Постанова № 14993667, 11.03.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2011 р. Справа № 2a-4176/10/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Панікара І.В.

при секретарі Богусевич А.С.

за участю сторін:

представника позивача: Луцака А.О.,

представника відповідача: Пони В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Росмар"

до відповідача: Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень форми "Р" за № 0005122310/0 та за № 0005132310/0 від 11.10.2010р.,-

ВСТАНОВИВ:

25.11.2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Росмар» (надалі-позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Коломийської обєднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області ( надалі відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» за № 0005122310/0 та за № 0005132310/0 від 11.10.2010 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 17 серпня 2010 року по 24 вересня 2010 року Коломийська об'єднана Державна податкова інспекція Івано-Франківської області проводила документальну невиїзну перевірку ТОВ «Росмар» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні розрахунків з TOB «Текфорум» та TOB БФ «Вертикаль» за період з 01.07.2007 р. по 31.03.2009 р. За наслідками проведеної перевірки складено Акт за № 3039/231/34517880 від 29.09.2010р. Вважаючи, що TOB «Росмар» було допущено порушення вимог чинного законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з TOB «Текфорум» та TOB БФ «Вертикаль», Коломийською оДПІ 11 жовтня 2010 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0005122310/0 від 11.10.2010р. про сплату податку на прибуток підприємств в сумі: за основним платежем 157362,00грн. та штрафними санкціями - 78681,00 грн. та податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0005132310/0 від 11.10.2010 року про сплату податку на додану вартість в сумі: за основним платежем 125890,00 грн. та штрафними санкціями - 62945 грн. Вказані податкові повідомлення-рішення позивач вважає, протиправним та просить скасувати з мотивів винесення їх у невідповідності з вимогами Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність», «Про державну податкову службу».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів викладених в адміністративному позові.

Представник відповідача щодо задоволення позову заперечив з підстав викладених у письмовому запереченні.

Розглянувши матеріали адміністративного позову, заслухавши думку представників позивача та відповідача, оцінивши наявні та витребувані в ході судового розгляду докази, судом установлено наступне.

Актом невиїзної документальної перевірки Коломийської обєднаної державної податкової інспекції, проведеної щодо ТОВ «Росмар» з питань дотримання податкового законодавства при проведенні розрахунків із ТОВ «Текфорум» та ТОВ «БФ Вертикаль» за період з 01.07.2007 року по 31.03.2009 року від 29.09.2010 року за № 3039/231/34517880 (т.1. а.с. 14-44) зафіксовано порушення позивачем п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2. та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та порушення п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 та п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Як вбачається з висновків акту перевірки (т.1. а.с.44), позивачем, в періоді, що перевірявся, завищено валові витрати на суму 629447,38 грн. внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 157362 грн., а також завищено суму податкового кредиту по податку на додану вартість на 125890 грн., внаслідок чого занижено податкове зобов»язання по даному податку на вказану суму.

Висновки акту будуються на тому, що в ході проведеної перевірки встановлений факт укладення раду угод підряду між позивачем і ТОВ «Текфорум» та ТОВ «БФ Вертикаль» (т.1. а.с.25). Зокрема, договір №25/05 від 25.05.2008р. укладений з ТОВ «Текфорум», предметом якого було надання послуг по монтажу систем опалення, водопостачання та каналізації, а взаєморозрахунки по якому проводилися безготівковим шляхом. Всього за період з 09.10.2006 року по 31.03.2009 року було надано послуг на суму 197973,6 грн. в т.ч. ПДВ 32845,6 грн., та оплачено 197073,6 грн. Щодо ТОВ «БФ Вертикаль» встановлено укладення договірів підряду на виконання робіт по монтажу систем опалення, водопостачання, каналізації та вентиляції № 01/12 від 01.12.2007 року та 04/09 від 15.09.2007 року, виконавцем по якому виступає ТОВ «БФ Вертикаль», взаєморозрахунки по яких також проводилися безготівковим шляхом. Всього за період з 09.10.2006 року по 31.03.2009 року було надано послуг на суму 558263,4 грн. в т.ч. ПДВ 93044,03 грн. З метою проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача, а саме ТОВ «Текфорум» та ТОВ «БФ Вертикаль», відповідачем направлялися відповідні запити податковим інспекціям за місцезнаходженням даних підприємств (т.1. а.с.27-33), отримані відповіді по яких дозволили відповідачу прийти до переконання, що вищевказані договори між позивачем і ТОВ «Текфорум» та ТОВ «БФ Вертикаль» є нікчемними та відповідно не створюють інших юридичних наслідків, крім тих що повязані з його недійсністю. (т.1. а.с.34).

Констатувавши факт щодо нікчемності зазначених правочинів, а також враховуючи положення Законів України «Про бухгалтерських облік», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», відповідач прийшов до висновку, що не мають юридичної сили, а відповідно не можуть бути підставою для бухгалтерського і податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток та ПДВ всі надані позивачем підтверджуючі документи, а це : угоди, акти виконаних робіт, податкові накладні (т.1. а.с.35-37), що як наслідок, потягнуло за собою висновки про наявність витрат які віднесені до валових та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами та завищення податкового кредиту, що у свою чергу далу відповідачу підставу для нарахування податкового зобов»язання по сумі основного боргу та застосування штрафних санкцій.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0005122310/0 від 11.10.2010р. про сплату податку на прибуток підприємств в сумі: за основним платежем 157362,00грн. та штрафними санкціями - 78681,00 грн. та податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0005132310/0 від 11.10.2010 року про сплату податку на додану вартість в сумі: за основним платежем 125890,00 грн. та штрафними санкціями - 62945 грн.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Загальні вимоги щодо правочину, додержання яких необхідне для його чинності визначені статтею 203 ЦК України. Зокрема, в частинах 1 та 5 даної статті зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма повинна тлумачитися у системному звязку із нормами передбаченими статтею 203 ЦК України, частиною 2 статті 215 ЦК України та частиною 1, 2 статті 228 ЦК України якими передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, якщо укладені між відповідачем та контрагентами договори відповідно до ст.203, 215 ЦК України є нікчемними, то згідно частини 1 статті 216 ЦК України вони не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

На підставі пункту 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У відповідності до вимог статті 10 п. 11 Закону України «Про державну податкову службу» об`єднані державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1,2,3,5,6 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

З урахуванням вищевказаних норм матеріального права, суд констатує, що в конкретних правовідносинах, які виникли між відповідачем, як контролюючим органом у сфері оподаткування та позивачем, як платником податків, відповідачу законодавством надано ряд повноважень по стягненню грошових сум в доход держави. Зокрема, це стягнення як самостійно задекларованих сум податків так і безпосередньо донарахованих, і окрім того, як вже зазначалося це стягнення коштів за недійними (нікчемними) угодами. Однак слід зазначити, що способи визначення розміру таких сум різні. Тобто, якщо податковий орган приходить до переконання про нікчемність укладених угод, то він повинен обрати спосіб визначений статтею 208 ГК України та заявити вимоги про стягнення всього одержаного сторонами за такими правочинами, проте не повинен самостійно донараховувати суми податкових зобов'язань та застосовувати штрафні санкції в порядку статей 4 та 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Враховуючи вищевикладене, за умов коли відповідачем винесено податкові повідомлення рішення форми «Р» № 0005122310/0 від 11.10.2010р. № 0005132310/0 від 11.10.2010 року, тобто в порядку визначеному Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» на думку суду не доцільно досліджувати самі угоди на предмет їх нікчемності, в силу невірно обраного відповідачем способу реалізації своїх провладних повноважень, оскільки нікчемність угоди має правовим наслідком стягнення грошових сум одержаних сторонами, а податкові повідомлення рішення - стягнення сум донарахованих контролюючим органом, отже і розміри таких коштів будуть істотно відрізнятися.

В силу наведеного, враховуючи, що оскаржувані податкові повідомлення рішення винесені відповідачем із використанням повноваження не з метою, з якою це повноваження надано, на переконання суду такі рішення слід визнати нечинними та скасувати.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми "Р" за №0005122310/0 та за № 0005132310/0 від 11.10.2010 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Панікар І.В.

Постанова складена в повному обсязі 15.03.2011 року.