Рішення № 15111683, 05.04.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2011 р. Справа № 5023/913/11

вх. № 913/11

Суддя господарського суду Доленчук Д. О.

при секретарі судовогозасідання Івахненко І.Г.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3. за довіреністю № 1/11 від 24.02.2011 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом ФОП ОСОБА_2, м. Київ

до ТОВ "Венттехсервіс", м. Харків

про стягнення 18483,45 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (позивач) звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Венттехсервіс" (відповідач) про стягнення з відповідача на свою користь заборгованості за договором поставки № 346/08/09 від 01.08.2009 року в розмірі 15522,90 грн., пені, 3% річних та інфляційних нарахувань в сумі 2960,55 грн.

Представник позивача до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 05.04.2011 р. за вх. № Д618, надав заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, однак відзив на позовну заяву до суду не надав, його представник в судове засідання не з'явився, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

Представник позивача, через канцелярію господарського суду 05.04.2011 р. за вх. № 7895 надав клопотання про включення транспортних витрат до складу судових витрат, яке господарським судом залучається до матеріалів справи. Згідно даного клопотання представник позивача просив суд включити до складу судових витрат витрати на забезпечення явки представника позивача в розмірі 495,62 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

01 серпня 2009 року між сторонами було укладено договір поставки № 346/08/09 (далі - договір).

18 листопада 2009 року відповідно додаткової угоди № 1 до договору строк дії Договору було продовжено до 31.12.2010 року.

Відповідно до умов договору позивач зобов'язувався здійснити відповідачу поставку товару, який вказувався в накладній, а відповідач зобов'язувався прийняти та оплатити цей товар відповідно до умов договору.

В обґрунтування позовних вимог по справі позивач посилається на те, що за проведені поставки до 22.10.2009 року було проведено грошові розрахунки в повному обсязі. Поставки від 30-31.10.2009, 25-26.11.2009, 03.12.2009, 15.12.2009 ним були проведені належним чином, але повної оплати від відповідача не було отримано.

Сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором станом на 16.11.2010 року становить 15522,90 грн., що підтверджується відповідними накладними та актами про розходження копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 18-40).

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи доказів сплати відповідачем позивачу заборгованості у розмірі 15522,90 грн. за договором не міститься.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що сума заборгованості у розмірі 15522,90 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Пунктом 8.2. договору було передбачено, що за несвоєчасну оплату товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення.

Разом з цим суд зазначає, що позивачем в процесі розгляду справи було перераховано суму пені та надано до суду розрахунок пені у розмірі 1364,35 грн.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищевикладені норми діючого законодавства, умови п.8.2. договору, та перевіривши розрахунок пені позивача у розмірі 1364,35 грн., господарський суд приходить до висновку, що сума пені у розмірі 1364,35 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, перевіривши розрахунки позивача інфляційних та 3% річних, суд встановив, що сума інфляційних у розмірі 1105,96 грн. та сума 3% річних у розмірі 390,24 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором в розмірі 15522,90 грн., пені в розмірі 1364,35 грн., інфляційних в розмірі 1105,96 грн. та 3% річних в розмірі 390,24 грн., всього - 18383,45 грн.

Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму державного мита в розмірі 183,84 грн. та суму витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в розмірі 234,60 грн.

В задоволенні клопотання представника позивача про включення до складу судових витрат витрат позивача на забезпечення явки представника позивача в розмірі 495,62 грн. господарський суд вважав за необхідне відмовити у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Тобто, даною статтею наданий вичерпний перелік судових витрат.

До інших витрат у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, тоді як витрати на забезпечення явки представника позивача (проїзд) відносяться до фінансово-господарської діяльності підприємства та не мають обовязкового характеру.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 611, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Венттехсервіс" (61044, м. Харків, пр. Московський, 257, код ЄДРПОУ 31060630, п/р 26002016816460 у ВАТ “Укрексімбанк” м. Харкова, МФО 351618) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (04114, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 в філіалі «Розрахунковий центр» ПАТ КБ «Приватбанк» в м. Києві, МФО НОМЕР_3) - заборгованість за договором поставки № 346/08/09 від 01.08.2009 року в розмірі 15522,90 грн., пеню в розмірі 1364,35 грн., інфляційні в розмірі 1105,96 грн., 3% річних в розмірі 390,24 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 183,84 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 234,60 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Відмовити в задоволенні клопотання представника позивача про включення до складу судових витрат витрат позивача на забезпечення явки представника позивача.

Суддя Доленчук Д. О.

Рішення підписано 11.04.2011 р.