Рішення № 15074915, 19.04.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.04.11 р. Справа № 38/31

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О.

при секретарі судового засіданні Цакадзе М.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу

за позовом: Міністерства юстиції України, м. Київ

до відповідача: Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” м.Донецьк

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне казначейство України, м.Київ

про стягнення збитків у розмірі 45536,06грн.

за участю

представників сторін:

від позивача: Попов О.О. за дов.№8-5-20 від 05.01.2011р.

від відповідача: Шумська К.М. за дов.№9-470 від 10.01.2011р.

від третьої особи: не зявився

Суть спору:

Позивач, Міністерство юстиції України, м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” м.Донецьк за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна казначейська служба України, м.Київ про стягнення збитків у розмірі 45536,06грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 11.12.2008р. за заявою №10398/04; платіжні доручення від 27.05.2009р. №№637,638; копії рішень Докучаєвського міського суду Донецької області; копії наказів Міністерства палива та енергетики України, витяг з ЄДР тощо.

18.03.2011р. на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача надійшов лист №5-13/1034-3454 від 09.03.2011р., в якому останній просить суд стягнути з відповідача на користь держави 45536,06грн. та справу слухати без участі представника Державного казначейства України. Лист та додані до нього документи судом розглянуті та залучені до матеріалів справи.

23.03.2011р. на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, надійшли пояснення №5-13-03/1103-3715 від 14.03.2011р., які судом розглянуті та залучені до матеріалів справи.

19.04.2011р. відповідач надав суду заперечення проти позову №172 від 18.04.2011р., в яких з позовними вимогами не погоджується, посилаючись на те, що відомості про виконання рішень Докучаєвського міського суду, на які посилається позивач, у Відокремленому підрозділі “Шахта “Південодонбаська №3” ДП “ДВЕК” відсутні, про що свідчить бухгалтерська довідка станом на 18.04.2011р.

Крім того, відповідач вважає, що ДП “ДВЕК” є неналежним відповідачем, оскільки відповідачем у рішеннях Докучаєвського міського суду зазначене Дочірнє підприємство відкритого акціонерного товариства Державна холдингова компанія “Донвугілля”, яке на теперішній час не ліквідоване та перебуває у ЄДР. Заперечення проти позову та додані до нього документи судом розглянуті та залучені до матеріалів справи.

Розгляд справи відкладався у звязку з неявкою сторін та необхідністю надання сторонами витребуваних документів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Європейського суду з прав людини від 11.02.2008року у справі “Гогін проти України” за заявою №10398/04 державу Україна зобовязано виплатити на користь гр.Гогіна В.А. суми за рішеннями суду від 15 липня 1998 року (два рішення), від 1 вересня 1998 року та 6 січня 1999 року, 26 лютого 1999 року та від 1 жовтня 1999 року, порядок виконання якого змінено ухвалою від 4 березня 2002 року як відшкодування матеріальної шкоди та 2600 євро, як відшкодування моральної шкоди. Дане рішення відповідно до статті 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод набуло статусу остаточного.

У рішенні Європейського суду “Гогін проти України” встановлено, що у різні дати протягом періоду з 1998р. по 1999р. на користь Гогіна Валерія Адольфовича були винесені рішення, які набули законної сили (рішення суду). Відповідно до цих рішень ДП “Шахта “Південодонбаська №3” (ДП ДХК “Донвугілля” ДВАТ “Шахта “Південодонбаська №3”) було зобовязано виплатити на користь заявника заборгованість із заробітної плати та інших витрат.

У рішенні “Гогін проти України” за заявою №10398/04 Європейський Суд зазначив, що невиконання рішень суду, які набули законної сили на користь заявника, призвело до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ст.14 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р., міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обовязковість міжнародного договору відповідно до цього Закону, в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 зазначеного закону, встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” №475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Згідно із ст.46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобовязуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

У звязку із обовязком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006 р. прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду є обовязковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.

Рішення Європейського суду від 11.12.2008 року у справі “Гогін проти України” за заявою №10398/04 встановлено факт невиконання рішень суду, винесених на користь заявника, та факт заподіяння заявнику моральної шкоди.

На рахунок заявника з Державного бюджету України перераховано суми заборгованості по заробітній платі в розмірі 17985,15грн. та суми моральної шкоди в розмірі 27550,91грн. Факт оплати підтверджується платіжними дорученнями від 27.05.2009р. №№637, 638.

Рішення Європейського суду від 11.12.2008р. у справі “Гогін проти України” в частині сплати присуджених коштів виконане. Копії зазначених платіжних доручень в підтвердження здійснення зазначених платежів містяться в матеріалах справи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення збитків, позивач посилається на ті обставини, що рішеннями Докучаєвського міського суду Донецької області були задоволені позовні вимоги гр.Гогіна Валерія Адольфовича до ДП ДХК “Донвугілля” ДВАТ “Шахта “Південодонбаська №3”.

Несвоєчасна сплата ДП ДХК “Донвугілля” ДВАТ “Шахта “Південодонбаська №3” заборгованості з заробітної плати ОСОБА_1. та інших платежів спричинила збитки сплачені за рішенням Європейського суду від 11.12.2008р.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Згідно положень ст.104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Наказом Міністерства палива та енергетики від 07.02.2003р. №58 реорганізовані дочірні підприємства ДХК “Донвугілля”, зокрема, ДВАТ “Шахта “Південодонбаська №3” шляхом злиття та створення на їх базі ДП “Донецьквугілля”.

Відповідно до п.9 зазначеного наказу правонаступником Дочірнього підприємства ДВАТ “Шахта “Південодонбаська №3” є ДП “Донецьквугілля”.

Наказами Міністерства палива та енергетики від 18.08.2004р. №492 “Про створення ДП Донецька енергетична компанія” та “Про створення ДП “Донецька вугільна коксівна компанія” реорганізовано ДП “Донецьквугілля” шляхом виділення “Шахти “Південодонбаська №3” та приєднання її до складу ДП “Донецька вугільна коксівна компанія”, яка відповідно до п.19 зазначеного наказу №493 є правонаступником “Шахти “Південодонбаська №3”.

Наказом Міністерства палива та енергетики від 26.05.2005р. №238 “Про реорганізацію ДП “Донецька вугільна коксівна компанія” державне підприємство реорганізоване шляхом виділення з його складу відокремлених підрозділів, в тому числі і “Шахта “Південодонбаська №3” та приєднання їх до складу ДП “Донецька вугільна енергетична компанія”.

Як вбачається з пункту 6 наказу №238, ДП “Донецька вугільна енергетична компанія” було визнано правонаступником усіх прав та обовязків ДП “Донецька вугільна коксівна компанія”.

Отже, суд встановив, що Державне підприємство „Донецька вугільна енергетична компанія” є належним відповідачем по даній справі.

Відповідно до частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Міністерство юстиції України на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ДП “Донецька вугільна енергетична компанія” про відшкодування матеріальних збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання державою рішення Європейського суду, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою та має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (в порядку регресу).

Частиною 4 ст.9 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено обовязок Органу представництва звернутись до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування.

Органом представництва згідно ст. 1 вказаного Закону є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006р. №784 „Про заходи щодо реалізації Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” таким органом є Міністерство юстиції України.

Згідно із ст.2 ЦК України держава є учасником цивільних відносин. Відповідно до ст.170 ЦК України держава набуває та здійснює цивільні права та обовязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Частиною 2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

Таким чином, Міністерство юстиції України наділене повноваженнями щодо звернення з позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання державою рішень Європейського суду з прав людини, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою.

Чинне цивільне законодавство допускає можливість відшкодування моральної шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом. Відповідачем не доведено існування нормативних застережень щодо недопустимості відшкодування в регресному порядку моральної шкоди, в тому числі на користь держави Україна, яка на виконання рішення Європейського суду з прав людини виплатила своєму громадянину відповідне відшкодування в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статті 43 та статті 46 Конституції України.

Згідно із статтею 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу.

Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України „Про оплату праці”, Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативними актами.

Так, у звязку з недотриманням ДП ДХК “Донвугілля” ДВАТ “Шахта “Південодонбаська №3”, яке станом на травень 2005р. увійшло до складу ДП “Донецька вугільна енергетична компанія”, законодавства про працю Гогін В.А. був змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Рішеннями Докучаєвського міського суду Донецької області було встановлено ряд порушень ДП ДХК “Донвугілля” ДВАТ “Шахта “Південодонбаська №3” законодавства та задоволено позови Гогіна В.А.

Однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Враховуючи висновок суду, що ДП “Донецька вугільна енергетична компанія” є належним відповідачем по даній справі, суд вважає, що рішення Докучаєвського міського суду Донецької області від 15.07.1998р., 01.09.1998р., 06.01.1999р., 26.02.1999р., 01.10.1999р. які набули законної сили, є обовязковим для виконання відповідачем - ДП “Донецька вугільна енергетична компанія” як боржника, за вказаними рішеннями.

Обовязок виконання рішення покладався саме на відповідача протягом усього строку існування заборгованості із заробітної плати та інших платежів, а обовязок органу державної виконавчої служби з примусового виконання вказаного рішення є похідним та виникає внаслідок фактичного ухилення відповідача від виконання своїх конституційних обов'язків з виплат заборгованості із заробітної плати працівнику.

Таким чином, наявність або відсутність виконавчого провадження не є перешкодою для виплаті заборгованості працівнику.

Встановлені в рішенні Європейського суду „Гогін проти України” порушення Конвенції є наслідком не виконання ДП “Донецька вугільна енергетична компанія” визначеного діючим законодавством обовязку із виконання судових рішень Докучаєвського міського суду Донецької області та заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1.

За загальним правилом статті 614 Цивільного кодексу України відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність вини.

Аналогічна позиція зазначена в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, згідно якої особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Згідно із ст.2 Цивільного кодексу України, держава є учасником цивільних відносин.

Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обовязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. В даному випадку таким державним органом виступає державна виконавча служба.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежного від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1. встановлено Європейським судом під час розгляду справи (пункт 58 рішення Європейського суду).

Відповідно до частини 5 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

Державне казначейство України було залучене у якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки цим органом здійснюється облік та виконання доходної та видаткової частини бюджету України.

Крім того, відповідно до ст.9 Закону України „Про виконавче провадження”, Державне казначейство України безпосередньо приймає участь у виконанні рішень Європейського суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що саме винні дії відповідача призвели до визнання Європейським судом порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та результатом саме їх неправомірних дій є заподіяння державі матеріальних збитків, у вигляді виплати заявнику заборгованості із заробітної плати та інших платежів в розмірі 17 985,15грн., а також суми моральної шкоди у розмірі 27 550,91грн., і іншого відповідачем не доведено.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом не приймаються до уваги заперечення відповідачів викладені у відзиві на позов, оскільки вказані заперечення є недоведеними та спростовуються матеріалами справи.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача в порядку передбаченому ст.49 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 35, 43, 44, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Міністерства юстиції України, м. Київ до Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” м.Донецьк про стягнення збитків у розмірі 45536,06грн., задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” м. Донецьк (83000, м.Донецьк, вул.Артема,63, ЄДРПОУ 33161769) на користь Державного бюджету України (рахунок Державного казначейства України №31116115700028, код банку 820172, ЄДРПОУ 20055032, банк одержувача Державне казначейство України в м.Києві) збитки у розмірі 45 536,06грн.

Стягнути з Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” м. Донецьк (83000, м.Донецьк, вул.Артема,63, ЄДРПОУ 33161769) на користь Державного бюджету України витрати по сплаті державного мита в розмірі 455,36грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 19.04.2011р. оголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.04.2011р.

Суддя Лейба М.О.