Постанова № 15043977, 22.04.2011, Чистяківський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Торезький міський суд Донецької області)

№ 2-а-5411/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2011 року. Торезький міський суд Донецької області у складі:

Головуючої-судді Чапланової О.М.

При секретаріКононенко Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тореза справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області про визнання дій протиправними, стягнення одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області про визнання дій протиправними, стягнення одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), перебуває на відповідному обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Торезької міської ради. 10.01.2011 року йому вперше було встановлено 3 групу інвалідності внаслідок захворювання повязаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до вимог ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” він має право на отримання одноразової компенсації, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що став інвалідом в результаті Чорнобильської катастрофи у розмірі 30 мінімальних заробітних плат. Він звернувся до УПСЗН Торезької міської ради з проханням здійснити виплату зазначеної компенсації, однак, УПСЗН у своїй відповіді від 02.03.2011 р. повідомило, що йому була нарахована одноразова компенсація в розмірі 189 грн. 60 коп., яка ґрунтується на розмірі, встановленому ПКМУ №836 від 26.07.1996 р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач вважає, що такі дії та бездіяльність відповідача УПСЗН є протиправними, такими що не відповідають вимогам ст. 48 вказаного закону, і що з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати 941 грн., встановленої на цей момент ЗУ «Про Державний бюджет України на 2011 рік», розмір одноразової компенсації має становити 28230 грн.

Позивач просить визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області при визначенні йому суми одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи, такими, що не відповідають нормам ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому суми одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи, стягнути з відповідача одноразову компенсацію, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи, в сумі 28230 грн.

Сторони, які про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи без їх участі.

За ухвалою суду розгляд справи здійснено у відсутності сторін.

Дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено, що ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Згідно із висновком МСЕК від 10.01.2011 р. позивачу первинно встановлено 3 групу інвалідності на строк до 01.02.2014 р. у звязку із захворюванням, повязаним з виконанням обовязків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. 19.01.2011 р. позивачу видано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) (а.с.4-5). Позивач як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом в результаті Чорнобильської катастрофи, на підставі ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на отримання одноразової компенсації, розмір якої становить інвалідам 3 групи - 30 мінімальних заробітних плат. Згідно із довідкою Управлінням праці та соціального захисту населення Торезької міської ради позивачу призначена одноразова компенсація як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що став інвалідом 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно Постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 р. у розмірі 189 грн. 60 коп. (а.с.7).

Відповідач надав суду письмові заперечення на позов згідно яких не визнає заявлені позивачем позовні вимоги. Визнав той факт, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), перебуває на відповідному обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Торезької міської ради, з 10.01.2011 р. визнаний інвалідом 3 групи. Зазначив, що згідно із ст.62 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991року №796-Х11 розяснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обовязковими для виконання місцевими органами виконавчої влади. На підставі ст.117 Конституцій України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обовязковими до виконання, тому всі виплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які базуються на розмірі мінімальної заробітної плати, виплачуються у розмірах, встановлених ПКМУ. Фінансування витрат, повязаних з реалізацією вказаного Закону здійснюється за рахунок державного бюджету. Згідно із ч.2 ст.95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Виходячи з існуючих фінансових можливостей, держава гарантує виплату одноразової компенсації у разі встановлення групи інвалідності в розмірі, встановленому ПКМУ №836 від 26.07.1996 р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Просить позивачу у задоволенні позовних вимог відмовити.

Аналізуючи правовідносини, що є предметом судового розгляду суд враховує наступне:

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1-3 ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи ... виплачується в таких розмірах: інвалідам ІІІ групи - 30 мінімальних заробітних плат. Виплата здійснюється протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності.

Відповідно до підпункту 11 пункту 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»ЗУ «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»текст статті 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” викладено в наступній редакції: Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сімям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких повязана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” встановлено конкретні розміри одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи в твердій грошовій сумі, зокрема для інвалідів 3 групи 189 гривень 60 копійок (за грошовою реформою 1996 року).

Згідно із ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

22.05.2008 року Конституційним Судом України постановлено рішення №10-рп/2008, яким визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема п.28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до якого ст. 48 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»викладено в наступній редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сімям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких повязана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Конституційний Суд України відзначив, що у Конституції України Україну проголошено соціальною і правовою державою (стаття1), в основу правового регулювання бюджетних відносин закладено принцип справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (ч.1 ст. 95). Держава відповідальна перед людиною за свою законодавчу діяльність, зобовязана утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина. Закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст. 8).

Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень Конституції України і Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: ст. 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої ст. 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституцій України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обовязків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 4,5,6,8 п. 4 мотивувальної частини).

У звязку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що «зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3, ч.2 ст. 6, ч.2 ст. 8, ч.2 ст. 19, ст.ст. 21,22, п. 1 ч.2 ст.92, ч.1,2,3 ст. 95 Конституції України ( абз.1 п.5 мотивувальної частини).

При прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними.

Конституція України у ст.. 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з обєктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст. 152 ч.2 Конституції України Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають силу з дня ухвалення Конституційним судом рішення про їх неконституційність.

Згідно із ст. 63 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” фінансування витрат, повязаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Згідно із Положенням «Про Державне Казначейство України», затвердженим ПКМУ від 21.12.2005 р. за № 1232, основним завданням казначейства є забезпечення казначейського обслуговування Державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського розрахунку, що серед іншого передбачає розрахунково-касове обслуговування і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобовязань та проведенні платежів за цими зобовязаннями.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з того, що визначений Кабінетом Міністрів України розмір одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що стали інвалідами в результаті Чорнобильської катастрофи, не відповідає вимогам ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, тому до спірних правовідносин суд застосовує акт вищої юридичної сили Закон. Нарахування щорічної допомоги на оздоровлення позивачу здійснювалась УПСЗН у розмірі значно нижчому за відповідний розмір мінімальної заробітної плати, який відповідно до ч.3 ст. 48 вказаного Закону, визначається на момент встановлення інвалідності.

За таких обставин та з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати 941 грн. на момент встановлення інвалідності 10.01.2011 р., з урахуванням того, що на час розгляду даної справи сума одноразової компенсації позивачу не виплачена, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. На користь позивача підлягає стягненню 28230 грн. (941грн.х30 = 28230 грн.)

Суд оцінює як таке, що не ґрунтується на законі і є безпідставним, посилання представника відповідача на те, що для розрахунку одноразової компенсації позивачу, передбаченої ст.48 Закону №796-Х11, необхідно застосовувати ПКМУ № 836 від 26.07.1996 р. В цієї постанові закріплено конкретні розмірі компенсації, що суперечить Закону №796-Х11, котрим визначено кратність одноразової компенсації залежно від розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлюється законом. При вирішенні даного спору Закони України мають пріоритет над підзаконними нормативними актами, яким є ПКМУ № 836. Тому застосовувати цю постанову не можна.

Суд не приймає аргумент органу державної влади щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань. Щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»вказано, що така відмова є свавільною та незаконною. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, та положення ч.1ст.58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи: реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань, судами не повинні прийматися до уваги.

Керуючись: ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 796-XI від 28 лютого 1991 року, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, ч. 2 ст. 3, ст.ст. 9, 11, 14, 71, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області про визнання дій протиправними, стягнення одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду - задовольнити.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області щодо визначення ОСОБА_2 сум одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що став інвалідом в результаті Чорнобильської катастрофи, такими що не відповідають вимогам ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 796-XI від 28 лютого 1991 року, протиправними.

Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області щодо невиплати ОСОБА_2 суми одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області (86600, Донецька обл., м. Торез, вул. Сизранцева, б. 76, ЄДРПОУ 25968041) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, іпн НОМЕР_1, одноразову компенсацію, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що став інвалідом в результаті Чорнобильської катастрофи, у розмірі 28230 грн.

Постанова постановлена в нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 18 квітня 2011 року.

Постанова буде виготовлена в повному обсязі 22 квітня 2011 року.

На постанову може бути подана апеляційна скарга у Апеляційний адміністративний суд Донецької області через Торезький міський суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її надає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуюча - суддя О.М.Чапланова