Постанова № 15011625, 04.04.2011, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_________________ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2011 р. Справа № 2а/0270/1051/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Мультян Марини Бондівни,

при секретарі судового засідання: Яковенко Дмитро Олександрович

за участю представників сторін:

позивача : Стеценко О.Л., Паньчишина О.І.- представники за довіреностями

відповідача : Миколенко Р.Л.- представник за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаргород"

до: Державної податкової адміністрації у Вінницькій області

про: визнання протиправним і скасування рішення №53 від 27.12.2010 року про скасування податкового повідомлення - рішення №0001391501 від 19.04.2010 року

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаргород" до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області про визнання протиправним і скасування рішення №53 від 27.12.2010 року про скасування податкового повідомлення - рішення №0001391501 від 19.04.2010 року.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.03.11 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення голови ДПА у Вінницькій області не відповідає приписам ст. 19 Конституції України, а положення Закону України "Про податок на додану вартість" застосовані невірно, а висновки відповідача щодо порушення норм пп. 7.7.1, 7.7.2, 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не відповідають фактичним обставинам та чинному податковому законодавству. Крім того, зазначає позивач, Методичні рекомендації щодо взаємодії між підрозділами державної податкової служби при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість, про порушення вимог яких зазначено в оскаржуваному рішенні, не зареєстровані Міністерством юстиції України, на чому неодноразово наголошувалось самим міністерством у листах №1286-09-24 від 20.07.2009 року, №24-7/221 від 12.11.2009 року.

В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав повністю та просив суд його задовольнити, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, викладеними у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с. 18-21).

Так, зокрема, відповідач посилався на те, що відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених даним законом. Відповідно до п.п. 7.7.1. п. 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.7. п. 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган, зокрема, у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом внаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів.

В даному випадку, в порушення вимог п.п. 7.7.1, п.п..7.7.2, 7.7.7 п. 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" матеріалами перевірки не підтверджено факт заниження Товариством з обмеженою відповідальністю " Агрофірма "Шаргород" бюджетного відшкодування з ПДВ, а саму перевірку проведено з недотриманням вимог Наказу ДПА України від 18.08.2005 року №350 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності врахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість", та наказу ДПА України від 03.09.2004 року №515 "Про затвердження методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з ПДВ" (дослідження формування податкового кредиту проводилось без зустрічних перевірок контрагентів, аналіз кредиторської заборгованості не проводився, суми попередніх оплат та оплат в наступних звітних періодах не проводились).

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази та матеріали справи, в судовому засіданні встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаргород" перебуває на податковому обліку у ДПІ у Шаргородському районі Вінницької області та є платником податку на додану вартість.

19.04.2010 року головним державним податковим ревізором - інспектором відділу оподаткування юридичних осіб ДПІ у Шаргородському районі Антоновою М.Л. проведена невиїзна документальна (камеральна) перевірка ТОВ "Агрофірма "Шаргород" з питань виявлення арифметичних методологічних помилок та правильності відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування поданої декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт №84/1501/35728295 від 19.02.2010 року, яким встановлено порушення ТОВ "Агрофірма "Шаргород" п.п.7.7.2 п. 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в періоді, що перевірявся на загальну суму 1500111, у тому числі: за липень 2009 року на суму 1440060 грн., за жовтень 2008 року на суму 60051 грн. (а.с.10).

20.04.2010 року на підставі вказаного акту ДПІ у Шаргородському районі винесено податкове повідомлення - рішення №0001391501/0 від 20.04.2010 року, згідно із яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1500111 грн. та встановлено, що зазначена суму підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів (а.с.9).

Вищевказане податкове повідомлення-рішення позивачем не оскаржувалось, а визначена податковим органом сума заниження бюджетного відшкодування з ПДВ зараховувалась у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів.

27.12.2010 року головою ДПА у Вінницькій області розглянуто службову записку начальника відділу контролю за відшкодуванням ПДВ №358 від 02.12.2010 року та податкове повідомлення - рішення №0001391501/0 від 20.04.2010 року і акт перевірки №84/1501/35728295 від 19.02.2010 року.

За наслідками вказаного розгляду прийнято рішення №53 від 27.12.2010 року про скасування податкового повідомлення - рішення №0001391501/0 від 20.04.2010 року (а.с. 12-13). Приймаючи своє рішення, голова ДПА у Вінницькій області виходив із того, що в порушення п.п. 7.7.1, 7.7.2, 7.7.7 п.7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", матеріалами перевірки не доведено факт заниження платником бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Крім того, згідно із вказаним рішенням, перевірка, висновки якої відображено в акті №84/1501/35728295 від 19.02.2010 року була здійснена працівниками податкових органів в порушення наказу ДПА України №350 від 18.08.2005 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість" та наказу ДПА України №515 від 03.09.2004 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість", а саме: без проведення доперевірочного аналізу; дослідження формування податкового кредиту проводилося лише за допомогою співставлення сум податкового кредиту та податкових зобовязань в розрізі контрагентів; зустрічні перевірки не проведені та не досліджено надмірну сплату ПДВ до бюджету постачальниками; підтвердження сплати за поставлені товари відбулося відповідно до платіжних доручень, які не відповідають залишкам непогашеного податкового кредиту рядка 26 з ПДВ.

Вважаючи зазначене рішення голови ДПА у Вінницькій області протиправним, позивач оскаржив його в судовому порядку, звернувшись з даним позовом до Вінницького окружного адміністративного суду.

Проаналізувавши матеріали справи та надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно з п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" вiд 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон №168), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.

Згідно із підпунктом 1.8 статті 1 Закону №168, бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: згідно з пунктом "а" бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); згідно з пунктом "б" залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Посилання відповідача на те, що оскаржувані рішення ДПА у Вінницькій області є правомірними, оскільки при проведені перевірки та прийняті органами ДПС рішень за формою В2 працівниками ДПІ у Шаргородському районі не досліджено питання надмірної сплати податку до бюджету, яке податковим органом ставиться в залежність від сплати постачальниками ПДВ до бюджету, суд вважає такими. що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Так, Закон України "Про податок на додану вартість" (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) не пов'язує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету.

До того ж, сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в податкових зобов'язаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобов'язань, в тому числі наявність таких на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

З наведеного слідує, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит. Водночас, положення пункту 1.8. статті 1 Закону №168 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у Постанові від 29.10.2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення.

Крім того, зазначена позиція узгоджується і з рішенням Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс , який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як встановлено судом, перевіряючими жодних порушень позивачем чинного законодавства в процесі формування податкового кредиту не виявлено.

Крім того, як вбачається з акту перевірки №84/1501/35728295 від 19.02.2010 року, факт здійснення позивачем товарних операцій, сплачене по яким ПДВ віднесено останнім до податкового кредиту, та їх товарність, податковим органом не оспорюється.

Також не можуть бути взяті до уваги судом і посилання відповідача, як на підставу винесення оскаржуваного рішення №53 від 27.12.2010 року, на порушення працівниками ДПІ у Шаргородському районі наказу ДПА України №350 від 18.08.2005 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість" та наказу ДПА України №515 від 03.09.2004 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість".

Так, недотримання працівниками податкового органу положень зазначених вище методичних рекомендацій саме по собі не може слугувати підставою для скасування рішень форми В2, оскільки зазначені документи носять виключно рекомендаційний характер.

Крім того, указом Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" №493/92 від 03.10.1992 року, установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 2 вказаного Указу, державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.

Державна реєстрація провадиться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України та управління юстиції складають державні реєстри зареєстрованих ними нормативно-правових актів.

Проте, як встановлено судом, відомості щодо державної реєстрації зазначених вище наказів Державної податкової адміністрації України №350 від 18.08.2005 року та №515 від 03.09.2004 року в Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів відсутні.

Відповідно ж до ч. 3 вказаного Указу встановлено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені вище критерії при винесенні оспорюваного рішення відповідачем не дотримані.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Доказів які б спростовували вищевикладене відповідачем не надано, правомірність свого рішення не доведено, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо скасування рішення Державної податкової адміністрації України у Вінницькій області №53 від 27.12.2010 року слід задовольнити.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення ДПА у Вінницькій області №53 від 27.12.2010 року про скасування податкового повідомлення - рішення ДПІ у Шаргородському районі №0001391501 від 19.04.2010 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Агрофірма "Шаргород" (вул. Кірова, 23, с. Плебанівка, Шаргородський район, Вінницька область, 23510. ідентифікаційний код 35728295) 3,40 грн. (три гривні 40 копійок) в рахунок відшкодування судових витрат.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

СуддяМультян Марина Бондівна