Ухвала суду № 1503874, 21.01.2008, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.01.08 р. № 28/26

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коваленка В.М.

суддів: Вербицької О.В.

Гарник Л.Л.

при секретарі: Семеняк Т.В.

За участю представників:

позивача - Шевченко О.О. (дов. від 13.12.2007 року № 8453/9/10);

відповідача-1: не з’явились;

відповідача-2: не з’явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

на рішення Господарського суду м.Києва від 17.03.2005

у справі № 28/26 (Борисенко І.В.(переведена))

за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Валлі"

2. Закритого акціонерного товариства "Алай"

про визнання недійсним договору та стягнення в доход держави 30042,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.03.2005 року у справі № 28/26за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі – позивач, ДПІ у Подільському районі м. Києва) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Валлі” (далі – відповідач-1, ТОВ “Валлі”) та Закритого акціонерного товариства “Алай” (далі – відповідач-2, ЗАТ “Алай”) про визнання договору недійсним, в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду, Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційних вимог, позивач стверджує, що оскаржуване рішення прийняте судом першої інстанції з неналежним застосуванням норм матеріального права, а саме, ст.. 49 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2005 року Київський апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва до свого провадження та призначив її розгляд на 04.07.2005 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2005 року провадження по розгляду апеляційної скарги було зупинено до розгляду Прокуратурою м. Києва питання щодо виявлення складу злочину у діях посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю “Валлі” з подальшим направленням справи до відповідної прокуратури.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2007 року, відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі № 28/26 було поновлено та, у зв’язку із набранням чинності Кодексом адміністративного судочинства України 01.09.2005 р., згідно якого на даний спір поширюється компетенція адміністративних судів, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на рішення господарського суду м. Києва від 17.03.2005 року разом зі справою № 28/26 було передано до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до листа Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2007 року № 2538, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на рішення господарського суду м. Києва від 17.03.2005 року разом зі справою № 28/26 було повернено до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2007 року Київський апеляційний господарський суд ухвалив здійснити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України та призначив її розгляд на 21.01.2008 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Валлі” та Закрите акціонерне товариство “Алай” письмових заперечень на апеляційну скаргу позивача не надали.

В судове засідання в апеляційній інстанції з’явився представник позивача. Представники відповідачів в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього кодексу. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Закрите акціонерне товариство “Алай” (ідентифікаційний код 19127306) зареєстроване Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією як юридична особа 10.06.1998 року. 30.04.1996 року ЗАТ “Алай” взяте на облік платника податків ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, а 25.07.1998 року зареєстровано платником податку на додану вартість.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Валлі” (ідентифікаційний код 31244119) зареєстроване як юридична особа 29.11.2000 року Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією.

31.01.2001 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Валлі” (Продавець) уклало договір № 2 купівлі-продажу з Закритим акціонерним товариством “Алай” (Покупець), за умовами якого ТОВ “Валлі” зобов’язалось передати ЗАТ “Алай” геркони кількістю 11 300 штук на суму 5 650,00 грн.; датчики цифрові 2152 кількістю 60 штук на суму 12 437,40 грн., Б 426 кількістю 60 штук на суму 2 275,20 грн.; датчики теплові Б 451 кількістю 20 штук на суму 3 047,60 грн., Б 401 кількістю 50 штук на суму 1 625,00 грн. Ціна договору склала 30 042,24 грн., в тому числі ПДВ 5 007,04 грн.

Зазначена угода була виконана обома сторонами, що підтверджується накладною від 28.02.2001 року № 58, податковою накладною від 30.01.2001 року № 48 та виписками з банківського рахунку ЗАТ “Алай” на суму 30 042,24 грн., належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Отже, ЗАТ “Алай” у складі вартості товару сплатило ПДВ в розмірі 5 007,04 грн., що не заперечується позивачем.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14.10.2002 р. по справі № 2-3462 визнано недійсними: статут та установчий договір ТОВ “Валлі”, зареєстрований Подільською районною державною адміністрацією за №03054 з моменту передачі підприємства - 28.12.2000 р., зобов'язано позивача зняти ТОВ “Валлі” з податкового обліку та зобов'язано Подільську районну в м. Києві державну адміністрацію вжити заходів щодо скасування державної реєстрації та ліквідації ТОВ “Валлі”.

З огляду на викладене, Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва вважає, що у Товариства з обмеженою відповідальністю “Валлі” був умисел на укладення угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а тому договір від 31.01.2001 року № 2, укладений між відповідачами, повинен бути визнаний недійсним на підставі ст.. 49 Цивільного кодексу УРСР.

У зв’язку із тим, що спірний договір був укладений та виконаний до 01.01.2004 року – до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року № 435-IV, а згідно п 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, то до спірних відносин слід застосовувати норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року (далі – ЦК УРСР).

Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР, недійсною є угода, укладена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін — в разі виконання угоди обома сторонами — в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною, з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Таким чином, для визнання договору недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР необхідно довести наявність у сторони оспорюваного договору умислу на ухилення від оподаткування прибутків та доходів.

Як зазначає Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва, умисел на укладення договору від 30.01.2001 року № 2 з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, був тільки у Товариства з обмеженою відповідальністю “Валлі”, що підтверджується рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14.10.2002 року про визнання установчих документів відповідача-1 недійсними, та скасуванням державної реєстрації підприємства.

Згідно п. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14.10.2002 р. по справі № 2-3462 при аналізі фінансово-господарської діяльності ТОВ “Валлі” встановлено, що особами, яким було передано підприємство, перереєстрація в державному органі реєстрації проведена не була. Зокрема, встановлено, що особи, які значаться засновниками та власниками підприємства (Сінельникова О.А. та Дейнека Н.В.) відмовились від засновництва підприємства, фінансово-господарської діяльності не здійснювали, рахунків у банках не відкривали.

Однак, предметом дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “Валлі”.

Таким чином, вказане рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14.10.2002 року у справі № 2-3462 не звільняє позивача від необхідності доведення наявності умислу у Товариства з обмеженою відповідальністю “Валлі” на укладення угоди, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Порядок взяття платників податків – юридичних осіб на податковий облік зазначений в Інструкції про порядок обліку платників податків, яка затверджена наказом ДПА України № 80 від 19.02.1998, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 березня 1998 року за № 172/2612. Відповідно до вказаної інструкції, всі документи, необхідні для взяття на податковий облік, подаються власником, засновником (власниками, засновниками) або уповноваженою ним (ними) особою (заявником), або призначеним керівником, або головним бухгалтером особисто. При цьому, згідно зазначеної інструкції, всі документи та надана платником податків інформація перевіряється відповідними відділами державної податкової служби.

За таких обставин, підставами для реєстрації Сінельникової О.А. та Дейнеки Н.В. у податкових органах як засновників Товариства з обмеженою відповідальністю “Валлі” стали визначені законодавством документи, на підставі яких здійснювалась відповідна реєстрація, що були перевірені на відповідність законодавству.

Разом з тим, юридичним наслідком визнання установчих документів підприємства недійсними мало бути скасування державної реєстрації підприємства та здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Сам факт визнання установчих документів підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

Сама по собі спірна угода не є такою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Товар, який був предметом спірного договору, не вилучений законом з цивільного обігу, на його продаж не вимагалась ліцензія, не було й інших обмежень стосовно його відчуження.

Крім того, для норми ст.. 49 Цивільного кодексу УРСР 1963 року характерними є такі ознаки як вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства; наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки такі угоди укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди; факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Оскільки суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідача-1 як особи, щодо наявності у якої протиправного умислу стверджує позивач, встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Також позивачем не надано і доказів притягнення до кримінальної відповідальності (за ухилення від оподаткування, фіктивне підприємництво, підроблення документів тощо) осіб, які діяли від імені Товариства з обмеженою відповідальністю “Валлі”, зокрема, Сінельникової О.А. та Дейнеки Н.В. від імені яких підписувались всі первинні документи відповідача-1 та які були зареєстровані засновниками ТОВ “Валлі”.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Крім того, матеріали справи містять постанову ВДСБЕЗ Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 23.09.2005 року про відмову в порушенні кримінальної справи по факту здійснення фіктивного підприємництва посадовими особами ТОВ “Валлі” за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем не доведено факту наявності суб'єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.

Відповідно до п. 1 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Отже, відповідно до наведеної норми ст. 70 КАС України, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги надані ДПІ у Подільському районі м. Києва в судовому засіданні копії листів від 07.11.2007 року та від 16.01.2008 року про надання інформації та копій документів, оскільки вони ніяким чином не стосуються предмету спору та є належними та допустимими доказами в обґрунтування позовних вимог, а містять лише інформацію загального характеру.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за можливе зазначити наступне.

Відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1991 № 509-ХІІ зі змінами і доповненнями, на державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції покладені функції здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) та забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами (ч. 1, ч. 6 ст. 10).

Згідно п. 1.12 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ зі змінами і доповненнями (далі – Закон № 2181), контролюючий орган - державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього Закону. Стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.3 цього пункту є органи державної податкової служби.

Підпунктом 4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону № 2181 встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

а)платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б)дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в)контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

г)згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

У відповідності до пп.. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги, які є письмовою вимогою податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу (пп.. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6, п. 1.10 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").

Порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксуються у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішенні податкової служби, яке повинно бути виконане упродовж встановленого податковим законодавством строку.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, в розумінні ст.. 70 КАС України, наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю “Валлі” податкового зобов’язання або податкового боргу, які виникли внаслідок виконання спірного договору. Натомість, відповідно до довідки ДПІ у Подільському районі м. Києва від 16.03.2005 року № 1826/8/15-109, у відповідача-1 відсутня заборгованість перед Державним бюджетом України.

Крім того, як зазначено в пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001, порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

Отже, твердження Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про суперечність спірного договору інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для справи, а тому не є належними та допустимими доказами у даній справі.

Крім того, посилання позивача на ст. 49 Цивільного кодексу УРСР є безпідставними, оскільки з 01.01.2004 року, згідно п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року втратив чинність, а Цивільний кодекс України, який набрав чинності 01.01.2004 року, не містить такі публічно-правові наслідки визнання угоди недійсною, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного кодексу України), не є адміністративно-правова конфіскація.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, застосування при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в Цивільному кодексі України на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є необґрунтованим.

Все вищевикладене свідчить про те, що позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, згідно п. 1 ст. 71 КАС України, як в суді першої інстанції так і під час розгляду в апеляційній інстанції.

Таким чином, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 200, 205, 206, 209, 212 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 17.03.2005 року у справі № 28/26 за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю “Валлі” та Закритого акціонерного товариства “Алай” про визнання договору недійсним – без змін.

Справу № 28/26 направити до господарського суду м. Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту складання в повному обсязі та може бути оскаржена протягом одного місяця, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Коваленко В.М.

Судді

Вербицька О.В.

Гарник Л.Л.