Рішення № 15099508, 27.04.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.04.11 р. Справа № 37/67

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код 32774741

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Перша Дорожньо-будівельна компанія”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 35174848

про: стягнення за договором фінансового лізингу №394 від 30.07.2007р. основного боргу в розмірі 142695,23грн., пені в розмірі 15014,38грн., 3% річних в розмірі 8795,06грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Зайцев М.М. (за довіреністю №6 від 01.01.2011р.);

від Відповідача - Дерев’янченко Я.Ю. (за довіреністю б/н від 14.03.2011р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України у судовому засіданні 14.03.2011р. оголошувалося перерва до 28.03.2011р. та до 05.04.2011р. з подальшим відкладанням до 18.04.2011р., а з 18.04.2011р. на 27.04.2011р.

У судовому засіданні 27.04.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг”, м. Київ (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Перша Дорожньо-будівельна компанія”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення за договором фінансового лізингу №394 від 30.07.2007р. основного боргу в розмірі 243210,51грн., пені в розмірі 15014,38грн., 3% річних в розмірі 8795,06грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу № 394 від 30.07.2007р. за період з 20.04.2009р. по 09.02.2011р. зі сплати лізингових платежів, у зв’язку з чим утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування пені та 3% річних.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає розрахунок суми позовних вимог, договір фінансового лізингу № 394 від 30.07.2007р. з додатками, рахунки-фактури, лист-вимогу №394 ФЛ від 05.11.2011р., правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 193, 223, 229, 232 Господарського кодексу України ст.ст. 16, 530, 551, 599, 611, 629, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та на виконання вимог ухвали суду і підтвердження власної позиції надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.138-161 т.1, а.с.а.с.1-41, 60-70, 77-78, 93-95 т.2)

Заявою від 24.03.2011р. (а.с.а.с.58, 59 т.2) у зв’язку із врахуванням здійсненого Відповідачем платежу Позивач в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір вимог щодо стягуваної заборгованості до 142695,23грн., залишивши решту вимог без змін.

Відповідач надав відзив від 18.04.2011р. (а.с.85 т.2), яким позовні вимоги визнав в частині заборгованості за лізинговими платежами в сумі 135505,57грн., заперечуючи проти решти з огляду на безпідставне включення до заборгованості неузгодженої суми підвищеного страхового платежу та нарахування 3% річних і пені на цю безпідставно збільшену суму.

Відповідачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 45, 77, 78 т.2), у тому числі – складений Позивачем акті звірення розрахунків, узгоджений в частині визначеної Відповідачем суми боргу.

У судовому засіданні 27.04.2011р. представники сторін підтримали свою позицію, викладену письмово, при цьому, на запитання суду представник Позивача повідомив про відсутність доказів укладання договору страхування та здійснення оплати за ними на стягувану у складені заборгованості та не визнану Відповідачем суму страхового тарифу та пояснив розбіжності між сумами рахунків у акті звірення та розрахунку позовних вимог їх розподілом у останньому за окремими планами лізингу.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судових засіданнях представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду позивачем доказів в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

30.07.2007р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лiзингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 394 (а.с.а.с.22-34 т.1), відповідно до п.п. 2, 3 якого Лізингодавець передає Лiзингоодержувачу, а Лiзингоодержувач отримує від Лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортні засоби у відповідності з Замовленням (а.с.35,41 т.1) на транспортні засоби (далі за текстом –ТЗ) на строк, визначений у плані лізингу.

Відповідно до п. 5.1. договору за переданий у лізинг ТЗ в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі, розмір та строк сплати яких встановлюються в плані лізингу (додаток 3 до договору) та інших додатках. При цьому, за змістом п. 5.2. договору лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ; комісію Лізингодавця за наданий у лізинг ТЗ та інші витрати Лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням цього договору.

За змістом розділу 7 договору до обов’язків Лізингоодержувача серед іншого віднесено своєчасна та у повному обсязі оплата Лізингодавцю всіх необхідних лізингових платежів, а також платежів за послуги, надані Лізингодавцем, штрафних санкції відповідно до положень договору та інших платежів, які пов’язані з використанням ТЗ і не входять до складу щомісячних лізингових платежів (п.7.16.)

В свою чергу, положення розділу 9 до обов’язків Лізингодавця також відносин здійснення страхування ТЗ за ризиками КАСКО та іншими ризиками на весь строк дії даного договору до передачі ТЗ Лізингоодержувачу (п. 9.3.).

Сторонами у п. 16.1. встановлена відповідальність Лізингоодержувача у разі порушення зобов’язань по сплаті лізингових платежів, передбачених планом лізингу, та/або інших платежів, передбачених цим договором, у вигляді пені в розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

На виконання умов договору згідно замовлення №394/001 (а.с. 35 т.1) Відповідачу був переданий „КАМАЗ 65115”, шасі ХТС 65115071136929, державний № АА2860ЕВ, про що сторонами складено акту приймання-передачі ТЗ №394/001 від 17.08.2007р. (а.с. 38 т.1).

Також згідно замовлення №394/002 (а.с. 41 т.1) Відповідачу був переданий „КАМАЗ 65115-018”, шасі ХТС 65115071136928, державний № АА2861ЕВ, про що сторонами складено акту приймання-передачі ТЗ №394/002 від 17.08.2007р. (а.с. 46 т.1).

Враховуючи передання предметів лізингу у користування пізніше запланованої дати, первісні плани лізингу №394/001 (а.с.а.с.36, 37 т.1) і №394/002 (а.с.а.с.42, 43 т.1) сторонами укладалися в новій редакції, востаннє – 14.09.2008р. (а.с.а.с.39, 40, 47, 48 т.1), за умовами якої (редакції) впродовж розглядуваного періоду формування стягуваної заборгованості з 20.04.2009р. по 09.02.2011р. дата платежу визначалася на кожне 20 число місяця, що передує оплачуваному місяцю користування.

Задля забезпечення виконання грошових зобов’язань Лізингодавцем виписувалися рахунки-фактури (а.с.а.с.49-93 т.1), що містили визначення структури платежів за відносно кожного відповідного плану лізингу, підписаних сторонами в межах розглядуваного договору, а також – рахунок №С-00057130 від 01.10.2009р. на суму 7189,66грн.(а.с.89 т.1) компенсації витрат н страхування ТЗ внаслідок підвищення страхового тарифу. Наразі доказів здійснення такого страхування і фактичного понесення відповідних витрат Лізингодавець суду не надав.

У зв’язку із неналежною оплатою означених рахунків Позивачем на адресу Відповідача було направлено(а.с.97 т.1) лист-вимогу №394ФЛ від 05.01.2011р. (а.с.а.с. 94, 95 т.1), в якому Позивач просить погасити наявну заборгованість та пеню в розмірі 260054,90грн. не пізніше п’яти банківських днів.

У зв’язку із незадоволенням означеної вимоги Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи стягнення заборгованості з оплати лізингових платежів за період з 20.04.2009р. по 09.02.2011р. в сумі 243210,51грн. та нарахованих внаслідок прострочення оплати пені у розмірі 15014,38грн. та 3% річних у розмірі 8795,06грн.

Втім, ще до подання (11.02.2011р. – згідно штемпелю на конверті – а.с.134 т.1) вказаного позову до Господарського суду Донецької області Лізингодавець платіжним дорученням №17 від 10.02.2011р. (а.с.45 т.2) сплатив за договором №394 від 30.07.2007р. 100515,28грн., що були в подальшому відображені в довідках про стан взаєморозрахунків №421 від 04.03.2011р. (а.с.а.с.6, 7 т.2) і №775 від 22.04.2011р. (а.с.а.с.94,95 т.1), згідно яких з урахуванням означеного платежу розмір заявленої до стягнення заборгованості визначався в сумі 142695,23грн., включаючи рахунок №С-00057130 від 01.10.2009р. на суму 7189,66грн.

Враховуючи означений платіж Позивач заявою від 24.03.2011р. (а.с.а.с.58, 59 т.2) зменшив суми вимог в частині заборгованості, остаточно вимагаючи її стягнення в розмірі 142695,23грн., а також пені у розмірі 15014,38грн. та 3% річних у розмірі 8795,06грн.

Відповідач позовні вимоги визнав частково - відносно заборгованості в сумі 135505,57грн., щодо якої і підписав акт звіряння розрахунків (а.с.а.с.77, 78 т.2), заперечуючи, таким чином проти стягнення підвищення страхового тарифу в сумі 7189,66грн. згідно рахунку №С-00057130 від 01.10.2009р,, а також заявлених пені та 3% річних.

Суд розглядає справу в контексті всіх вимог, викладених у заяві від 24.03.2011р. (а.с.а.с.58, 59 т.2), оскільки їх об’єднання цілком відповідає приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України – вимоги пов’язані підставами виникнення та наданими доказами (порушення грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу). В свою чергу, за змістом ст. 22 цього Кодексу до прийняття рішення по справі позивач управнений зменшувати розмір позовних вимог і таке зменшення судом приймається, оскільки зумовлено врахування здійсненого Відповідачем платежу, а отже – не суперечить вимогам законодавства і не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність заявлених вимог полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені та 3% річних.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лiзингоодержувач має сплачувати лізингові платежі, до складу яких окрім відшкодування частини вартості майна і винагороди Лізингодавця за змістом ч. 2 ст. 16 цього Закону входять і інші витрати, пов’язані із виконанням договору.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір фінансового лізингу № 394 від 30.07.2007р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приймаючи до уваги, що положення ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачають можливість застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду), суд зазначає, що у світлі ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України лізингові платежі мають здійснюватися незалежно від результатів господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов’язковість договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно встановлених планів лізингових платежів в редакції 14.09.2008р. – пізніше кожного 20 число місяця, що передує оплачуваному місяцю користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Між тим, як вбачається із наявних матеріалів справи, і Відповідачем будь-яких доказів іншого всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не тільки не надано, але і визначається Лізингодержувач несвоєчасно і не в повному обсягу здійснював лізингові платежі у період з 20.04.2009р. по 09.02.2011р., внаслідок чого відносно відшкодування частини вартості майна та винагороди Лізингодавця за означений період виникла заборгованість в сумі 135505,57грн.

Відносно заявленої як заборгованості суми відшкодування витрат Лізингодавця, пов’язаних із страхуванням предмету лізингу, в розмірі 7189,66грн. суд зауважує, що оскільки положеннями п.9.3. договору фінансового лізингу забезпечення страхування віднесено до обов’язків Лізингодавця, означені витрати можуть бути включені до складу лізингових платежів у розумінні ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, як такі, що безпосередньо пов’язані із виконанням умов договору, адже ч. 2 ст. 13 цього Закону за загальним правилом відносить такі витрати на рахунок Лізингоодержувача. Між тим, Позивачем не надано належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів фактичного здійснення означених витрат – відповідного договору страхування та платіжних документів, що зумовлює висновок суду про недоведеність існування грошового зобов’язання у Відповідача з відшкодування означених витрат, і, як наслідок, - відмову у задоволені позову в цій частині.

У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або неналежне виконання зазначених зобов’язань Відповідачем є їх порушенням, а сам Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, а також – 3% річних за весь період прострочення.

Перевіривши правильність арифметичного розрахунку заявлених вимог (а.с.а.с.15-21 т.1) з урахуванням висновків суду відносно доведених і визнаних Відповідачем обсягів заборгованості, суд дійшов висновку про можливість задоволення вимог:

- відносно заборгованості – в сумі 135505,57грн.

- відносно 3% річних – в сумі 8513,26грн., відхиляючи решту, що припадає на недоведену суму витрат з оплати страхування.

Суд приймає визнання Відповідачем позовних вимог в частині вказаної суми заборгованості в порядку ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у якості самостійної підстави 9пооряд із власними висновками суду) для задоволення позову в означеній частині.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових платежів сформульована безпосередньо у п. 16.1. договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Відтак, здійснивши перевірку правильності арифметичного розрахунку пені (а.с.а.с.60-67 т.2) відносно встановленої суми заборгованості з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” за допомогою відповідної програми інформаційної бази „Законодавство”, суд задовольняє вимоги Позивача в цій частині в сумі 14731,72грн., відмовляючи у решті, що припадає на недоведену частину стягуваної заборгованості.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно відношенню розміру задоволених позовних вимог до первісної ціни позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 32774741) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Перша Дорожньо-будівельна компанія”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 35174848) про стягнення за договором фінансового лізингу №394 від 30.07.2007р. основного боргу в розмірі 142695,23грн., пені в розмірі 15014,38грн., 3% річних в розмірі 8795,06грн. задовольнити частково.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю „Перша Дорожньо-будівельна компанія”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 35174848) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 32774741) заборгованість у розмірі 135505,57грн., пеню у розмірі 14731,72грн. та 3% річних у розмірі 8513,26грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволені решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Перша Дорожньо-будівельна компанія”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 35174848) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 32774741) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 1587,51грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 140,31грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 27.04.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано29.04.2011р.

Суддя Попков Д.О.