Рішення № 15025581, 06.04.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2011 р.

Справа № 27/17-253-2011

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Ярешко О.М.

за участю представників:

від прокурора: Радянський О.Ю. (за посвідченням);

від позивача: не з'явились;

від відповідачів:1. Ратушний Е.М. (представник діючий за довіреністю);

2. не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Прокурора Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Відділу держкомзему у Кілійському районі;

до відповідачів: 1. Кілійської міської ради Одеської області;

2. Виробничого кооперативу "Центр"

про визнання недійсним договору сервітутного землекористування

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: Прокурор Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Відділу держкомзему у Кілійському районі, звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Кілійської міської ради Одеської області, Виробничого кооперативу "Центр" про визнання недійсним на майбутнє договору сервітутного землекористування № 06 від 10.02.2010р., укладеного між Кілійською міською радою Одеської області та Виробничим кооперативом "Центр".

Звертаючись з позовом, Прокурор Кілійського району Одеської області зазначає, що даний Договір укладено з порушенням відповідачами умов діючого законодавства при укладенні договору сервітутного землекористування, адже даним договором фактично закріплені правовідносини договору оренди земельної ділянки. Зокрема, в порушення ст. ст. 98, 99 Земельного кодексу України, якими встановлено що правом земельного сервітуту є право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Крім того, прокурор зазначив, що відповідно до ст. ст. 403, 404 Цивільного кодексу України сервітут визначає об’єм прав з використання особою чужим майном (земельною ділянкою), який полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання і експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, забезпечення водою, меліорацією та інші земельні сервітути. За таких обставин, прокурор вважає, що право сервітутного землекористування встановлюється тільки для вищезазначених цілей та є самостійним речовим правом. Та зазначає, що земельна ділянка, надана Виробничим кооперативом "Центр", використовується не для зазначених цілей сервітутного землекористування, а для підприємницької діяльності, а саме для розміщення та обслуговування магазину „Універмаг”. Між тим, потреба в розміщенні та обслуговуванні магазину „Універмаг” може бути вирішена шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

18.03.2011р. від відповідача –Кілійської міської ради Одеської області надійшла заява про припинення провадження у справі, в порядку ст. ст. 78, 80 Господарського процесуального кодексу України, в зв’язку з тим, що з 01.03.2011р. спірний договір вважається розірваним за взаємною згодою сторін. В судовому засіданні 06.04.2011р. представник відповідача підтримав зазначену заяву.

Розглянувши заяву Кілійської міської ради Одеської області, суд зазначає, що згідно до ст.78 Господарського процесуального кодексу України, право на відмову від позову належить позивачу, в зв’язку з чим суд відмовляє у задоволенні заяви Кілійської міської ради Одеської області щодо припинення провадження у справі з заявлених підстав.

28.03.2011р. до господарського суду Одеської області надійшла заява від Прокурора Кілійського району Одеської області про відмову від позову та припинення провадження у справі, в зв’язку з тим, що спірний договір було розірвано відповідачами у добровільному порядку. В судовому засіданні 06.04.2011р. прокурор підтримав зазначену заяву.

За результатом розгляду зазначеної заяви, в судовому засіданні 06.04.2011р. судом було повідомлено прокурору, що згідно роз’яснень Президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 р. N 04-5/570 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам", відмова прокурора від поданого ним позову не є обов'язковою для позивача, і так само відмова позивача від позову не є обов'язковою для прокурора. У відповідних випадках спір підлягає вирішенню по суті. Лише у разі коли обидва згадані учасники судового процесу - прокурор і позивач - заявили про відмову від позову, суд може припинити провадження зі справи згідно з пунктом 4 частини першої статті 80 ГПК, з урахуванням вимог частини шостої статті 22 ГПК.

З урахуванням встановлених обставин, суд зазначає, що оскільки від позивача - Відділу держкомзему у Кілійському районі не надходило відмови від позову, в порядку ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, в судове засідання він не з’явився, хоч і повідомлялися про час та місце проведення судового засідання, шляхом надіслання ухвал на вказану у позовній заяві адресу, даний спір підлягає вирішенню по суті.

Відповідач –Виробничий кооператив "Центр" про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у судове засідання не з’явився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає за можливе розглядати справу по суті без участі представника Відділу держкомзему у Кілійському районі та ВК „Центр”, за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, суд встановив:

10 лютого 2010 р. між Кілійською міською радою (власник) та Виробничим кооперативом "Центр" (землекористувач) був укладений договір сервітутного землекористування №06 (надалі –договір).

Відповідно до п.1.1 зазначеного договору, власник, на підставі діючого рішення Кілійської міської ради від 30.01.2009р. №609-V-36, ст.83 п.3 в та ст.99 п. 3 Земельного кодексу України, встановлює сервітутне землекористування (обмежене платне користування) на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Кілія, вул.Леніна, 24-28/Гагаріна,19.

Пунктом 1.2. договору визначено, що сервітутне землекористування встановлюється на земельній ділянці площею 0,317768га.

Згідно до умов п.2.1 договору, строк сервітутного землекористування встановлено на 3 роки.

Положеннями п.2.2 договору встановлено, що договір про земельний сервітут набуває чинності з дати його реєстрації у виконкомі Кілійської міської ради.

Договір зареєстровано у виконавчому комітеті Кілійської міської ради Одеської області 10.02.2010р. за №06, про що в книзі записів державної реєстрації договорів вчинено запис №06.

У відповідності до п.п. 3.1, 3.2 договору, за сервітутне землекористування землекористувач сплачує плату у розмірі 1 2599,11 грн. в рік, яка вноситься щомісячно рівними частинами на розрахунковий рахунок Кілійської міської ради.

Пунктом 3.6договору встановлено, що у разі визнання договору про сервітутне землекористування недійсним, одержана власником плата за земельний сервітут за фактичний строк дії земельного сервітуту не повертається.

Згідно до п. 4.1 договору, сервітутне землекористування встановлюється для розміщення та обслуговування магазину „Універмаг”, із земель житлової і громадської забудови, з функціональним призначенням землі –комерційне використання.

В результаті проведення Відділом Держкомзему у Кілійському районі перевірки за додержанням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викуп) земельних ділянок, виявлено факт незаконного користування та володіння ВК "Центр" земельною ділянкою, яка знаходиться у власності територіальної громади м.Кілії на підставі укладеного між Кілійською міською радою та ВК "Центр" договору сервітутного землекористування №06 від 10.02.2010р., в зв’язку з чим, встановлені порушення вимог земельного законодавства при укладенні зазначеної угоди, стали підставою для звернення прокурора з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Статтею 401 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно зі ст.ст. 403, 404 Цивільного кодексу України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (земельною ділянкою). Право користування чужою земельною ділянкою полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо, що цілком кореспондується зі ст.ст.98, 99 Земельного Кодексу України.

Як вбачається з умов спірного договору та акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства, земельна ділянка, що знаходиться за адресою: м. Кілія, вул.Леніна, 24-28/Гагаріна,19 надана ВК "Центр" для розміщення та обслуговування магазину „Універмаг” та не використовується для встановлених цілей сервітутного землекористування. Тобто, фактичні правовідносини сторін не відповідають врегульованому діючим законодавством змісту поняття сервітуту.

Відповідно до ст.235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оцінюючи оспорюваний договір, суд зазначає, що вказаний правочин є удаваною угодою, оскільки направлений на приховання іншого правочину, пов’язаного з орендою землі, предметом якого є передача у строкове платне користування земельної ділянки площею 0,317768га, що знаходиться за адресою: м. Кілія, вул. Леніна, 24-28/ Гагаріна, 19.

Враховуючи викладене, суд оцінює питання дійсності договору, виходячи з приписів законодавства, що стосуються оренди землі.

Відповідно до приписів ст.ст.13, 41 Конституції України земля є об’єктом права власності Українського народу, від імені якого це право здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, і усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки –це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом п.1 ст.124 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальної власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно п.12 Перехідних положень Земельного кодексу до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Приписами ст. 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.

Зазначене цілком кореспондується зі ст.207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, відповідність змісту правочину Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, натомість його суперечність зазначеним вимогам і є підставою для визнання такого договору недійсним.

Матеріали справи не містять доказів дотримання сторонами положень діючого законодавства при фактичному укладенні договору оренди земельної ділянки та, з урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги прокурора Кілійського району Одеської області, заявлені в інтересах держави в особі Відділу держкомзему у Кілійському районі, про визнання договору сервітутного землекористування №06 від 10.02.2010р недійсним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Додатково слід зазначити, що згідно ч.2 ст.236 Цивільного кодексу України якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України. Натомість ч.2 ст.236 Цивільного кодексу України конкретизує норму абз.1 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме, ч.2 ст.236 Цивільного кодексу України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

Отже, момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, а також припинення можливості настання у майбутньому прав та обов'язків за такими правочинами, імперативно встановлені частинами першою та другою статті 236 Цивільного кодексу України, і не можуть бути змінені судом, внаслідок чого суд, задовольняючи позов про визнання правочину недійсним в рішенні не вказує ні момент, з якого правочин є недійсним, ні про припинення можливості настання прав та обов'язків за правочином у майбутньому.

Згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, суд стягує солідарно з відповідачів на користь Державного бюджету витрати по сплаті держмита у сумі 42,50грн. з кожного та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним на майбутнє договір сервітутного землекористування № 06 від 10.02.2010 року, укладений між Кілійською міською радою Одеської області та Виробничим кооперативом "Центр".

3.Стягнути з Кілійської міської ради Одеської (68300, м.Кілія, вул.Леніна, 57) на користь Державного бюджету України (п/р 31114095700008, одержувач ГУДКУ у Одеській області, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460, код бюджетної класифікації 22090200) витрати по сплаті державного мита у сумі 42/сорок дві/грн. 50 коп.

4.Стягнути з Кілійської міської ради (68300, м.Кілія, вул.Леніна, 57) на користь бюджету (р/р 31213264700008 отримувач ГУДКУ в Одеській області код ЄДРПОУ 23213460 банк-ГУДКУ в Одеській області МФО 828011 код платежу 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118/сто вісімнадцять/грн.

5.Стягнути з Виробничого кооперативу "Центр" (68300, м. Кілія, вул. Леніна, 57, ідентифікаційний код 19054731) на користь Державного бюджету України (п/р 31114095700008, одержувач ГУДКУ у Одеській області, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460, код бюджетної класифікації 22090200) витрати по сплаті державного мита у сумі 42/сорок дві/грн. 50 коп.

6.Стягнути з Виробничого кооперативу "Центр" (68300, м. Кілія, вул. Леніна, 57, ідентифікаційний код 19054731)на користь бюджету (р/р 31213264700008 отримувач ГУДКУ в Одеській області код ЄДРПОУ 23213460 банк-ГУДКУ в Одеській області МФО 828011 код платежу 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118/сто вісімнадцять/грн.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Суддя Невінгловська Ю.М.

Повний текст рішення складено 11.04.2011р.