Рішення № 150863, 05.09.2006, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 320

РІШЕННЯ

Іменем України

05.09.2006

Справа №2-24/8694-2006

За позовом – Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, (95017, м. Сімферополь, пр. Кірова, 51-52/10а).

До відповідача – Учбово-виробничого малого підприємства інвалідів „Інва-Юг”, (95022, м. Сімферополь, вул. Кубанська, 25).

Про стягнення 63474,65грн.

Суддя Колосова Г.Г.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача – Вашеняк П.В. – провідний спеціаліст, довіреність №4-04/988 від 13.06.2006р.

Від відповідача - не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 63474,65грн. штрафних санкцій.

Резолюцією В.о. Голови господарського суду АР Крим Ковтун Л.О. від 25.05.2006р. справа №2-14/8694-06 передана на розгляд судді Колосовій Г.Г.

Позивач у судове засідання 10.07.2006р. надав заяву про збільшення позовних вимог, згідно з якою просить стягнути з відповідача 41898,29грн. пені та компенсації пов’язаної з інфляцією.

У судовому засіданні 05.09.2006р. позивач підтримав уточнені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив. Ухвали ГС від 29.05.2006р. та від 19.06.2006р., надіслані на адресу, вказану у позові, повернені до суду з відміткою пошти: „адресат не значится”. Ухвала ГС від 10.07.2006р. – на адресу суду не поверталася. Таким чином, відповідач не скористався наданими йому законодавством процесуальними правами, в судове засідання свого представника не направив, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники ухвал господарського суду, які повернуті органами поштового зв’язку з позначками „адресат вибув”, „адресат не значиться” і таке інше, з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов’язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд, -

В С Т А Н О В И В:

12.02.1996р. між сторонами був укладений договір про надання позики для утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів б/н. (а.с. 10-11).

Відповідно до умов даного договору позивач надає відповідачеві для утворення робочих місць позику в сумі 3800000000 карбованців на один рік – до 15.02.1997р.

Додатковими угодами від 12.02.1997р., від 11.03.1997р., від 27.02.1997р., від 20.06.1997р. від 01.08.1997р., від 01.12.1997р. та від 16.02.1998р. сторони продовжували строк дії договору. (а.с. 12-20).

28.04.2000р. сторони уклали додатковий договір №1 до договору б/н від 12.02.1996р. і семи додаткових угод до нього. (а.с. 21).

Відповідно до умов даного додаткового договору, позивач зобов’язався продовжити строк дії договору від 12.02.1996р. на суму позики 75000грн. на п’ять років – до 28.04.2005р., з метою збереження 17 робочих місць, на яких повинні працювати інваліди.

Відповідач, в свою чергу, зобов’язався забезпечити повернення коштів позики в сумі 75000грн. на протязі п’яти років, щоквартально рівновеликими частками у відповідності з наданим графіком, який є невід’ємною частиною даного договору. Останній внесок повинен бути здійснений не пізніше 28.04.2005р.

06.07.2000р. між сторонами був укладений договір застави, згідно з яким у забезпечення виконання зобов’язань за договором від 12.02.1996р. і додаткового договору №1 від 28.04.2000р. відповідач передає позивачеві майно – два вагони-холодильники на суму 75000грн.

Відповідач свої договірні зобов’язання у встановлені терміни не виконав, суму позики 75000грн. позивачеві не повернув.

Надіслані позивачем на адресу відповідача претензії, залишені ним без розгляду та задоволення.

Тому позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача штрафних санкцій, у тому числі 37725,00грн. індексу інфляції, згідно розрахунку, за період з 28.04.2000р. по 28.04.2005р. на підставі п. 1.2.2. додаткової угоди від 28.04.2000р.

Відповідно до п. 1.2.2. додаткового договору №1 від 28.04.2000р. відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачеві втрату коштів, пов’язаних з інфляційними процесами, згідно з діючим законодавством України і Постанови правління Фонду України соціального захисту інвалідів №35-4/2 від 20.08.1999р. за період з 28.04.2000р. по 28.04.2005р.

Згідно ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний термін позовної давності встановлений в 3 роки.

Згідно зі ст. 75 Цивільного кодексу УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Таким чином, строк позовної давності для пред'явлення позову про стягнення індексу інфляції у розмірі 15754,62 грн. за період з 28.04.2000р. по 28.04.2001р. закінчився. В задоволенні даної вимоги в цій частині відмовлено.

Відповідно до п. 6 Заключних і перехідних положень Цивільного кодексу України, правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, термін пред'явлення яких, встановлений законодавством, яке діяло раніше, не закінчився до вступу в силу цього кодексу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в 3 роки.

Відповідно до п. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Таких заяв від сторін не надходило.

Тому в частині стягнення 21970,38 грн. індексу інфляції за період з 29.04.2001р. по 28.04.2005р. позовні вимоги підлягають задоволенню.

Також, позивач, уточнивши позовні вимоги, просить стягнути з відповідача 4173,29грн. пені, згідно розрахунку, за період з 30.04.2005р. по 31.10.2005р. на підставі п. 2.1. додаткової угоди від 28.04.2000р.

Згідно з п. 2.1, в разі прострочення щоквартальних платежів (згідно графіку), або кінцевого розрахунку відповідач несе відповідальність згідно з діючим законодавством України (ст. 214ЦК України, зміст якої сторонам відомий).

Статтею 214 ЦК УРСР передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Таким чином, суд дійшов висновку, про те, що пунктом 2.1 сторони узгодили нарахування індексу інфляції та 3% річних, у випадках, що вказані. Письмової угоди про стягнення пені за прострочення виконання зобов’язання, сторони не передбачили.

Тому вимоги позивача про стягнення 4173,29грн. пені на підставі п. 2.1 додаткової угоди, задоволенню не підлягають, у позові відмовлено.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 63474,65грн. штрафу, за період з 28.04.2000р. по 31.10.2005р., на підставі п.2.2. додаткової угоди від 28.04.2000р.

Відповідно до п. 2.2 додаткового договору №1 від 28.04.2000р., при встановленні фактів нецільового використання коштів позики, у тому числі незбереження 15 робочих місць для інвалідів, відповідач виплачує позивачеві штраф у розмірі 40% річних за весь період користування коштами, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Тобто це разова санкція.

Позивач, у своєму розрахунку нараховує штраф за правилами нарахування пені. Однак умовами договору не передбачене таке стягнення, оскільки пеня нараховується за кожний день прострочки.

Пеня - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконавчого грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Тобто пеня – це триваюча санкція.

Сторони, додатковим договором №1 передбачили нарахування штрафу у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Таким чином, 40% штрафу від суми 75000грн. становить 30000,00грн., однак оскільки сторони передбачили нарахування штрафу не більше подвійної облікової ставки НБУ, то штраф становить 34,93грн. В іншій частині позовні вимоги про стягнення штрафу, задоволенню не підлягають.

Державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам в порядку ст.49 ГПК України.

У судовому засіданні оголошені вступна і резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене у відповідності зі ст.84 ГПК України і підписане 29 вересня 2006 року.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.49, 82-84 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Учбово-виробничого малого підприємства інвалідів „Інва-Юг”, (95022, м. Сімферополь, вул. Кубанська, 25, ЗКПО 20666439, р/р 260063191800 в КД УСБ, МФО 324010) на користь Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, (95017, м. Сімферополь, пр. Кірова, 51-52/10а, Одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, 50070000 Банк одержувача: УДК в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 22301854, р/р 31211230500002) 21970,38 грн. індексу інфляції, 34,93грн. штрафу, 220,05 грн. державного мита і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 24,64 грн.

В іншій частині в позові відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Колосова Г.Г.