Рішення № 15087208, 25.03.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.03.11р.

Справа № 5005/955/2011

За позовом Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" (м. Дніпропетровськ)

до Відкритого акціонерного товариства "Дніпрошина" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором № 5-Ц про постачання електричної енергії ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" для споживачів Дніпропетровської області від 01.01.2002р. у загальному розмірі 14 900,79 грн.

Суддя Дубінін І.Ю.

Представники:

Від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Відкрите акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" (далі-позивач) звернулося до господарського суду із позовом до Відкритого акціонерного товариства "Дніпрошина" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості за договором № 5-Ц про постачання електричної енергії ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" для споживачів Дніпропетровської області від 01.01.2002р. у загальному розмірі 14 900,79 грн.

Сума позову складається з наступних сум: 2 387,08 грн. - 3% річних та 12 513,71 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.10.2010р. у справі № 28/287-09 стягнуто з відповідача на користь позивача 27 502,65 грн. заборгованості за спожиту активну електричну енергію. На виконання вказаної постанови 08.11.2010р. господарським судом Дніпропетровської області було видано наказ про примусове виконання, який було виконано 16.12.2010р., шляхом перерахування відповідачем суми основного боргу, що підтверджується виписками з розрахункового рахунку позивача. Через прострочення оплати спожитої електроенергії, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути 2 387,08 грн. 3% річних за період з 25.01.2008р. по 15.12.2010р. та 12 513,71 грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2008р. по 30.11.2010р.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись у відзиві на позов на наступне.

01.01.2002 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про постачання електричної енергії № 5-ц/35/02/П.

Пунктом 2.9 договору про постачання електричної енергії № 5-ц/35/02/П від 01.01.2002 року передбачено, що підтвердження фактичного обсягу спожитої відповідачем електроенергії за звітний місяць здійснюється сторонами за формою звіту про спожиту електроенергію, що відображена у додатку 5, до 2 числа місяця, що настає за звітним.

Згідно з пунктом 4.2. договору № 5-ц/35/02/П від 01.01.2002 року відповідач зобов'язаний був здійснювати остаточні розрахунки за фактично спожиту електроенергію розрахунковому місяці на підставі рахунку, наданого позивачем.

Отже, за умовами вказаного договору зобов'язання відповідача з остаточного розрахунку за спожиту електроенергію за вересень 2006 року виникає з дати надання/ виставлення позивачем до сплати відповідного рахунку за вересень 2006 року.

До матеріалів справи позивач не додав жодних доказів виставлення відповідачу рахунку на сплату електричної енергії за вересень 2006 року, що вказує на недоведеність прострочення виконання відповідачем зазначеного зобов'язання та на безпідставність розрахунків позивача втрат від інфляції та 3% річних.

Крім того, відповідно до змісту частини другої статті 625 Цивільного кодексу України відповідальність у вигляді сплати інфляційних втрат (боргу з урахуванням індексу інфляції) виникає у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.

Грошові зобов'язання відповідача за договором № 5-Ц/35/02/П від 01.01.2002 року виникають у зв'язку зі сплатою вартості або ціни спожитої електричної енергії позивачу.

Статтею 9 Закону України "Про ціни та ціноутворення" передбачено, що державні фіксовані та регульовані ціни та тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що мають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

У той же час, на підставі статті 17 Закону України "Про електроенергетику", тарифи (ціни) на постачання електричної енергії регулюються Національною комісією регулювання електроенергетики України, а постачання електричної енергії споживачам здійснюється за тарифами, які обумовлюються в договорах на постачання електричної енергії.

За таких обставин будь-яке збільшення грошового зобов'язання зі сплати ціни (тарифу) за спожиту електроенергію, у тому числі його номінальне збільшення (індексація з урахуванням інфляції) суперечить наведеним вимогам Законів України та є підставою для відмови позивачу у задоволенні вимог про стягнення з відповідача втрат від інфляції у розмірі 12 513,71 грн.

Розгляд справи відкладався з 10.02.11р. на 01.03.11р.

У судовому засіданні 01.03.11р. було оголошено перерву по 25.03.11р.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, в той час, як про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви у судовому засіданні.

За таких обставин, господарський суд вважає, що позивач та відповідач не скористалися своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.10.2010 року по справі № 28/287-09 задоволено частково позов Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" до Відкритого акціонерного товариства "Дніпрошина" та стягнуто 27 502,65 грн. - боргу, 275 грн. - витрат по сплаті держмита та 61 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вказана заборгованість відповідача утворилась внаслідок порушення умов договору № 5-Ц 35/02/П про постачання електричної енергії ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" для споживачів Дніпропетровської області від 01.01.2002 року.

На виконання вказаного рішення 08.11.10р. видано наказ про примусове виконання.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач погасив борг у загальному розмірі 27 502,65 грн., згідно наказу господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.10р. лише 16.12.2010р. Вказаний факт підтверджується банківською випискою, копія якої знаходиться в матеріалах справи (а.с. 21).

Частинами 1, 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У зв'язку з вищевикладеним, позивач просить суд стягнути 2 387,08 грн. 3% річних за період з 25.01.2008р. по 15.12.2010р. та 12 513,71 грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2008р. по 30.11.2010р.

Судом прийняті до уваги приписи ст. 35 Господарського процесуального кодексу України відносно фактів та обставин, які встановлені постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 28/287-09 від 26.10.10р., оскільки вони є загальновідомими, не потребують доказуванню, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У відповідності до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, відповідно до статей 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов’язання.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) визначено у ст. 217 ГК України як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 року у справі №10/557-26/155).

Нормами чинного законодавства не встановлено жодних обмежень щодо реалізації кредитором свого права на стягнення з боржника інфляційних втрат та 3% річних в іншому провадженні, окремому від провадження, в якому з боржника стягувалася сума основного боргу. Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення.

Грошова сума в порядку обліку індексу інфляції може нараховуватися по день фактичного стягнення з боржника суми заборгованості, оскільки між сторонами існують матеріальні відносини (зобов’язання), на котрі розповсюджується дія ч. 2 ст. 625 ЦК України.

З приводу заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що оплата спожитої електроенергії відповідач здійснює на підставі рахунку, виставленого позивачем, оскільки, позивачем не долучило до матеріалів справи копію рахунку та докази його направлення на адресу відповідача, то позивач не може стверджувати, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання.

Крім того, відповідач зазначає, що у постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.10.2010 по справі № 28/287-09 не встановлено факту прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті активної електроенергії, спожитої відповідачем у вересні 2006 року, оскільки, це питання не розглядалося у процесі розгляду позовних вимог позивача.

З цього приводу слід зазначити наступне.

Пунктом 4.2. Договору № 5-Ц 35/02/П про постачання електричної енергії ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" для споживачів Дніпропетровської області від 01.01.2002 року визначений порядок розрахунків за електроенергію, а саме: споживач вносить передоплату за активну електричну енергію у такому порядку:

- до першої, другої, третьої середи розрахункового місяця оплачує за кожен тиждень 30% і з третьої до четвертої середи 10% вартості заявленого на розрахунковий місяць обсягу споживання електричної енергії;

- остаточний розрахунок здійснюється за фактично спожиту електроенергію у розрахунковому місяці у термін до 7 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Зі змісту вказаного пункту Договору вбачається, що споживач повинен сплачувати передоплату за весь заявлений обсяг електричної енергії.

У зазначеному періоді перевищення договірної величини споживання електричної енергії споживачем допущено не було, тому, зважаючи на наявність зазначеного пункту у Договорі, споживач повинен сплатити за електроенергію, спожиту у вересні 2006 року, виключно у вигляді передоплати.

Крім того, за умовами спірного Договору, взагалі не передбачено виставлення енергопостачальником рахунків споживачу і оплата електроенергії, спожитої споживачем, виключно на підставі виставлених рахунків.

У постанові від 26.10.2010 по справі № 28/287-09 Дніпропетровський апеляційний господарський суд зазначив наступне: „Згідно з п. 2.9 Договору, підтвердження фактичного обсягу спожитої електроенергії за звітний місяць здійснюється сторонами за формою звіту про спожиту електроенергію.

Відповідно до п. 4.1. вказаного Договору, споживач зобов'язався вносити плату за споживання активної електроенергії у вигляді попередньої оплати виключно коштами.

Пункотом 4.2. Договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично спожиту у розрахунковому місяці електроенергію здійснюється у термін до 7 числа місяця, наступного за розрахунковим.

На виконання умов Договору у вересні 2006 позивач постачав відповідачу електроенергію, що підтверджується звітом за відповідний період. Вартість спожитої електроенергії відповідачем не оплачена.

Станом на момент звернення з позовом заборгованість по оплаті складає 27 502,65 грн.

Докази погашення вказаної суми Відповідачем не надані та в матеріалах справи відсутні".

Згідно з положеннями ст. ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зважаючи на те, що умовами спірного Договору передбачена попередня оплата за спожиту електричну енергію; відсутня умова про оплату на підставі виставленого рахунку; остаточний розрахунок за електроенергію, спожиту у розрахунковому місяці, повинен бути здійснений у строк до 7 числа місяця, наступного за розрахунковим; апеляційним господарським судом встановлений факт наявності заборгованості, отже доводи відповідача про відсутність виставленого рахунку та відсутність у постанові апеляційного господарського суду висновків про прострочення виконання грошового зобов'язання є необґрунтованими.

Крім того, відповідач у відзиві на позов, з посиланням на Закон України "Про ціни та ціноутворення", зазначає, що позивач не мав права збільшувати тариф, оскільки, позивач є монополістом, а тарифи на електроенергію затверджуються постановою Національної комісії з регулювання електроенергетики. Зважаючи на вищевикладене, відповідач вважає, що позивач неправомірно збільшив тариф на оплату електроенергії, шляхом нарахування відповідачу 3 % річних та інфляційних втрат.

Вказані заперечення також є необґрунтованими з огляду на наступне.

Позивач, керуючись положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахував відповідачу 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме: за прострочення оплати за електроенергію, спожиту у вересні. 2006, а не підвищив тариф на оплату електроенергії.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України, 3 % річних та інфляційні втрати є відповідальністю за порушення грошового зобов'язання, а не є збільшенням ціни товару, послуг, зокрема, тарифу на електроенергію.

Таким чином, доводи Відповідача про відсутність прострочення виконання грошового зобов'язання та про збільшення позивачем тарифу на електроенергію для відповідача, викладені у відзиві на позов, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.

Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат господарським судом перевірений та відповідає вимогам чинного законодавства.

При викладених обставинах вимоги позивача щодо стягнення 2 387,08 грн. 3% річних за період з 25.01.2008р. по 15.12.2010р. та 12 513,71 грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2008р. по 30.11.2010р. за прострочення виконання грошового зобов'язання слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки обставини у справі та докази на їх підтвердження свідчать про прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання. Тому, посилання позивача на приписи частини другої статті 625 ЦК України ґрунтуються на законі. Винесення судом рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошове зобов’язання. Грошова сума в порядку обліку індексу інфляції може нараховуватися позивачем по день фактичного стягнення з боржника заборгованості, оскільки до цього дня існує матеріально правовідношення (зобов’язання), на яке поширюється вимога статті 625 ЦК України.

Викладене є підставою для задоволення позову в повному обсязі. Судові витрати по справі слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 598 - 609, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст. 1217 Господарського кодексу України, ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Дніпрошина" (49600, м.Дніпропетровськ, вул. Кротова, 24; код ЄДРПОУ 05768898) на користь Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" (49107, м.Дніпропетровськ, вул. Запорізьке шосе, 22, код ЄДРПОУ 23359034) - 12 513 грн. 71 коп. - інфляційних втрат, 2 387 грн. 08 коп. - 3% річних, 149 грн. 91 коп. витрат по сплаті державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя

І.Ю. Дубінін