Рішення № 15074599, 06.04.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.04.11 р. Справа № 14/384пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А.,

судді Курило Г.Є., судді Попкова Д.О.

При секретарі судового засідання Бахрамовій А.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк

до відповідача Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м.Київ в особі філії „Головне управління Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк в Донецькій області”, м.Донецьк

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТО МЕДІА ГРУП”, м.Донецьк

про визнання договору №15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р. недійсним.

В засіданні брали участь представники сторін:

від позивача: не зявився;

від відповідача: Зарецький І.Г. головний юрисконсульт відділу позовної роботи управління проблемних активів(за довіреністю б/н від 26.08.2010р.);

від третьої особи: не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м.Київ в особі філії „Головне управління Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк в Донецькій області”, м.Донецьк, про визнання договору №15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р. недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що кредитний договір про відкриття кредитної лінії 15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р. є таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства України, оскільки при укладанні позивачем спірного договору, дружина останнього не надавала письмової згоди на укладання такого договору, що суперечить вимогам ст.65 Сімейного кодексу України та ст.369 Цивільного кодексу України.

12.01.2010р. відповідачем наданий відзив на позовну заяву б/н та дати, відповідно до якого останній проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що під час укладання спірного кредитного договору згода дружини позивача ОСОБА_6 була отримана, про що свідчить її заява від 15.08.2007р.

На адресу господарського суду Донецької області 08.02.2010р. надійшло клопотання позивача б/н від 08.02.2010р. про призначення судової почеркознавчої експертизи по справі. За змістом вказаного клопотання у позивача виникли сумніви щодо підписання особисто ним оспорюваних правочинів та підписання заяви від 15.08.2007р. ОСОБА_6

24.02.2010р. позивачем надано клопотання б/н від 23.02.2010р. про зміну позовних вимог, відповідно до якого останній збільшує розмір позовних вимог та просить суд визнати недійсним кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р. та визнати недійсним договір застави транспортних засобів №15-94/19-5315/07 від 22.08.2007р., посилаючись на те, що при укладанні позивачем спірного кредитного договору, дружина останнього не надавала письмової згоди на укладання такого договору, що суперечить вимогам ст.65 Сімейного кодексу України та ст.369 Цивільного кодексу України, та останні не памятають щоб ОСОБА_1 та ОСОБА_6 підписували якісь документи, а саме заяву від 15.08.2007р. та кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р.

Суд розглядає позовні вимоги з урахуванням клопотання б/н від 23.02.2010р. про зміну позовних вимог.

Виходячи з того, що при розгляді справи №14/384пд виникли питання щодо встановлення факту підписання кредитного договору №15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р., договору застави транспортних засобів №15-94/19-5315/07 від 22.08.2007р. з боку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 безпосередньо ОСОБА_1, та щодо факту підписання заяви від 15.08.2007р. дружиною позивача ОСОБА_6, враховуючи, що вирішення вказаних питань потребує спеціальних знань, ухвалою від 22.03.2010р. господарський суд призначив судову почеркознавчу експертизу по справі №14/384пд, проведення якої доручив Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз.

01.02.2011р. через канцелярію господарського суду Донецької області від Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерта судово-почеркознавчої експертизи № 5268/02 від 24.01.2011р. та матеріали справи №14/384пд.

Приймаючи до уваги, що обставини, які зумовили зупинення провадження у даній справі усунені, ухвалою від 04.02.2011р. провадження у справі №14/384пд поновлено та справу призначено до розгляду.

Ухвалою від 22.03.2011р. господарський суд залучив до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю „АВТО МЕДІА ГРУП”, м.Донецьк (код ЄДРПОУ 34705727).

Третя особа у судове засідання не зявилась та письмових пояснень по суті спору не дала.

Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обовязками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

22.08.2007р. між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (Закрите акціонерне товариство), правонаступником якого згідно статуту є Публічне акціонерне товариство „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії 15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р., п.1.1 якого визначено, що Банк (відповідач), за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів, надає Позичальнику (позивачу) фінансовий кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 154000,00грн. (ліміт кредитної лінії).

Дата остаточного повернення кредиту 19 серпня 2010 року, або 10 (десять) банківських днів з моменту отримання письмової вимоги Банку про повернення кредиту та сплату процентів у випадках, вказаних в п. 3.3.4 цього Договору (п.1.2 кредитного договору).

Пунктом 1.3 кредитного договору визначено, що кредит надається із наступним цільовим призначенням: погашення кредиторської заборгованості, поповнення обігових коштів та інші виробничі потреби.

Згідно п.3.2.1 кредитного договору позичальник зобовязується надавати в Банк документи для отримання кредиту та використати кредит за цільовим призначенням і повернути всі отримані в межах кредиту суми згідно п.1.2. цього Договору. У випадку прострочення повернення кредиту Позичальник зобов'язаний перераховувати кошти, що призначені ним на погашення кредиту, на рахунок простроченої заборгованості за кредитом, номер якого повідомляється Банком Позичальнику негайно після його відкриття.

Забезпеченням кредиту є застава транспортних засобів (п.2.6 кредитного договору).

Також, 22.08.2007р. між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (Закрите акціонерне товариство) та Громадянином України ОСОБА_1 укладений договір застави транспортних засобів №15-94/19-5315/07, відповідно до п.1.1 якого зазначено, що даний Договір забезпечує вимоги Заставодержателя (відповідача), що випливають з:

Кредитного договору про відкриття кредитної лінії 15-93/19-3596/07 від 22серпня 2007р. (а також будь-яких договорів про внесення змін до нього), які укладені, або будуть укладені в майбутньому між Заставодержателем та Заставодавцем (Громадянином України ОСОБА_1);

Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/19-3547/07 від 20серпня 2007 року (а також будь-яких договорів про внесення змін до нього), які укладені, або будуть укладені в майбутньому між Заставодержателем та Товариством з обмеженою відповідальністю „АВТО МЕДІА ГРУП” (код ЄДРПОУ 34705727), далі - Позичальник;

Пунктом 1.2 договору застави передбачено, що предметом застави є транспортні засоби (Майно), згідно наведеного у зазначеному договорі опису.

Майно належить Заставодавцю на праві власності, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, договорами купівлі-продажу, митними накладними (п.1.3 договору застави).

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

За твердженням позивача, кредитний договір про відкриття кредитної лінії 15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р. укладений з порушенням приписів чинного законодавства України, оскільки при укладанні позивачем спірного кредитного договору, дружина останнього не надавала письмової згоди на укладання такого договору, що суперечить вимогам ст.65 Сімейного кодексу України та ст.369 Цивільного кодексу України, та останній не памятає щоб ОСОБА_1 підписував якісь документи, а саме спірний кредитний договір, що є підставою недійсності правочину, у зв`язку з чим звернувся до господарського суду із відповідними вимогами про визнання кредитного договору про відкриття кредитної лінії 15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р. недійсним.

В свою чергу, відповідно до відзиву на позовну заяву, відповідач проти позову заперечує та зазначає, що під час укладання кредитного договору згода дружини позивача ОСОБА_6 була отримана, про що свідчить її заява від 15.08.2007р. Одночасно, відповідач вважає даний спір зловживанням правом з боку позивача, наведені доводи і міркування надуманими та такими, що не мають підґрунтя і спрямованими на зволікання від виконання зобовязання за договором.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За приписом ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, а саме:

-зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

-особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

-волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

-правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

-правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, враховуючи положення ст.ст.215, 203 Цивільного кодексу України, ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України при заявлені вимог про визнання недійсним договору позивачем повинно бути доведено факт порушення норм закону під час його укладання.

Як зазначено вище, обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним кредитного договору, позивач посилається на те, що при укладанні позивачем спірного кредитного договору, дружина останнього не надавала письмової згоди на укладання такого договору, що суперечить вимогам ст.65 Сімейного кодексу України та ст.369 Цивільного кодексу України, та останній не памятає щоб ОСОБА_1 підписував якісь документи, а саме спірний кредитний договір, що є підставою недійсності правочину.

Виходячи з принципу повного, всебічного та обєктивного розгляду всіх обставин справи, приймаючи до уваги приписи Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Сімейного кодексу України та обставини, наведені позивачем у якості підстави для визнання кредитного договору про відкриття кредитної лінії 15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р. недійсним, суд дійшов висновку, що вказані твердження позивача не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, а позовні вимоги не підлягають задоволенню з урахуванням наступного:

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ст. 207 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобовязань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обовязки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 „Позика” глави 71 „Позика, кредит, банківський вклад”, якщо інше не встановлено параграфом 2 „Кредит” і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України)

Виходячи із редакції ч. 1 ст. 1046, ст. 1054 Цивільного кодексу України грошові кошти передаються кредитодавцем позичальнику у власність, однак останній зобов'язується їх повернути та сплатити проценти кредитодавцеві.

Дослідивши кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р., суд вважає, що сторонами погоджені всі необхідні умови, що є обовязковими згідно ст. 345 Господарського кодексу України.

За твердженням позивача, останній не памятає щоб ОСОБА_1 підписував якісь документи, а саме спірний кредитний договір.

Як зазначено вище, виходячи з того, що при розгляді справи №14/384пд виникли питання щодо встановлення факту підписання кредитного договору №15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р., договору застави транспортних засобів №15-94/19-5315/07 від 22.08.2007р. з боку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 безпосередньо ОСОБА_1, та щодо факту підписання заяви від 15.08.2007р. дружиною позивача ОСОБА_6, враховуючи, що вирішення вказаних питань потребує спеціальних знань, ухвалою від 22.03.2010р. господарський суд призначив судову почеркознавчу експертизу по справі №14/384пд, проведення якої доручив Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз.

01.02.2011р. через канцелярію господарського суду Донецької області від Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерта судово-почеркознавчої експертизи № 5268/02 від 24.01.2011р.

Відповідно до висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи № 5268/02 від 24.01.2011р. підписи від імені ОСОБА_1 в договорі застави транспортних засобів №15-94/19-5315/07 від 22.08.2007р. та кредитному договорі про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р. виконані ОСОБА_1, рукописний запис „ОСОБА_6” та підпис від імені ОСОБА_6 в заяві від 15.08.2007р. виконані ОСОБА_6.

Таким чином, позивач підписав кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р.

Згідно п.3.4.1 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України від 11 січня 1999 р. №17, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

Підпис позивача у наведеному кредитному договорі засвідчений печаткою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1., доказів того, що печатка підприємства позивача викрадена або втрачена не представлено, судом не встановлено.

Посилання позивача на те, що при укладанні останнім спірного кредитного договору, дружина ОСОБА_1 ОСОБА_6 не надавала письмової згоди на укладання такого договору, що суперечить вимогам ст.65 Сімейного кодексу України та ст.369 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р. недійсним, є безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери

Статтею 369 Цивільного кодексу України встановлено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права їх спільної сумісної власності, за взаємною згодою. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору щодо спільного сумісного майна недійсним як такого, що укладений одним із подружжя без згоди другого.

Таким чином, наведена стаття Сімейного кодексу України конкретизує коло осіб, які можуть звернутись до суду з позовом про визнання договору щодо спільного сумісного майна недійсним як такого, що укладений одним із подружжя без згоди другого, а саме дружина, у разі укладення спірного договору чоловіком, та чоловік, у разі укладання спірного договору дружиною.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1).

Наразі, позивачем заявлена вимога про визнання правочину недійсним, який укладений останнім з відповідачем, на підставі відсутності згоди дружини ОСОБА_1 на вчинення наведений дій, що виключає наявність факту порушення суб'єктивного матеріального права позивача.

Частиною 3 ст.61 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також, ст. 65 Сімейного кодексу України зазначено, що договір укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Зі змісту кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р. вбачається, що наведений договір підписувався ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем

При цьому, як встановлено вище, пунктом 1.3 кредитного договору визначено, що кредит надається із наступним цільовим призначенням: погашення кредиторської заборгованості, поповнення обігових коштів та інші виробничі потреби.

З огляду на наведене, суд вважає, що кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р. не створює обов'язків для ОСОБА_6, оскільки кошти за кредитним договором отримані позивачем не в інтересах сім'ї, а на погашення кредиторської заборгованості, поповнення обігових коштів та інші виробничі потреби, не пов'язаних із боргами сім'ї, та участь ОСОБА_6 у поверненні коштів за цим договором не може впливати на зміст і наслідки договору, укладеного ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем, а не як фізичною особою одним із подружжя.

Крім того, статтею 57 Сімейного кодексу України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди; страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є: заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя; речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя; житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна (ч.2 ст.52 Цивільного кодексу України).

Виходячи зі ст.ст.42, 44 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення (ч.ч.1, 2 ст.128 Господарського кодексу України).

З огляду на викладене, суд зазначає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність й майно фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому отримання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 коштів за кредитним договором є фактом набуття наведеним підприємцем та не породжує для ОСОБА_6 жодних зобов'язань.

З огляду на наведене, позовні вимоги про визнання недійсним укладеного між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (Закрите акціонерне товариство) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р. підлягають залишенню без задоволення.

На ряду з зазначеним, позивач просить суд визнати недійсним договір застави транспортних засобів №15-94/19-5315/07 від 22.08.2007р.

Наразі, як встановлено вище, договір застави транспортних засобів №15-94/19-5315/07 від 22.08.2007р. укладений між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (Закрите акціонерне товариство) та Громадянином України ОСОБА_1.

Тобто, під час укладання договору застави транспортних засобів №15-94/19-5315/07 від 22.08.2007р., ОСОБА_1 діяв як Громадянин України фізична особа, а не як фізична особа підприємець.

Виходячи з ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

Відповідно до п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах, якщо спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється ст. 12 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу; право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

Таким чином, оскільки позивач просить суд визнати недійсним договір застави транспортних засобів №15-94/19-5315/07 від 22.08.2007р., стороною якого, є фізична особа, спір повинен розглядатись у цивільному процесі судом загальної юрисдикції, а відтак провадження у справі №14/384пд за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк до відповідача, Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м.Київ в особі філії „Головне управління Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк в Донецькій області”, м.Донецьк, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТО МЕДІА ГРУП”, м.Донецьк, про визнання недійсним договору застави транспортних засобів №15-94/19-5315/07 від 22.08.2007р. підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача в порядку, передбаченому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись Інструкцією про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України від 11 січня 1999р. №17, ст.ст.57, 61, 65 Сімейного кодексу України, ст.ст.11, 15, 52, 177, 202, 203, 207, 215, 369, 509, 1046, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.42, 44, 128, 174, 345 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 4-2, 4-3, 12, 22, 33, 35, 36, 43, 49, 75, п.1 ч.1 ст.80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк до відповідача, Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м.Київ в особі філії „Головне управління Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк в Донецькій області”, м.Донецьк, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТО МЕДІА ГРУП”, м.Донецьк, про визнання недійсним кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3596/07 від 22.08.2007р. залишити без задоволення.

Припинити провадження у справі №14/384пд за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк до відповідача, Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м.Київ в особі філії „Головне управління Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк в Донецькій області”, м.Донецьк, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТО МЕДІА ГРУП”, м.Донецьк, про визнання недійсним договору застави транспортних засобів №15-94/19-5315/07 від 22.08.2007р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 06.04.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Головуючий суддя Марченко О.А.

Суддя Курило Г.Є.

Суддя Попков Д.О.

Повне рішення складено 11.04.2011р.