за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного судочинства.

Таким чином, вимога позивача про стягнення 315,46 грн. - пені та 516,69 грн. - 3% штрафу, згідно розрахунку позивача, підлягає задоволенню, так як вказані вимоги передбачена умовам п.6.2 договору укладеного між сторонами, де вказано, що при затримці оплати отриманого товару, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої з періоду виникнення заборгованості до моменту сплати, від суми заборгованості за кожен день затримки платежу, три відсотка річних ті 3 % від вартості товару, оплата якого була прострочена, в порядку ст.536 ЦКУ, з покладанням на відповідача судових витрат, на підставі ст.49 ГПК України ..

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 25, 28, 30, 43, 44, 82, 83, 84, 115, 116 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

1.Позов задоволити .

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,21036, код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Конекс" (вул.Хмельницьке шосе,23, м.Вінниця, 21036; вул.Ф.Кона,6/49, м.Вінниця,21036, код ЄДРПОУ 23060192) 17223,01 грн. - основної суми боргу, 315,46 грн. - пені та 516,69 грн. - 3% штрафу, 180,56 грн.- витрат на державне мито та 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Тісецький С.С.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 29 квітня 2011 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (АДРЕСА_1,21036)