Ухвала суду № 15021933, 29.03.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-12036/10/15/0170

29.03.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Кучерука О.В. , Щепанської О.А. секретар судового засіданняКисельова А.О.

за участю сторін:

представник позивача, - Суворова Світлана Володимирівна, довіреність № б/н від 28.03.11

представник відповідача, - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Тоскіна Г.Л. ) від 08.11.10 у справі № 2а-12036/10/15/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гостиний двір і К" (вул. Назукіна, 15, місто Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98100)

до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим (вул. Кримська, 82-в, місто Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98100)

про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.11.2010 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим від 06.09.2010 №0006361503/0 на суму 14371,36 грн, в решті позовних вимог відмовлено, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

На зазначене судове рішення від Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є платником податків і зборів (обовязкових платежів), в тому числі земельного податку.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що за результатами документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостиний двір і К»з питань своєчасності сплати податкового зобовязання по орендній плати за земельні ділянки державної і комунальної власності був складено акт № 511/15-3/36198880 від 25.09.2010, яким встановлено порушення вимог статті 17 Закону України «Про плату за землю», підпункту 5.3.1. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме: несвоєчасна сплата позивачем узгодженої суми податкового зобовязання з орендної плати за земельні ділянки за червень 2010 року.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0006361503/0 від 06.09.2010 про нарахування штрафних санкцій в сумі 14371,36грн. за порушення граничних строків оплати узгодженої суми податкового зобовязання відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів між позивачем та Феодосійською міською радою Автономної Республіки Крим укладеній договір оренди землі б/н від 30.04.2010, відповідно по пунктів 9, 11 якого орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється орендарем, починаючи з моменту реєстрації даного договору, у грошовій формі із зазначенням 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміром 287424,24 грн. за рік, орендна плата вноситься рівними частинами щомісячно до 30 числа наступного за звітним місяцем на рахунок місцевого бюджету з коду бюджетної класифікації: «Орендна плата з юридичних осіб». Державна реєстрація зазначеного договору проведена 23.06.2010, про що свідчить відмітка на договорі.

19.07.2010 засобами електронного звязку податковим органом була отримана податкова декларація орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за червень 2010 року, де позивачем була визначена сума нарахованої орендної плати на 2010 рік згідно з договором оренди на загальну суму 150100,89 грн., у тому числі по періодам: за червень 150100,89грн., за липень грудень по 23952,27грн.

04.08.2010 засобами електронного звязку податковим органом була отримана уточнююча податкова декларація орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за червень 2010 року, де позивачем була визначена сума нарахованої орендної плати на 2010 рік згідно з договором оренди на загальну суму 150100,89грн., у тому числі по періодам: за червень 6387,27 грн., за липень грудень по 23952,27грн.

Платіжними дорученнями №71 від 21.07.2010 на суму 6000,00 грн. та № 72 від 28.07.2010 на суму 387,27грн. позивачем були сплачені податкові зобовязання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за червень 2010 року.

Відповідно до абзацу 1 пункту 5.1. Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-ІІІ від 21.12.2000 року податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Абзацом 2 пункту 5.1 цього Закону передбачено наступне: «… якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок».

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що строки давності для надання уточнюючого розрахунку, встановлені статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»позивачем не пропущено.

Слід зазначити, що для усунення помилок під час визначення податкових зобовязань, платник податків має право надати уточнюючий розрахунок, в якому може бути зазначено як збільшення податкового зобовязання, так і його зменшення, що повязано з помилкою платника податків. Ніхто не може обмежувати платника податків у його праві на самостійне усунення недоліків при визначенні податкових зобовязань, та відповідно, не може бути обмежено також його право на подання уточнюючого розрахунку, яким усуваються зазначені помилки, а органи податкової служби на загальних підставах мають перевірити достовірність відомостей, зазначених в уточнюючому розрахунку.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом встановлено, що позивач 04.08.2010 надав уточнюючу декларацію податкових зобовязань з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за червень 2010 року у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2010 року, що не заперечував представник відповідача, пояснивши що уточнююча декларація була прийнята податковим органом. Відповідно до уточнюючій декларації податкові зобовязання з орендної плати за червень 2010 року складали 6387,27грн., які позивачем сплачені у встановлений Законом України «Про плату за землю»строк.

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Поза увагою заявниками апеляційної скарги залишився той факт, що на час перевірки відповідно до уточнюючій декларації з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за червень 2010року, у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний період - червень 2010 року, у позивача були відсутні податкові зобовязання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності у розмірі 143713,62грн.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що позивачем помилково зазначено завищений розмір орендної плати за земельні ділянки за червень 2010 року у сумі 143713,62 грн. в податковій декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за червень 2010 року, у звязку з чим 04.08.2010 позивачем було надано відповідачеві уточнюючу податкову декларацію за червень 2010 року в межах строку, встановленого статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обовязок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, Феодосійською міжрайонною державною податковою інспекцією Автономної Республіки Крим не доведені обставини, на яких ґрунтуються її заперечення, зокрема,відповідач не надав доказів, що в уточнюючій податковій декларації податкових зобовязань з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за червень 2010 року стосовно визначення розміру орендної плати за червень 2010 року були зазначені недостовірні відомості та не навів доказів, що такими діями позивач порушив будь-які приписи законів про оподаткування, відповідач не надав доказів фактичної сплати позивачем податкових зобовязань у сумі 143713,62 грн., а надані позивачем письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Недоречними визнаються доводи апеляційної скарги щодо застосування до позивача штрафних санкцій відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки позивачем надана уточнююча декларація податкових зобовязань за червень 2010 року, відповідно до якої позивач зменшив суму податку на суму 143713,62 грн., саме у звязку з допущеною помилкою під час визначення сум податкових зобовязань, які були відсутні, тобто, позивачем помилково зазначено завищену суму орендної плати у сумі 143713,62грн.

Слід зазначити, що норма пункту 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»застосовується органами державної податкової служби при виявлені платником податку і уточненні виключно заниженого податкового зобов'язання. В зазначеній нормі Закону жодних підстав відповідальності за зменшення платником податків завищеного податкового зобов'язання не ведеться, застосування штрафних санкцій за уточнення завищеного податкового зобов'язання не передбачено.

Також безпідставними є твердження відповідача, що будь-яке зменшення податкового зобовязання вже являється його сплатою, тому таке «погашення податкового боргу»платником податку по уточнюючій декларації податкових зобовязань з орендної плати у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок після закінчення граничного строку сплати податкового зобовязання за звітний період червня 2010 року на суму 143713,62 грн. тягне відповідальність, оскільки виключно Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачені підстави та порядок застосування штрафних санкцій до платників податків, тому відповідач не має права самостійно визначати підстави та умови притягнення платників податку до відповідальності.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що помилкове завищення позивачем податкових зобовязань з орендної плати, яке ним було скореговане в уточнюючій декларації не потягло за собою заниження зобовязань платника за відповідний звітний період, тому можливість застосування в даному випадку до позивача заходів відповідальності, встановлених Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», не передбачена, а відтак застосування штрафних санкцій до позивача в даному випадку є безпідставним. У звязку з чим податкове повідомлення-рішення від 06.09.2010 №0006361503/0 є протиправним та підлягає скасуванню.

В частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача з нарахування штрафних санкцій, суд першої інстанції правомірно відмовив, оскільки відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні»здійснення контролю за своєчасним перерахуванням податків та зборів до бюджету, а також нарахування штрафних санкції за порушення строків сплати податків відноситься до повноважень податкових органів, а помилковість висновків в акті перевірки не свідчить про протиправний характер дій відповідача. Крім того, виходячи з встановлених фактичних обставин справи та правових норм, які регулюють спірні правовідносини, належним способам захисту прав позивача, якій забезпечує поновлення порушеного права Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостиний двір і К», є саме визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання в його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

У даному випадку визначення позивачу податкових зобовязань з орендної плати в сумі 14371,36грн. передбачає вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостиний двір і К»грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації спірного податкового повідомлення-рішення, як його втручання у право власності позивача.

Дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання позивачу було визначено неправомірно податкове зобовязання. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Оцінюючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим судова колегія керується вимогами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи зазначені вимоги закону, судова колегія дійшла висновку, що Феодосійська міжрайонна державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяла з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки у Феодосійській міжрайонній державній податковій інспекції Автономної Республіки Крим не було законних підстав для визначення позивачу штрафних санкцій згідно спірному податковому повідомленню-рішенню.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку і прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.11.10 у справі № 2а-12036/10/15/0170 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис О.В.Кучерук підпис О.А.Щепанська З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 04 квітня 2011року