Рішення № 15099461, 21.04.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.04.11 р. Справа № 40/270пд

Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання Тітовій С.С.

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА- ЛІЗИНГ”, м. Київ

про визнання договору фінансового лізингу №025-03/2008 від 25.03.08р. недійсним

за участю:

представників сторін:

від позивача: Марченко С.В. - юрисконсульт

від відповідача: Науменко С.О. – юрисконсульт

На час подання апеляційних та касаційних скарг провадження у справі зупинялося та поновлювалося згідно вимог статі 79 ГПК України.

З метою усунення порушення рівності та змагальності учасників судового процесу, надання можливості ознайомитися сторонам з додатковими матеріалами, усунення суперечностей у доводах та доказах сторін, у судовому засідання з 14 год. 21.04.11р. до 15 год. 30 хвил. 21.04.11р. було оголошено перерву, що знайшло своє відображення у протоколі судового засідання від 21.04.11р.

СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю „Донспецпром” звернулося до господарського суду з позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ” про визнання недійсним договору фінансового лізингу №025-03/2008 від 25.03.08р., укладеного між сторонами.

Представник відповідача позов не визнав, мотивуючи свої заперечення наступними обставинами, зокрема:

· посилання позивача на приписи статті 524 ЦК України відносно того, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні необґрунтоване, оскільки відповідно до вимог пункту 3.6 спірного договору всі розрахунки провадяться в української гривні ;

· позивач стверджує, що відповідно до вимог частини 3 статті 180 ГК України та приписів статті 6 Закону України „ Про фінансовий лізинг” сторони мали погодити основні умови договору, такі як: ціна, предмет та строк дії договору, однак у договорі відсутня така істотна умова, як ціна;

· сторони досягли всіх суттєвих умов для договору даного виду, а тому він вважається укладеним, оскільки суб’єкти господарювання вільно на свій розсуд та волевиявлення погодити будь-які умови таких правовідносин. Вказане твердження також необґрунтоване, оскільки згідно вимог статті 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” істотними умовами договору фінансового лізингу є: предмет договору; строк, на який лізингоодержувачу надається право користуватися предметом лізингу ( строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторін має бути досягнуто згоди. Додатком до договору №4 „ Графік платежів” визначено розміри лізингових платежів та строки їх сплати. Ціна предметів лізингу зазначена в Додатку №2 „ Умови фінансування”;

· сторонами частково виконанні умови договору фінансового лізингу, а саме: з боку відповідача було придбано у власність предмет лізингу та передано їх у користування за актами приймання-передачі позивачу, в свою чергу позивач сплатив адміністративну комісію та частково перераховував лізингові платежі;

· тобто, сторони вчинили всі необхідні дії для дійсності правочину передбачені статтею 203 ЦК України, а тому спірний договір фінансового лізингу відповідає вимогам законодавства та не містить підстав за законом для визнання його недійсним;

· позивач зловживав своїми процесуальним правами, звертаючись до суду з великою кількістю необґрунтованих заяв та клопотань з метою втягнути суд в обговорення питань, які не відносяться до предмету спору.

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову оцінку правовідносинам сторін, вислухавши доводи представника позивача, мотиви заперечень відповідача, суд встановив:

На час слухання спору по даній справі, з боку позивача – товариства з обмеженою відповідальністю „ Донспецпром”, 13.04.11р. на адресу суду надійшла апеляційна скарга (вхідний №0239/1558) на ухвалу господарського суду Донецької області від 10.12.10р. про зупинення провадження у справі, у тому числі клопотання про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на вказану ухвалу суду та клопотання про не прийняття вказаної скарги та повернення її на адресу заявника – товариства з обмеженою відповідальністю „ Донспецпром” ( вхідний №02111/14763 від 14.04.11р.).

Судом прийняті заперечення відповідача щодо зловживанням позивачем своїми процесуальним правами. До поняття - зловживання учасником судового процесу процесуальним правами відноситься:

Ш подання клопотань (заяв) про вчинення господарським судом не передбачених ГПК України процесуальних дій;

Ш подання другого та наступних клопотань (заяв) з одного й того самого питання, яке вже вирішено господарським судом;

Ш апеляційних та касаційних скарг на процесуальні документи, дія яких на момент подання такої скарги закінчилася (вичерпана), - наприклад, на ухвалу суду про зупинення провадження у справі після поновлення провадження в останній, на ухвалу про забезпечення позову після скасування заходів забезпечення позову тощо.

Ш з урахуванням вказаних обставин справи господарський суд залишає відповідне клопотання ( заяву, скаргу) без розгляду, приєднавши його (її) до матеріалів справи і зазначивши про це в описовій частині рішення, прийнятого по суті справи ( або ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Ухвалою господарського суду від 10.12.10р. провадження у справі було зупинено до розгляду апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю „Дора-Трас” на ухвалу суду від 30.11.10р.

Підстави, які зумовили зупинення провадження у справі усуненні, а саме постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.12.10р. ухвалу місцевого суду залишено без змін, а постановою Вищого господарського суду України від 16.02.11р. у задоволенні скарги на ухвалу місцевого суду було відмовлено.

Втім, ухвалою господарського суду від 07.04.11р. провадження у справі було поновлено, та призначено справу до розгляду у судовому засіданні о 13 год. 40 хвил. 21.04.11р.

Таким чином, позивач у справі – товариство з обмеженою відповідальністю „Донспецпром” звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу суду від 10.12.10р. про зупинення провадження у справі, дія якої на момент подання такої скарги закінчилася (вичерпана), оскільки судом 07.04.11р. було поновлено провадження у справі №40/270пд.

Тому, суд залишає відповідну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „ Донспецпром” без розгляду, приєднавши її до матеріалів справи, у тому числі: клопотання про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на ухвалу суду та клопотання про не прийняття вказаної скарги та повернення її на адресу заявника – товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”.

Позов мотивовано тим, що 25.03.08р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, далі Лізингоодержувач, та товариством з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ”, далі Лізингодавець, було укладено договір фінансового лізингу №025-03/2008, далі Договір.

Згідно умов пунктів 1.1, 1.2 вказаного Договору Лізингодавець зобов’язується придбати у продавця у власність предмет лізингу визначеного у Додатку №1/1 „Специфікація” до договору від 25.03.08р., і надати його Лізингоодержувачу в тимчасове володіння та користування за плату на строк і на умовах, зазначених в цьому договорі, з урахуванням того, що продавець був обраний Лізингоодержувачем.

Предметом Договору є:

ь каток ґрунтовий вібраційний Bomag BW151 AD – 4, у кількості 2 (двох) одиниць;

ь автогрейдер New Holland F 106.6B 4W , у кількості 1 (однієї) одиниці;

ь баштановий кран LINDEN-COMANSA 10LC 140, у кількості 1 (однієї) одиниці.

Вартість предмету лізингу згідно Додатку №4/1 до Договору складає 4 839 213 грн., з урахуванням ПДВ, що еквівалентно 958 260, 00 доларів США. Курс НБУ на дату підписання Договору становить 5,05 гривень за 1 долар США.

Пунктом 3.1 Договору передбачено порядок внесення лізингових платежів. Так, всі платежі, що здійснюються на підставі Договору Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю на умовах, вказаних в цьому договорі та графіку платежів, якщо інше не встановлено письмовою домовленістю сторін.

З моменту сплати Лізингодавцем авансового платежу продавцю до дати передачі Лізингоодержувач щомісячно сплачує Лізингодавцю комісію за попереднє фінансування (пункт 3.5 Договору). Лізингові платежі вказані в української гривні на день підписання Додатку №4/1 ( Графіку платежів). В подальшому Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі згідно виставленим йому рахункам в української гривні, які можуть корегуватися відповідно п.п. 3.11, 3.14, 3.15 вказаного Договору. Лізингові платежі розраховуються за формулою:

Лізинговий платіж n-го періоду розраховується як:

· LPn=(PI +RV n-1 x Ir) x R NBU, де:

ь LPn – сума лізингового платежу, грн.;

ь PI - сума відшкодування частини вартості предмету лізингу, грн.;

ь RV n-1 – частина вартості предмету лізингу, що залишилася до відшкодування, грн.;

ь Ir – відсоткова ставка лізингу, %;

ь n – номер лізингового платежу;

ь R NBU - коефіцієнт, що розраховується за фактом зміни офіційного курсу грн. /дол.. США НБУ, між датою укладення цього договору та датою, що передує даті лізингового платежу.

Додатково в цьому пункті Договору визначено винагорода Лізингодавця (проценти або комісія), яка розраховується за формулою:

· LFn = LPn - PI, де:

ь LF – винагорода Лізингодавця ( проценти або комісії), грн.;

ь LP - сума лізингового платежу;

ь PI - сума відшкодування частини вартості предмету лізингу, грн.

Окрім зазначених обов’язкових валютних коригувань лізингових платежів п.п. 3.11 і 3.14. спірного договору передбачають можливість зміни (збільшення на суму ПДВ) суми винагороди в залежності від наявності факту її перевищення подвійної облікової ставки НБУ та збільшення розміру лізингових платежів в залежності від: зміни розміру збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валют; переоцінки предмету лізингу, яка була здійснена внаслідок прийняття чи внесення змін в діючі нормативно-правові акти; встановлення органами державної влади нових обов’язкових платежів, зборів й інших відрахувань, безпосередньо пов’язаних з наданням послуг фінансового лізингу за даними договором.

Між позивачем та відповідачем в перебігу договірних відносин укладались додаткові угоди до договору фінансового лізингу, якими вносилися зміни щодо графіків платежів, та визначалися платежі за окремими лізинговими періодами виходячи із значення валютного курсу НБУ станом на певні дати, проте положення вказаних вище умов п.п. 3.5 і 3.6. договору стосовно методології розрахунку конкретних платежів в залежності від валютної конвертації сум платежів, визначених в доларах США в графіках залишилися не змінними. Більш того, у всіх представлених редакціях графіків платежів суми до сплати визначені одночасно в доларах США і в гривнях, і відносно останніх міститься застереження про їх коригування за привалами розділу 3 спірного договору фінансового лізингу.

25 березня 2008 року на виконання вимог пункту 1.1 договору фінансового лізингу №025-03/2008, було укладено договір купівлі-продажу №51, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю „ Донспецпром”, далі Продавець, та товариством з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ” , далі Покупець. Предметом договору купівлі-продажу є також:

ь каток ґрунтовий вібраційний Bomag BW151 AD -4 ( дві) одиниці;

ь автогрейдер New Holland F 106.6B 4W (одна) одиниця;

ь баштановий кран LINDEN-COMANSA 10LC 140 ( одна) одиниця.

Вартість предмету лізингу за договором купівлі-продажу складає також 4 839 213 грн., з урахуванням ПДВ, що еквівалентно 958 260, 00 доларів США.

У відповідності до п. 4.4. та п. 7.1. договору купівлі-продажу перехід права власності на предмет відчуження, яке одночасно є предметом лізингу за спірним договором, від позивача до відповідача має опосередковуватися складеним між ними актом приймання-передачі.

До матеріалів справи не надоно доказів виконання передбачених п.п. 5.1., 5.2. договору купівлі-продажу грошових зобов’язань відповідача зі сплати вартості придбаного майна за реквізитами Продавця. Акт приймання-передачі предмету лізингу від Лізингодавця до Лізингоодержувача, складання якого в день приймання предмету лізингу Лізингодавцем від Продавця передбачено в п. 5.1. спірного договору купівлі-продажу, до матеріалів справи не наданий.

Позивач вважає, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами не відповідає вимогам Конституції України, Закону України „ Про фінансовий лізинг”, ЦК України та приписам ГК України. Укладення договору фінансового лізингу було пропоноване відповідачем. Чинний ЦК України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання.

Згідно ст. 99 Конституції України від 28.06.1996р. грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до статті 35 Закону України „Про Національний банк України” від 20.05.99р. гривня (банкноти та монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається всіма фізичними та юридичними особами без обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунок, вклади, акредитиви для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Відповідно до частини 3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити ціну та строк дії договору. Таке ж положення закріплене у статті 6 Закону України „ Про фінансовий лізинг”. На думку позивача у спірному договір фінансового лізингу відсутня така істотна умова договору, як ціна.

Крім того, не зрозуміло у якій валюті виникає зобов’язання позивача по сплаті лізингових платежів, оскільки у додатках до договору фінансового лізингу (специфікаціях) ціна предмету лізингу зазначена у доларах США, а пункт 3.6 договору визначено, що лізингові платежі вказані в українській гривні, втім розрахунок лізингових платежів здійснюється за формулою, де зазначено, що R NBU - це коефіцієнт, що розраховується за фактом зміни офіційного курсу грн./дол. США НБУ, між датою укладення цього договору та датою, що передує даті лізингового платежу.

Тобто, розмір лізингових платежів що підлягає сплаті за даним договором зазначений не в української валюті, а в доларах США та напряму пов’язаний та залежить від курсу долару США.

Стаття 16 Закону України „ Про фінансовий лізинг” встановлює, що лізингові платежів можуть включати в себе:

§ суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

§ б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

§ в) компенсацію відсотків за кредитом.

Жодного посилання на будь-які коефіцієнти стосовно зміни курсу долару США не передбачено. Отже застосування відповідачем коефіцієнту стосовно зміни курсу долару США (R NBU ), є необґрунтованим і впливає на завищення відповідачем лізингових платежів. На підставі викладеного, позивач з посиланням на вимоги ст.ст. 203, 215 ЦК України наполягає на своїх позовних вимогах та намагається визнати недійсним договір фінансового лізингу №025-03/2008 від 25.03.08р., укладений між сторонами.

Судом дана належна правова оцінка правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір фінансового лізингу.

Стаття 806 ЦК України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (Лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (Лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить Лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із Лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане Лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених п. 2 ст. 806 ЦК України та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно п. 2 ст. 292 ГК України, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів – фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

За ч. 1 ст. 292 ГК України, лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (Лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (Лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить Лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням Лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати Лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового Лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування Лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно статті 6 Закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є:

· предмет лізингу;

· строк, на який Лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

· розмір лізингових платежів;

· інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частина 4 ст. 632 ЦК України вказує на те, що ціна в договорі може встановлюватися, а може і визначатися його умовами, що, за висновком суду, дозволяє стверджувати про принципову можливість використання формули розрахунку для встановлення кожної конкретної суми платежу.

Загальні положення ч. 2 ст. 533 ЦК України дійсно дозволяють використання грошового еквіваленту в іноземній валюті для визначенню суми платежу, який в числу ч. 1 цієї статті має здійснюватися в гривні. Водночас, це загальне правило має застосовуватися в розглядуваному випадку з урахуванням спеціальних положень ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”.

З огляду на означену, законодавчо визначену структуру лізингових платежів, обмовлені спірним договором адміністративна комісія та початковий внесок, виходячи із визначення цих термінів, приведених в преамбулі договору, можуть бути кваліфіковані як інші витрати Лізингодавця, пов’язані з виконанням договору лізингу та сама часткового відшкодування вартості предмету лізингу відповідно, а отже у їх встановленні у договорі не вбачається порушень.

Натомість, комісія за попереднє фінансування, розмір якої пов'язаний як з валютними коливаннями, так із відсотковою ставкою LIBOR, за відсутністю будь-яких доказів залучення Лізингодавцем кредитних коштів для придбання предмету лізингу, фактично опосередковує додаткову винагороду відповідачу. Ця винагорода встановлюється і діє до моменту передачі майна в лізинг. Між тим, згадувана ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” не тільки не передбачає отримання винагороди в залежності від курсу валютної конвертації, підстави проведення якої відсутні, адже за умовами купівлі – продажу № 51 від 25.03.2008 р. за придбання предмету лізингу відповідач мав розрахуватися в гривнях безвідносно до будь-яких валютних коригувань, але однозначно встановлює, що платіж з винагороди здійснюється саме за отримане в лізинг майно. Таким чином, запроваджена п. 3.5. комісія за попереднє фінансування не відповідає вказаній нормі Закону України „Про фінансовий лізинг”, а Лізингодавець безпідставно і не пропорційно до вартості предмету лізингу суттєво збільшує розмір власної комісійної винагороди, чим порушує умови договору фінансового лізингу.

Не можуть бути визнані як прийнятні і положення п. 3.6. відносно решти платежів, встановлення яких ч. 2 ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” відносить до істотних умов. Так, як було встановлено сторонами не зважаючи на укладання додаткових угод до спірного договору, не змінювалася складова лізингову платежу з відшкодування частини вартості предмету лізингу визначена за формулою, в якій, окрім власне елементу з відшкодування частини вартості майна, визначеної в доларах США, застосовуються і певні змінювані коефіцієнти, спрямовані на збільшення суми платежу.

Відсутність правових підстав для збільшення суми платежу у зв’язку із коефіцієнтом Іr зумовлена відсутністю будь-яких доказів залучення Лізингодавцем кредитних коштів при придбанні предмету лізингу у Позивача на умовах (залучення) саме визначеної у формулі відсоткової ставки.

В свою чергу, закладена в договорі методологія конвертації сум відшкодування вартості предмета лізингу, виражених в доларах США, в гривню – валюту платежу – зумовлює зміну обсягу таких складових в гривневому еквіваленті в перебігу правовідносин за договором лізингу у відповідності до курсових коливань.

Між тим, із змісту договору купівлі-продажу № 51 від 25.03.08 р. та видаткової накладної та специфікації до нього вбачається, що вартість предмету лізингу для позивача остаточно була визначена сумою 4 839 213 грн., з урахуванням ПДВ, і зобов’язання сторін щодо набуття відповідачем майна саме за такою вартістю були припиненні в порядку ст. 599 ЦК України належним виконанням з боку позивача. В свою чергу, ч.3 ст. 632 цього кодексу забороняє зміну ціни договору після його виконання, що дозволяє позивачу констатувати незмінюваність впродовж всього періоду лізингових правовідносин вартості предмету лізингу для Лізингодавця, тим більше, що будь-яких доказів протилежного (угод про внесення змін до договору купівлі-продажу) до справи не надано.

Аналіз положення ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” дозволяє стверджувати, що такий складовий елемент лізингових платежів як відшкодування вартості частини майна за своєю природою визначається саме розміром витрат Лізингодавця з придбання предмету лізингу, що у повній мірі узгоджується із визначенням терміну „вартість предмету лізингу”, приведеним в преамбулі спірного договору, а отже у разі незмінюваності таких витрат розмір такого платежу не може перебувати у залежності від значення певних коефіцієнтів і постійно збільшуватися в перебігу дії договору фінансового лізингу.

Тобто, передбачений п. 3.5. порядок визначення лізингового платежу, за яким безпідставно зростає незмінена у правовідносинах між Лізингодавцем та продавцем предмету лізингу вартість такого предмету, через запровадження непередбаченої ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” додаткової винагороди Лізингодавця спрямований (порядок) на безпідставне збагачення останнього. Спрямованість спірного договору до безпідставного збагачення однієї сторони за рахунок іншої є несумісним із визначеними діючим законодавством лізингових правовідносин з точки зору його від платності в контексті приписів ч. 2 ст. 1 , п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 ЦК України та ч. 1 ст. 292 ГК України, та дозволяє дійти висновку про порушення відповідачем вимог законодавства під час укладення спірного договору фінансового лізингу.

Оскільки передбачена п. 3.6. винагорода Лізингодавця за формулою її розрахунку від суми лізингового платежу, з приводу незаконності визначення якого була викладена позиція вище, висновок про незаконність такого встановлення розміру цього елементу платежу, стосується і винагороди.

Якщо лізингові правовідносини за спірним договором і можуть існувати без п. 3.5, то дефектність п. 3.6, який опосередковує істотну у розумінні ч. 2 ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” унеможливлює і укладання, і існування такого договору. Дійсно, за відсутністю цього пункту розмір лізингових платежів позивача не може бути чітко визначений за допомогою інших пунктів (додатків договору), у тому числі – і графіків платежів, оскільки:

- по-перше, як зазначено вище, законність договору повинна оцінюватися на дату його укладання, а отже подальші угоди взагалі не можуть спростовувати існування дефектів, адже первісна недійсність самого договору, що встановлюється згідно ст. 236 ЦК України з моменту укладання, унеможливлює і законне існування наступних за хронологією додаткових угод до нього;

- по-друге, графіки містять розмір платежів як в доларах США, так і в гривнях, що в контексті зазначеної ч. 2 ст. 533 ЦК України унеможливлює встановлення переваги останньої для розрахунку суми, тим більше, що відносно платежів в гривнях міститься застереження про їх коригування в порядку розділу 3 договору, у тому числі – і з урахуванням протизаконного п. 3.6. Факт встановлення означеного застереження не тільки перешкоджає ототожненню лізингових платежів виключно з сумами, зазначеними в гривнях, але й дозволяє стверджувати, що за відсутністю умов про коригування договорів з боку Лізингодавців взагалі б не укладався.

З урахуванням фактичних обставин справи, доказів на їх підтвердження, суд дійшов висновку, що доводи позивача обґрунтовані, оскільки, законодавець визначає підстави для визнання правочину недійсним та настання певних наслідків, а саме:

§ відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст угоди не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства;

§ зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, окрім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих згідно з Конституцією України (статті 1, 8 Конституції України);

§ згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності угоди є недотримання в момент здійснення угоди стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України;

§ якщо недійсність угоди прямо не встановлена законом, проте одна зі сторін або інша заінтересована особа оспорює її дійсність за підставами, встановленими законом, така угода може бути визнана судом недійсною, що встановлено ч.3 ст.215 ЦК України.

Під час укладення договорів, вільні у виборі контрагенту, застосовують приписи цивільного, господарського кодексів та інших актів законодавства, у т.ч. звичайного ділового обороту щодо їх розумності та справедливості. Так, свобода договору включає в себе декілька аспектів, а саме:

§ по-перше, свобода договору передбачає можливість вільного вибору особою, яка бажає укласти договір, майбутнього контрагента;

§ по-друге, свобода договору передбачає свободу в укладенні договору, неприпустимість примусу щодо вступу в договірні відносини;

§ по-третє, свобода договору включає можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) договору, який вони укладають;

§ по-четверте, свобода договору означає можливість сторін вільно визначати умови (зміст) договору, який вони укладають (ст.ст.627, 628 ЦК України);

§ по-п’яте, головним є те, що свобода договору не може порушувати принципи права, зокрема розумності, добросовісності та справедливості, як це зазначено у статті 3 ЦК України і є засадами цивільного законодавства. Таким чином, не можуть бути обмежені законодавством диспозитивні норми, які порушують фінансовий стан будь-якого суб’єкта господарювання та права на здійснення підприємницької діяльності.

Стаття 33 ГПК України зобов’язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Позивачем доведені підстави за законом для визнання спірного договору фінансового лізингу недійсним. Навпаки, відповідач не надав доказів того, що умови спірного договору відповідають вимогам законодавства, яке регулює відносини фінансового лізингу.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром” до товариства з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ” обґрунтовані та підлягають задоволенню. У зв’язку з чим слід визнати недійсним договір фінансового лізингу №025-03/2008 від 25.03.08р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Доспецпром” та товариством з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ.

Витрати по державному миту в сумі 85 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн. покладаються на відповідача у справі – товариство з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ” згідно вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Щодо територіальної підсудності справи, то приписи статті 15 ГПК України встановлюють, що справи у спорах про визнання недійсними договорів повністю або частково розглядаються господарськими судами за місцезнаходження сторони, зобов’язаною за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

У судовому засіданні, яке відбулося 21.04.11р. згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 6, 11, ч. 2 ст. 16 Закону України „ Про фінансовий лізинг”, п. 1, 2 ст. 180, п. 1 ст. 181 ГК України , ст.ст. 203, 215, 217, 236, 529, 533, 627, 628, 632, 638, 806 ЦК України, ст.ст. 189, 292 ГК України, ст.ст. 42, 43, 46 , 15, 22, 33, 42, 43, 44, 49, ч. 4 ст. 77, ст.ст. 82, 82-1, 84, ч.ч. 2 , 3 ст. 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром” до товариства з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ” – задовольнити.

2. Визнати недійсним договір фінансового лізингу №025-03/2008 від 25.03.08р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Донспецпром” та товариством з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ”.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ”, 03056, м. Київ, вул. Польова, буд. 24 д, ід.код 35378830, на користь:

- товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, 83087, м. Донецьк, вул. Калініна, 51, ід.код 30645586, витрати по державному миту в сумі 85 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн., видавши наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Підченко Ю.О.

Повний текст рішення складено –26.04.11р.