Постанова № 15026124, 19.04.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

19.04.11 Справа № 5008/12/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого суддіЮрченка Я.О.

суддівЗварич О.В.

Якімець Г.Г.

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2, с.Вонігово Тячівського району Закарпатської області

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 04.03.2011р.

у справі № 5008/12/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», м.Київ

до фізичної особи підприємця ОСОБА_2, с.Вонігово Тячівського району Закарпатської області

про стягнення 526950,39 грн. кредитної заборгованості

за участю представників сторін:

позивача: Сало А.І.

відповідача: не зявився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 04.03.2011р. у справі № 5008/12/2011 задоволено в повному обсязі позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», м.Київ, та стягнуто з фізичної особи підприємця ОСОБА_2, с.Вонігово Тячівського району Закарпатської області на користь позивача суму 526950,39 грн., з яких сума 426342,94 грн. - тіло кредиту (еквівалент 53724,68 доларів США), сума 84030,73 грн. - відсотки (еквівалент 10588,95 доларів США), сума 7956,66 грн. пеня за несвоєчасне погашення кредиту, сума 8617,06 грн. пеня за несвоєчасне погашення відсотків, а також суму 5269,50 грн. витрат на держмито і суму 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.258, 267, 525, 526, 530, 611, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 230, 232, 348 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав неповного зясування обставин справи, недоведеності обставин справи, які суд визнав встановленими, в позові відмовити, з мотивів у ній наведених. Зокрема апелянт покликається на те, що у банку відсутнє право вимагати від відповідача дострокового повернення кредиту; позивачем безпідставно застосовано при здійсненні розрахунку процентів ставки у розмірах 15% та 17% річних; при нарахуванні пені за несвоєчасне погашення кредиту та пені за несвоєчасне погашення процентів не застосовано п.6 ст.232 ГК України.

Відповідач в судове засіданні не зявився, подав клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з хворобою, яке відхиляється апеляційним господарським судом, як документально необґрунтоване. При цьому судом враховано, що представник позивача, який прибув в судове засідання, проти відкладення розгляду справи заперечив, наполягав на її вирішенні по суті в даному судовому засіданні.

Відтак, виходячи з приписів ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалам, яких є достатньо для правильного вирішення спору по суті.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, сторонами у справі укладено кредитний договір відкриття не відновлюваної мультивалютної кредитної лінії № 17/КВ-08 від 28.05.2008р. на підставі якого позивач надав, а відповідач отримав у платне, під 15 відсотків річних, користування кредит у сумі 60000 доларів США з терміном погашення 28.05.2023р.

Надання кредитних коштів підтверджується меморіальними ордерами та виписками з рахунків позичальника і не заперечується відповідачем.

Починаючи з 2009р. відповідачем систематично не виконувались викладені у ст.4 Кредитного договору зобовязання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним.

10.03.2009р. позивач звернувся до відповідача із листом-вимогою про дострокове повне виконання зобовязань по кредитному договору у сумі 60498,90 доларів США та вимогою про усунення порушення. Факт надіслання листів підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно з актом проведення прилюдних торгів від 31.05.2010р. державним виконавцем ДВС Тячівського районного управління юстиції було вчинено виконавчі дії з примусової реалізації арештованого майна відповідача. Виконавчі дії були направлені на задоволення вимог ТзОВ «Український промисловий банк»у розмірі 481720,81 грн. Приміщення було продане за 98200 грн., а кошти направлені державним виконавцем банківській установі.

Таким чином, факт прострочення відповідачем своїх грошових щомісячних зобовязань за кредитним договором підтверджується актом проведення прилюдних торгів заставленого відповідачем майна від 31.05.2010р. та зверненнями про дострокове повне виконання зобовязань від 10.03.2009р. Факт невиконання відповідачем своїх зобовязань за кредитним договором ним не заперечується.

Право банку позивача у справі - на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором передбачене п.5.2.6 та 9.2 цього договору, які застосовуються, зокрема у випадках порушення позичальником строків здійснення платежів.

Згідно з поданим позивачем розрахунком, станом на день звернення з позовом, відповідач заборгував кредитні кошти у сумі 53724,68 доларів США (що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 426342,94 грн.) та несплачені відсотки за користуванням кредитом у сумі 10588,95 доларів США (що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 84030,73 грн.).

Листом-вимогою від 10.03.2009р., надісланою за адресою відповідача з повідомленням про вручення поштового відправлення, банк повідомив боржника про дострокове погашення всієї заборгованості.

Доводи відповідача щодо неналежного повідомлення позивачем про дострокове стягнення боргу не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, лист-вимогу було надіслано на адресу, вказану у кредитному договорі. Вказуючи свою власну адресу, позичальник (відповідач у справі) вказує місце, куди слід направляти адресовані йому листи, а тому самостійно несе відповідальність за отримання ним особисто чи через довірену особу цієї кореспонденції. Крім того, судові акти, прийняті у даній справі також надсилались відповідачеві на цю адресу. Підписи отримувача на повідомленнях про вручення поштового відправлення від банку та від суду збігаються. За таких обставин, зважаючи на акт примусового продажу заставленого майна, твердження відповідача про непоінформованість щодо вимоги достроково повернути всю заборгованість за кредитним договором є сумнівними.

Факту невиконання відповідачем зобовязання щодо погашення всієї заборгованості за кредитом протягом 10 днів, як це передбачено п.9.2 кредитного договору, відповідачем не спростовано. Заборгованість не погашено.

Доводи відповідача щодо неврахування банком при визначенні заборгованості за кредитом та відсотками суми 98200 грн. спростовується виписками з особового рахунку позичальника і розрахунком заборгованості, згідно з якими, кошти у сумі 98200 грн. були зараховані на позичковий рахунок відповідача і щомісячно, в розмірі місячних платежів за договором, зараховувались у погашення зобовязань позичальника (п.4.1 та п.5.2.7 кредитного договору). Крім того, згідно з актом проведення прилюдних торгів від 31.05.2010р. реалізація заставленого відповідачем майна була здійснена примусово, а не добровільно, як це передбачено п.9.2 кредитного договору.

Також матеріалами справи спростовуються здоводи відповідача з приводу застосування позивачем ставки 17 відсотків річних, як плати за користування кредитними коштами. Таке право банку передбачено п.4.6 кредитного договору у випадку прострочення позичальника.

Отже, зважаючи на вищевикладене, вимоги позивача щодо стягнення кредитних коштів сумі 53724,68 доларів США (що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 426342,94 грн.) та несплачених відсотків за користуванням кредитом у сумі 10588,95 доларів США (що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 84030,73 грн.) є правомірними та обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Щодо позовних вимог про стягнення суму 7956,66 грн. пені за несвоєчасне погашення тіла кредиту і суму 8626,06 грн. пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом, з мотивів прострочення строку, встановленого п.9.2 кредитного договору та на п.8.1. кредитного договору, яким передбачено право банку на неустойку у випадку прострочення боржника, слід зазначити наступне.

Право позивача на неустойку, нараховану на прострочення відповідачем зобовязання по сплаті тіла кредиту та відсотків за користуванням кредитними коштами випливає з приписів ст.230 ГК України та ст.611 ЦК України.

З розрахунку пені, складеного позивачем вбачається, що розмір пені вираховувався банком щомісячно від суми заборгованості, яка виникала щомісячно. Оскільки зобовязання відповідача щодо сплати частини кредиту на місячні відсотки за користування коштами виникали щомісячно, то внаслідок прострочення їх сплати щомісячно і вираховувалась нова неустойка. Таким чином, шестимісячний термін нарахування пені не вираховувався зі сталої суми на якусь певну дату, а нараховувався щомісячно на заборгованість, яка виникала поступово; протягом всього періоду кредитування. Саме тому доводи відповідача щодо порушення банком шестимісячного строку нарахування пені, встановлено п.6 ст.232 ГК України, підставно не прийняті судом першої інстанції до уваги.

Згідно з п.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна, тривалістю в один рік, позовна давність. У п.3 ст.267 ЦК України зазначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За таких обставин, оскільки матеріали справи не містять заяви відповідача про застосування позовної давності, як підстави для відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення неустойки, заявлених за межами цього строку, відтак, стягненню підлягає вся сума нарахованої позивачем неустойки, про що обґрунтовано дійшов висновку в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції.

Тому виходячи з наведеного в сукупності та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову в поновному обсязі не спростовано, обставин, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку статей 33, 34 ГПК України апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Тому керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 04.03.2011р. у справі № 5008/12/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2, с.Вонігово Тячівського району Закарпатської області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддяЮрченко Я.О.

СуддяЗварич О.В.

СуддяЯкімець Г.Г.