Рішення № 1508889, 17.03.2008, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" березня 2008 р.

Справа № 8/23-445

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гирили І.М.

Розглянув матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фреш», вул. Промислова,53, м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства «Торговий дім Тернопіль», вул. Поліська,14, м. Тернопіль

про: стягнення заборгованості, трьох процентів та інфляційних в сумі 1100,46 грн.

За участю представників сторін:

позивача: Шелемея В.В.- юрисконсульта, довіреність від 11.01.2008р.

відповідача: не з’явився

В судовому засіданні представнику позивача роз’яснено його процесуальні права та обов’язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фреш», м.Львів, надалі позивач, звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до приватного підприємства «Торговий дім Тернопіль», м. Тернопіль, надалі відповідач, про стягнення заборгованості, трьох процентів річних та інфляційних нарахувань в сумі 1100,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ПП «Торговий дім Тернопіль»несвоєчасно проводив оплату за отриману продукцію, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 1074,11 грн., на яку, відповідно нараховані три проценти річних та інфляційні нарахування.

В підтвердження викладеного додає видаткові накладні №0000001410 від 29.05.2006р., №0000001411 від 29.05.2006р., №0000001872 від 18.07.2006р., №0000001873 від 18.07.2006р., №0000001950 від 07.08.2006р., №0000001951 від 07.08.2006р., №0000001949 від 07.08.2006р., №0000002150 від 29.08.2006р., №0000002151 від 29.08.2006р., №0000002152 від 29.08.2006р., №0000002266 від 11.09.2006р., №0000002268 від 12.09.2006р., №0000002370 від 25.09.2006р., №0000002476 від 09.10.2006р., податкові накладні №0000001437 від 29.05.2006р., №0000001438 від 29.05.2006р., №0000001907 від 18.07.2006р., №0000001908 від 18.07.2006р., №0000001987 від 07.08.2006р., №0000001988 від 07.08.2006р., №0000001986 від 07.08.2006р., №0000002189 від 29.08.2006р., №0000002190 від 29.08.2006р., №0000002191 від 29.08.2006р., №0000002304 від 11.09.2006р., №0000002306 від 12.09.2006р., №0000002423 від 25.09.2006р., №0000002531 від 09.10.2006р., вимогу № 246 від 04.12.2007р.

Відповідач явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву не подав, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення відповідачу поштових відправлень за № 1558952 із зазначенням дати вручення 11.02.2008 р. та № 1552580 із зазначенням дати вручення 28.02.2008 р., а тому справа розглядається за правилами ст. 75 ГПК України, за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні 17.03.2008 р. позовні вимоги підтримав повністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши норми чинного законодавства, судом встановлено наступне:

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб’єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.

В силу ст. 11 ЦК України цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 ст. 202 ЦК України).

За змістом приписів статей 205 та 206 ЦК України вбачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Як підтверджується матеріалами справи, на підставі усної домовленості позивачем в період з 29.05.2006р. по 09.10.2007р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3624,01 грн., що підтверджується видатковими накладними №0000001410 від 29.05.2006р., №0000001411 від 29.05.2006р., №0000001872 від 18.07.2006р., №0000001873 від 18.07.2006р., №0000001950 від 07.08.2006р., №0000001951 від 07.08.2006р., №0000001949 від 07.08.2006р., №0000002150 від 29.08.2006р., №0000002151 від 29.08.2006р., №0000002152 від 29.08.2006р., №0000002266 від 11.09.2006р., №0000002268 від 12.09.2006р., №0000002370 від 25.09.2006р., №0000002476 від 09.10.2006р., які підписані уповноваженими представниками сторін., підписи яких скріплені печатками даних юридичних осіб.

Факт отримання товару відповідачем не заперечено у встановленому законом порядку.

Як стверджує позивач та підтверджує долученою представником позивача банківською випискою, належним чином завірена копія якої знаходиться у матеріалах справи, відповідачем оплата за отриманий відповідачем товар проведена частково на суму 2 549,90 грн., а саме: 04.07.2006р. в сумі 1274,95 грн. та 12.07.2006р. сумі 1274,95 грн.

Таким чином, позивач свої договірні зобов’язання виконав належним чином, однак відповідач за отриманий товар розрахувався частково і станом на день розгляду справи в суді за ним рахується заборгованість перед позивачем в сумі 1 074,11грн.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Дослідивши представлені позивачем документи, господарський суд вважає, що вони свідчать про вчинення позивачем та відповідачем правочину в усній формі, а саме –договору купівлі –продажу, в якому сторони досягли згоди щодо умов, в тому числі і в частині оплати за отриманий товар.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі –продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що Покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки строк оплати вартості переданих товарно –матеріальних цінностей сторонами встановлений не був, в порядку ст. 530 ЦК України Товариством з обмеженою відповідальністю «Фреш»на адресу ПП «Торговий дім Тернопіль»надіслано вимогу від 04.12.2007 р. за №246 про сплату боргу в сумі 1074,11 грн., яка була залишена останнім без належного реагування та задоволення.

Таким чином, відповідач належним чином не виконав зобов’язання щодо оплати за надану позивачем продукцію, чим порушено норми чинного законодавства, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 1074,11 грн. , яка станом на дату розгляду справи не сплачена.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі даної статті, позивачем нараховано суму інфляції в розмірі 22,55 грн. за період з 12.12.2007 р. по 23.01.2008 р. та 3% річних в розмірі 3,80 грн. за період з 12.12.2007 р. по 23.01.2008 р.

Розглянувши представлений розрахунок суми інфляції та 3% річних, з огляду на наявність заборгованості, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення суми інфляції та 3% річних обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в заявленій сумі.

Станом на дату розгляду справи відповідав не представив доказів сплати заборгованості в добровільному порядку.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь –які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Фреш»»підлягають до задоволення в сумі 1074,11 грн. основного боргу, 3,80 грн. трьох процентів річних, 22,55 інфляційних нарахувань, оскільки підтвердженні матеріалами справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не спростовані належними та допустимими доказами відповідачем.

Згідно ст. 49 ГПК України державне мито та судові витрати відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 12, 20, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 81-1, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд ,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з приватного підприємства «Торговий дім Тернопіль», вул. Поліська, 14, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 14035686 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фреш», вул. Промислова, 53, м. Львів, ідентифікаційний код 23956445:

- 1074 (одну тисячу сімдесят чотири) грн. 11 коп. боргу;

- 3 (три) грн. 80 коп. три проценти річних;

- 22 (двадцять дві) грн. 55 коп. інфляційних нарахувань;

- 102 (сто дві) грн. в повернення сплаченого позивачем державного мита;

- 118 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).

4. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття, через місцевий господарський суд.

Суддя І.М. Гирила