Рішення № 1507030, 27.03.2008, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

27.03.2008

Справа №2-15/18108-2007

За позовом Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул.. Набережна Перемоги, 50, ідентифікаційний код 14360570)

До відповідача Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика» (98111, АР Крим, м. Феодосія, вул.. Дружби, 62, ідентифікаційний код 00383136)

Про стягнення 19149,11 грн.

За зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика» (98111, АР Крим, м. Феодосія, вул.. Дружби, 62, ідентифікаційний код 00383136)

До відповідача Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул.. Набережна Перемоги, 50, ідентифікаційний код 14360570)

Про визнання правочину недійсним

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

представники:

Від позивача (відповідача за зустрічним позовом) – Чубко Я.В., довіреність № 7970 від 10.08.2007 р., у справі

Від відповідача (позивача за зустрічним позовом) – не з’явився

Обставини справи: Закрите акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика» про стягнення 19149,11 грн., в тому числі 1493,40 грн. основного боргу, 17655,71 грн. пені, а також судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов’язань по своєчасній та в повному обсязі оплаті за надані позивачем послуги за договором № 05-99/Р від 23.03.2004 р., через що заборгованість Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика» перед Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» складає 1493,40 грн. та до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена, що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку та нарахування штрафних санкцій.

22.01.2008 р. до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. Свої заперечення відповідач мотивує тим, що ухвалою господарського суду АР Крим від 02-10.09.2003 р. відносно Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика» було застосовано судову процедуру банкрутства – розпорядження майном боржника, зобов’язано боржника у десятиденний строк подати інформацію до офіційного друкованого органу оголошення про порушення справи про банкрутство; ухвалою Господарського суду АР Крим від 12.02.2007 р. провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика» було припинено у зв’язку із затвердженням мирової угоди. Оскільки позивачем не надано доказів того, що позивач звертався до суду із заявою про визнання його конкурсним кредитором, позовні вимоги про стягнення заборгованості у дійсній справі – необґрунтовані.

03.03.2008 р. до господарського суду надійшла зустрічна позовна заява Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика» до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання правочину – договору № 05-99/Р від 23.03.2004 р. про виконання операцій з ведення реєстру власників іменних цінних паперів недійсним.

Позов мотивовано тим, що зазначений договір було підписано від імені Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика» головою правління останнього замість керуючого санацією, тобто особою, яка не мала на то повноважень, у зв’язку з чим, на думку позивача за зустрічним позовом, угода не відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, а отже є недійсною згідно статті 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 11.03.2008 р. зустрічний позов було прийнято у провадження разом із первісним із привласненням йому номеру № 2-15/18108-2007.

11.03.2008 р. до господарського суду АР Крим надійшов відзив ЗАТ КБ «Приватбанк» на зустрічну позовну заяву, в якому він просить відмовити у її задоволенні оскільки оспорюваний правочин був схвалений Відкритим акціонерним товариством «Феодосійська тютюнова фабрика» шляхом підписання актів наданих банком послуг та їх оплати.

11.03.2008 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява позивача про застосування строку позовної давності відносно зустрічної позовної вимоги про визнання правочину недійсним.

Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва. Після закінчення перерви слухання справи було продовжено.

Строк розгляду справи був продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

23 березня 2004 р. між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (Реєстратор) та ВАТ "Феодосійська тютюнова фабрика" (Емітент) був укладений договір № 05-99/Р на виконання операцій по веденню реєстру власників іменних цінних паперів. (а.с. 28-37)

Згідно з пунктом 1 вказаного Договору Емітент доручає, а Реєстратор приймає на себе виконання операцій по веденню реєстру власників документарних цінних паперів Емітента, що випущені або можливо будуть випущені Емітентом у майбутньому шляхом обслуговування системи реєстру іменних цінних паперів протягом терміну дії даного договору, незалежно від їхнього виду, типу та кількості.

За своєю правовою природою вказаний Договір є договором про надання послуг.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що Емітент здійснює оплату за виконання Реєстраторм операцій згідно пунктів 2.1 , 2.1.1-2.1.3 Договору, згідно пунктів 1-2 Розцінок на послуги Реєстратора. (а.с. 38-40)

Емітент здійснює оплату Реєстратору за операції, виконані протягом попередніх місяців, згідно з пунктами 2.1 (2.1.4-2.1.11)-2.4 цього Договору на підставі акту виконаних послуг (виконаних операцій) та пунктів 4-7 Розцінок на послуги Реєстратора. За домовленістю сторін, яка підтверджується додатковою угодою між Реєстратором та Емітентом, внесення плати Емітент може здійснювати авансово після отримання від реєстратора рахунку –фактури. (пункт 4.3 Договору)

Згідно з пунктом 4.12 Договору оплата послуг Реєстратора здійснюється перерахуванням грошових коштів на підставі рахунку-фактури та/або акту виконаних послуг (виконаних операцій).

Відповідно до пункту 4.13 Договору у разі відмови Емітента у підписанні Акту виконаних послуг (виконаних операцій) початком терміну оплати вважається момент повідомлення Реєстратором Емітента про виконання послуг (операцій).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вказаного договору позивачем були надані відповідачу відповідні послуги, про що свідчать додані до матеріалів справи акти приймання-здачі виконаних операцій: (а.с. 16-27):

Акт № 05/1/1-2005 від 11.04.2005 р. – за перший квартал 2005 р. – 186,80 грн.

Акт № 05/2/1-2005 від 05.07.2005 р. – за другий квартал 2005 р. – 186,70 грн.

Акт № 05/3/1-2005 від 05.10.2005 р. – за третій квартал 2005 р. – 186,70 грн.

Акт № 05/4/1-2005 від 05.01.2006 р. – за четвертий квартал 2005 р. – 186,60 грн.

Акт № 05/1/1-2006 від 05.04.2006 р. – за перший квартал 2006 р. – 186,80 грн.

Акт № 05/2/1-2006 від 06.07.2006 р. – за другий квартал 2006 р. – 186,60 грн.

Акт № 05/3/1-2006 від 02.10.2006 р. – за третій квартал 2006 р. – 186,60 грн.

Акт № 05/4/1-2006 від 10.01.2007 р. – за четвертий квартал 2007 р. – 186,60 грн.

Всього на суму 1493,40 грн.

Частина актів не підписана з боку відповідача, проте як вбачається з карток поштового повідомлення, вони були отримані представником ВАТ "Феодосійська тютюнова фабрика", та в силу пункту 4.13 Договору є обов’язковими до сплати.

Однак, відповідач не виконав свої обов’язки щодо повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг, в результаті чого за ним склалася заборгованість у розмірі 1493,40 грн., що і послужило підставою для звернення Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» із позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідач відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України не представив доказів повної оплати заборгованості за Договором № 05-99/Р на виконання операцій по веденню реєстру власників іменних цінних паперів від 23.03.2004 р.

За такими обставинами, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті 1493,40 грн. заборгованості за отримані послуги, через що вимоги позивача про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика» заборгованості у розмірі 1493,40 грн. підлягають задоволенню.

Суд вважає хибними доводи відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву з огляду на наступне.

Так, згідно зі статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено категорії кредиторів: конкурсні кредитори - кредитори за вимогами боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

З огляду на те, що судова процедура банкрутства у відношенні ВАТ "Феодосійська тютюнова фабрика" застосована ухвалою Господарського Суду АР Крим від 02-10.09.2003 р., а вимоги до боржника виникли з 2005 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, вказані вимоги є поточними.

Згідно з пунктом 5.4 Рекомендацій Президії Вищого Господарського Суду України № 04-5/1193 від 04.06.2004 р. „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"" дія мораторію не поширюється на задоволення вимог поточних кредиторів.

Відповідно до пункту 8.6 Рекомендацій суддя який розглядає справу про банкрутство, відмовляє у прийнятті заяв поточних кредиторів з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов'язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки спори за такими вимогами підлягають розгляду у порядку позовного провадження.

Отже, посилання відповідача на той факт, що оскільки позивач не звертався до суду із заявою про визнання його конкурсним кредитором, позовні вимоги про стягнення заборгованості у дійсній справі необґрунтовані – помилкове.

Суд не може прийняти до уваги посилання відповідача в обґрунтування своїх заперечень на пункт 2 статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно якого вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, оскільки вказана норма поширюється лише на конкурсних кредиторів, яким позивач з дійсної справи, як вже встановлено судом, не являється.

Згідно з пунктом 8.14 Рекомендацій припис частини 2 статті 14 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" поширюється виключно на конкурсних кредиторів, а тому права вимоги поточних кредиторів не припиняються.

Неспроможними є твердження відповідача також щодо припинення вимог Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» у зв’язку з затвердженням господарським судом АР Крим мирової угоди та припиненням провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика».

Пунктом 5 Інформаційного листа Вищого Господарського суду № 01-8/307 від 19.03.2002 року "Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що у разі припинення провадження зі справи про банкрутство у зв'язку із затвердженням господарським судом мирової угоди умови цієї угоди є обов'язковими лише для кредиторів, вимоги яких були включені до реєстру вимог кредиторів. Кредитори, вимоги яких не були заявлені у відповідності зі статтею 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", можуть подати позов із зазначеними вимогами у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості за надані послуги за Договором № 05-99/Р на виконання операцій по веденню реєстру власників іменних цінних паперів від 23.03.2004 р. є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача суму пені у розмірі 17655,71 грн.

Пунктом 5.5 Договору сторони передбачили, що за порушення термінів оплати, передбачених цим Договором, Емітент виплачує Реєстратору пеню у розмірі 2% від простроченої суми оплати послуг Реєстратора за кожен день прострочи до дня повного виконання зобов’язань включно.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Причому, згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, Договором, зокрема пунктом 5.8, встановлено, що сторони домовляються, що нарахування штрафних санкцій, передбачених цим Договором за порушення зобов’язань, припиняється через два роки, від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Таким чином сума пені за прострочення виконання зобов’язання за кожним актом приймання-здачі операцій повинна розраховуватися за період, що не перевищує двох років:

За Актом № 05/1/1-2005 від 11.04.2005 р. – за перший квартал 2005 р. на суму 186,80 грн. – (з 17.05.2005 р. по 17.05.2007 р.) = 2727,28 грн.

За Актом № 05/2/1-2005 від 05.07.2005 р. – за другий квартал 2005 р. на суму 186,70 грн. – (з 11.08.2005 р. по 11.08.2007 р.) = 2725,82 грн.

За Актом № 05/3/1-2005 від 05.10.2005 р. – за третій квартал 2005 р. на суму 186,70 грн. – (з 24.11.2005 р. по 24.11.2007 р.) = 2725,82 грн.

За Актом № 05/4/1-2005 від 05.01.2006 р. – за четвертий квартал 2005 р. на суму 186,60 грн. – (з 11.03.2005 р. по 01.12.2007 р.(період обмежений встановленим у позовній заяві) = 2339,96 грн.

За Актом № 05/1/1-2006 від 05.04.2006 р. – за перший квартал 2006 р. на суму 186,80 грн. – (з 30.06.2006 р. по 01.12.2007 р.) = 1931,51 грн.

За Актом № 05/2/1-2006 від 06.07.2006 р. – за другий квартал 2006 р. на суму 186,60 грн. – (з 29.08.2006 р. по 01.12.2007 р.) = 1705,52 грн.

За Актом № 05/3/1-2006 від 02.10.2006 р. – за третій квартал 2006 р. на суму 186,60 грн. – (з 24.11.2006 р. по 01.12.2007 р.) = 1384,57 грн.

За Актом № 05/4/1-2006 від 10.01.2007 р. – за четвертий квартал 2007 р. на суму 186,60 грн. – (з 16.03.2007 р. по 01.12.2007 р.) = 966,59 грн.

Таким чином загальна сума пені повинна становити 16507,07 грн., є обґрунтованою та такою, що підтверджується матеріалами справи.

Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що порушення відповідачем зобов’язань по оплаті наданих позивачем послуг не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Іншого, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України суду не доведено.

Пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що сума пені значно перевищує суму основного зобов’язання, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені на 80 % та стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика» суму пені у розмірі 3301,41 грн.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання правочину – договору № 05-99/Р від 23.03.2004 р. про виконання операцій з ведення реєстру власників іменних цінних паперів недійсним, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають з дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, які не передбачені цими актами, але аналогічно породжують цивільні права та обов'язки.

При цьому, у відповідності з частиною 2 вказаної норми підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є:

1) договори і інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів і інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) спричинення майнової (матеріального) і моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором.

Позовні вимоги позивач за зустрічним позовом обґрунтовує тим, що зазначений договір № 05-99/Р від 23.03.2004 р. про виконання операцій з ведення реєстру власників іменних цінних паперів було підписано від імені Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика» головою правління останнього замість керуючого санацією, тобто особою, яка не мала на то повноважень.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду АР Крим від 09.03.2004 р. у справі № 2-1/10772-2006 введено процедуру санації боржника – Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика».

Згідно з частиною 4 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня винесення ухвали про санацію керівник боржника відсторонюється від посади у порядку, визначеному законодавством про працю, управління боржником переходить до керуючого санацією, крім випадку, передбаченого статтею 53 цього Закону; припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією.

Частиною 5 статті 17 вказаного Закону встановлено, що керуючий санацією має право укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір № 05-99/Р від 23.03.2004 р. про виконання операцій з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (Реєстратор) та ВАТ «Феодосійська тютюнова фабрика» (Емітент), був підписаний з боку ВАТ "Феодосійська тютюнова фабрика" Головою правління «Феодосійська тютюнова фабрика» Саранським С.М.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачений вичерпний перелік підстав та загальні умови визнання недійсним правочину. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

В свою чергу стаття 203 Цивільного кодексу України, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Проте статтею 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В даному випадку оспорюваний право чин був схвалений ВАТ «Феодосійська тютюнова фабрика», оскільки послуги за Договором були отримані та сплачені за період з 23.03.2004 р. по грудень 2004 р. згідно умовам Договору, про що свідчать акти виконаних послуг, підписані обома сторонами.

Крім того, акт № 05/2/1-2006 від 06.07.2006 р., який є предметом розгляду у дійсній справі, був підписаний саме ліквідатором ВАТ «Феодосійська тютюнова фабрика» Кушнір Т.І., що також свідчить про схвалення зазначеного правочину.

Крім того, 11.03.2008 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява позивача про застосування строку позовної давності відносно зустрічної позовної вимоги про визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний Договір був укладений 23.03.2004 р.

Таким чином, перебіг позовної давності повинен обчислюватися саме з 23.03.2004 р.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до господарського суду з зустрічною позовною вимогою про визнання правочину недійсним лише 03.03.2008 р. (про що свідчить штамп канцелярії господарського суду на позовній заяві), тобто після спливу строку позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Вказана заява була зроблена відповідачем за зустрічним позовом і надійшла до господарського суду 11.03.2008 р. (а.с 138).

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що оспорюваний договір відповідає вимогам чинного законодавства, а тому вважає за необхідне відмовити позивачу за зустрічним позовом в позові про визнання правочину – договору № 05-99/Р від 23.03.2004 р. про виконання операцій з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, укладеного між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ВАТ "Феодосійська тютюнова фабрика" недійсним.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 6.3 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №02-5/78 від 04.03.1998 р., з наступними змінами та доповненнями, у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 31.03.2008 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 4 статті 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика» (98111, АР Крим, м. Феодосія, вул.. Дружби, 62, ідентифікаційний код 00383136) на користь Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул.. Набережна Перемоги, 50, ідентифікаційний код 14360570, рахунок № 25894261352051 в Філії «Кримське регіональне управління» ЗАТ КБ «ПриватБанк» МФО 384436 ЗКПО 22261801) 1493,40 грн. заборгованості.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика» (98111, АР Крим, м. Феодосія, вул.. Дружби, 62, ідентифікаційний код 00383136) на користь Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул.. Набережна Перемоги, 50, ідентифікаційний код 14360570, рахунок № 63976914335301 в Філії «Кримське регіональне управління» ЗАТ КБ «ПриватБанк» МФО 384436 ЗКПО 22261801) 3301,41 грн. пені.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська тютюнова фабрика» (98111, АР Крим, м. Феодосія, вул.. Дружби, 62, ідентифікаційний код 00383136) на користь Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул.. Набережна Перемоги, 50, ідентифікаційний код 14360570, рахунок № 64991918735301 в Філії «Кримське регіональне управління» ЗАТ КБ «ПриватБанк» МФО 384436 ЗКПО 22261801) 180,00 грн. державного мита та 110,92 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. В іншій частині первісного позову відмовити.

6. У зустрічному позові відмовити.

7. Видати накази після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.